Барокко Італії

Барокко в Италии

Барокко (може бути: від португ. perola barroca — перлина вигадливої форми власності чи від латів. baroco — мнемонічне позначення однієї з видів силогізму в схоластичної логіці), чільний стиль у європейському мистецтві кінця 16 — середини 18 ст.

Более широке розуміння Б. включає до нього зовнішніх форм побуту, карнавали, процесії, особливості філософського і наукового викладу, розглядаючи Б. як загальне явище культу ри (подібно Готиці і Ренесансу).

Б. відбило криза феодалізму за доби первісного нагромадження і колоніальної експансії, наростаючі протиріччя релігійному і соціальному свідомості. Б. широко використовувалося Контрреформацией в храмовому зодчестві, отличавшемся особливої пишністю (будівлі єзуїтів, архітектура «ультрабарокко «в Латинської Америки).

Однако Б. одержало стала вельми поширеною у католицьких, а й у протестантських країнах, а пізніше країнах православного кола. Обмежувати Б. рамками Контрреформації і феодальної реакції безпідставно. Поруч із придворним і церковним Б. розвиваються форми «низового Б », пов’язані з вираженням антифеодального, протесту, і навіть національно-визвольного руху слов’янських народів проти Габсбургів і османського ярма. Б. відрізняється антиномичностью сприйняття й відображення світу, почуттєвим і інтелектуальним напругою.

Аскетические заклики поєднуються з гедонізмом, вишуканість з грубістю, отвлечённая символіка з натуралістичною трактуванням деталей. Б. — динамічний, афектований стиль, якому властиві театральність, феєричність, ілюзіонізм. Б. засвоює і переробляє різні художні традиції, включаючи їх чи у розвиток національних стилів.

Для Б. характерно прагнення взаємодії різних видів мистецтва (опера), розуміння поезії як промовляючої живопису, а живопису як німий поезії, захоплення эмблематикой і аллегорикой. Б. спирається на схоластичну логіку і риторику, развёртывает складні метафори і уподібнення, успадковує найбільш експресивні художні форми середньовіччя і Ренесансу, поєднує античні образи з християнськими. Риторичне раціоналізм Б. полегшував вираз його засобами ідей Раннього Просвітництва. Зазначається рецепція Б. в романтизмі й у новітніх модерних течениях.

В архітектурі, образотворчому і декоративному мистецтві Б. було з основних стильових напрямів з кінця 16 незалежності до середини 18 ст. Б. утвердилось за доби інтенсивного формування націй і національних держав (переважно абсолютних монархій), розквіту мануфактурного виробництва та одночасного посилення феодально-католицької реакції. Тісно що з монархією, аристократією і церквою, мистецтво Б. було б славити і пропагувати їх могутність.

Вместе про те воно відбило нові ставлення до єдності, безмежності та різноманітті світу, про його драматичної труднощі й вічної мінливості, інтерес до середовища, до оточенню людини, до природної стихії. Б. надійшло зміну як художньої культурі Відродження, і изощрённому субъективистскому мистецтву маньеризма. Відмовившись властивих класичної ренесансну культуру поглядів на гармонії і суворої закономірності буття, про безмежних можливостях людини, її волі і розуму, естетика Б. будувалася на антитезах чоловіки й світу, ідеальних і чуттєвих почав, розуму і місцевої влади ірраціональних сил. Людина перетворюється на мистецтві Б. постає не центром Всесвіту, а багатопланової особистістю, зі складним світом переживань, вовлечённой в круговорот та середовища. На мистецтво Б. вплинули й антифеодальные селянські і плебейські руху, буржуазні революції, внёсшие до нього струмінь демократичних бунтарських устремлінь.

Для мистецтва Б. характерні грандіозність, пишність і динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуття, пристрасть до ефектним видовищ, поєднанню ілюзорного і реального, сильним контрастам масштабів та ритмів, матеріалів і фактур, світла й. Види мистецтва утворюють урочисте монументально-декоративное єдність, вражаюче уяву своєю розмахом. Міський ансамбль, вулиця, площа, парк, садиба стали розумітись як організоване розвивається, а просторі ціле, багатоманітно раскрывающееся перед глядачем за його русі. Палаци і Церкви Б. завдяки розкішної, вигадливої пластиці фасадів, неспокійною грі світлотіні, неподільності хіба що мінливих форм, складним криволинейным планам і обрисам набувають мальовничість і динамічність, як вливаючись в навколишнє простір. У парадних інтер'єрах архітектура зливається з багатобарвною скульптурою, ліпленням, різьбленням, дзеркала і розписи ілюзорно розширюють простір, а плафонная живопис створює ілюзію разверзшихся сводов.

В образотворче мистецтво Б. переважають віртуозні декоративні композиції релігійного, міфологічного чи алегоричного характеру, парадні портрети, подчёркивающие привілейоване громадське становище людини. Ідеалізація образів, нестримні гіперболи поєднуються там із бурхливої динамікою, несподіваними композиціями і оптичними ефектами, реальність — з фантазією, релігійна афектація — з подчёркнутой чуттєвістю. У живопису велике значення мають емоційне, ритмічне і колористичне єдність цілого, часто — непринуждённая свобода мазка, в скульптурі - мальовнича плинність форми, відчуття мінливості, становлення образу, багатство аспектів і впечатлений.

В Італії - на батьківщині Б. — у межах склалися і повний релігійної і чуттєвої афектації мистецтво Л. Бернини, Ф. Борроміні, П'єтро так Кортоны, і академізм болонській школи, і демократичний бунтарський реалізм Караваджо, пізніше італійське Б. еволюціонувало до фантастичності будівель Р. Гварини, бравурності живопису З. Троянди і А. Маньяско, запаморочливої лёгкости розписів Дж. Б. Тьеполо. У Фландрії народжене нідерландської революцією світовідчуття внесло потужні життєстверджуючі реалістичні і часом народні запрацювала господствовавшее мистецтво Б. (живопис П. П. Рубенса, А. ван Дейка, Я. Йорданса). У Іспанії 17 в. деякі риси Б. проступали в аскетичної архітектурі школи Х. Б. де Эрреры, в реалістичної живопису Х. де Риберы і Ф. Сурбарана, скульптурі Х. Монтаньеса, але у 18 в. в спорудах кола Х. Б. де Чурригеры форми Б. досягли надзвичайної труднощі й декоративної изощрённости (ще більше гіпертрофованої в «ультрабарокко «Латинська Америка). Пишнота і пишність Б. отримали своєрідне тлумачення Австрія (архітектор І. Б. Фішер фон Эрлах і Л. Хильдебрандт, живописець Ф. А. Маульберч) і абсолютистських державах Німеччини (архітектор Б. Нёйман, А. Шлютер, М. Д. Пёппельман, брати Азам, сім'я Динценхофер), у Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Словенії, Хорватії, Західній Україні, Литві. У Франції, де провідним стилем в 17 в. став класицизм, Б. залишалося незалежності до середини століття побічним течією, але які з торжеством абсолютизму вони зливаються у єдиний помпезний стиль (оздоблення залів Версаля, живопис Ш. Лебрёна). У країнах інтенсивного буржуазного розвитку — Англії й Голландії - вплив Б. була лише частковим.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.