Симбирская карамзинская громадську бібліотеку

Симбирская карамзинская громадська библиотека

В. Гуркин На Русі книжки збирали та царі, і аристократія, і ченці, і навіть селяни. З освітою Академії наук з’являються спеціальні бібліотеки. Нарешті Катерина II «не залишила звернути прозорливого уваги свого і такої ваги недостававший ще Росії важливий джерело народної освіти, які представляють (…) відкриті всім книгосховища «1, й організувала вони столиці. Ідея поширити починання на провінцію виникла лише ХІХ столітті і належала адміралу М. З. Мордвинову (1754−1845), який тоді президентом Вільного економічного суспільства. У 1830 року звернувся до міністра внутрішніх справ, з пропозицією прийняти необхідні заходи для відкриттю в губернських містах загальнодоступних книгозбірень, які можуть сприяти «народному з освітою, вдосконалення общежительности і взаємного народного багатства » .

В першій половині ХІХ століття розкрили свої двері для публіки бібліотеки Одеси, Воронежі, Тамбові, Самарі, Нижньому Новгороді, Саратові, В’ятці, Харкові, Рязані. Відбувалося це торік, зазвичай, ентузіазмом окремих осіб. У цьому відношенні показова доля Симбірської Карамзинской громадської бібліотеки, зобов’язаною своїм існуванням переважно сім'ї Мовних. «Відомо, що створення [її] належить двома Симбирскими дворянами — Петром Михайловичем, вже скончавшимся, і сьогодні які живуть у Симбірську Олександром Михайловичем Мовними на вшанування російського історіографа М. М. Карамзіна як Симбирского дворянина, яку вона і має назва з Высочайшего дозволу… Карамзинской, і з шанування пам’яті їхні брата, поета М. М. Язикова, від якої вони отримали цю бібліотеку. Покійний поет нерідко за життя характеризував необхідності завести в Симбірську громадську бібліотеку, і це були улюбленої його думкою, чому по смерть брати покійного і поспішили передати його власну бібліотеку у громадську користування (2325 томів)… Почесний член Бібліотеки А. М. Язиков досі не перестає виписувати нові твору Бібліотеку на рахунок та поступово збільшувати її незалежно від щорічних в неї внесків членами, доставляючи і освіченим читачам, і допитливим простолюдинам духовну їжу «2.

Провинциальный Симбірськ на початку ХІХ століття був картину безрадісну — досить привести тут слова молодого Миколи Язикова: «Симбірськ — це болото людських дурниць «3 чи висловлювання чоловіка його сестри, морського офіцера А. Д. Валуєва: «Якби мав вічно жити у Симбірську, то скоріш погодився бути конем, ніж симбирским дворянином «4. Тому цілком зрозуміла захоплення, з яким А. М. Язиков повідомляв У. Д. Комовскому5 про свої враження після відкриття бібліотеки: «Читають вже двадцять людина будинки з заставами і сорок постійно у кімнаті… Петро Михайлович пише, що надзвичайно зворушливо і втішно вбачати у реформі Симбірську сорок людина, сидячих разом і читають! — В Україні можна сидіти разом щодня і більше сорока людина, але за картами. Дворянство ж Карамзинской Бібліотекою не користується, воно утримує у себе карти, а книжки поступається нижчих класів народу — риса істинно аристократична і сучасна! «(листа від 5 травня 1848 года)6.

Нам такий захоплення може бути наївним, але з ті часи сорок читачів у провінційному містечку було чималим досягненням. Втім, надалі їх кількість виросла незначно. Так, М. П. Погодін, відвідавши Симбірськ в 1850 року, писав: «Бібліотека безперервно збільшується книжковими внесками, але читачів лише сім чоловік 50, і те здебільшого семінаристи і міщани, дворянам колись: вранці до вечора чоловіка на клубі, а дами додому грають у карти! З книжок… беруть більше… духовні й історичні, та якщо з літературних творів читають лише Гоголя і Лермонтова ». З цією зауваженням Погодіна цілком узгоджуються дані й на інших провінційним бібліотекам: приміром, в Рязані - 3200 відвідувань за весь 1859 рік, в В’ятці - 14 342 за 1862 год.

***.

23 лютого 1846 року А. М. Язиков писав У. Д. Комовскому: «Сьогодні тутешній губернський ватажок подав Міністерство проект про закладі в Симбірську Публічної бібліотеки… Приміщення вже готове. Доставляння книжок для читання бажаючим дуже підсуне вперед просвітництво нашого дикого краю і освіжить розум і серця, цвіллю невігластва покриті «. У тому-таки листі від 16 червня тієї самої року висловлює схожі думки: «Звістка про бібліотеці мене порадувала, може і в Симбірську читатимуть і просвіщатися, право, шкода оцінювати дикий застій, який панує. Заклад це ми підтримаємо, станемо керувати й допомагати «7. 26 травня 1847 року Язиков повідомляє другу: відкрити бібліотеку вирішили зробити 1847 року у дня народження М. М. Карамзіна. Увесь цей час інтенсивно збираються тогочасні книги й пожертвування. «Книжок безліч і надходження жертв на перший випадок досить. Є. А. Карамзіна надіслала все твори її чоловіка, в Москві майже всі живі письменники дали… по примірнику своїх творінь «8. Языковы клопочуть також про оформлення читального залу, зокрема, про встановлення у ньому погрудь М. М. Карамзіна, І. І. Дмитрієва. «Брат П[етр] М[ихайлович] все займається установою Карамзинской бібліотеки й майже всі підготував до відкриттю, тепер йде складання каталогів та інші. Начальство і дворянство допомагає погано, все потрібно робити силоміць та з великими труднощами. Заклад, що у утвореному державі зустріло б загальне та привітне участь всіх, не вживається і може триматися лише неотвязчивою силою двох-трьох неспокійних просвітителів «(листа від 3 вересня 1847 года)9. Так чи інакше, до березня 1848 року приготування завершилися, і 18 квітня відбулося урочисте відкриття Карамзинской бібліотеки. Через 3 роки її збори налічувало вже з більш 5000 книжок.

Пожар 1864 року усе, що було зроблено із такими труднощами і натхненням. Згорів фонд, загинули погруддя М. М. Карамзіна, І. І. Дмитрієва, М. М. Язикова, портрети Карамзіна, М. М. і П. М. Мовних, М. І. й О. І. Тургенєвих, У. П. Сологуба, І. А. Гончарова, Д. У. Давидова, Д. П. Ознобишина. 8 вересня зібрався бібліотечний Комітет під керівництвом Василя Петровича Язикова, який вирішив «відновити бібліотеку колишніх підставах і 1 грудня 1865 року.) У. П. Язиков доповів звідси міністру освіти і сприяння, ввійшов у велику листування за вченими особами та товариствами, з редакторами журналів і книгопродавцами, з міською головами великих міст, просячи їх сприяння відновленню бібліотеки ». І потім знову з усіх куточків країни у Симбірськ почали надходити пожертвування. До 15 квітня 1867 року комітет мав капітал в 6,5 тисяч карбованців, прибуток від якого йшов облаштування бібліотеки, згодом що стала однією з найкращих у країні. На 1 грудня 1866 роки її фонди налічували вже 8000 книжок і періодичних видань російською, німецькому, французькому, латинському, грецькому, англійському, італійському, єврейському, арабському і санскритському мовами. Головними жертвователями були Міністерство народного освіти, Археологічна суспільство, бібліотека генерального штабу, Академія наук, до Казанського університету, великі книгопродавцы — Смирдин, Федоров, Сеньковский, Ісаков… Царська сім'я пожертвувала 125 «эльзевиров », комплект Морського збірника й видання. Передали Симбирску свої власні бібліотеки І. А. Гончаров, У. М. Карамзін (син історика), московський купець З. Д. Сырейщиков (950 томів) і ще чудові симбиряне чи люди, якимось чином пов’язані з Симбирском.

В 1874 року помер А. М. Язиков, який заповів свого дітища 3212 томів. «Языковы з’явилися воістину добрими геніями бібліотеки «10. Протягом майже 50 років вони головували в бібліотечному Комітеті, як без на власний працю ніякої плати, а й постійно роблячи щедрі грошові взносы.

***.

В 1860-х років у Симбірської гімназії навчався майбутній філософ Василь Розанов, згодом у своєї книжки «Російський Ніл «писав: «Хай буде благословенна Карамзинская бібліотека… «Величні і благородні люди міста «встановили прекрасне й местно-патриотическое правило, по якому кожен міг брати книжки для читання додому цілком безплатно, вносячи лише п’ять крб. застави… Коли дізнався… що мої книжки видаються цілком задарма навіть мені, такому поганенькому гимназистику, то я з глузду з'їхав в захваті і подиву!.. «Так придумано й скільки доброти ». Досить ця проста річ, проста філантропічна організація вразила мене великодушністю » .

Кстати, про «видачі книжок цілком задарма «всім, «навіть таким неважливим гимназистикам ». Соціальний склад читачів враховували і аналізувався в Карамзинской бібліотеці регулярно. Зокрема, в 1869 року він був такий: дворяни — 45, чиновників і різночинці - 283, купці - 57, офіцери — 49, духовні особи — 22, міщани — 97, учні - 265, в 1880 року: дворяни — 184, чиновники — 216, купці - 149, офіцери — 49, духовні особи — 39, міщани — 101, вчителя — 50, учні - 299, селяни — 31…

***.

Карамзинская громадську бібліотеку проіснувала в Симбірську до 1925 року, коли на основі її зборів була створена Ульяновська обласна наукова бібліотека «Палац книжки імені У. І. Леніна » .

Список литературы

1. Російська національна бібліотека. 1795−1995. СПб., 1995. С. 11.

2. Симбірські Губернські Відомості. 20 жовтня 1862 г.

3. Языковский архів. Вип. 1. Листи М. М. Язикова до рідних за дерптський період його життя. СПб., 1913. З. 408.

4. Там же.

5. Комовский Василю Дмитровичу (1803−1851) — близький друг сім'ї Мовних, перекладач, археолог, обіймав кінці 1830-х рр. посаду директора канцелярії міністра народного просвещения.

6. Рукописні відділ Інституту російської літератури (Пушкінський Дім). Ф. 348, вп. 2, N 1.

7. СР ИРЛИ. Ф. 348, вп. 2, N 1.

8. Там же.

9. Там же.

10. Нікітіна М. І. Симбирская Карамзинская бібліотека (рукопис з фонду краєзнавчого відділу Ульяновської обласної наукової библиотеки).

11. За матеріалами рукописи М. І. Никитиной.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.