Правовая основа російського ринку вторинних авторських прав

Правовая основа російського ринку вторинних авторських прав

Изобретение друкарської машини як забезпечило доступ широкого загалу до джерел світової науки, культури й мистецтв, а й обумовило поява дуже незвичною області людської діяльності - масове поширення «продуктів духовної творчості». Це ж призвело до у себе необхідність запровадження правового захисту майнових інтересів осіб, інвестуючих значні кошти на таку деятельность.

Первыми масовими «продуктами духовного творчості» людства стали видрукувані друкарським способом тогочасні книги й найперший у світі нормативний акт, присвячений правовий захист інтересів книговидавців і книготорговців, було ухвалено 1483 року англійським королем Річардом III. Відповідно до даним актом на території англійського королівства дозволялося кожному особі друкувати і розповсюджуватиме книжки. З метою захисту майнових інтересів осіб, котрі займаються друкарством, було встановлено комерційна монополія книговидавця на лунаючи і поширювані їм книги.

В той час ігнорування на законодавчому рівні майнові права авторів книжок привело до поділу книговидавців на два протилежних типа.

К першому могли належати книговидавці, які одержували за плату авторам рукописи книжок, до другому ж типу — книговидавці, просто що копіював вже що у світ книжки і утруждавшие себе певними виплатами, як і користь авторів, і у користь книговидавців першого типу. Принаймні її подальшого розвитку книговидавництва та книготоргівлі діяльність видавців другого типу починає набувати широкомасштабний характер. Внаслідок цих і автори, та першого типу починають нести досить істотні убытки.

О необхідності ведення боротьби з особами, копирующими на шкоду авторів і чесним книговидавцям вже що у світло твори, закликали такі діячі, як Мартін Лютер («Додаткове застереження друкарям" — 1525 рік) і Галілео Галілей (звернення до 1593 році вже до владі Венеціанської Республики).

Для здобуття права обмежити діяльність видавців другого типу 12 грудня 1709 року добропорядні англійські видавці звернулися на Парламент з проханням узаконити їх права розпоряджатися приобретаемыми авторам літературними творами як власними. Результатом розгляду цього звернення стало створення 11 січня 1710 року «закону про підтримці освіти про захист прав власності осіб, є законними власниками примірників книжок». Закон з деякими змінами було прийнято 4 квітня 1710 року й ввійшов у історію як перший в законі про авторське право під назвою «Статут королеви Анни». У цьому законі уперше сформульований фундаментальний принцип авторського права — монопольне право автора твори розпоряджатися результатами свого творчої праці (інтелектуальну власність). Насправді це означало, що позаяк з закону винятковим й монопольним правом розпоряджатися своїм твором (інтелектуальної власністю) мав автор рукописи, то видавець міг придбати автор цього права (інтелектуальну власність), як і обсязі, і у будь-якої його частину лише відповідне вознаграждение/встречное задоволення (in consideration). Отже, були встановлено як чітких меж легальності комерційної монополії в області видавничої діяльності, а й основною критерій відмінності видавця від поліграфістів і книготорговців — наявність прав відтворення і розповсюдження твору (володіння інтелектуальної власністю). Під час перебування чергу поліграфістів, книготорговців та засуджуючи будь-яку іншої категорії осіб, що порушують цю монополію (права на інтелектуальну власність), надалі стали іменувати «інтелектуальними пиратами».

В результаті розвитку науку й техніки з’являються як нові види «продуктів духовного творчості», а й нові категорії видавців: фотоиздатели, видавці коштів масової інформації, видавці звукозаписів, видавці кіноі відеозаписів, видавці комп’ютерних програм, тож баз данных.

Появление нових видів тварин і способів уявлення публіці результатів творчої праці автора докорінно змінив як характер відносин між автором і видавцем, а й усю видавничу діяльність загалом. Так до такого основному і первинному виду авторських прав, традиційного придбаних видавцями у авторів (декларація про публікацію твори на формі книжки), додалися цілком нові види — вторинні чи субсидиарные авторські права.

Среди субсидіарних авторських прав найпоширенішими у світовій видавничому бізнесі є: декларація про випуск видання книжковому клубу; репринтные права (публікація твори на формі книжки на м’якій — «paperback»); декларація про перший серіал (публікація рукописи твори на друковані засоби масової інформації досі її випуску світ у формі книжки); декларація про другий серіал (публікація твори на друковані засоби масової інформації після його випуску світ у формі книжки); дозвільні права (публікація окремих частин книжки — у інших книжках та засобах масової інформації); декларація про здійснення перекладу твори на іноземні мови; декларація про переробку твори на сценарії для театру, радіо, телебачення та кіно; комерційні права (використання окремих частин твори на ролі вихідних елементів реклами чи різних товарах широкого потребления).

Непосредственное використання самим видавцем вторинних авторських прав (звукозапис, кіно-, відеозапис тощо.) зазвичай, не входить до сфери його звичайній діяльності (публікація книжок, нот тощо.). Саме тому субсидиарные авторські права купуються автор видавцем винятково з метою подальшим переуступки за певну платню третіх осіб. Причому іноді дохід видавця від переуступки вторинних авторських прав значно перевищує його прибутки від прямого використання первинного авторського права.

Например, США річний дохід музичного видавця (music publishing house), звичайній сферою діяльності якого є публікація нот музичного твори, від переуступки рекламним агентствам такого вторинного авторського права, як комерційні права може варіюватися від 50 000 до 500 000 долларов.

Своеобразный рекорд за тривалістю переуступки (протягом кілька десятиріч) комерційних прав на твір і з сукупного розміру доходу, отриманого музичним видавцем що від цього виду субсидіарних прав належить пісні «When You Wish Upon a Star» з опублікованого 1940 року мультфільму «Пинокио».

В своє чергу річний прибуток від такого виду субсидіарних авторських прав, як декларація про безпосереднє («живе») публічне виконання на Бродвеї (Broadway) музичного твори — мюзиклу (musical), їх може становити від 200 тисяч до 10 мільйонів долларов.

Авторские права на переробку роману відомого письменника Набокова на сценарій для кінофільму були придбані американськими кинокампаниями на початку 1960;х років — за 120 тисяч доларів, а 90-ті роки — за 1 мільйон долларов.

В умовах планової економіки розвитку і правовому регулювання національних ринків субсидіарних авторських прав з боку держави не приділяється ніякого уваги. Такий підхід виходить з неприйнятті ринку, як форми економічних відносин також усуненні будь-який форми конкуренції між державними підприємствами. Планова економіка як відкидає такі традиційні види підприємництва сфері книговидання, як «літературний агент» і «книжковий продюсер» (packager), але їй у корені чуже буває навіть саме поняття «інтелектуальна собственность».

В СРСР функції будь-якого видавництва законодавчо обмежувалися лише підготовкою і випуском готової друкованої продукції (первинними авторськими правами) суворо визначеній тематики і соціальної спрямованості. Видавництва біля СРСР було неможливо займатися придбанням і поступкою вторинних авторських прав. Інакше радянській державі було б навіть важко здійснювати «…централізацію і спеціалізацію видавництва масштабу країни; координацію тематичних планів видавництв незалежно від своїх відомчої підлеглості та розробку зведених річних і найперспективніших планів випуску книжок та розвитку періодики…» (п. 2 Положення про Державному Комітеті Ради Міністрів СРСР з справам видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі від 19.10.1973).

Вместе про те на світовому ринку СРСР успішно вів торгівлю як первинними, і вторинними авторськими правами, використовуючи цих цілей Всесоюзне Агентство по Авторським Правам (ВААП).

Началом формування правова база національного російського ринку вторинних авторських прав стало прийняття 26 листопада 1990 року) Радою Міністрів СРСР постанови № 1095 «Про заходи з демонополізації у сфері експорту й імпорту авторських прав» і 17 квітня 1991 року) Радою Міністрів РРФСР постанови № 211 «Про регулювання видавничої діяльність у РРФСР». Цими нормативними актами російським видавництвам дозволялося, минаючи ВААП, самостійно займатися придбанням і поступкою первинних і вторинних авторських прав як у терені Росії, і до її пределами.

В 1992 року відбулося визнання об'єктів авторського права як один із перших видів майна (нематеріальних активов/intangible assets) будь-якого російського підприємства (пункт 49 Положення про бухгалтерський облік і звітності у складі Федерації, затвердженого наказом № 10 Міністерства фінансів РФ від 20 березня 1992 р.). Відтоді кожне російське підприємство зобов’язане відбивати в бухгалтерському балансі всі господарські операції, пов’язані з об'єктами авторського права (рахунки балансу 04 і 05).

В коментар до Положення про бухгалтерський облік і звітності під «нематеріальними активами „розуміються “ … об'єкти промислової власності й інтелектуальної власності (авторське право у сфері виробництва, науки, літератури та мистецтва, інших напрямів творчої діяльності, винаходи. рацпропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування і знаки обслуговування) » .

9 липня 1993 року у Російської Федерації було ухвалено Закон № 5351−1 «Про авторське право і суміжні права». Положення пункту 2 статті 30 цього закону дозволяють набувати російським видавцям в російських і іноземних авторів «світові авторські права» повному обсязі, зокрема й субсидиарные права.

Данным законом біля Росії було скасовані ті заборони і зняті все обмеження у сфері ділових взаємовідносин автора з видавцем (максимальний трирічний термін поступки авторських прав, максимальна величина авторського винагороди тощо.). У межах нового законодавства поступка автором видавцеві первинних і/або вторинних прав допускається вже в всі терміни правової охорони твори (життя автора плюс 50 років його смерти).

Исходя речей, що метою придбання і переуступки вторинних авторських прав завжди є отримання прибутку, пункт 1 статті 45 закону тепер прямо забороняє таким організаціям, як ВААП, займатися комерційної деятельностью.

21 жовтня 1994 року прийнята перша частина принципово нового Цивільного Кодексу Російської Федерації. У плані 1 статті 138 кодексу інтелектуальна власність окреслюється «прерогатива громадянина чи юридичної особи на результати інтелектуальної роботи і прирівняні до ним кошти індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт чи послуг (фірмову найменування, товарний знак, знак обслуговування тощо.)». Натомість у частині 2 цієї статті говориться про монопольне право власника виняткових авторських прав розпоряджатися без жодних обмежень ці правами біля всього мира.

Алексей Сергійович Кондрин, Директор Автономної некомерційної організації з колективному управлінню майновими правами «Незалежний Фонографічний Альянс «(НФА).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.