Котляревський

Міністерство освіти й науки України.

Київський національний економічний університет.

Реферат на тему:

«І.П.Котляревський — зачинатель нової української літератури.».

Виконала: студентка 1-ого курсу.

3-ої групи.

Красна Ганна Сергіївна.

Київ 2001.

План.

Вступ 1. Відомості про життя І. П. Котляревського. 2. І. П. Котляревський — учредитель нової української літератури. Його поема «Енеїда.» 3. Значення творчости І. П. Котляревського.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

У історії нашої культури є діячі, котрі особливо яскраво і багатогранно відобразили в своїй творчости душу народу, його національну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Петрович Котляревський, класик нової української літератури, видатний письменник-реаліст, автор славнозвісної «Енеїди» й «Наталки Полтавки». У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє.

1. І. П. Котляревський народився 9 вересня І769 р. в Полтаві, в сім «ї дрібного чиновника-канцеляриста. Дитинство майбутнього письменника розвивався повсякчасних злигоднях. Нерідко доводилося вдовольнятися одним шматком хліба і ходити босим, але й жива і весела вдача допомагали йому переносити домашні не-статки. З дитячих років виявилась у нього полювання до читання і пильність у заняттях. Початкову освіту І. П. Котляревський здобув у дяка; 1780−1789 рр. навчається в Полтавській духовній семінарії. Вже тут юнак виявляв інтерес до «словесності» — античної літератури, зокрема до римського поета Вергілія, до творчости російських письменників. Духовна кар «єра не приваблювала Котляревського, він залишає семінарію на останньому курсі і стає канцеляристом (1789−1795). Деякий годину І.П.Котляревський був домашнім учителем у поміщицьких батьківщинах на Полтавщині.

Близько 1794 р. І. П. Котляревський розпочав літературну діяльність, розпочавши переробку в бурлескному стилі Вергіліївої «Енеїди». Вже Перші розділи «перелицьованої» «Енеїди» поширювалися в рукописних списках й набули чималої популярності серед читачів. Протягом 1796−1808 рр. І. П. Котляревський перебував на військовій службі, бравши доля в російсько-турецькій війні, зокрема в битвах под Бендерами та Ізмаїлом, виявивши при цьому хоробрість, мужність. Не залишав у ці рокта він й літературної творчости, продовжуючи працювати над «Енеїдою». 1808 р. І.П.Котляревський виходить (в чині капітана) у відставку, іде до Петербурга, але й, не влаштувавшись там на службу, повертається до Полтави. 1810 р. дістає посаду наглядача в Будинку для виховання дітей бідних дворян, виявивши неабияких педагогічний хист. Колі почалася Вітчизняна війна 1812 р., Котляревський бере доля в формуванні на Полтавщині козацького полку. Багато сил й енергії віддав І.П.Котляревський культурному піднесенню Полтави; особливо цікавила його справа організації місцевого театру. Протягом кількох років (1818—1821) Котляревський був директором Полтавського театру.

1818 р. І. П. Котляревський обирається членом харківського «Товариство аматорів красної словесності», в 1821 р. — почесним членом петербурзького «Вільного товариства аматорів російської словесвості», що було б легальним осередком декабристського літературного руху. Саме в ці рокта І.П. Котляревський написавши свої славнозвісні п «єси, завершував працю над «Енеїдою». Поряд із літературною діяльністю І.П.Котляревський постійно цікавився мовознавством, етнографією, вивчав засну народну творчість, історію України У 1827−1835 рр. І.П.Котляревський обіймав посаду попечителя «богоугодних закладів», виявляючи й тут своє гуманне ставлення людям, прагнення нолегшити їхнє становище. 1835 р. письменник через хворобу йде у відставку. До останніх днів життя І. П. Котляревський працював на літературній й науковій ниві, підтримував творчі контакти із передовими людьма Росії. Помер письменник 10 листопаду 1838 р. в Полтаві, де й похований на міському кладовищі.

2. Літературний доробок І.П.Котляревського складається із співаємо «Енеїда», «Пісні на Новий 1805 рік князю Куракіну», а також п «єс «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник» й перекладу російською мовою «Оди Сафо» — твору давньогрецької поетеси Сапфо. Поема «Енеїда» вперше побачила світло у Петербурзі 1798 р. без відома автора, із ініціативи й на кошти багатого конотопського поміщика М. Парпури, який живий тоді в столиці і займався видавничою діяльністю, відаючи друкарнею Медичної колегії. Поема вийшла под назвою «Малороссийская Енеїда у трьох частинах» (на титульній сторінці - «Енеїда на малоросійський мову перелициованная И. Котляревским) із присвятною сторінкою «Любителям малоросійського слова усерднейше присвячується». Друга видання «Енеїди» із «явилося в Петербурзі 1808 р., трете, тепер вже підготовлене автором й доповнене четвертою частиною, появилося 1809 р. Повний текст поеми под назвою «Виргилиева Енеїда, на малоросійський мову перекладена И. Котляревским» був опублікований в 1842 р. в Харкові, уже после смерти письменника.

Вихід у світло «Енеїди» ставши епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. З «явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних проблем. У основу її І.П.Котляревський поклав сюжет класичної поеми «Енеїда» римського поета Вергілія, написавши цілком самобутній, оригінальний твір. Вергіліева «Енеїда» — поема героїчна: в ній оспівувалися подвиги мужніх троянців, освячувалась влада цезарів й утверджувалося «божественне «походження римських імператорів. Використовуючи фабульну канву Вергілієвоі поеми, І.П. Котляревський вивернув «навиворіт» оригінал, переосмислив його патетичну тему в підкреслено зниженому плані, давши йому нове своєрідне наповнення. Велична Вергіліева епопея под пером українського поета перетворилась на веселу, бурлескну розповідь, вражаючу своєю дотепністю, витонченістю спостережень у зображенні українського побуту другої половини XVIII ст. У Вергілія все підвладне волі богів: частка героїв визначається втручанням «всемогутніх». Людина — пасивна, безвольна іграшка до рук небожителів, «фортуни». У Котляревського ж — все сонячне, земне, люди діють у конкретних реальних обставинах. У світлі багатогранного життя сонм «олімпійцям» виглядав кумедно, а їхні «діла» — огидними. У образах троянців, латинців, карфагенян, сіцілійців та «олімпійських вершителів» І.П.Котляревський відтворив живу сучасність, зобразив яскраві типи представників різних суспільних верств, намалював картини української дійсності свого години. У полі зору письменника й паразитичне існування поміщицько-кріпосницького стану із його зневагою до народу, честолюбством, аморальністю, й продажна хабарницька бюрократично-канцелярська зграя, й попівство — «халтурний рід» — усі оці людські п «явки, кровожери. Перед читачем проходять пані і підпайки, «що людям льготи перешкоджали й ставили їхні за скотів», чиновники різних рангів, судді-хапуги, «котрі по правді не судили та тільки грошики лупили й одбирали хабарі», проворні купчики, що «на аршинець на підборний поганий продавали крам». Всі смердоті, підступні і нещадні у своїх вовчих зазіханнях, винуватці людського горя, засуджуються автором на «вічні борошна», їхнє місце в пеклі. Особливо дістається жорстоким кріпосникам та їхнім прислужникам: у пеклі їхні «мордовали й смажили зо всіх боків», «залізним пруттям підганяли», давали «добру хльору усім по заслузі, як котам». Гостро-сатирично зображений в «Енеїди» сучасний поетові «Олімп». Під виглядом міфологічних «можновладців» — богів І.П.Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Зевс й весь небесний «синкліт» дуже нагадують земні «високі сфери» — царське оточення, сенат, департаменти, міністерства із їхнім пихатим начальством. Тут панують хижацтво, здирство, хабарництво; тут — розпуста, паразитизм, цілковита байдужість до життя простого люду. «Священні» війни часто зумовлені самодурством «богів» й завдають смердоті незчисленні страждання людям. Небесні й земні «державці» намагаються «не звіра — людську притулок пролити». Вони страхом сковують людей. Алі письменник проводити думку: якщо страх перемогти, то світліше стані на світі. Еней простий, з здоровим глуздом парубок, дійшов-таки до цого. Замість побожного схиляння перед владарями Еней І.П.Котляревського зухвало звертається до «всемогутніх», до «громовержця Зевса». Співає й його герої беруть богів на посміх, стягають із «недосяжного «Олімпу, дошкульним сміхом розвінчують їхні. «Енеіда» осяяна світлим гуманізмом письменника, який любити й поважає народ, вболіває за його страждання, пишається його героїчним минулим. Соціальні симпатії Котляревського окреслені досить виразно. Співає на боці тихий, кого принижували, топталим тодіші панівні верстви. Під маскою гумору співає кинувши сучасній йому кріпосницько-чиновницькій суспільності гостре звинувачення, до того, що усі помисли її спрямовані на грабіж й здирство, знущання із простих людей й що державні закони закріплюють цю несправедливість. Звинувачення І.П.Котляревського були моральним осудом кріпосницького ладу, осудом, що набував виразного громадянського звучання. Котляревський якщо в раз звертається до історичного минулого України, звеличує патріотичні подвиги народу. Оспівуючи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, співає закликає самовіддано любити вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй Любов до батьківщини кличі на подвиг, пробуджує високі почуття. У боротьбі за рідну вітчизну люди цілком змінюються: «Там лицар всякий парубійко». Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь. Всією своєю поемою І.П.Котляревський заперечував твердження, що «виняткове право» на героїчні діяння належить лише дворянства. Дух патріотизму, за переконанням автора «Енеїди», є «прикметою» і простих людей. У умовах само-державно-кріпосницької дійсності така концепція звучала справді сміливо. З неповторним добродушним гумором змальовано в «Енеіді» троянців. У їхніх образах співає розкрив духовну велич народу, моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.Просто й мужньо юнаки Низ й Евріал віддають своє життя, коли цого вимагає вітчизна. «Козацька вдача» виявляється в поведінці троянців. Це веселі, дотепні і сміливі люди; смердоті завжди життєрадісні, безжурні, здатні винести обов’язок найбільший тягар зазаради інтересів батьківщини. Найсвятіше їм — бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов «язку, дружбі. Співає уславлює «полки козацькі», що «як гріявуть, сотнями вдаряти, перед собі списи наставляти, то мов мітлою все метуть». Відчайдушні гуляки в «Енеїди» («пройдисвіти» й «голодранці») обертаються на справжніх героїв. Загартовані в походах й боях, троянці над усе ставлять славу й військову доблесть, їхні не ваблять розкіш й багатство; воля — вісь чого смердоті прагнуть й зазаради неї готові битися до останньої краплі крові. Троянці - господарі землі, справжні її володарі. Боги ж — «олімпійці», «вседержителі» — мізерні і смішні порівняно із ними — мужніми, безстрашними, із «єднаними товариськими узами. У цьому незаперечний громадянський пафос «Енеїди» І.П.Котляревського. Поема «Енеїда» в своїй суті твір реалістичний, побудований на життєвій основі. Автор її якщо в раз про потребу статі ближче до реального життя, про ті, що, власне, в цьому — заподіяння й смисл поезії. Живопис І.П.Котляревського цілком земний, наскрізь пройнятий «людським духом», людськими радощами. Тут усе виблискує сонцем, дихає на повні грудях. Усі пройняте молодецтвом, що не знає впину. Співає не приховує, що песимізм, мінорний тон над його дусі. Картини жалоби йому не вдаються: поета і не покидає гумор, нахил до шаржування. Вісь Евріалова матір, зачувши про смерть сина, «кричала, ґедзалась, гойдалася, кувікала, як порося…». Сміх покриває собою все, проймає найдрібніші деталі. Хай годиною цей сміх грубий, «як для панського вуха», але й завжди щирий, здоровий. Проте добродушний гумор нерідко поступається місцем лукавій іронії, колючій сатирі, коли йдеться про ворожі народові верстви. Ліризм, задушевність характерні для тихий рядків, де співає говорити про славне минуле народу чи нагадує сучасникам про забуту повинність перед вітчизною. Теплі згадки переплітаються тут із гіршою докорами на адресою байдужих, із уболіванням за частку трудящої людини. Новаторство поетичної творчости І.П.Котляревського виступає в поемі досить виразно. Письменник протиставляє свою музу традиційним «старим» музам, відхилим літературним канонам:

Ой, стільки муз таких на світі!

У всякім городі, в повіті!

Укрили б зверху вниз Парнас. Я музу кличу таку: Веселу, гарну, молоду; Старих нехай брика Пегас. Поетова муза сповнена життя. Щедрою рукою майстра розкидано в поемі влучні афоризми, кмітливі спостереження, барвисті деталі. У текст широко вводяться ліричні репліки, схвильовані вигуки, колоритні діалоги і монологи. Усе тут комічне, гротескне й водночас психологічно виправдане, внутрішньо умотивоване. Народне слово у вустах поета відсвічує всіма відтінками здорового сміху — від доброзичливого гумору аж до караючої сатири. Плідно використовуючи в «Енеїди» мовно-стилістичні засоби народної творчости, Котляревський досягав значного ефекту. Він полюбляє, зокрема, соковиті епітети. Його Дідона «розумна пані й моторна», «трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита»; Ентелл «був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий й невклюжий». Порівняння І.П.Котляревського несподівані, влучні, колючі. Якщо у Вергілія морський бог Нептун велично проноситися в колісниці, то українського поета він «миттю осідлавши раку, схвативсь на його, як бурлаки, й вирнув із моря, як карась», «Еней із Дідоною морочилися, як із оселедцем сірий кіт» й т. п. Комізм образів й ситуацій в «Енеїди» посилюється комізмом суто мовним, як, наприклад, неймовірним нагромадженням ряду слів однієї граматичної категорії, часто синонімічних чи семантично близьких. І.П.Котляревський написавши свою поему короткими, динамічними рядками, легким, прозорим ямбом, всіляко дбаючи про ті, щоб жартівливий зміст одягти в дзвінку, «бадьору» форму. Віршова структура «Енеїди» — новаторська, вона утверджувала силаботонічну систему віршування. При безсумнівній орієнтації на ритмічні норми російського чотиристопного ямба І.П.Котляревський талановито модифікує його, надав йому виняткової виразності, акцентовності. Ямби його звучати природно й иевимушено, відтіняючи комізм ситуацій й колізій. «Енеїда» писалася, як відомо, протягом усього творчого життя поета: розпочав він її за молодих літ, а закінчив на схилі віку. Звідси — нерівний загальний колорит твору, невитриманість у змалюванні окремих образів, характерів; колоритні деталі іноді суперечать цілості всього образу. Тон розповіді із годиною міняється, стає подекуди риторичним. Не можна не відзначити певної ідейно-естетичної еволюції самого Котляревського за період написання «Енеїди». Це позначилося і на поемі: від буфонади до громадянської сатири; від грубуватого шаржу-бурлеску до героїчних образів й картин, до своєрідних романтичних барв.

«Енеїда» І.П.Котляревського сильна наявним у ній прогресивним просвітительським ідеалом. Оспівування любові до батьківщини, звеличення героїчного минулого, показ самовідданних й мужніх воїнів, нарешті, могутній образ самого Енея — все це утверджувало високі моральні якості національного характеру українського народу. Отже, смисл поеми І.П.Котляревського — в утвердженні духовних сил народу, в уславленні життєлюбства, оптимізму, мужності простих людей. З глибокою повагою й любов «ю, із надзвичайною теплотою зобразив письменник їхнього у поемі, наповнивши її ароматом степних вітрів, духом нестримної волі, невгамовною силою життя. «Енеїда» одразу ж дістала визнання прогресивної громадськості Росіі, завоювала велику популярність у демократичного читача. Ще за життя І.П.Котляревського із «являється ряд наслідувань й переспівів його «Енеїдн» як на Україні, то й в літературних кодах братніх слів «янських народів. Окремі фрагменти, переспіви та переробки із поеми І.П.Котляревського почали жити в народі, відіграючи роль важливого культурного чинника.

3.Літературна, наукова й педагогічна діяльність І. П. Котляревського пройнята гуманізмом, життєвою мудрістю. Це був справді новатор у найширшому розумінні цого слова. Співає утверджував духовний ідеал народу, відстоював й викривав усє ворожко і чуже народній моралі. Характерною рисою І.П.Котляревського є глибоке знання життя народу, його характеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входити у поняття «вітчизна», що розвивав й зміцнив це поняття. У його творах ставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи й розв «язувалися смердоті із передових позицій. Широке громадянське звучання творчости Котляревського сприяло розхитуванню всього заснованого на гнобленні, здирстві, на знущанні із простого люду. Значення Котляревського як зачинателя української літератури винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засідок демократичної естетики він відкривав, новий напрям у розвитку національної культури, спрямований на дедалі глибше проникнення в життя народу, на осмислення його історичної долі.Оригінальність й суспільне значення таланту автора «Енеїди» чудово розуміли прогресивні діячі вітчизняної культури І.Я.Франко.Творчість І. П. Котляревського увійшла дорогоцінним внеском в українську літературу й стала живим джерелом духовного розвитку народу. Значення «Енеїди» і у бо цим безсмертним твором Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автор довів, що й і у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу й висміяти його ворогів. «Енеїда" — чи не Єдиний твір у Європі, що ставши народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зогріває читача власним, а чи не позиченим світлом.

Висновок. Відомо, що Т. Р. Шевченка, звертаючись до Котляревського, пророкував йому невмирущість. Образи творів Котляревського живуть у сучасному живопису, графіці, музиці та інших видах мистецтва. Ім'я творця славнозвісної «Енеїди» стало уславленим, твори — невмирущими. За що ж йому судилося безсмертя? Велика заслуга І. П. Кртляревського до того, що він підняв нові тими, звернувся до невичерпних скарбів фольклору, він перший серед українських письменників дошевченківського періоду широко звернувся до невичерпних багатств мови народу, з'єднав її з найкращою, життєздатною, книжною мовою, удосконалив техніку вірша й п'єси. Народолюбство Котляревського, осуд жорстокості кріпосників, їхнього паразитизму й морального дикунства, проголошення ідеї рівності станів, розумової й моральної вищості народу над панством — усе це мало не лише літературно-мистецьке, а і велике суспільне значення, бо скеровувало читачів на роздуми, на шлях демократизму, вселяло віру в краще завтра, стимулювало національне відродження. Незаперечним мірилом значення творчости й діяльності Котляревського є його популярність за межами своєї землі. Про нього писали чеські та польські журнали уже із 1906 року; дещо пізніше заговорила про це преса Англії, Франції та Італії. Творчість Котляревського має й виховне значення. На його творах вчимося любити свою Вітчизни, рідну мову, навчаємося бути чесними, роботящими, виховуємо в собі високу моральність й героїзм, гуманність й оптимізм, переймаємо мудрість й красу добрих почуттів.

Список використаної літератури.

Єфремов З. Про. Історія українського письменства — Л.: Фаміна, 1995. Возняк М. З. Історія укр. літ. — Л.: Феміна, 1992. Котляревський І. П. Твори. Передм. Шабліовського Є.С., Деркача Б. А. — До.: Дніпро, 1980. Степанишин Борис. Українська література: Підруч. для 9 кл. — До.: Освіта, 1993.