Языковая і мовна норми

ЯЗЫКОВАЯ І МОВНА НОРМЫ

1 Поняття нормы

Языковые норми (нормативи літературної мови, літературні норми) — це правила використання мовних засобів у певний період розвитку літературної мови, тобто. правила вимови, правопису, слововжитку, граматики. Норма — це зразок одностайної, загальновизнаного вживання елементів мови (слів, словосполучень, предложений).

Языковое явище вважається нормативним, коли вона характеризується такими ознаками, як:

соответствие структурі мови;

массовая і регулярна відтворюваність у процесі мовної діяльності більшості розмовляючих;

общественное схвалення і визнання.

Языковые норми не придумані філологами, відбивають певний етап у розвитку літературної мови всього народу. Норми мови не можна осягнути чи скасувати указом, їх реформувати адміністративним шляхом. Діяльність ученых-языковедов, вивчаючих норми мови, в іншому — вони виявляють, описують і кодифицируют мовні норми, і навіть роз’яснюють і пропагують их.

К основним джерелам мовної норми ставляться:

произведения письменників-класиків;

произведения сучасних письменників, продовжують класичні традиції;

публикации засобів;

общепринятое сучасне вживання;

данные лінгвістичних досліджень.

Характерными рисами мовних норм є:

относительная стійкість;

распространённость;

общеупотребительность;

общеобязательность;

соответствие вживання, звичаєм і можливостям мовної системи.

Нормы допомагають літературному мови зберігати свою цілісність і общепонятность. Вони захищають літературну мову від потоків діалектної промови, соціальних і фахових жаргонів, просторіччя. Це дозволяє літературному мови виконувати жодну з найважливіших функцій — культурную.

Речевой нормою називається сукупність найбільш стійких традиційних реалізацій мовної системи, відібраних і закріплених у процесі суспільної коммуникации.

Нормированность промови — це її відповідність литературно-языковому ідеалу. Зазначене властивість норми відзначалося проф. А. М. Пешковским, який писав: «Існування мовного і буд е, а л, а й у розмовляючих, — ось головна характерна риса літературного прислівники з першого моменту її виникнення, риса, в значною мірою з про із буд, а ю щ, а я саме це наріччя і підтримує його у постійно його існування «(Пешковский А.М. Об'єктивна і нормативна думка мовою. // Обрані праці. М.: Учпедгиз, 1959, З. 54).

Проф. С. И. Ожегов підкреслював соціальну бік поняття норми, що складається з відбору мовних елементів готівкових, утворених знову і які з пасивного запасу. С. И. Ожегов звертав увагу те, що норми підтримуються общественно-речевой практикою (художньої літературою, сценічною мовою, радіомовленням). У 60−80-ті роки 20 століття літературні твори радіопередачі справді могли бути взірцем нормативного вживання. Сьогодні ситуація змінилася. Не всяке літературне твір і всяка передача з і телебаченню можуть бути за зразок нормативного мововжитку. Сфера суворого прямування нормам мови значно звузилася, лише ті передачі й періодичних видань можна використовувати як приклади литературно-нормированной речи.

Проф. Б. Н. Головин визначав норму як функціональне властивість знаків мови: «Норма — це властивість функціонуючої структури мови, створюване применяющим його колективом завдяки постійно діючої потреби у кращому взаємній розумінні «(Головін Б. М. Основи культури промови. М.: 1980 — цит. по Соколова В. В. Культура мови і культура спілкування. М.: Просвітництво, 1995, З. 47).

2 Динамічність розвитку мови та мінливість норм

" Мовна система, перебувають у постійному використанні, створюється і видозмінюється колективними зусиллями тих, хто її користується… Нове в мовному досвіді, не вписувалося до рамок системи мови, але працююче, функціонально доцільне, веде до перебудови у ньому, а кожне чергове стан мовної системи служить основою порівняння при наступної переробці мовного досвіду. Отже, язик у процесі мовного функціонування розвивається, змінюється, і кожному з етапів цього розвитку мовна система неминуче містить у собі елементи, які завершили процес зміни. Тому різні коливання, варіанти неминучі у мові «(Соколова В. В. Культура мови і культура спілкування. М.: Просвітництво, 1995, З. 47).

Постоянное розвиток мови веде зміну літературних норм. Те, було нормою у минулому столітті і навіть 15−20 років тому я сьогодні може бути відхиленням неї. Приміром, відповідно до Тямущим словарём російської (1935;1940) слова закусочна, іграшковий, булочна, буденний, навмисне, порядно, вершковий, яблучний, яєчня вимовлялися зі звуками [шн]. За даними Орфоэпического словника російської 1983 року таке вимова як єдиною (суворо обов’язкової) норми збереглося лише у словах навмисне, яєчня. У словах булочна, порядно поруч із традиційним вимовою [шн] визнано допустимим нове вимова [чн]. У словах буденний, яблучний нове вимова рекомендується як основне варіанта, а старе допускається як можливий варіант. У слові вершковий вимова [шн] визнається хоч і допустимим, але застарілим варіантом, а словах закусочна, іграшковий нове вимова [чн] стало єдиним можливим нормативним вариантом.

На цьому прикладі добре видно, що історично літературної мови можливі:

сохранение старої норми;

конкуренция двох варіантів, коли він словники рекомендують традиційний варіант;

конкуренция варіантів, коли він словники рекомендують новий варіант;

утверждение варіант як єдино нормативного.

В історії мови змінюються як орфоепічні, але й інші нормы.

Примером зміни лексичній норми можуть бути слова дипломант і абитуриент.

В 30−40 роки 20 століття слово дипломант означало студента, виконує дипломну роботу, а слово дипломник було розмовним (стилістичним) варіантом слова дипломант. У літературної нормі 50−60-х років сталося розмежування вживанні цих слів: словом дипломник почали називати студента під час підготовки й захисту дипломної роботи (воно втратило стилістичну забарвлення розмовного слова), а слово дипломант став вживатися для найменування переможців конкурсів, оглядів, змагань, відзначених дипломом победителя.

Слово абітурієнт у 30−40-ві роки 20 століття вживалося як позначення тих, хто закінчував середньої школи, і тих, хто надходив у вуз, оскільки обидві ці поняття у часто ставляться одного й тому особі. У 50-ті роки 20 століття за оканчивающими середньої школи закріпилося слово випускник, а слово абітурієнт в цьому значенні вийшли з употребления.

Изменяются в мовою й граматичні норми. У літературі 19 століття і розмовної мови того часу вживалися слова георгіна, залу, рояля — що це слова жіночого роду. У сучасному російській мові нормою є вживання цих слів, як слів чоловічого роду — георгин, зал, рояль.

Примером зміни стилістичних норм є входження у літературну мову діалектних і просторічних слів, наприклад, забіяка, скигля, подоплёка, свистопляска, галас. Як проф. Ю. А. Бельчиков, «російського літературної мови характерно інтенсивне взаємодію Космосу з просторечием (постійне поповнення головним чином лексики і фразеології, виразних, синонімічних коштів)… Певна частина запозичень з народно-разговорного мови органічно входить у лексико-фразеологический склад літературної промови, у його стилістичну структуру, стаючи надбанням як розмовної, а й книжкової промови «(Бельчиков Ю.О. Стилістика і культуру промови. М.: Вид. УРАО, 2000, З. 104−105).

Каждое нове покоління спирається цього разу вже існуюче тексти, усталені звороти промови, способи оформлення думки. З мови цих текстів воно вибирає найбільш потрібних слів обороти промови, бере з виробленого попередніми поколіннями актуальна на себе, привносячи своє, щоб виявити нові театральні ідеї, уявлення, нове бачення світу. Природно, нове покоління зрікаються те, що здається архаїчним, не співзвучною нової манері формулювати думку, передавати свої почуття, ставлення до людей і подій. Іноді вони повертаються до архаїчним формам, відгранюючи нового змісту, нові ракурси осмислення. (Бельчиков Ю.О. там-таки, З. 106).

В кожну історичну епоху норма є складне явище і є в досить непростих умовах. Про це писав ще 1909 року В. И. Чернышев: «У мові будь-якої певної епохи на її сучасників багато незрозумілого: слагающегося, але з сформованого, вимираючого, але з вимерлого, вхідного знову, але з який утвердився «(Чернишов В.І. Чистота і правильність російської промови. // Обрані праці. т. 1. М.: 1970, З. 41).

3 Типи норм

В літературному мові розрізняють такі типи норм:

1) норми письмової та усної форм промови;

2) норми письмовій промови;

3) норми усній промови.

К нормам, загальним для усній і письмовій промови, ставляться:

лексические норми;

грамматические норми;

стилистические норми.

Специальными нормами письмовій промови є:

нормы орфографії;

нормы пунктуації.

Только до усній промови застосовні:

нормы вимови;

нормы наголоси;

интонационные норми.

Нормы, загальні для усній і письмовій промови, стосуються мовного забезпечення і побудови текстів. Лексичні норми, чи норми слововжитку, — це норми, що визначають правильність вибору слова з низки одиниць, близьких до нього за значенням чи з формі, і навіть вживання їх у тих значеннях, які вона має у літературному языке.

Лексические норми позначаються на тямущих словниках, словниках іноземних слів, термінологічних словниках і справочниках.

Соблюдение лексичних норм — найважливіша умова точності мови і її правильности.

Их порушення призводить до лексичним помилок різного типу (приклади помилок із абітурієнтів):

неправильный вибір слова з низки одиниць, зокрема змішання паронимов, неточний вибір синоніма, неправильний вибір одиниці семантичного поля (кістяною тип мислення, проаналізувати життєдіяльність письменників, миколаївська агресія, Росія переживала у роки багато казусів у внутрішній і до зовнішньої політиці);

нарушение норм лексичній поєднуваності (стадо зайців, під тиском гуманності, таємний завісу, затяті підвалини, пройшов все стадії розвитку людини);

противоречие між задумом говорить і эмоционально-оценочными конотаціями слова (Пушкін правильно вибрав дорогу життя і пішов ній, залишаючи незмивні сліди; Він вніс непосильний внесок у розвиток Росії);

употребление анахронізмів (Ломоносов вступив у інститут, Раскольніков навчався у вузі);

смешение лингвокультурологических реалій (Ломоносов жив сотнями кілометрів від столиці);

неверное вживання фразеологічних оборотів (Молодість била потім із нього ключем; Треба вивести його за свіжу воду).

Грамматические норми діляться на словотворчі, морфологічні і синтаксичні. Граматичні норми описані у «Російської граматиці «(М.: 1980, т. 1−2), підготовленої Академією наук, підручників російської мови й граматичних справочниках.

Словообразовательные норми визначають порядок сполуки частин слова, освіти нових слов.

Словообразовательной помилкою є вживання неіснуючих похідних слів замість існуючих похідних слів з інших аффиксом, наприклад, описывание характеру, продажничество, безпросвітність, твори письменника відрізняються глубизной і правдивостью.

Морфологические норми вимагають правильного освіти граматичних форм слів різних частин промови (форм роду, числа, коротких форм і ступенів порівняння прикметників і ін.). Типовим порушенням морфологічних норм є вживання слова в неіснуючої чи невідповідною контексту словоизменительной формі (проаналізований образ, царящиеся порядки, перемога над фашизмами, назвав Плюшкина прорехом). Іноді можна почути такі словосполучення: залізнична рейки, імпортна шампунь, замовний бандероль, лакований черевиків. У цих словосполученнях допущена морфологічна помилка — неправильно оформлений рід імен существительных.

Синтаксические норми наказують правильне побудова основних синтаксичних одиниць — словосполучень і від пропозицій. Ці норми включають правила узгодження слів і синтаксичного управління, співвіднесення частин пропозиції друг з одним з допомогою граматичних форм слів з тим метою, щоб пропозицію було грамотним і осмисленим висловлюваннями. Порушення синтаксичних норм є у наступних прикладах: читаючи її, виникає запитання; Поэмы характерний синтез ліричного і епічного почав; Вийшовши заміж над його брата ніхто з дітей не народився живым.

Стилистические норми визначають вживання мовних засобів у відповідно до законів жанру, особливостями функціонального стилю, і - ширше — для об'єднання й умовами общения.

Немотивированное вживання у тексті слів інший стилістичній забарвлення викликає стилістичні помилки. Стилістичні норми зафіксовані у тямущих словниках в ролі спеціальних послід, коментуються підручників стилістикою російського мови та культурі речи.

Стилистические помилки перебувають у порушенні стилістичних норм, включенні до тексту одиниць, не відповідних стилю та жанром текста.

Наиболее типовими стилістичними помилками є:

стилистическая недоречність (зациклюється, царський свавілля, пофигист, любовний конфлікт змальований у всій красі - з тексту твори, в діловому документі, в аналітичної статті);

употребление громіздких, невдалих метафор (Пушкін і Лермонтов — два променя світла темному царстві; Цим квітам — посланцям природи — невідомо, що з буйне серце б'ється у грудях під кам’яними плитами; І чи він право відрізати цю ниточку життя, що її сам підвісив?);

лексическая недостатність (Мене до глибини хвилює це питання);

лексическая надмірність (Він їх будить, що вони прокинулися; Треба звернутися на період їх життя, тобто тому періоду часу, що вони жили; Пушкін — поет з великою літери цього терміну);

двусмысленность (Під час того, як Обломов спав, багато готувалися до його пробудження; Єдине розвага Обломова — Захар; Єсенін, зберігаючи традиції, але якось негаразд любить прекрасний жіночий підлогу; Усі дії і між Ольгою і Обломовим були неповними).

Нормы орфографії - це правила позначення слів на листі. Вони включають правила позначення звуків літерами, правила злитого, дефисного і роздільного написання слів, правила вживання прописних (заголовних) літер і графічних сокращений.

Нормы пунктуації визначають вживання знаків препинания.

Средства пунктуації мають такі функції:

отграничение в письмовому тексті однієї синтаксичної структури (чи її елемента) одної;

фиксация в тексті лівої і правої кордонів синтаксичної структури чи її елемента;

объединение в тексті кількох синтаксичних структури одне.

Нормы орфографії і пунктуації закріплені в «Правилах російської орфографії і пунктуації «(М, 1956), єдиному найбільш повному обсязі й офіційно затвердженому зведенні правил правопису. За підсумками зазначених правил складено різні довідники по орфографії і пунктуації, найавторитетнішими серед яких вважається «Довідник по орфографії і пунктуації «Д. Э. Розенталя, неодноразово переиздававшийся, на відміну найофіційнішого зводу правил, виданого двічі - в 1956 і 1962 годах.

Орфоэпические норми включають норми вимови, наголоси і інтонації. Дотримання орфоепічних норм є важливим частиною культури промови, т.к. порушення створює у слухачів неприємною про мови і самому котра говорить, відволікає від сприйняття змісту промови. Орфоепічні норми зафіксовані у орфоепічних словниках російської мови й словниках наголосів. Інтонаційні норми описані у «Російської граматиці «(М.: 1980) і підручниках російського языка.

4. Типи нормативних словників та принципи роботи з ними

Толковый словник. Найбільш повні інформацію про слові дає тлумачний словник. Сучасним нормативним тямущим словарём є тлумачний словник російської С. И. Ожегова і Н. Ю. Шведовой. Він служить керівництвом до правильної вживання слів, правильному освіті слів, правильному вимову і написання. З усього розмаїття лексики сучасного російської у цей словник бути відібраний основний її склад. Відповідно до завданнями словника до нього не включалися: спеціальні слова значення, мають узкопрофессиональное вживання; діалектні слова значення, якщо де вони використовують досить широко в літературному мові; просторічні слова значення із яскраво вираженої грубої забарвленням; застарілі слова значення, що з активного вживання; власні имена.

С метою скорочення обсягу словника деякі розряди похідних слів поміщаються під основним словом у його гнезде.

В скрутних випадках, щоб полегшити пошук слова, що у гнізді у єдиний алфавіт включені ссылочные слова.

В словнику розкривається значення слова в стислому визначенні, достатньому розуміння самого слова його употребления.

В словнику дається характеристика вживання слова: книжкове, високе, офіційне, розмовне, просторічне, обласне, презирливе, специальное.

После тлумачення значення слова у необхідних випадках даються приклади, що ілюструють його вживання у промови. Приклади допомагають точніше зрозуміти значення слова способи його застосування. Для прикладу даються короткі фрази, найбільш уживані поєднання слів, і навіть прислів'я, поговорочные, повсякденні і образні висловлювання, що дають вживання даного слова.

После тлумачення прикладів даються фразеологічні обертів, куди входить дане слово.

Вот приклад словникової статті від цього словаря:

ВИЛКА, -і, ж. 1. Належність столового приладу з гострими зубами довгій ручці. 2. Назва різних пристроїв, пристосувань з деталлю як, зубів, виступів. Штепсельная в. 3. Такий стан при стрільбі, коли той снаряд падає ближче, а інший далі мети (спец.) Взяти батарею в виделку. ¦ прил. виделковий, -на, -ое.

После затвердження «Правил орфографії і пунктуації «1956 року року було видано нормативний «Орфографічний словник російської «під редакцією С. И. Ожегова і А. Б. Шапиро, у якому 110 тисяч слів, розташованих суворо у алфавітному порядке.

В цьому словнику зазначено нормативне наголос, дано граматичні форми слова, викликають складне становище, наприклад:

взгорочек, -чка.

взгорье, -я.

взгревать, -аю, -аешь.

В кінці словника як додаток дано правила орфографии.

Орфоэпический словник фіксує норми вимови і наголоси. Першу таку словник вирушив у світ у 1959 року: це «Російське літературну вимову і наголос. Словник-довідник «під редакцією Р. И. Аванесова і С. И. Ожегова, містить 52 000 слів. Результатом його корінний переробки став «Орфоепічний словник російської. Вимова, наголос, граматичні форми «під редакцією Р. И. Аванесова (1983), до складу якого у собі 63 500 слів і відбиває зміни орфоепічних норм протягом останніх десятилетия.

В цей словник переважно включаються слова:

произношение яких немає то, можливо однозначно встановлено виходячи з їхнього епістолярного образу;

имеющие рухливий наголос в граматичних формах;

образующие деякі граматичні форми нестандартними способами;

слова, які відчувають коливання наголоси в усій системі форм чи окремих формах.

Словарь вводить шкалу нормативності: деякі варіанти розглядаються як рівноправні, в інших випадках одне із варіантів визнається основним, а інший допустимим. У словнику також даються поноси, що вказують на варіант вимови слова в поетичної та фахової речи.

В произносительных пометах відбиваються такі основні явища:

смягчение згодних, тобто. м’яке вимова згодних під впливом наступних м’яких згодних, наприклад, рецензія, -і [ньзь];

изменения, що відбуваються в групах згодних, наприклад, вимова стн як [сп] (місцевий);

возможное вимова одного погоджується звуку (твердого чи м’якого) дома двох однакових літер, наприклад, апарат, -а [п]; ефект, -а [фь];

твёрдое вимова які з наступним гласним е дома орфографічних поєднань повітря все за тими словами іншомовного походження, наприклад, готель, -я [пе];

отсутствие редукції за тими словами іншомовного походження, тобто. вимова неударных гласних звуків дома літер про, е, а чи не відповідне правилам читання, наприклад, бонтон, -а [бо]; ноктюрн, -а [факульт. але];

особенности в вимові згодних, пов’язані з слогоразделом за тими словами з побічним наголосом, наприклад, завлабораторией [заф/л], нескл. м, ж.

Словари синонімів російської дають читачеві можливість знайти заміну якомусь слово чи поєднання, відповідають питання, як сказати інакше, як інакше кажучи висловити таку ж думку, назвати той чи інший предмет. Слова у тому словнику наводяться як рядів синонімів до основним словами, розташованим за алфавітом, например:

КЛЕВЕТА; наклеп, обмова, поклёп, наклеп (разг.); наклёп, обнос (простий.); диффамация, інсинуація (книж.); извет, наклеп (устар.) / про наклепницькому творі: пасквіль. (Александрова З. Е. Словник синонімів російської: Практичний довідник: прибл. 11 000 синонім. рядів. М.: Російську мову, 1989).

Словари паронимов розібратися в значеннях близьких звучанням, але різних за змістом слів, як-от, наприклад, глибокий — глибинний, героїзм — героїка — геройство, вичікувати — чекати. Структура словникової статті у «Словнику паронимов сучасного російської «Ю. А. Бельчикова і М. С. Панюшевой (М.: Російську мову, 1994) включає толкующую частина, зіставлення сочетальных можливостей паронимов і коментар, у якому роз’ясняються розбіжності у значеннях паронимов і описуються ситуації їх споживання, і навіть характеризуються граматичні і стилістичні властивості паронимов.

Словари іноземних слів мають ті ж самі мету і структуру словникової статті, як і розумні словники, відрізняючись від нього тим, що тут зібрані слова іноземного походження, яка також вказується в словникової статье.

Терминологические словники мають фахової спрямованості - вони призначені для фахівців у певній галузі наукових знань чи практичної діяльності. Ці словники описують не мовні властивості слів і поєднань, а зміст наукових установ та інших спеціальних понять і номенклатуру речей і явищ, із якими має справу фахівець деякою галузі науки чи производства.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.