Легенда і лицарський роман

Каролинсское відродження, зібравши найкращих представників західної освіченості при дворі імператора, виховало ціле покоління богословів, науковців світу й літераторів, рассеявшееся по франкской землі, оживившее старі центри культури та створив в абатствах і єпископських містах нові. Звертаючись до світу, клірики захоплюються мирськими сюжетами і які займають світське товариство інтересами. Латинська література входить у взаємодію Космосу з народної словесністю. Альберт пише латинську поему про Олександра Великому. Давно произносившие свої проповіді на «lingua rustica», клірики складають нанівець віршовані легенди і церковні піснеспіви, переводять їх у вірші євангельські розповіді. У половині ХI в. з’являється французьке віршоване житіє Св. Алексія. Починають звучати перші народних пісень на вшанування Діви Марії. Старий німецький епос сприймає нові нашарування, романська епічна поезія примикає до каралинсской і феодальної історії. У образі Карла Великого зливаються згадки ньому самому, Карла Мартелле і Карла Лисому. Великий Карл — величний і мудрий король, мовчазний у раді, рішучий і мужній в бою, що його сива борода на покритою бронею грудях. «Nostre emperere magne» вождь боротьби з сарацинами, ім'я яких покрило всіх ворогів: і норманнов, і арабів. Він захисник ще віри і світу, втілення національної ідеї. За його мотивів Бог робить дива, і з нею розмовляє архангел Гавриїл, посланник Божий. Автор «Пісні про Роланда» знає: «Ni ne pedrat dolce France son los!» Він дорожить честю Франції, і пишатися її героями — «li quens Rollans» і «olivier li ber». Усі впадають у лють, коли говорять, що є імператор важливіші Карла. Вони «gaber», т. е. без міри похвалитися, особливо випитого провина, і перед відходом до сну. У палаці грецького імператора сам Карл заявляє своїм лицарям, що він здатний розрубати навпіл збройного лицаря разом з його конем, граф Роланд може звуком роги збити тріщать міські ворота Константинополя, «gab» Оливьера, закохався в дочка грецького «короля Викрадення», непередаваема. Але якщо герої прихвастнут, вони з Божою поміччю і виконають свої неймовірні обіцянки, а наляканий король Викрадення буде радий визнати себе васалом Карла. Так ідея вітчизни й героїчний ідеал сплітаються з любовної, але гострої глузуванням над Карлом на потіху ярмарковою натовпу. Старі мотиви німецького героїчного епосу поєднуються з вільнішою щодо нього ставленням, тобто з невиразним чутьём стає художньої формою. Національне почуття знаходить собі вихід «королівської епопеї», місцевий патріотизм, ідеал вірності до сеньйору і героїчних подвигів в «епопеї феодальної», яку з іменами знаменитих баронів. А з Британії переносяться до Франції старі кельтські перекази, легенди про фантастичних пригоди і кохання героїв. Вже випливають з туману образи прекрасної Ізольди, дружини короля Марка, і Трістана. У «Chancos de gestes» творчо усвідомлюється ідеал феодальної знаті. Під акомпанемент арфи, «роти» чи віоли співають «Пісні подвиги» бродячі співаки, «joglers» чи «jogledors», співають їх і лицарі їсти дорогою чи перед битвою. У квітучих землях південної Франції, в області «lanque dґoc» влаштовуються культура і тодішній побут феодального суспільства, і з кінця ХI століття (1087−1127), перший трубадур, ще безпосередньо висловлює своє кохання до життя насолодам. Але невдовзі нову поезію скуёт форма, відбиток устанавливающейся в куртуазном побуті заходи, «mazura». Поетминистириал стане славити свою даму, заробляючи собі собі на хліб і виробляючи художній стиль. Він стане учителем весёлой науку й витіснить занудного капелана чи змусить його говорити про любов. Нова лірична поезія, поезія народжуваного одразу на порозі ХII в. феодальнолицарського суспільства, віддаючись іноді політичним пристрастям в «сирвентах», піде в спостереження духовного життя і стежитиме за сменою тонких, сковываемых ритмом почуттів. І постійне, неспокійне рух феодального світу перекине поезію провансальських трубадурів до французьким труверам, до двору неаполітанських королів й до Німеччини. Розвиток дослідницько-експериментальної і розквіт миннезанга падають на ХII і XIII століття початку приховані в феодальному творчості XI века.

ЛИТЕРАТУРА

:. Л. У. Карсавин «Культура середньовіччя». А. Я. Гуревич «Категорії середньовічної культуры».