Виховання дитини як важливий етап розвитку особистості

Виховання дитини як важливий етап розвитку особистості.

УДК.

Дана робота розкриває поняття «особистості дитини», показує її складові частини, а також фактори, котрі обумовлюють її формування. Особлива увага приділяється процесу та стилю виховання дитини — Особистості у родині. Робота може бути цікавою для всіх, хто небайдуже переносити до майбутнього нашого суспільства, хто готується статі батьками.

Ключові слова: особистість, ланки структури самосвідомості, образ тіла, зазіхання на визнання, статева ідентифікація, психологічний годину, соціальний простір, сім'я, виховання.

Зараз ми завзято сперечаємося про економічну ситуацію у світі, про конституцію України, про глобальні проблеми людства. Складно уявити, що минеться кілька років, ми так саме завзято будемо обговорювати переваги та недоліки тихий чи інших Памперсів. як бі це ані було б сумно чи, навпаки, радісно усвідомлювати, в першу чергу ми не майбутні економісти і менеджери, а ми — майбутні батьки, що накладає на нас потребу не лише відповідальність за наших дітей, а і створює певні вол «язання перед суспільством. Нещодавно проведені дослідження показали, що зі 100 опитаних пар молодих батьків лише 17% дійсно готові ними бути. Алі ж ми повинні непросто поповнити нашу перенаселену земну кулю новими представниками людства, а і дати суспільству повноцінну особистість. Коли ж це таке — особистість дитини? як виховати дитину, щоб вон був Особистістю? І як допомогти молодим батькам у вихованні? Отже, у першій частині своєї роботи розкривається поняття особистості дитини й її складові, а й у другій ми упритул наблизимося безпосередньо до питань виховання Особистості.

особистість — це сукупність різних рис та вад характеру, що роблять людину унікальною, несхожою на всіх інших. Вона містить у собі не лише духовні властивості, але й і фізичні, розумові, емоційні й соціальні, а також відбиває властивості, уроджені чи обумовлені навколишнім середовищем:

Фізичний розвиток безпосередньо впливає на самооцінку й подивися дитини. Фізичні здібності й вродлива зовнішність є запорукою успіху підростаючої дитини в зграбному світі.

Розумовий розвиток відіграє головну роль у розвитку інтересів, поглядів й інтелектуальних здібностей дитини.

Емоційний розвиток є також невід'ємною частиною, оскільки любов батьків чи її відсутність на довгий годину залишає відбиток на особистості дитини. Підростаюча дитина піддається також зовнішньому емоційному впливу. Гнів, біль, смуток, радість, торб, сміх, лемент, шепіт тощоусе це створює навколишню атмосферу й визначає поведінку дитини.

Велике значення має і соціальний розвиток, й перш на розвиток здатності до спілкування, що є надзвичайно важливим зв лише для дитини, а і для дорослої людини.

І, нарешті, слід пам’ятати про ті, що у дітей є певні духовні потреби про котрі, на шкода, батьки дуже часто забувають чи на котрі не звертають уваги.

Наведена структура особистості є дости загальною. Розглянемо структуру, якої запропонувала психолог Валерія Сергіївна Мухіна [3]. Вона ставити акценти на окремих ланках самосвідомості. Мені понад імпонує такий підхід, він є более індивідуалізованим, оскільки самосвідомість людини являє собою ціннісні орієнтації, котрі складають індивідуальне буття особистості.

В.С. Мухіна виділяє 5 ланок структури самосвідомості:

Ланки самосвідомості дитини:

Перша ланка структури самосвідомості являє собою кристал особистості, що включає ім «я, ідентифіковане із тілесною й духовною індивідуальністю.

Ім «я й його значення. У дошкільному віці дитина починає усвідомлювати, що вон має індивідуальне ім «я. При нормальних стосунках у сім «ї він любити своє ім «я, бо постійно чує ніжне звертання до собі. Йому подобаються усі домашні варіанти його дитячого імені, він уже знає, як його будуть називати, коли він стані дорослим. «Мені тепер кличуть Митя, коли був маленьким натискали Мотя, а коли виросту, мене називатимуть Дмитро Борисович» — з задоволенням пояснює п «ятирічний Митя метаморфози свого імені в часі його життя. Завдяки імені й займеннику «Я» дитина навчається виділяти собі як персону. Ім «я набуває особливого значення. Ім «я дає дитині можливість представити собі як окрему, виняткову людину.

Дитина органічно, починаючи із раннього віку, ідентифікує своє ім «я з собою тілесним. Формування образу тіла. За нормальних умів дитина постійно вправляеться в різноманітних рухах й діях Численні вправи, якими дитина займається разом з дорослим, являють собою непросто мускульну роботу (скорочення й розслаблення), а і формують складні інтеграційні зв «язки між мускульною роботою, зором, дотиком, тілесним почуттям рівноваги й координації в просторі, а також загальним результатом всіх зусиль й переживань. При цьому кожен рух має бути чітко збалансованим не так на рівні пальців, кисті, усієї руки, усього тіла, але в рівні результатів від зробленої вправи.

Хочеться ще раз підкреслити визначальну роль дорослого, який емоційно й фізично сприяє тілесному розвитку дитини. Близький для дитини дорослий охороняє його від ймовірних травм, чим наповнює його впевненістю у безпеці. Дорослий захоплюється успіхами дитини, чим підтримує й розвиває в ньому почуття самоцінності. Дитина з задоволенням опановує тілесні вправи, що лягають основою його особистості.

Друга ланка структури самосвідомості — зазіхання на визнання — одна з найзначніших людських потреб. Вона грунтується на прагненні дістати високу оцінку своїх досягнень, що відповідають соціальним вимогам суспільства.

Зазіхання на визнання із боці дорослого. Проявляється до того, що дитина постійно слідкує за дорослим — стільки уваги приділили йому, а стільки — його братику чи взагалі - іншій дитині. Тому не можна говорити дитині: «Ті не зможеш цого зробити»; «Ті не знаєш цого»; «У не вийде»; «Не заважай Мені порожніми запитаннями» й т.п. У нього може скластися комплекс неповноцінності, відчуття своєї неспроможності, що ускладнить спілкування із іншими людьми.

Зазіхання на визнання може виявлятися і у прагненні «бути кращим, ніж інші» Прагнення «бути кращим, ніж інші» створює мотиви успіху, є однією із умів розвитку волі й формування рефлексії, тобто здатності усвідомлювати свої переваги й недоліки, й, безумовно, відіграє не останню рооль у формуванні особистості дитини.

Третя ланка структури самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації зважується на власну стати як в ролі й фізичну й психічну сутність.

Статева ідентифікація — ототожнення собі із фізичною й психологічною статтю чоловіка чи жінки й прагнення відповідати прийнятим у культурі, насамперед — у родині, стереотипам чоловічої чи жіночої поведінки.

У спеціальному експерименті дітям пропонувалася ситуація вільного вибору двох наборів іграшок із чотирьох. Були запропоновані чотири таці із наступними предметами: машинки, посуд, кубики, ляльки. Дитину просили назвати усі іграшки. Потім пропонувалося взяти для гри дві таці із найбільш цікавими для нього іграшками. Усі дії дитини фіксувалися. У результаті із «ясувалося, що, починаючи із чотирьох років, у хлопчиків й дівчинок із «являється диференціація у виборі іграшок. як виявилося, машіки і кубики вибирали для гри переважно хлопчики, а ляльок й посуд — дівчинки.

Позиція дитини як представника своєї статі визначає специфіку розвитку самосвідомості. Усвідомлення своєї статевої приналежності має найважливіше значення для розвитку особистості: почуття тотожності зі своєю статтю, прагнення підтримати «престиж» своєї статі у межах соціальних очікувань визначають основні позитивні досягнення в розвитку особистості. Тому так важливо, щоб хлопчик мав чоловічий зразок для наслідування й солідаризувався із ним («Ми — чоловіки!»), щоб дівчинка ідентифікувала собі із мамою.

Четверта ланка структури самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на індивідуальний життєвий шлях людини. У цьому випадку мова йде про психологічний годину особистості.

Психологічний годину особистості — індивідуальне переживання своєї фізичної й духовної зміни протягом години, представленим у самосвідомості особистим минулим, сьогоденням й майбутнім. У дитячому віці дитина лише лише відкриває для собі існування свого індивідуального минулого, сьогодення й майбутнього. Він із цікавістю слухає історії про собі того години, «коли я був маленьким»; він тішиться розповідями про ті, що він «витворяв», коли був малям, яким він був веселим й безстрашним. Якщо «його історія» розповідається дорослим зацікавлено й із любов «ю, дитина готова слухати це багато разів із великим ентузіазмом. З настільки ж задоволенням дитина дошкільного віку говорити про своє майбутнє. «Колі я виросту…» — дуже важлива позиція дитини в тимчасовій перспективі його життя. Образи пам «яті і уяви сприяють утворенню феномена психологічного часу.

П «ята ланка структури самосвідомості несе в собі ціннісні орієнтації на соціальний простір, уявлень у суспільній свідомості правами і обов «язками.

Соціальний простір — умови розвитку й буття людини, що визначаються значеннями й змістом прав й обов «язків людини.

Опановуючи обов «язки й права, накопичуючи певні знання про них, дитина ще довго не усвідомлює їхнього значення для «собі як людини, що належить до певної культури. Практично права і обов «язки для дитини дошкільного віку психологічно відчужені від його особистості, існують поза ним, при цьому обов «язки виступають у його свідомості як акт насильства, а права розчинені десь у соціальному просторі і існують як деяка абстракція. Наш вітчизняний менталітет доти ж такий, що для. багатьох дітей у дошкільному віці проблема прав дитини над жодному виді; про це із дитиною досі не прийнято розмовляти.

Сформувати гармонічну особистість не просто.

особистість формується в процесі активної взаємодії із навколишнім світом, опановуючи соціальний досвід, суспільні ціності. На основі відображення людиною про «єктивних відносин відбувається формування внутрішніх позицій особистості, індивідуальних особливостей психічного складу, складається характер, інтелект, його ставлення до навколишніх й до самого собі. Ніхто не народжується на світло із готуємо характером, інтересами, волею тощо. Усі ці властивості виробляються й формуються поступово, у ході всього життя, із моменту народження й до зрілості.

Першим навколишнім світом дитини, початковою одиницею суспільства є батьківщина, де й закладаються основи особистості. Коли таке батьківщина? Багато авторів популярних публікацій міркують про неї так, немов бі це визначення зрозуміле всім, як поняття «хліб», «вода». А вісь учені-фахівці вкладають у нього різний зміст. Так, видний демограф Б. Ц. Урланис давши їй таке визначення: це — мала соціальна група, про «єднана житлом, загальним бюджетом й родинними зв «язками. Таке формулювання прийняте і у багатьох західних демографів, насамперед — в американців. А угорці в основі беруть «наявність сімейного ядра», тобто беруть лише родинні зв «язки, відкидаючи територіально-економічну спільність. Професор П. П. Маслов вважає, що трьох показників недостатньо у тому, щоб визнати визначення, надане Урланісом, повним. Бо при наявності всіх трьох «складових» сім «ї може й не бути зовсім, якщо між її членами немає взаєморозуміння, взаємодопомоги, що й необхідно запровадити у визначення сім «ї.

Дитина бачить батьківщину якості оточуючих її близьких людей: тата і мами, бабусі і дідуся, братів й сестер.

У батьківщинах всіх станів традиційно виявлялася велика турбота про виховання дітей. У народі воно та найчастіше будувалося за принципом «роби, як я», тобто основою сімейного виховання був покладений авторитет батьків, їхні справ й вчинки, сімейні традиції. як зразок у першу чергу виступав батько, голова. Його приклад, як правило, був зразком для наслідування хлопчиків, дівчинки найчастіше училися в матері.

Створення духовної основи особистості й є позначка, зміст сімейного виховання. Цій ж темі присвячено багато наукових праць, статей тощо. І С. Г. Вешловський [2], й А.А. Бодолів[4] виділяють два протилежних способи виховання дитячого «Я». Всі інші - у проміжку між цими крайнощами. Щось ближче до одного полюси, щось — до іншого.

перший спосіб — спрощення життя для дитини. Варіантів багато, ідея одна. Єдиним й найголовнішим критерієм всіх оцінок й самооцінок є корисність, практичність. У важких життєвих ситуаціях переваги надаються раціональному, а чи не емоційному вирішенню проблеми. Такими ж прагматиками виростають й діти. Вони процвітають на цій землі, смердоті конформісти, хоча й завжди готові змінити соціальне середовище, керуючись вигодою. Потенційні кар «єристи.

Інший шлях — батьківщина, орієнтована на ускладнення особистості. Часом це непрактичні, із погляду попереднього типу, люди. Вони не так на ті витрачають гроші, купують книжки не було за кольороом корінців. Вони пильно вдивляються в складний світло й показують його дітям, живуть складним життям, мучаються не завжди зрозумілими проблемами.

Сім «ї Першого типу ставлять своїх дітей у центр життя, і буквально моляться ними. Будь-які бажання дитини, примхи й забаганки задовольняються, ані в чому немає відмови. Такий тип виховання властивий західним батькам. У батьківщинах іншого типу дітям дозволяється менше, запитують ж із них понад. І проте саме в цих батьківщинах діти поставлені в справді центральне положення. Основою цих батьківщин є виховання особистості, виховання «Я».

Алі, який бі із типів ві не обрали слід пам «ятати: позначка й мотив виховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче, корисне для таких людей життя цієї дитини. На творення такого життя, і повинне бути спрямоване сімейне виховання.

Література:

1. Кулик Л. А., Берестов Н.І. Сімейне виховання, — М.:

Просвящение, 1990.

Особистість, сім'я, школа /Під редакцією ВешловскогоС.Г., — С-Пб., 1996.

2. Мухіна В.С. Феноменологія розвитку та буття особистості. — М.: МПСИ,.

Воронеж: НВО «МОДЭК», 1999.

3. Популярна психологія для батьків /Під ред. Бодалева А. А. — М.:

Педагогіка 1988.

4. internet.

———————————;

Особистість Фізичній розвиток.

Духовний розвиток Соціальний розвиток Емоційний розвиток Розумовий розвиток.