Песни про богів

Песни про богів

Песнь про Хюмире

Старшая Эдда (Eddadigte) друга половина XIII в.

Сборник давньоісландських пісень.

Исландская література.

Раз боги з полювання повертаються зі здобиччю і бенкет затівають, і казана бракує їм. І тепер бог Тюр по дружбі Тору, Одина синові, рада дає добрий: «Живе Сході… Хюмир премудрий» і зберігає він «котлище великий, з версту глибиною».

И ось Тюр і Тор ти дорогою вирушають і, прибувши доречно, козлів своїх в стійло ставлять, не бажаючи у палати йдуть.

Вот з’являється Хюмир в палатах, і гості назустріч виходять йому. Хюмир ж балку ламає, казани з неї — рахунком вісім — падають, і один цілий залишається. Потім трьох биків круторогих до столу подають, а Тор цілих двох з'їдає.

Наутро у морі йде разом із Хюмиром Тор, вудлища узявши. Насаживает на гачок Тор-победитель голову бичачу, в воду закидає, а змій, що людський опоясав, пащу роззявляє і заковтує наживку. Тягне Тор його сміливо й починає бити його, чому реве змій і дно знову йде. Хюмир ж двох китів, цих вепрів прибою, впіймав, і вже до берега правлять вони. На березі ж, силу Тора перевірити бажаючи, наказує йому Хюмир китів до двору донести.

Доносит Тор китів. Але це мало Хюмиру, щоб силу Тора перевірити. Просить він його кубок розбити, і Тор з силою в кам’яний стовп кубок метає, «…роздрібнений був камінь кубком на частини, але не матимуть тріщин кубок повернувся до Хюмиру». Тут рада згадує Тор: треба голову Хюмира, ётуна-великана, кубок метнути, бо череп його міцніше каменю. І справді, про голову Хюмира розбивається кубок. Згоден тут велетень казан свій віддати, але умовою ставить, щоб шукачі казана самі, без чиєїсь допомоги, забрали його. Тюр навіть зрушити казан неспроможна, Тор ж береться за край казана, з його надіває і йде, бриньчачи про п’яти котельнями кільцями.

Недалеко від'їжджають вони, як, озирнувшись, бачать, що з Хюмиром разом у день ними «військо могутнє многоголовых». Тоді Тор, скинувши казан, піднімає молот свій Мьёлльнир і зміст усіх вбиває.

К асам-богам Тор повертається з казаном, «і аси тепер щозими досита пили пиво».

Песнь про Трюмі

Тор від сну постає розлютований і якими бачить, що молот Мьёлльнир пропав в нього. Локі, хитрому Богу, говорить про зникнення своєї, а потім ідуть вони схильні до дому Фрейи і просять наряд їх із пір'їн, щоб молот знайти. Дає наряд Фрейя, і шумить пір'ям Локі, відлітаючи з краю асов-богов до краю, де живуть ётуны-великаны.

Трюм-великан сидить на кургані і з золота плете нашийник" псам. Бачить він Локі і його, для чого студент в Ётунхейм прибув. А Локі у відповідь йому, не він чи то Хлорриди-Тора молот заховав? Трюм відповідає, що він молот заховав і віддасть його тільки тоді ми, як у дружини йому Фрейю прекрасну віддадуть.

Летит Локі і Тору все каже. Тоді йдуть вони обидва до Фрейе, просять її наряд надіти шлюбний і із нею разом у Ётунхейм їхати. Але Фрейя відмовляється навідріз.

Тогда боги-аси на тинг збираються — думають, як він молот Тора повернути. І вирішують шлюбний наряд на Тора надіти: пишним убором голову накрити, а груди прикрасити намистом Брисингов-карликов. Локі ж служницею Тора в Ётунхейм погоджується їхати. Побачивши їх, Трюм каже, щоб столи застеляли для бенкету. На бенкеті Трюм хоче наречену поцілувати, але, відкинувши покрив, бачить, що блискають очі в неї і «полум'я їх яре пышет». Служниця розумна те що відповідає, що «вісім ночей без сну була Фрейя», так поспішала вона у край велетнів приїхати. І ось нетерпінні Трюм, ётунов конунг, наказує Мьёлльнир й нестиме навколішки нареченій його покласти, щоб скоріше шлюб їхній із нею укласти. Хлорриди-Тор радісно молот могутній вистачає, і рід велетів весь, разом із Трюмом, винищує. «Так Тор заволодів молотом знову».

Песни про героїв

Песнь про Вёлунде.

Жил конунг під назвою Нидуд. Двоє синів було в нього та його дочка Бедвильд.

Жили три брата — сини конунгу фінів: Слагфрид, Эгиль і Вёлунд. Раннього ранку бачать на березі трьох жінок — що це валькірії. Брати дружиною беруть їх, і Вёлунду Чудова дістається. Живуть вони сім зим, і потім валькірії на битву мчать і навпаки не повертаються. Вирушають брати шукати їх, лише Вёлунд вдома сидить.

Узнает Нидуд, що Вёлунд сам, і шле щодо нього воїнів в кольчугах блискучих. Всередину житла воїни належать факти й бачать: на лику кільця підвішені, числом сімсот. Знімають вони кільця і знову нанизують, лише одне кільце приховали. Приходить Вёлунд з полювання, кільця вважає і якими бачить, що немає одного. Вирішує він, що повернулася валькірія юна і недорогу каблучку взяла. Довго сидить він, і потім засинає; прокинувшись ж, бачить, що міцно мотузками пов’язаний. Нидуд-конунг меч його забирає, а кільце золоте, що взято було, дочки Бедвильд своєї віддає. До того ж конунг наказ віддає; Вёлунду-кузнецу сухожилья підрізати, відвезти острова далека та кинути там.

Вёлунд, сидячи на острові, помста плекає. Ось якось двоє Нидуда синів щодо нього приїжджають — подивитись скарби, що у острові були. І тільки схилилися брати до скриньці, як Вёлунд голови Геть відрізає обом. Чаші в оправі з срібла з черепів їх чинить і Нидуду посилає; «яхонти очей» дружині його відправляє; зуби обох бере й у Бедвильд нагрудні пряжки робить.

Бедвильд йде до нього зі проханням: кільце пошкоджене виправити. Вёлунд пивом її напуває і недорогу каблучку і дівоче честь в неї забирає. А потім, кільце чарівне отримавши назад, у повітря піднімається і до Нидуду іде.

Нидуд сидить синів горює. Вёлунд йому й каже, що у кузні його він шкіру з голів синів знайти, а під хутрами ноги. Бедвильд ж тепер вагітної стала від цього. І Вёлунд, сміючись, у повітря знову злітає, «Нидуд ж у горі один залишився».

Вторая пісня про Хельги, вбивці Хундинга.

Конунга Сигмунда син Хельги зветься, Хагаль — вихователь його.

Одного конунгу войовничого Хундінг звуть, і багато в нього синів. Ворожнеча панує між Сигмундом і Хундингом.

Конунг Хундінг шле людей до Хагалю, щоб Хельги знайти. А Хельги неспроможна сховатися інакше як рабинею переодягтися; й починає він зерно молоти. Шукають люди Хундинга Хельги всюди, але з знаходять. Тут Блинд Підступний помічає, що занадто грізно блискають очі у рабині і жорен в руках неї тріщить. Хагаль ж відповідає, що діва тут немає, бо конунгу дочка жорен обертає; колись носилася з хмарами і боротися могла, як сміливі вікінги, тепер Хельги в полон її взяв.

Спасся Хельги і корабель бойової вирушив. Приголомшив він конунгу Хундинга і відтоді зватися став Убивця Хундинга.

У конунгу Хёгни дочка є, Сигрун-валькирия, що у повітрю носиться. Засватана Сигрун за Хёдбродда, сина конунгу Гранмара. Хельги могутній тим часом з синами Хундинга бореться і вбиває їх. До того ж відпочиває під Каменем Орлиним. Туди щодо нього Сигрун прилітає, обіймає його й цілує. І Хельги вона полюбилася, а діва вже давно любить його, ще раніше ніж зустріла.

Не боїться Хельги гніву Хёгни-конунга і Гранмара-конунга, а йде них війною, і всіх синів Гранмара вбиває, і навіть конунгу Хёгни. Так за велінням долі Сигрун-валькирия стає причиною розбрату серед родичів.

Женится Хельги на Сигрун, і народяться вони сини. Але не призначена довге життя Хельги. Даг, син Хёгни, Одину-богу жертву приносить, щоб він допоміг йому за батька помститися. Дає Один Дагу спис, і тих списом простромлює Даг Хельги. Потім їде Даг в гори й відверто розповідає Сигрун, що сталося.

Сигрун прокляття на голову брата закликає, Даг ж виру по чоловікові хоче їй заплатити. Сигрун відмовляється і пагорб насипає на могилі могутнього князя Хельги.

Хельги йде прямо на Вальгаллу, де він Один йому пропонує правити які з ним.

И одного разу бачить служниця Сигрун, як Хельги мертвий з людьми своїми до кургану їде. Дивно служниці здається, і вона Хельги, не світла кінець чи настав. І тому відповідає, що немає, бо хоч і шпорит коня він, але з судилося йому додому повернутися. Будинку служниця Сигрун розповідає, що бачила.

Сигрун іде у курган до Хельги: рада вона бачити чоловіка, хоча й мертвого. Хельги-мертвец її дорікає, мовляв, винна вона у загибелі його. І це свідчить він, що «відтепер в кургані зі мною, убитим, знатна діва разом пребудет!».

Ночь проводить Сигрун в обіймах мертвого, а вранці Хельги і його проти стрибають, а Сигрун з служницею своєї додому повертаються. Уболіває Сигрун про Хельги, і смерть її себе забирає.

«В древнє час вірили, що народжуються знову, але тепер це вважають жіночими казками. Кажуть, що Хельги і Сигрун народилися знову».

Пророчество Грипира.

Грипир землями править, самий наймудріший він серед людей. Ситурд, син Сигмунда, у його палати є, щоб отримати, що судилося то життя. Грипир, хто матері Сигурда братом доводиться, Привітно родича приймає.

И каже Грипир Сигурду, що великий він: спочатку за батька помститься і конунгу Хундинга в битві уб'є. Потім вплине на він Регина-карлика з фафниром-змеем і, Фафнира лігво знайшовши, навантажить коня свого під назвою Грані «золота вантажем» і до конунгу Гьюки вирушить. На горі побачить він у обладунках сплячу діву. Гострим клинком Сигурд зброю розрубає, від сну розбудить діва і навчить Сигмунда сина руням мудрим. А далі юності Сигурда бачити Грипир не може.

Чувствует Сигурд, що чекає жереб сумний його, а тому Грипир гребує долю йому далі повідати. І ось домовленості пускається Сигурд, і знову каже Грипир.

«Есть діва у Хеймира, ликом прекрасна», Брюнхильд кличе, він і позбавить спокою Сигурда, оскільки він полюбить її. Але навряд чи Сигурд у Гьюки ніч прогостит, відразу забуде він світлу діву. Підступами Гримхильд підступній буде дружиною йому дана світлокоса Гудрун, дочка Гримхильд і Гуннара. І на Гуннара стане він Брюнхильд сватати, обличчям з Гуннаром сменявшись. Але хоч і схожий він на Гуннара буде, душа його колишньої залишиться. І незабаром буде Сигурд шляхетний з девою поруч лежати, буде меч з-поміж них. І засудять люди Сигурда такий обман діви гідної.

Затем повернуться князі та в палатах Гьюки дві весілля зіграють: Гуннара з Брюнхильд і Сигурда з Гудрун. На той час Гуннар і Сигурд назад обличчя приймуть свої, але душі їх колишніми залишаться.

Будут жити щасливо Сигурд і Гудрун, Брюнхильд ж «заміжжя гірким видасться, за обман шукати местиме». Гуннару скаже вона, що ні дотримав клятв своїх Сигурд, «коли шляхетний конунг Гуннар, Гьюки спадкоємець» вірив йому. І розгнівана буде дружина шляхетна Гудрун; від горя жорстоко з Сигурдом вона обійдеться: убивцями Сигурда стануть брати її.

Гримхильд підступна одна буде зацікавлений у цьому винна.

И речет Грипир сумного Сигурду: «У цьому утешенье, князь, знайдеш ти, що щастя тобі судилося чимало: тут не землі, під сонця помешканням, нічого очікувати героя, Сигурду рівного!».

Сигурд їй відповідає: «Попрощаємося щасливо! З долею не посперечаєшся! Ти, Грипир, по-доброму прохання виконав; пророкував б ти більше удачі і цього щастя у житті моєї, якби міг!».

Е. У. Морозова.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.