Мул без вузді

Мул без вузди

(La Mule sanz frain) — Повесть-пародия на лицарський роман (1-ша половина ХIII в.).

Пайен из Мезьера (Paiens de Maisieres) XIII в..

Французская література

Е. У. Морозова.

Итак, починається розповідь: при дворі легендарного короля Артура, де збираються відважні і знатні лицарі, є дівчина на мулі. Красуня їде «цілком вузди» й гірко плаче. Шляхетні дами та лицарі посилають сенешаля Кея дізнатися, у чому річ. Невдовзі Кей повертається і доповідає: дівиця журиться у тому, що немає в її мулу вузди, і шукає вона відважного лицаря, який погодиться відшукати цю узду і їй. А якщо такою знайдеться і виконає її прохання, вона готова стати йому покорною дружиною.

Восхищенный суворою вродою дами, Кей проситиме дозволити йому зробити цей подвиг. Готовий їхати за уздою хоч і край світла, Кей хоче перед дорогий отримати щось від дами поцілунок. Проте та відмовляє йому: колись вузда, і потім — поцілунок. Не втрачаючи більш дорогоцінного часу, Кей сідає на мулу, і той впевнено боїться по знайомої дорозі. Невдовзі мул згортає до лісу, повний левів, леопардів і тигрів; з гучним риком звірина рухається «туди, де лицаря йшов шлях». Проклинаючи усі світлі, невезучий сенешаль думає лише у тому, хіба що якомога швидше віднести звідси ноги. З шанування господині мулу хижаки, провівши поглядами вершника, відступають в хащу.

Лес скінчився, мул виїхав на рівнину, і Кей піднісся духом. Проте радіє він недовго: мул в'їжджає в ущелині, де на кількох дні кубляться «змії, тарантули і павуки», чиє сморідне, смердюче дихання, клубящееся, як чорний дим, настільки лякає Кея, що той у жаху готовий повернутися до ліс до диким звірів. Нарешті це перешкода позаду, тепер Кея чекає бурхливий потік, переїхати з якого можна лише за мостку. Сенешаль не витримує і повертає назад; завдяки мулу він минає неушкодженим всіх гадів і звірина і, нарешті під'їжджає до Артурову палацу.

Узнав, що не привіз вузди, дівиця в горі рве у собі волосся. Зачепила її скорботою, лицар Говен просить дозволити йому привезти їй узду. Почувши його, дівиця радісно цілує лицаря: серце підказує їй, що він привезе вуздечку. Тим часом сенешаль Кей, «уболіваючи душею», їде з подвір'я; не виконавши взятого на себе лицарського подвигу, не наважується з’явитися перед королем Артуром.

Мул везе Говена тими самими стежками, як і Кея. Побачивши знайомого мулу та її вершника, відважного Говена, звірі вибігають їм назустріч. Говен здогадується, що, злякавшись звірини, Кей порушив слово, дане дамі. А сам Говен безстрашно їде далі і з посмішкою на вустах мине ущелині жаху, і смороду, дно якої клубочуться гади.

По вузенькою дощечці лицар безстрашно перетинає вируючий потік і під'їжджає до замку, обертовому, як мірошницьке колесо. Замок оточений глибоким ровом з водою, навколо рову височіє частокіл, прикрашений людськими головами; один жердина тієї страшної огорожі ще вільний. Але лицар не боїться душею. В'їхавши на міст, Говен відважно впадає уперед і проникає до замку ціною лише половинки хвоста мулу, яка «висіти залишилася в воротах». Навколо порожньо і тихо. У дворі його зустрічає мовчазний карлик; слідуючи його, Говен стикається з величезним волосатим вилланом з сокирою на шиї. Виллан попереджає лицаря, що дістатися до заповітної вузди буде важко; але застереження це тільки воспламеняет відвагу героя. Тоді виллан клопочеться про лицаря, відводить до будинку, подає вечерю, стелить ложе, а перед сном пропонує гру: спочатку Говен зрубає йому голову, і потім він — Говену. Лицар погоджується, відсікає виллану голову, той бере її під мишку і геть, пообіцявши завтра з’явитися за головою Говена.

Утром вірний свого слова Говен кладе голову на плаху. Але виявляється, кошлатий велетень хотів лише налякати його. Страшний на вигляд виллан стає вірним слугою лицаря і споряджає її сутички зі лютими левами. Сім щитів розбивають хижаки, проте лицар перемагає їх. Говен готовий отримати вуздечку, але це перше випробування. Коли лицар відпочив і змінив зброю, виллан проводить їх у зал, де лежить поранений лицар. По звичаєм цей лицар бореться з кожним, хто приїжджає до замку за уздою. Лицар перемагає прибульця, відсікає йому голову і садить в кіл біля рову. Якщо ж прибулець переможе лицаря, то йому доведеться відрубати йому голову і наодинці зайняти його місце. Говен, зрозуміло, перемагає лицаря замку, проте великодушно зберігає йому голову обов’язок. Тепер кошлатий виллан принесе йому вуздечку, думає Говен. Але Артурова лицаря чекає новий іспит: виллан призводить до нього двох вогнедишних змій. Могутнім ударом Говен відсікає обом гадам голови.

Затем до Говену є попередній карлик і від своєї пані запрошує лицаря розділити із нею трапезу. Говен приймає запрошення, але, не довіряючи карлику, вимагає, що його супроводжував вірний виллан. Дотримуючись за своїми провідниками, лицар дійшов прекрасної дамі. Захоплюючись його відвагою, дама запрошує Говена за стіл. Виллан і карлик прислужують їм, дама радо пригощає героя. Коли ж трапеза закінчено і слуги забрали воду для омивання рук, Говен просить даму віддати йому вуздечку. У відповідь та заявляє, що воював до її сестру, а тому готова віддати їй усе себе, щоб він став господарем і її, і його п’ятдесяти замків. Але лицар поштиво відповідає, що «про все це известье» зобов’язаний він «швидше королю принесть», тож негайно має то зворотний шлях пуститися. Тоді дама вказує йому на срібний цвях, де висить дорогоцінна вузда. Говен знімає узду, прощається з дамою, і виллан підводить йому мулу. Дама просить виллана зупинити обертання замку, щоб лицар легко залишив його стіни, і той охоче виконує її прохання,.

Проезжая повз воріт, Говен із подивом дивиться на радісну натовп: що він в'їхав в замок, у ньому було ні душі. Виллан роз’яснює йому: раніше всі цих людей ховались у печері, оскільки боялися диких звірів. Лише ті, хто похрабрей, часом виходили працювати. І ось, коли Говен убив всіх хижаків, вони радіють світу, і веселию їх майже немає краю. Промови виллана — велика утіха для Говена.

Вот мул знову перебігає по вузенькою дошці, згортає в сморідне ущелині, в'їжджає в дрімучий ліс, де всі звірі знову вискакують йому назустріч — схилити коліна перед доблесним лицарем. Але Говену ніколи — поспішає до замку Артура.

Говен в'їжджає на луг перед замком, його вікном помічає королева і його почет. Усі кидаються назустріч відважному лицарю, а всіх радіє приїжджаючи дама: вона знає, що Говен привіз їй узду. Нагородивши лицаря поцілунком, вона дякує його з подвиг. «І тоді Говен їй без смущенья свої повідав приключенья»: про ліс, про лютий потік, про чудесний палац, про карлика і про виллана, про те, як вбиті леви, як повержений знаменитий лицар, як разом вражені два змія, про трапезу і розмовлятимемо з сестрою її, про радість народу замку.

Выслушав розповідь Говена, дама проситиме дозволити їй піти, коли всі, зокрема й сам короля, умовляють її лишитися й працювати вибрати собі пана серед лицарів Круглого столу. Але дама слід за своєму: вона вільна залишитися, хіба що їй цього хотілося. Сівши на мулу, вона, відмовившись від проводирок, вистрибуватиме знову на ліс. У цьому розповідь «про дівчину на мулі, залишила раптом палац, тут знаходить свій кінець».

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997.