Характеристика Історичною школи права

Характеристика Історичною школи права.

В в самісінькому кінці XVIII в. у Німеччині зародилося й у першій половині в XIX ст. зробилося дуже впливовим до вивчення права особливе напрям дослідницької думки. У центр своїх теоретико-пізнавальних інтересів вона поставила питання, як право і його яка її історія.

Основоположником напрями у юриспруденції, який отримав найменування історичної школи права, є Р. Гуго (1764—1844) —професор Геттінгенського університету, автор «Підручника природного права, як філософії позитивного права, особливо — приватного права». Найвизначнішим представником цієї школи був До. Савиньи (1779—1861), изложивший свої думки у книзі «Право володіння», в брошурі «Про покликання сьогодення до законодавству й правознавства» й у 6-томном творі «Система сучасного римського права». Завершує цю групу представників історичної школи права Р. Пухта (1798—1846), основні твори якого — «Звичне право» і «Курс інституцій».

Естественно-правовую доктрину і що випливали з її демократичні і революційні висновки історична школа права обрала головною мішенню на свої нападок. Цю доктрину викликала невдоволення своїх противників тим, що доводила необхідність докорінної зміни існуючого зі середньовіччя политико-юридического ладу синапси і прийняття державою законів, які відповідали б «вимогам розуму», «природі людини», а фактично —назрілою соціальним потребам, т. е. громадському прогресу.

Теоретики історичної школи права під обстріл передусім теза про позитивному праві як про штучної конструкції, створюваної нормотворчої діяльністю органів законодавчої влади. Вони стверджували, що діюча у державі право зовсім не від зводиться тільки в сукупності тих розпоряджень, які нав’язуються суспільству начебто із нізвідки: даються згори людьми, наділеними те що спеціальними повноваженнями. Право (і приватне та публічне) виникає спонтанно. Своїм походженням мусить зовсім на розсуду законодавця. Г. Гуго належить дуже характерне порівняння права із мовою. Приблизно так як мову не встановлюється договором, не вводиться по або вказівкою і дано від Бога, і право створюється як (не стільки) завдяки законодательствованию, як самостійного розвитку, через стихійне освіту відповідних норм спілкування, добровільно прийнятих народом з їхню адекватність обставинам його життя. Акти законодавчої влади доповнюють позитивне право, але «зробити» його повністю вони можуть. Позитивне право производно від права звичайного, але це останнє проростає з надр «національного духу», глибин «народної свідомості» тощо. п.

Представители історичної школи права вірно підмітили жодну з істотних слабкостей естественно-правовой доктрини— умоглядну трактування генези і буття права. Натомість, вони спробували витлумачити становлення життя й юридичних і інститутів як певний об'єктивний плин подій. Цей хід, думав Р. Гуго, відбувається мимоволі, прилаштовуючись саме по собі для потреб і запитам часу, тому людям найкраще не втручатися у нього, триматися здавна заведених і прицерковних досвідом століть порядків.

К.Савиньи вважав, що з рухом національного духу стихійно еволюціонує право. Динаміка права є органічний процес у тому сенсі, що вона на кшталт розвитку організму зі свого зародка. Уся історія права— повільне, плавне розкриття тієї субстанції, яка, як зерно, спочатку почиває грунті народного духу. У першому етапі свого розвитку право виступає у вигляді звичаїв, другою робиться предметом обробки із боку стану ученихправознавців, не втрачаючи, проте, у своїй зв’язку зі своїми коренем— загальним переконанням народу.

С погляду Г. Пухты, безцільно штучно конструювати й у будь-який час пропонувати людям той чи інший придуману правову систему. Створена окремо від самого історії жизни-народного духу, не напоєна їм, вона може прижитися суспільству. Як членам живого організму, як галузі цілісної культури народу правовим принципам властива органічність, вираженої, крім іншого, у тому, що стадії і ритми розвитку права «збігаються із перебігом еволюції народної життя. «…Цим органічним властивістю право володіє також і у своїй поступальному русі; органічної є спадкоємність правових установлень. Висловити це можна зробити однієї фразою: право має історію».

Конечно, саме собою намір перевершити розуміння права як довільній людський вигадки, застиглого незмінного постулату природи й т. п. і дати трактування правових інститутів як закономірного історичного продукту життя заслуговує всілякого схвалення. Проте історизм аналізованої нами школи — історизм ущербною. По-перше, він постулює незмінність назавжди і безповоротно даного самобутнього народного духу. По-друге, розвиток вона розуміє не як ланцюг якісних перетворень, совершающихся в процесі історичної еволюції, бо як просте, хронологічно послідовне, механічне розгортання першого змісту таємничого «духу» народу.

Юристы історичної школи права бачили призначення які у державі юридичних інституцій у тому, аби бути опорою зовнішнього порядку, хоч би яким консервативним порядок цей ні був (Р. Гуго). Позитивні закони безсилі боротися з злом, яке трапляється у житті. У разі вони можуть допомогти упорядкування звичайного правничий та політичної структури, створених естественно-исторически під впливом які у народному «дусі» незрозумілих перетворень (К.Савиньи). Законодавець мусить намагатися якнайточніше висловлювати «загальне переконання нації», у своїй умови правові норми матимуть цінністю божественного і тому набудуть самодостатнє значення (Р. Пухта).

Оперируя наведеними вищою, і схожими із нею аргументами, прихильники історичної школи права виступали на захист кріпацтва, монархічній державності, й партикуляризму изжившего себе феодального права. Вони розмовляли про непотрібності кодифікації законодавства та інших таких заходів в масштабах всій Німеччині. Разом про те вони відхиляли теорію договірного походження держави, не визнавали права народу на революцію, відхиляли ідею поділу влади й заперечували інші аналогічні політичних гасел тієї епохи.

Идея «народного духу», яку насаджували в юриспруденції Г. Гуго, К. Савиньи, Г. Пухта, на той час і потім загалом мало імпонувала дослідникам і знайшла трохи шанувальників. Однак у философско-юридических судженнях історичної школи позитивне значення мала критика умоглядних уявлень естественно-правового штибу про вічності, незмінності і нерухомості права. Залишила свій слід історії юриспруденції також спроба цієї школи трактувати правові інституції ролі особливих соціальних явищ, історично закономірно народжуваних, функціонуючих країн і в цілісному єдиному потоці життя кожної народу.

Консервативная за своїми практически-политическим висновків, історична школа права тим щонайменше поповнила соціологічну та юридичну теорію плідними гіпотезами, цінними спостереженнями методологічного порядку. Принаймні, подальший прогрес наукового знання з права, що мав місце у ХІХ в., важко зрозуміти не враховуючи про діяльність цієї школы.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.