Проблема мовних жанрів

ПРОБЛЕМА МОВНИХ ЖАНРОВ

I. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ І ВИЗНАЧЕННЯ МОВНИХ ЖАНРОВ

Характер і форми використання мови як і різноманітні, як і форми людської діяльності. Мова використовують у формі конкретних висловлювань учасників будь-якої людської діяльності. Конкретні поодинокі висловлювання може бути як письмовими, і усними. Ці висловлювання відбивають умови і завдання кожної області людської діяльності як змістом, а й стилем, відбором коштів мови (лексика, фразеологія, граматика), композицією.

Итак, кожна сфера використання мови виробляє свої типи висловлювань, які ми називаємо «мовними жанрами». У сфері діяльності існує ціла набір мовних жанрів. Останні особливо різноманітні. До них належать і побутової діалог, і цю розповідь, і лист, і віддав наказ, й різноманітні ділові документы.

Проблема мовних жанрів будь-коли ставилася окремо, мабуть тому, що функціональна різнорідність узагальнює риси конкретних мовних жанров.

Литературные жанри вивчалися давніх часів, але будь-коли вважалося, що це жанри мають інше походження, не на походження мовних жанрів і схожі з ними лише у мовної природі. Специфіка різних жанрів однаково завжди заступала їх общелингвистическую природу. Але саме з різнорідністю і воно пов’язане труднощі визначення спільної природи высказывания.

Речевые жанри діляться на складні (вторинні) й прості (первинні). До складним ставляться письмові (переважно) художні твори, науковими статтями й дуже далі. До простим — безпосередньо мовленнєвий общение.

Часто орієнтація лінгвістів на вивчення лише первинних мовних жанрів призводить до «вульгаризації проблеми». Але тільки вивчення обох видів мовних жанрів в їх єдності у різноманітних галузях людської діяльності має величезну значення для лінгвістики і філології. Смутний уявлення про природу висловлювання позбавляє будь-яке дослідження конкретності. Життя невпинно й мовленнєвий висловлювання «проникають» один одного, отже, висловлювання стає проблемою величезної ваги, як та її вивчення у безпосередньому контакту з життям. Проблема актуальна багатьом областей мовознавства. Насамперед для стилістики, оскільки стиль безпосередньо пов’язані з мовними жанрами. Стиль відбитка індивідуальності використовується, передусім, в художньої літератури. Індивідуальний стиль може у різних стосунки з «загальнонародним языком».

Итак, співвідношення загальнонародного і індивідуального стилів це і є «проблема висловлювання». Очевидна зв’язок і пародіюванням стилю з жанром, що у кожної сфері людської діяльності. Отже, що вивчення стилю має супроводжуватись вивченням мовних жанрів. Відрив стилів від жанрів може згубно зашкодити результатах вивчення змін мовних стилів, пов’язані зі зміною мовних жанрів під час історії.

В кожну історичну епоху задають тон певні мовні жанри, на думку автора, їх набір змінюється з допомогою розширення літературної мови у вигляді внелитературных верств народної мови. Проте можлива інша причинно-наслідковий зв’язок: набір мовних жанрів, передусім, змінюється з допомогою зміни з так званого внелитературного мови. І вже вторинні (літературні) мовні жанри змінюються останніми як наслідок трансформації жанрів, «котрі задають тон» эпохе.

Грамматика і стилістика істотно відрізняється друг від друга, але з суті й практично, часом, вони взаємопов'язані. Ці дві поняття розсуваються в різні будь-якому мовному явище, позаяк у системі мови це явище — граматичне, а цілому мовної жанр — явище стилистическое.

Изучение природи мовних жанрів допоможе як окремих галузей мовознавства, а й розумінню «мовної життя», природи одиниць мови, тобто слова предложения.

II. ВИСЛОВЛЮВАННЯ ЯК ОДИНИЦЯ МОВНОГО СПІЛКУВАННЯ. ВІДМІННІСТЬ ЦІЙ ОДИНИЦІ ВІД ОДИНИЦЬ МОВИ (СЛОВА І ПРЕДЛОЖЕНИЯ).

В лінгвістиці ХІХ століття вважалося, що комунікаційна функція мови перестав бути першорядною, а первинної зізнавалася «функція незалежного від спілкування становлення мысли"(теория У. Гумбольдта). Якщо й враховувалася роль співрозмовника, лише як пасивного слушателя.

В сучасної лінгвістиці ще такі поняття, як «слухає», «рецепиент», «єдиний мовної потік» та інші. За словами автора статті зробити це — «фікції». У разі реального спілкування слухає стає «які відповідають», тобто «що говорять». Цей відповідь може реалізуватися й у дії, бо окремі мовні жанри розраховані лише з це. Та й саме який провіщає завжди розраховує на активне понимание.

Неясность таких понять, як «мова», «мовної потік» пояснюється нерозробленістю проблеми висловлювання і мовних жанрів. Висловлення саме собою має чіткими межами. На думку автора статті, вони визначаються зміною мовних суб'єктів. Але якщо під висловлюваннями розуміти закінчену думку, ідею, то ми не виключено, що його «розтягнеться» невизначений кількість реплік одного мовного суб'єкта, перебиваемых репліками іншого. Формально цьому утвердженню суперечать риторичні жанри, але це жанри (по Бахтіним) припускають умовне розігрування мовного спілкування. Хоча з своїй — природі «філософські висловлювання» (крім загальновідомих і опублікованих) можуть припускати наявність рецепиента.

Теперь ясно, що первинні жанри, вони виявилися у межах висловлювання, не піддаються грамматикализации і зберігають своє специфічне природу, відрізняється від відносин між словами і предложениями.

Предложение, як одиниця мови, відрізняється від висловлювання, як одиницю мовного общения.

Границы пропозиції неможливо визначаються зміною мовних суб'єктів. Якщо ні, це вже висловлювання. Пропозиція — відносно закінчена думка, безпосередньо соотнесенная коїться з іншими думками тієї самої говорить загалом його висловлювання. Проте ще можна і погодитися, що контекст пропозиції - це контекст промови тієї самої мовного суб'єкта, оскільки контекст промови може бути внесловесным, тобто складатися з обставин неязыкового характеру.

Предложение має граматичну викінченості, будучи одиницею мови. Одиницями мови не можна обмінюватися, а висловлюваннями, які з одиниць мови, навпаки. Часто змішуються висловлювання і пропозиції підміну одиниці мови одиницею промови, т. е. величини граматичної величиною общеязыковой.

Произведение — це теж ланка у ланцюги мовного спілкування, пов’язане з іншими творами — висловлюваннями і завжди передбачає відповідь (якщо це риторичне, наприклад філософське, твір a-ля «думки вголос» — С.О.). Отже, зміна мовних суб'єктів (учасників діалогу, інших полемічних висловлювань, творів минулого та нинішнього) є особливістю висловлювання як одиницю мовного общения (но не особливістю обмеження — З. Про.), отличающей одиницю мовного спілкування від одиниці мови.

Целостность висловлювання, забезпечує можливість відповіді, такими, по думці Бахтіна, моментами:

1) предметно-смысловой вичерпаністю теми высказывания,.

2) мовним задумом чи мовної волею говорить, визначальними ціле висловлювання, його об'єм і границы,.

3) стійкі жанрові форми висловлювання. Через вибір мовного жанру здійснюється мовна воля говорить, який і не знати про суть того жанру, якому він звертається. Мовні жанри організують нашу мова як і, як і граматичні форми (синтаксичні). Якби існувало мовних жанрів, то мовленнєвий повідомлення було лише би, майже неможливо, хоча, можливо, за наявності сфер людської діяльності, мовної волі і потрібна контексту такої проблеми би ставилося. І все-таки безперечно вірно, що, що людина володіє жанрами промови, тим досконаліший від вільний мовної замысел.

Когда ми вибираємо певний тип пропозиції, ми підбираємо її цілого висловлювання, т. е. ми орієнтуємо його за мовної жанр насамперед, а потім уже синтаксичні особливості задуманого висловлювання.

Лишь висловлювання набуває здатність визначати безпосередньо активно у відповідь позицію говорить. Зайняти у відповідь позицію стосовно до речі чи пропозиції неможливо, якщо де вони домыслены до цілого висловлювання, чи, якщо вони оточені внеязыковым контекстом, елементом якого є дане слово чи предложение.

Еще один ознака висловлювання по Бахтіним — це «експресивний момент» (ЕМ). ЕМ не можна вважати явищем мови як системи, не можна казати про пропозиціях і словах як про мовних одиницях, містять ЕМ. Але існують слова, які власними силами означають оцінки й емоції: «радість», «скорбота», «веселий», «сумний» тощо. буд. Проте (як стверджують автора) й інші слова нейтральні і може в висловлюванні набувати різні значення: «Будь-яка радість мені зараз гірка». Це може викликати сумніви. Адже слово «радість» зберігає свою традиційну «забарвлення», а зміст і ЕМ пропозиції змінюється з допомогою контрасту чи антитезы.

Существует ще один нюанс до повного розуміння ЕМ. При виборі слова ми беремо їх у «словникової» формі, а в «стилістичному ореолі». Автор стверджує, що ми беремо слова зазвичай з чужих висловлювань, родинних обраному жанру. І це твердження спірно, і з працею спростовно. Варто згадати, що який провіщає будує власне висловлювання, інакше як могли з’явитися світ все попередні у тому числі, на думку Бахтіна, «ми беремо слова». Отже, мовної жанр який завжди включає у собі «типову експресію». Але «стилістичний ореол «власне належить мовному жанру, дане слово є відзвуком жанрового целого.

Всегда є словесно виражені ідеї «володарів дум» даної епохи, основні завдання, гасла. Але всі це приносить з собою свою експресію, яку ви переакцентируем. Для багатьох таке приховане «цитування» мало доступно. Скажімо, що навіть людей, які мають референтній групи у тому чи галузі, вільно спілкуються один з одним саме з питань усе ж області .

Далее Бахтін пише, пропозиція саме собою має граматичної інтонацією. У оповідної, запитальній і восклицательной інтонаціях поєднуються граматична і жанрова інтонація (але з экспрессивной).

Итак, стиль, композицію висловлювання визначає її експресивний і предметно-смысловой моменти (т. е. ставлення говорить до обговорюваному предмета).

Раз багато висловлювання взаємно відбивають одне одного, то кожен вислів якимось чином «відповідає» на попередні висловлювання. Визначити умови та вимоги, не співвіднісши її коїться з іншими — не можна. З чужих висловлювань можуть вводитися лише слова, чи ідеї, чи чужа експресія тощо. Хоча, мабуть, що таке «взаимоотражение» висловлювань (крім «запозичення» експресії) належить швидше неповседневным ситуацій мовного спілкування. Експресія узагалі є «відповіддю» чужим висловлювань, вона висловлює ставлення говорить до ним.

Так чужа мова має подвійну експресію — свою, тобто чужу, і експресію що ввібрав у собі цю мова висловлювання. Істотним ознакою такого висловлювання є його спрямованість до когось. Це вкотре наголошує на тому на відміну від значущих одиниць мови. Кожен мовної жанр у кожному області мовного спілкування має власну, визначальну його як жанр «концепцію адресата».

Адресат може бути конкретної особи, якого звернуто повідомлення, то, можливо збірним персонажем. Так чи інакше, коли людина каже, то враховує ступінь поінформованості слухача про об'єкт высказывания.

Однако в деяких видах побутового діалогу, в листах й у сповідальних жанрах облік адресата буває багатостороннім. Гострий, а більш зовнішній характер носять ці явища в риторичних жанрах, деякі з них вони передбачають відповіді безпосереднього, але, проте, очікують від рецепиента або «відповідної» думки, або чувства.

Более тонкі відтінки стилю визначаються характером особистої близькості адресата і говорить в фамильярных і інтимних жанрах.

«Объективно-нейтральные» стилі припускають тотожність адресата і говорить, одночасно відбувається майже повне зникнення експресії. Питання концепції адресата промови має величезне значення литературы.

Вторичные (літературні) жанри, зазвичай, «розігрують» розмаїття різноманітних форм первинного мовного спілкування. Звідси й з’являються литературно-условные персонажі авторів, оповідачів і адресатов.

Язык має безліч коштів на висловлювання спрямованості, але справжню спрямованість мова набуває лише у конкретному висловлюванні за невеликим винятком. І, отже, аналіз, охоплюючий усі сторони стилю, можлива лише при наявності і розборі цілого высказывания.

Список литературы

БАХТИН М. М. «ПРОБЛЕМА МОВНИХ ЖАНРОВ».

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.