Английские університети ХУШ століття працях Адамом Смітом включно

Английские університети ХУШ століття працях Адама Смита

И. І. Абрамова Одним з найвидатніших англійських мислителів, який до проблеми стану англійських університетів в у вісімнадцятому сторіччі і навіть запропонував свою концепцію їх вдосконалення, була видатна мислитель на той час ж Адам Сміт. Він відомий передусім творець системи політичної економії, але, подібно іншим найбільшим представникам епохи Просвітництва, Сміт обмежувалося лише однієї областю знання. У дослідників його творчості є підстави припускати, що Сміт виношував задум створення всеосяжного праці про життя чоловіки й суспільства [1]. Невипадковим «широкий охоплення тим» і розмаїття питань, порушених в «Дослідженні про природу і причини багатства народів». «Багатство народів, — писав Ліндгрен, −, особливо рясно асоціюється з областю економіки, але книга справила вплив як її у, а й у все сфери соціальної теорії та практики» [2]. Однією з цих тим стала проблема стану англійських університетів в ХУ111 столітті. ж Адам Сміт самим безпосередньо був із освіти, яка склалася університетах в у вісімнадцятому сторіччі, спочатку як студент, та був як викладач. Його здібностей до навчання виявилися дуже рано. З 14 років він став студентом університету Глазго, а 17 отримав першу учений ступінь магістра мистецтв. Присуджена йому стипендія дозволила продовжити освіту у Оксфордському університеті. Проте навчання у Оксфорді розчарувала його й, не завершивши повного курсу, він повернулося на Шотландію, протягом усього життя зберігши ворожість до Оксфорда і його порядків. У 1748 року Единбурзький університет запропонував Сміту читати лекцій з риторики та англійській літературі. У 1751 університет Глазго запросив його посісти перше місце професора логіки, а 4 роки він очолив провідну кафедру моральної філософії, яку утримував у себе протягом 13 років. Його вишукана і дотепна манера викладу матеріалу без використання будь-яких записів швидко придбала шанувальників. Його наполегливість у міжнародному сполученні корисних знань, талант пояснювати абстрактні питання конкретними прикладами зробили лекцію письменника надзвичайно популярними. Так, перший біограф А. Сміта Дугалд Стюарт наводить дані про те, що більшість студентів приїжджала в університет з дуже віддалених місць лише тим, аби навчатися у Сміта [3]. У цьому цікаво відзначити, що у 1761 року вивчення права в університету Глазго були спрямовані два російських студента −, Десницький і Третьяков. Вони прослухали повного курсу лекцій Сміта повернулися з Росією докторами права, продовживши тут своє наукове і педагогічну діяльність. У 1876 р. англійський учений Едвін Кэннан виявив і опублікував (1896) лекції Сміта з держави і право. Це був зроблені однією з студентів записи лекцій професора, що він читав в університеті Глазго. Англійські учені припускають, що лекції були відредаговані самим Смітом [4]. Той факт, що лекції належали йому, підтвердила й зроблене згодом інше несподіване відкриття. У газеті «Шотландець» на початку листопада 1961 року Джон Лотиан, професор університету у Эбердине, оголосив у тому, що він виявлено рукописи лекцій Адамом Смітом включно із риторики та письма [5]. Рукописи Лотиан придбав під час розпродажу бібліотеки поміщицького будинку у Эбердине в 1958 року. Вони мусили частиною дуже цінної колекції, започаткована ще було покладено ще в XVI столітті. Очевидно, Сміт був учителем постраждалого учасника сім'ї Вайтхау, якої з XVIII століття належала бібліотека. Справжність лекцій встановити було неважко. Серед рукописів знайшли стисле вищенаведене викладення нарису «Про формуванні мови», підготовлене до друку самим Смітом [6]. Серед паперів знайшли також лекції Сміта по юриспруденції. Вони виглядали є повнішим текст лекцій, опублікованих Еге. Кэннаном. Після аналізу текстів англійські історики стали схилятися до думки, що лекції було записано не студентом, як і спочатку вважалося, а виконані копиистом з рукописи Сміта або ж їм відредаговані. Отже, лекції листувалися і мали широке поширення. Джон Миллар, відомий правник та історик, який прослухав курс лекцій Сміта в університеті Глазго в 50-ті рр. XVIII століття, писав про професора: «Його репутація була надзвичайно висока. Предмети, що він викладав, ставали модними, яке думки були темами дискусій в клубах і літературних суспільствах» [7]. Про глибину, змістовності і оригінальності ідей, які висловлював у своїх лекціях учений, каже вже сам факт, що у рукописах можна знайти частина з ідей, які ввійдуть згодом у «Багатство народів» і принесуть йому світову популярність. Звернімося до питання тому, чого ж сам Сміт оцінював стан університетів і які заходи він пропонував підвищення освіти. Цьому питання він присвячує спеціальний розділ V книжки свого «Дослідження про природу і причини багатства народів». За його думці, університети Англії у вісімнадцятому сторіччі перебувають у стані повного занепаду. Насамперед учений звертає увагу до низький рівень викладання, який там існував: «Ті галузі знання, які зазвичай викладаються в університетах, викладаються, можна сказати, трохи зле» [8]. У Оксфордському університеті більшість професорів вже протягом багато років зовсім відмовилися навіть від видимості викладання, −, констатує Сміт [9]. Його міркування з цього приводу, засновані у власних спостереженнях, малюють картину майже повного зневаги своїми обов’язками із боку викладачів і може викликати лише іронію чи глузування. «Якщо викладач людина недурний, −, пише учений, −, йому має бути неприємно свідомість, що, викладаючи своїм студентам, він каже, або читає дрібниці чи щось таке, що обмаль відрізняється від дрібниць. Так само йому має бути неприємно помічати, що більшість студентів не відвідує його лекцій чи, то, можливо, бере участь у них, досить чітко виявляючи свою зневагу, презирство й глузування. Тому, коли він зобов’язаний прочитати певна кількість лекцій, одні ці мотиви, окрім інших міркувань, можуть спонукати його дати собі працю читати скільки-небудь стерпні лекції» [10]. Проте цього, веде далі Сміт, викладачі пускають у хід різні способи, які звільняють їхнього капіталу від необхідність виявляти таку старанність. Натомість, щоб самостійно викладати своїх учнів науку, викладач, наприклад, може читати їм якусь книжку по цій проблемі, і якщо написана іноземною чи латинській мові, то змусити студентів переводити в рідна мова та палестинці час від часу вставляти зауваження від, що заподіє йому менше занепокоєння. «Так може зваблювати себе думкою, що читає лекцію», −, іронізує учений. У той самий саме час дисципліна коледжу можуть дозволити йому примусити всіх своїх учнів до самого акуратному відвідування його ганебних лекцій і для збереження самого пристойного і шанобливого поводження під час їх читання [11]. Збереглися та інші свідоцтва сучасників, розмовляючі у тому, що інтелектуальний рівень викладачів англійських університетів був невисоким і де вони ускладнювали собі життя своїми безпосередніми професійними обов’язками. Зокрема, Еге. Гіббон, що як член палати громад був у 1752 року допущений у суспільстві членів Модлин-колледжа в Оксфорді, так описував їх звичаї: «Не обтяжували себе міркуваннями, читанням чи листом. Їх розмови обмежувалися колом справ коледжу, політикою торі, особистими історіями і приватними скандалами, жива нестриманість юності виправдовувала їх нудні і таємні пиятики» [12]. У його дослідженні Сміт спробував пояснити причини такої міри університетів. П’ята книга «Багатства народів», яка називається «Про доходах государя і держави» була, сутнісно, керівництвом для державного діяча. У ньому Сміт дав рекомендації з найрізноманітніших питанням −, про витрати на оборону, на виконання правосуддя, громадські роботи, розвиток торгівлі, про джерела доходів, про податки тощо. буд. У тому числі був і питання витратах освіту. До всіх цих питанням Сміт підходив з позиції своєї теорії «природною свободи», за якою, якщо людині забезпечити можливість і безперешкодно почуватися, природне прагнення кожного поліпшити своє становище представляє таке початок, що його єдине здатне довести суспільство до багатства і процвітання, а й подолати сотні перешкод, «якими безумство людських законів нерідко утруднює її діяльність» [13].

Смит розглядає університетського професора як й іншого «економічного людини». У будь-якій професії, вважає він, старанність більшості тих, хто займається нею, відповідає необхідності їм виявляти її. Суперництво конкурентів, які хочуть витіснити одне одного, змушує кожного намагатися виконати своєї роботи з певним ступенем точності й діють часто викликають найбільші зусилля. Єдиним ж засобом існування вчителів був частиною їхнього платню, що цілком залежить від їх на успіх професії та репутації [14]. Справді, у переважній більшості Європи на XVIII в. зі школи і університети містилися або з допомогою місцевих чи провінційних доходів, або з допомогою ренти з будь-якого земельного наділу, або з допомогою невеличкий суми, яка виділялася самим державою або приватних жертвователем. Так чи інакше, платню викладачам йшло з загального фонду, цілком незалежно від своїх професійних успіхів. І тут, пише Сміт, інтереси викладача було поставлено в пряму протилежність його обов’язків, оскільки «в інтересах кожної людину жити так спокійно, як це тільки можливо, якщо його заробіток залишається незмінною» [15]. Діяльний ж людина настановлятиме свої зусилля у царину, де вона зможе отримати деяку вигоду, а чи не займатися своїми прямими обов’язками. Саме такими, за свідченням Сміта, виглядали справи в Оксфордському університеті, де викладачі, будучи підпорядковані тільки влада коледжу чи університету, швидше за все діяли спільно, будучи «усе дуже поблажливі друг до друга» [16]. Щоправда, у деяких університетах більшість винагороди викладача за рахунок плати, вносимой студентами. У разі репутація ще мала для професора деяке значення. Однак існувала маса дисциплінарних обмежень, які мали примусити студентів відвідувати будь-які лекції. Інша причина неякісного навчання, на думку Сміта, полягала у тій системі, яка усталилася у управлінні університетами. Університет або керувався корпорацією викладачів, і всі «діяли спільно», як і Оксфорді, або він був підпорядкований стороннім особам −, єпископу, губернатору провінції, одного з міністрів держави. І тут, вважає учений, стан був ще гірше. Така влада часто опинялася безапеляційної, довільній й неосвіченою. Викладач постійно зазнавав принижень і «натомість, щоб бути одним з найшановніших осіб, у суспільстві, ставав однією з жалюгідних, зневажуваних». Він мусить шукати впливових покровителів, догоджати їм і постійно жертвувати інтересами корпорації, членом якої був. «Ті, кому припадало понад більш-менш тривалий час спостерігати управління французькими університетами, могли помітити наслідки, яких веде така довільна і стороння влада», [17] −, зауважує вчений. Вихід із ситуації Сміт бачить у створенні таких умов, які діяли б до виникнення свого роду «змагання» між викладачами. Сміт вважає, що викладачі повинні не призначатися главою коледжу чи університету, а вибиратися добровільно самими студентами, які повинні мати право змінити одного викладача іншим, вільно переходити вже з коледжу на другий це без будь-якого дозволу керівництва. Він дійшов висновку у тому, що «дисципліна в коледжах і університетах за загальним правилом встановлено не заради блага студентів, а інтересах держави й для зручності викладачів» [18]. Вчений виступає проти «духу привілейованої монополії», що склався в коледжах при університетах. Професор коледжу міг залишатися його членом довічно, їх змушували займатися будь-якої науковою працею, при цьому більшість університетів обирало своїх членів із середовища духівництва, яке становила тоді саму значну частину учених людей. Сміт звертає увагу, що у Англії церква постійно забирала у університетів всіх їх найкращих робітників та найздібніших членів, оскільки церковна посаду давала йому «спокійнішу і комфортабельну життя», і навіть кращі економічні умови фінансування наукових занять. Через це в Англії, пише він, так само рідко можна знайти університетського викладача, який було б відомий у Європі як видатний учений [19]. Але головним недоліком університетської освіти, на думку філософа, було те, що ті наукові дисципліни, які викладалися, не відповідали вимогам часу й не були справді корисними. Сміт вважає, що структура і зміст освіти у більшості університетів Європи успадкували від середньовічної епохи, коли сталася підміна наукового знання вивченням наук, підсобних для теології. Він робить довгий екскурс до історії античної філософії, науку й освіти у тому, щоб показати, наскільки відрізнялася одна система від другой.

В руслі просвітницькою історіографії класична давнина змальовується Смітом як епоха виникнення та розвитку наукових знань, середньовіччя — як період засилля релігії, яка науку невпізнанно. Старогрецька філософія, пише Сміт, подразделялась втричі великі відділу: фізика, чи натуральна філософія, етика, чи моральна філософія, і логіка. Передусім розроблялася натурфілософія, яка намагалася пояснити явища природи, рух небесних тіл, народження, життя, зростання і розкладання рослин та тварин і т.п. Вивчення і цих предметів Сміт вважає за необхідне і важливим, оскільки ця галузь знання найбільше «відкрита для досвіду і яскраві спостереження і здатна спричинить численним корисним відкриттям». За свідченням, що ця область знання було залишено у сприйнятті сучасних йому університетах «майже у його зневазі» [20]. Але найбільше збоченій, вважає Сміт, виявилася найважливіша із усіх галузей −, моральна філософія. Для Сміта, як та інших просвітителів, головною була та область знання, яка вивчала природу людини. Для Сміта предмет дослідження древньої моральної філософії −, «усе те, що веде щастя й вдосконаленню людини як як окремої особистості, а й як членів сім'ї, держави чи великого цілого −, людства» [21]. Усі зміни, які європейські університети запровадили древній курс філософії, пише Сміт, мали в виду освіту духівництва і перетворення його в запровадження до теології. Отже, переважно європейських університетів склався наступний порядок: насамперед викладалася логіка, другою місці була онтологія, місце займала пневматика (чи вчення про дусі), на четвертому −, перекручена система моральної філософії, нетривале й поверхнева система фізики закінчувала курс навчання. Цей курс філософії і тепер ще й викладається в більшу частину університетів Європи, стверджує Сміт. Він вкрай негативно належить до християнським принципам виховання, які розглядали філософію «як задля досягнення щастя на майбутнього життя, чимось несумісне з який би не пішли ступенем щастя на цьому житті». Людина, на його думку, має чекати небесного блаженства «шляхом покаяння і умертвіння плоті, смиренності і суворої життя ченця», а прагнути досягти щастя на цьому житті «вільним, великодушним і шляхетним поведінкою» [22]. Даючи оцінку тій системі освіти, що склалася в у вісімнадцятому сторіччі у розвинених європейських університетах, Сміт дійшов висновку, що «додаткове кількість тонкощів і софістики, казуїстики і аскетичній моралі», безумовно, зробило університети навчальними закладами, непридатними «ні на виховання світських людей, ні на розвитку розумових здібностей чи поліпшення характеру» [23]. У цьому вся проявилася яскраво виражена позиція писателя-просветителя, яка виступала проти системи моральних цінностей, успадкованих від середньовіччя і які відповідали образу представника нової еліти, людини світського, активного і діяльного, який володіє достатніми знаннями у тому, щоб певним виглядом діяльності. У засилля релігії, вважає письменник, полягає також основною причиною те, що успіхи, досягнуті до сучасного йому епоху в різних галузях знання, було зроблено, за малим винятком, над університетах. Більшість їх навіть поспішала сприйняти ці досягнення, і деякі з навчальних товариств воліли залишатися у протягом довгого часу «святилищем», де знаходили притулок «відкинуті системи та застарілі забобони» [24]. Головну завдання університетів Сміт бачить у тому, щоб самому підготувати молодого людини, до серйозного практичної діяльності, «до тієї роботі, якої йому доведеться займатися остаточно своїх днів» [25]. Він вкрай негативно належить до заходячи тоді моду звичаєм посилати молоді подорожувати зарубіжних країн відразу після закінчення школи. Він, що, їдучи зарубіжних країн в 17 чи 18 років і повертаючись у 21 рік, юнак зазвичай набуває знання на одному чи двома мовами, у яких вона може як слід ні говорити, ні писати. У всьому іншому він зазвичай повертається більш марнославним, більш аморальним і більше нездатним до якогось заняттю. «Тільки погана репутація, до якої університети дозволили собі докотитися, могла зробити поширеним настільки безглуздий звичай, як подорожі у цей ранній період», −, пише учений [26]. Цікаво, що Сміт спричиняє ролі позитивного прикладу освіти, що дає потрібні й придатні знання, домашнє виховання жінок. На його думку, усі частини освіти жінок, на відміну освіти чоловіків, вочевидь були спрямовані якоїсь корисною мети: або до розвитку природною привабливості, або до вихованню у яких скромності, стриманості, цнотливості і ощадливості, до підготовки їх на роль господині сім'ї [27]. Саме такий тоді громадський ідеал жінки. Однак у цьому разі Сміт наголошує на перевагах придбання практичних знань, потрібних фахівця в царині його майбутньої деятельности.

Ученый намагається розв’язати розвиток природничонаукових знань у протилежність класичному освіті, що існував в Оксфорді і Кембриджі. Слід зазначити, що однією з головних відмінностей шотландських університетів і зокрема університету Глазго, де він працював А. Сміт, було те, що його упор у яких робився на «корисні знання». Одночасно з Смітом там працювали такі видатні вчені, як винахідник Дж. Уатт, основоположник сучасної хімії Дж. Блек та інших. У Единбурзькому університеті викладали відомий соціолог А. Фергюсон і економіст Д. Стюарт. У період розпочатої промислової революції це мало важливе значення. І саме це приваблювало до університетів Шотландії студентів із різних кінців континента.

Смит мав усі підстави говорити про спад університетів в Англії у вісімнадцятому сторіччі. Тільки в самісінькому кінці століття почалося рух за внутрішніх реформ, яке призвело до певного вдосконалення університетської системи освіти. Його дослідження стану університетів Англії є важливим джерелом вивчення цієї проблеми. Разом про те, становить інтерес і концепція вдосконалення університетської освіти, запропонована ученим. Вона стала полягає в принципах «природною свободи» відповідала вимогам нової індустріальної эпохи.

Список литературы.

1. Campbell R. H., Skinner P. S. P.S. Adam Smith. L., N. Y., 1982. P.3.

2. Lindgren J. P. The Social Philosophy of Adam Smith. The Hague, 1973. P. 3.

3. Stewart D. An Account of Life and Writings of Adam Smith Adam Smith. Essays on Philosophical Subjects. Oxford, 1980. P. 276.

4. Smith A. Lectures on Justice, Police, Revenue and Arms. Delivered in the University of Glasgow by A. Smith, Reported by a student in 1763 and Ed. with an Introduction and Notes by Ed. Cannan. Oxford, 1896.

5. Smith A. Lectures on Rhetoric and Bells Lettres The Glasgo Ed. of the Works and Correspondence of Adam Smith. Oxford, 1983. P. 1.

6. Smith A. Correspondence Concerning the First Formation of Languages The Early Writings of Adam Smith. L., 1761.

7. Stewart D. Op.cit. P. 276.

8. Smith A. An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations The Glasgow Ed. of the Works and Correspondence of Adam Smith. Oxford, 1976. P. 215.

9. Ibid.

10. Ibid. P. 211.

11. Ibid. P. 212.

12. Цит. по: Дж. М. Тревельян. Соціальна історія Англії. М., 1959. З. 380.

13. Smith A. An Inquiry… P. 540.

14. Ibid. P. 211.

15. Ibid.

16. Ibid. P. 212.

17. Ibid.

18. Ibid.

19. Ibid. P. 244.

20. Ibid. P. 217.

21. Ibid. P. 218.

22. Ibid.

23. Ibid.

24. Ibid. P. 177.

25. Ibid. P. 218.

26. Ibid.

27. Ibid. P. 223.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.