Дикий поміщик. 
Салтиков-Щедрін М.Є

Дикий помещик. Салтыков-Щедрин М.Е..

В деякому царстві, у певній державі жив-був поміщик, «і лише в нього була досить: селян, хліба, і худоби, і землі, і садів. Був він дурний, читав газету «Звістка «і тіло мав м’яке, біле і розсипчасте».

Одно тільки Мариновському не подобається, і вже, скаржиться він Богу: занадто багато розвелося мужиків! Але знав, що поміщик дурний, тому їх послухав. Тоді поміщик вирішив сам їх винищити і почав всіляко обмежувати. Селяни заблагали усім світом до Господа Бога: «Боже! Легше нам зникнути й з дітьми з малими, ніж все життя так перейматися!» Бог почув їх молитву — «і стало мужика по всьому просторі володінь дурного поміщика». Поміщик зрадів. Вирішив він завести в собі театр, запросив трупу, але у домі поміщика порожньо, нікому навіть піднімати завісу, отже актори поїхали. Поміщик скликав гостей, ті приїхали голодні — а есть-то нічого! Довелося їхати ні з чим, дивуючи дурості поміщика. Який вирішив розкласти пасьянс: якщо тричі поспіль вийде, отже, треба стояти остаточно. Саме тричі пасьянс і виходить. Поміщик блукає кімнатах й думає про, які він машини з Англії випише, як сад розведе, які корови він матиме. Забудеться, покличе слугу, а хто б відгукується. І тоді приїжджає щодо нього сам капітан-справник і, хто мужиків податі платитиме. Та й базарі стало порожньо, немає м’яса, ні хліба. «Дурний ж ви, пан поміщик!» — каже справник. Отут уже поміщик замислився: усі його дурним називають, невже він у насправді дурень?

Между тим маєток поміщика перетворюється на пустку, заростає травою, а якось з’явився навіть ведмідь. «Сенька!» — скрикнув зляканий поміщик, спохватився і… заплакав. Але всі іще хоче триматися остаточно. «І він здичавів. Хоча крісел у цей час настала вже осінь і морозцы стояли порядні, але не почувався навіть холоду. Весь він, з голови до ніг, обріс волоссям… а нігті в нього стали як залізні. Сякати він вже давно перестав, ходив усе понад чотирьох… Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки… Але хвоста ще придбав». Залізе він у дерево і сидить. Прибіжить заєць — він у нього впадає зверху і поїдає просто зі шкірою. «І став він сильний жахливо, доти сильний, що й вважав за можливе ввійти у дружні зносини з тим самим ведмедем».

Исправник тим часом повідомив про зникнення мужиків губернському начальству. Було скликано рада. Вирішили: «Мужика зловити і оселити, а дурному поміщику, котрий усією смуту призвідник, наиделикатней-ше навіяти, щоб він фанфаронства свої припинив і вступу у казначейство податей перешкоди не лагодив».

Мужиков повернулося до повіт, і базарі знову і борошно, і м’ясо, і живність всяка, та й податі потоком пішли у казначейство. Поміщика, з великим працею, виловили. «Изловивши, відразу ж высморкали, вимили і обстригли нігті». Капітан-справник відібрав у поміщика газету «Звістка» і доручив його нагляду Сеньки. Поміщик «живий і досі. Розкладає гранпасьянс, сумує за колишньої своєї життя жінок у лісах, умивається лише з примусу і з часів мычит».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.