Жизнь в байдужому суспільстві

Жизнь в байдужому обществе

Существа, які у давні часи іменувалися в психотерапії байдужими, байдужими психопатами, перетворилися зараз у поширені особини «маріонетки цивілізації «. Люди уже не здатні на спонтанне вираз чувств.

Петер Куттер (Peter Kutter), німецький психотерапевт, викладач Франкфуртського университета Мы живемо у дивовижно складному світі, обтяженому непростими політичними проблемами, які погіршує важка економічна ситуація. Вичерпуються джерела; перед людьми стають небувалі проблеми, пов’язані з запаморочливим за швидкістю зростанням населення нашої планети. Політики і економісти намагаються знайти вихід із цій ситуації, привертаючи до співробітництву різних фахівців. Створюються кризові комитеты.

Используя сучасну обчислювальну техніку, людство прагне стати господарем стану та раціонально управляти даними процесами. Через війну виникає технократія, інакше кажучи, панування техніки, розвиток якої у кінцевому рахунку починає визначати економічне й політичне ситуацию.

Человеку немає місця у світі, поневоленому технікою. Його успішно заміняють механізми. У разі, якщо все-таки використовується працю людини, від нього вимагають уподібнитися роботу чи персонального комп’ютера. У цьому світі неважливо, що в людини можуть виникнути певні особисті потреби, відчуття провини та бажання. Почуття користуються невеликою повагою, ніж сентиментальність. Пристрасті взагалі вважаються анахронізмом. Навіть у період відпустки людина потрапляє у сферу індустрії туризму й буває змушений підпорядкувати свої бажання її правилам.

Положение у сучасній літературі є відбитком суспільної ситуації: до списків бестселерів місяцями тримаються спеціальні книжки, присвячені соціально-політичним проблемам. Неозора кількість книжок про мандри; короткі розповіді та есе стали провідною літературної формою сьогодення. Якщо промову на книзі починають говорити про почуттях, лише про те, пов’язані після визволення від ілюзій. Їх вичавлюють вкрай і далі відкидають через непотрібність. Здається, ми забули, що можуть жити інакше: трепетати від пристрасті, заплутуватися у мережах взаємної ненависті, що може переслідувати людини як дні і місяці, а й роки, знемагати від нещасного кохання, мучитися ревнощами, зеленіти від заздрості, бліднути від сказу, жертвувати собою у стані безпам’ятства, бути безжальними в мести.

Драмы, романи і епос свідчать, що людське життя наповнюють пристрасті. Про це розповідають давньогрецькі міфи й трагедії, і романтична література ХІХ століття. Романи, подібні «Страданиям юного Вертера» Гете, як відбивають почуття, характерні для свого часу, а й впливають на читача у вигляді ідентифікації. Почуття завжди панували з людей. Люди завжди, були игралищем пристрастей. Якби існувала форма державного будівництва, джерело якої в певних почуттях і пристрастях, ми міг би назвати її пассиократией, то є пануванням страстей.

Технократия проникла у архітектуру, природні науку й медицину, а й у гуманітарні науки. З психології — вчення про душу, намагаються вилучити поняття пристрасть і почуття, замінюючи їх у такі точні, з природничо-науковому точки зору, поняття, як експеримент, статистика і математична закономірність. Ця тенденція не минула навіть психоаналіз: перевагу тепер віддається не багаторічному аналізу по 5−6 годин на тиждень, а різноманітних форм психоаналізу, адаптованою для короткочасного лікування, і навіть для політології, Школі соціальної роботи і педагогіки. З теоретичної погляду такий підхід представляється багатьом людям занадто абстрактним, далеких від життя і у яких найменшого стосунку до почуттям і пристрастям. Реакцією цього стало виникнення про нових видів психотерапії, наприклад, «первинної терапії», у межах якої, мабуть, вперше наголошується на несвідому, витиснений біль, і навіть «розмовної психотерапії», ставить за мету знайти й назвати почуття. Дуже популярними були також секти і езотеричні общества.

Мы уже не здатні на спонтанне почуття. Часом не тільки людина, працюючий, на конвеєрі, а й службовець стає лише гвинтиком величезної машини; разом із начальником він підкоряє своє життя діловій розкладу, у якому до уваги береться особиста свобода, гарантована кожного громадянина конституцією. Навіть під час відпочинку поведінка людини запрограмовано. Визначні Пам’ятки виробляються як на конвеєрі, фотографуються і рекламуються з допомогою путівників. Для несподіваних, непередбачуваних переживань, романтичних зустрічей часу просто нет.

Поэтому не дивно, що зсередини особистість людини обмежує закостеневший «панцир характеру», щонайменше жорсткий, ніж обмеження, які накладає на людину суспільство. Така особистість з «авторитарним характером», підпорядковуючись зовнішньої влади, своєю чергою прагне панувати над оточуючими і тоді замість здобуття права жити вільно, неординарно і, незалежно, існує ощадливо, ординарно і акуратно. Такі люди втратили зв’язок із своїми почуттями. Привозять їх раціонально, мислять прагматичне й «функціонують» зовні бездоганно. Вони роблять те, що жадає від них суспільство, гасло якого — безпристрасний чоловік у безпристрасному мире.

Существо, що у давні часи іменувалося в психотерапії байдужим, байдужим психопатом, перетворилося зараз у широко поширену особина «маріонетки цивілізації». Люди цього любити неспроможна, оскільки можуть виносити тривалої й глибокого емоційного контакту з іншим людиною. Вони з ледве відчутним серцем розривають відносини, не звертаючи увагу почуття вірності і подяки, бо провина, і сум їм чужі; вони холодні і бессердечны.

Люди, страждають такими психосоматическими розладами, як виразка шлунку, гіпертонія і астма, у принципі хворі «алекситимией». Грецька «а» означає заперечення, «lexis» перекладається «слово», a «thymos» — «почуття». Люди, про яких йдеться, неспроможні висловлювати свої почуття словами, оскільки вони просто ні можуть адекватно сприймати своїх відчуттів. Їх тілесна чуттєвість, отже, життя й спотворені. Вони спустошені, байдужі, неспроможні відчувати, отже, неспроможні підтримувати відносини коїться з іншими людьми, оскільки відносини ці, як і відчуття власного тіла, виявляються хворими. Не означає, що такі люди самотні в буквальному значенні. Вони працюють колективі, воно ділить життя й ложе з іншим людиною, але з відчувають у своїй ніяких чувств.

Поэтому годі дивуватися, що феномен відсутності чуттєвості вважається у рамках медицини, особливо медицини психосоматичної, серйозними проблемами. У цьому сенсі говорять про «симптомі Піноккіо», проводячи паралель для людей, страждаючими психосоматическими розладами, і маріонеткою із дерев’яною душею. У книжці «Хто зроблено дерев’янний?» відомий психолог Жан Фудрен, відповідаючи на проведений заголовку питання, не вагаючись заявляє, що частіше всього враження «дерев'яного» людини виробляє не пацієнт, а лікар. Доводиться з цим почасти погодитися, оскільки, як вище, ділова рутина, обумовлена технократией, проникла й у медицину: лікаря бракує часу те що, щоб у спокійній атмосфері довірчо поговорити з пацієнтом. Виходить, що саме медицина страждає «алекситимией».

Не дивуйтеся й інші, що у основі своїй структура характерів більшості з нас більш-менш відповідає особливостям, типовим для пацієнта, котрий страждає психосоматичних розладом. Зрозуміло, ступеня захворювання різняться. Проте варто віддавати усвідомлювали у цьому, що прийом усіх нас, враховуючи умови нашому житті, безперечно, може бути «больными».

Невроз, психосоматическое розлад чи психоз — лише крайнє вираз знервованості для сучасної людини. У разі, якщо людину уникнув явний недуга, розпізнати що можна по відомим симптомів, це тільки очевидно: він розучився помічати байдужість навколишнього світу. У його есе «Невдоволеність культурою», опублікованій у 1927 року, й раніше, в 1908 року, менш відомої й невеличкий за обсягом статті «Про культурної статевої основі моралі й сучасний стан психіки» Зігмунд Фройд символізував те, що панує суспільству прагне придушити потягу людини. Через це значення почуттів стрімко зменшується, особливо недооцінюють почуття інтенсивні і тривалі, інакше кажучи, пристрасті. Почуття і пристрасті забуті, і ми на свідомому рівні навіть відчуваємо що з цієї втратою дефіциту. Нам здається, що життя бездоганна, тим часом вона може стагнації, і з нас якщо і страждають від внутрішньої спустошеності і безглуздості, то крайнього заходу, відчувають певного роду неудовлетворенность.

Причина цьому — глобальне знецінення усе те, що дотичне до пристрастям, чи, формулюючи цю думку інакше, — ідеалізація бесстрастности, раціоналізму, техніки. Марно себе обманювати: глибинна психологія вчить того, що відчуття, які стримуються з допомогою захисних механізмів, не зникають безслідно. Вони зберігаються на несвідомому рівні. Про наявність несвідомих почуттів можна судити з таким симптомів «патології» суспільства, як наркоманія, споживацька психологія та насильство. Барометром визначення напруженості у суспільстві служать молодики, підлітки, діти, як і за оцінці «патології» сім'ї. Часто несвідоме поведінка дітей свідчить про існування певних громадських проблем. Річ небайдужих людей — помітити ці сигнали і спробувати зрозуміти, про яке саме розладі вони свідчать, щоб згодом з’ясувати причини відхилень поведінці дитини. У нечуйності, що нині запанувала у суспільстві, багато в чому винне воспитание.

Речь про вихованні, позбавленому почуттів, педантично наступному педагогічним правилам, не подразумевающем співпереживання дитині, вихованням, через якого людина з раннього віку звикає мислити раціонально і отримує жодної одного уроку чуттєвої життя. Йдеться так званої соціалізації, у межах якої людині ся не дає навіть «соціальне освіту», а про «освіті емоційному» чи, краще сказати, «серцевому»; усе це заміняє те, що відомий німецький психолог Олександр Мичерлих назвав «спеціальним освітою». Людина, не який одержав уроку сердечності, — істота непритомне. Якщо їй бракує соціального освіти, він перетворюється на нарциссически налаштованого егоцентриста, який, швидше «функціонує», ніж живе у колективі, не заходячи у які відносини з окружающими.

Для здобуття права зцілитися, слід витягти на поверхню скарби, таящиеся у душі. З першого погляду ця знахідка може бути скоріш сліпий ненавистю чи палючим сказом, праведною люттю чи жорстокістю, ніж творчими досягненнями, ніжним благоговінням чи полум’яною пристрастю. Проте виявлені почуття слід сприймати такими, які що є, і терпляче їх зносити. У атмосфері, пронизаної терпимим ставленням до пристрастям, рано чи пізно досягнуть необхідне согласие.

Пришла час наново відкрити собі гідності пристрастей. Людина як homo sapiens (людина розумна) чи homo faber (людина умілий), а й творче істота, що дає символи, осознающее самому собі, має власну волю і здатне їхньому вираз. Людина — це що й homo sentiens (людина відчуває), істота, підвладне хвилюванням, готове любити й ненавидіти і живе передусім цим. Декарт сказав «cogito, ergo sum» — «я мислю, отже, існую»; мій погляд, його слів можна додати «sentio, ergo sum» — «відчуваю, отже, існую». Слід усвідомити величезне і виняткового значення пристрастей, що дають нам можливість відчувати жизнь.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.