Временник Івана Тимофєєва

Временник Івана Тимофеева.

Наиболее яскраве і повний вираз політичні ідеї кінця XVI —першої чверті XVIIb. одержав у «Временнике» Івана Тимофєєва (Семенова), який У. Про. Ключевський охарактеризував як політичний трактат, який виявляє у своїй змісті історичні ідеї, й політичні принципи цілої епохи. Справді, Тимофєєв висловився практично за всі гострим політичним проблемам сучасності, сформулювавши оригінальні судження по найвагомішим політичним сюжетів, супроводжуючи їх при цьому аналізом історичної ситуації, з якого він намагався розкрити політичне зміст сучасних йому событий Наиболее законним варіантом походження влади Тимофееву традиційно представляється спадкове восприемство престолу. Проте заміщення престолу над спадковому порядку стало реальним фактом. У цій ситуації законним походженням вищої верховної влади Тимофєєв вважає волевиявлення всього народу, виражене у вигляді загального, «із усіх міст зібраного народного ради», що становить «бажання людей всієї землі», яке єдино є правомочним поставити «царя всієї великої Росії». Решта особи, які отримують трон, минаючи зазначений порядок, повинні вважатися «загарбниками», а чи не царями.

По думці Тимофєєва, саме через порушення правил заміщення престолу країною є і підступно правили особи, не підходящі для царського віденця і державного скіпетра.

Выборное установа верховної влади, на думку Тимофєєва, непросто одноразове дію, а певна система організаційних заходів, що передбачає порядок освіти та її реалізації вищих владних повноважень у країні.

Тимофеев докладно освітив тему «поганих радників» і «лютого ради».

В своїх теоретичних схемах він чітко розрізняє такі поняття, як самодержавство і самовладдя. Самодержавство (единодержавие) пов’язується їм скоріше пов’язані з формою державного будівництва, а самовладдя сприймається як довільний незаконний спосіб втілення вищих владних повноважень і оцінюється як тяжкий гріх володаря, законопреступный за своєю природою. Причому Тимофєєв засуджував як самовладдя царів законних, і «наскочивших на трон».

Особенное увагу Тимофєєв приділяє викриття тиранічного правління Івана IV, яке, на його думку, і поклало початок розвитку порочного і згубного є самовладдя.

В опричних заходах він, сучасник подій, бачив «задум презельной люті проти рабів своїх», у результаті якого вся країна «захиталася», а цар так «зненавидів все міста землі своєї», що «розгнівані своєму розділив єдиний народ на частини, зробивши хіба що двоеверным… а всяке царство, разделившееся у самому, неспроможна встояти».

Злонамеренность владі він вбачає насамперед у замаху фізичну, правову і майнову безпеку особистості, а й у формах позасудовою розправи з подданными—в порушенні загалом приблизно державної влади і життя. Громадянський обов’язок підданих виявляється у праві народу для подання опору як і влади.

Такая схема міркувань представляє усі підстави висновку у тому, що теорія на право на надання опору зловмисному володарю, законопреступному у своїй практиці реалізації влади, була Тимофєєвим як сприйнята, а й розвинена. Натяки Йосипа, продовжені Курбським, розробили Тимофєєвим, який сприйняв ідею, розширив її соціальну і політичну базу, впровадив нову термінологію для висловлювання виправдання своїх поглядів.

Тимофеев грунтовно і послідовно проводить думка, що у основу всієї державної практики має бути «законний нормальна порядок», і передусім царський престол повинен замешаться «законно» і «святолепно». Порушенням закону у тому головному підставі державного життя веде до повсюдному падіння поваги всім статутам верховної влади. Тимофєєв доходить думки про небезпеки державі порушення законів, передбачаючи для цього тяжкі наслідки є та її народу. Сам верховей глава государства—царь, безсумнівно, обмежений як божественними і природними законами, а й «статутним законодавством».

Особенностью її політичних поглядів не лише всебічна критика тиранічного правління і тими обставинами, внаслідок чого він став можливим, а й визначення сутності такого правління як беззаконного. Мучительекая влада (тиранічна), з визначення Тимофєєва, влада, передусім, законопреступная. Юридичний характер такого аналізу очевидний.

В політичної теорії Тимофєєва вчення про станово-представницької монархії як форми правління російського держави досягло піку своєї розвитку. Политико-социальная дійсність цьому активно сприяла, бо межі століть система сословно-представительных установ, очолювана Земським собором, явно йшла на підйом. Потім поступово починають складатися інші економічні та політичні умови країни, готуючи грунт поглядів на «повному самовладстве», т. е. абсолютної монархии.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.