Видение про Петра Орачі

Видение про Петра Орачі

(The vision of Piers Plownan) — Поэма (ок. 1362).

Уильям Ленгленд (Willam Langland) прибл. 1330 — прибл. 1400

Английская література

Е. У. Морозова.

В пролозі розповідається, як автор «наділ грубу одяг, начебто був пастухом», і пішов блукати «широкому світу, щоб послухати про його дива». Притомивши, він ліг відпочити на Мальвернских пагорбах, біля струмка, і заснув. І наснився йому чудесний сон. Він подивився схід та побачив на узвишші вежу, а під нею долину, на якою стояв в’язниця. Між ними прекрасне полі, повне народу.

Здесь були люди будь-якого сорти: одні виконували важку роботу, ходячи за плугом, інші «жадібно винищували ними вироблена», були тут ті, хто віддавався молитві і покаяння, й ті, хто плекав їхню гординю. Були торговці, менестрелі, блазні, злиденні, жебраки. Особливе обурення автора викликали прочани і жебручі ченці, обманом, хибним тлумаченням Євангелія які обманюють своїх і спустошуючі їх гаманці. З сарказмом описує він продавця індульгенцій, який, показуючи булли з круглими печатками єпископа, відпускав все гріхи, а довірливі люди віддавали йому кільця, золото, брошки. Прийшов туди король, якого «влада громад поставила на царство», і вирушити вслід його його порадник — Здоровий сенс. Раптом з’явилося полчище пацюків і мишей. Після дискусії щодо тому, як знешкодити кота, вони дослухалися раді мудрої миші покинути цю затію, якби пацюки мали повну волю, де вони міг би управляти собою.

Появляется прекрасна жінка. Вона надає пояснення автору про все, їм побачене. Вежа на узвишші — обитель Правди. Тюрма в долині — замок Турботи, у ньому живе Зло, батько Брехні. Прекрасна дама повчає автора, радить йому «не вірити тілу», не пити, не служити злату. Прослухавши все корисні поради, автор цікавиться: хто ж саме ця дама? І вона відповідає; «Свята Церква я». Тоді він упав коліна й стала чекати навчити його, як врятувати душу. Відповідь була лаконічна: служити Правді. Бо Щоправда «є скарб, саме пережите землі». Щоправда, Совість і «Любов.

Автор зі увагою вислухав повчання Святій Церкві. І став молити її про милості — навчити його розпізнавати Брехня. Леді відповіла: «Глянь у ліві інший бік і подивися, де стоять Брехня, Лестощі та його багато товариші». І побачив він розкішно і багато одягнену жінку під назвою Мід («Винагороду, хабар, але й хабар, підкуп, хабарництво» у перекладі англійського). Мід готується весілля з «породженням ворога роду людського». Її наречений — Брехня. Світа її складається з судових засідателів і приставів, шерифів, судових кур'єрів і маклерів, адвокатів тощо продажного люду.

Лесть поважає нареченому і нареченій право бути принцами по гордості й зневажати бідність, «брехати і хвастати, лжесвідчити, знущатися, сваритися тощо. буд.». Графство жадібності — лихоимство і скнарість. І всі у такому роді. За ці дари віддадуть наприкінці року свої душі сатани.

Однако вознегодовала Теологія проти шлюбу. І наполягла, щоб Мід вирушала до Лондона пересвідчитися, «захоче закон присудити жити ним разом». Брехня, Лестощі і Підступність поспішають попереду від усіх, щоб у Лондоні подати справу в фальшивому світлі. Проте Щоправда їх обігнав та повідомив про цій справі Совісті. А Совість доповіла королю.

Король розгніваний, він клянеться, що наказав б повісити цих негідників, але «нехай право, підкреслює закон, впаде ними всіх». Страх підслухав такі розмови і попередив Брехня, і той біг до мандрівним ченцям. Підступництву дали притулок купці, а Брехун знайшов притулок у торговців індульгенціями. А діва Мід наведено до короля. Король наказав дати їй всякі зручності, додавши, що сама буде розбирати її особиста справа. «І якщо вона надійде відповідно до моєму вироку, я вибачу їй цю провину».

К ній кланятися прийшли всі, хто жив у Вестмінстері: блазні, менестрелі, клерки і сповідник, одягнений злиденним ченцем. Усі обіцяли їй сприяти у її справі — вийти заміж за того, проти всіх вона хоче, всупереч «вивертам Совісті». І всіх Мід багато обдарувала.

Король оголосив, що прощає Мід, і навіть запропонував замість Брехні іншого нареченого — Совість. Але Совість цурається такий нареченої, перераховуючи її гріхи: розпуста, брехня, віроломство… Мід початку плакати просила короля дати їй слова виправдання. Вона палко захищалася, стверджуючи, що потрібна всім. Король прихильно вислухав лукаву ошуканку. Але Совість не обдурена солодкими промовами. Він пояснює відмінність між винагородою за чесний працю й хабаром, здирством, наводить біблійну історію про Сеула, який зазіхнув на хабар, внаслідок чого нею та її нащадків упав гнів Божий.

Король просить Совість привести Розум, що він правил царством. Совість вирушає до шлях. Розум, дізнавшись запросити, став швидко збиратися в дорогу. Він покликав Катона, свого слугу, і Тома й звелів їм: «Поклади моє сідло на Терпи, доки настане мій час, / І підтягни його гарненько попругами з розумних слів, / І одягни нею важку узду, що він низько тримав свою голову, / Адже він двічі заірже, як буде там».

Разум з Совістю рушили до королю. Він зустрів їх ласкаво, посадив собою й очам своїм сином, і вони довго вели мудрі промови.

Пришел Світ жорстокий та приніс білль насильство, розпусту розбої Неправди. Неправда побоявся обвинувачень і стала чекати Мудрість великі гроші влаштувати йому світ із Світом. Але король клянеться Христом і своєю короною, що Неправда тяжко поплатиться за діяння. Неправду заковують в залізо, щоб він сім років бачив своїх ніг. Проте Мудрість і Розумний просять короля вибачити Неправду: «Краще, щоб відшкодування знищило збитки…» Король непохитний, поки Розум не сжалится над Неправдою, а Покірність не поручиться для неї, Неправда сидітиме у колодки. Усі вітали це рішення, визнали Мід великої грішницею, а Покірливість — право на панування. Король ж твердо вирішив: «Поки продовжиться наше життя, / житимемо разом» з Разумом і Совістю.

Автор тим часом прокинувся, тихенько всівся на грішну землю і став читати молитви. І знову мирно заснув під своє бурмотіння. І знову він побачив сон. Розум каже проповідь перед королівством. Він пояснює, що «моровые виразки були виключно за гріхи, / А південно-західний вітер, певне, за Гордість». І смертний гріх щодня суду погубить всіх.

Горячими щирими словами він захоплював своїх слухачів. Він закликав людей чесно і сумлінно робити справу і винних шукати Святу Правду. І Гордість обіцяла віддатися як смирення. Нестриманість заприсяглася «пити тільки з качкою воду, а обідати лише одне раз», Гнів щиросердно розповів, що з злих слів готував їжу. І Покаяння сказала йому: тепер покайся. Жадібність, Лінощі, Объедало — все покаялися в великих гріхах своїх колег та обіцяли стати на шлях виправлення. Сила промови Розуму була така велика, що тис. чоловік побажали шукати Правду. «Вони зверталися до Христа та її Пречистої Матері, щоб отримати милість йти із нею шукати Правду».

Но у тому числі був людини, який знав дорогу до Правді. І вони блукали, як дикі звірі. І зустріли вони пілігрима, що йшов з Сінаю від Гробу Господнього. І у багатьох місцях він у Віфліємі і Вавилоні.

И запитали люди: «А чи ти святого чоловіка, якого люди називають Правдою?» І відповів пілігрим: «Ні, так допоможе мені Бог!».

И тут виступив Петро Орач і додав: «Мені відомі його так ж близько, як учений знає свої книжки. Совість і Здоровий сенс проводили мене для її житлу».

И все стали просити Петра бути їхнім лідером.

Пахарь погодився, але спочатку, сказав, мені треба виорати й засіяти полакра землі в битого шляху. «Хіба ж ми робитимемо весь цей час?» — запитала леді під вуаллю. І Петро Орач всім знайшов справа. Леді — зашивати мішок, дружинам і вдовам прясти вовну та льон й навчати цього нелегкого ремесла своїх доньок, а решті — турбуватися про нужденних і нагих. «Допомагайте діяльно у роботі тому, хто видобуває вам їжу», — уклав Петро.

Рыцарь палко співчував словами Петра. Петро обіцяв все життя трудитися, а Лицар охороняти його й Святу Церква від різного роду злих людей. Багато допомагали Петру Орачу у роботі, але й ледарі, хто пив пиво і співали пісні. Петро Орач поскаржився Лицареві. Але де вони послухали застереження Лицаря і всі не заспокоїлися. Тоді Петро закликав Голод. Невдовзі ледарі стали хапатися за роботу «як яструби». Але тільки на прохання Орача Голод пішов, і настав достаток. Ледарі і марнотрати знову почали сачкувати з посади.

Правда поспішила допоможе Петру Орачу, вона купила нього і всім, хто йому допомагав орати і скільки сіяти, індульгенцію на вічні часи. На індульгенції було написане: «І всі, хто творив добро, підуть в життя вічне. Хто це зло — до вогню вічний».

Священник, прочитавши індульгенцію, не захотів її визнати. Священик і Пьотр стали запекло сперечатися. І автор прокинувся від своїх крику і став міркувати своїм сном, і він вирішив, що «Роби добро перевершує індульгенцію / І що Роби добро щодня суду приймуть з пошаною…».

Всех християн автор закликав до милосердя: «Робити такі справи, коли ми тут перебуваємо, / Щоб після нашої смерті Роби добро міг оголосити / У день суду, що робили оскільки він велів».

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997.