Некоторые жанри японської поезії

Некоторые жанри японської поэзии

Классические танка в письмовій (а усній і ще довше) формі існують, починаючи з VIII в.і встигли зазнати безліч змін. Теми таких танка жорстко регламентовані і, зазвичай представляють з себе пісні любові, або розлуки, пісні, написані про всяк випадок чи шляху, у яких людські переживання відбуваються і натомість зміни сезонів року й хіба що вплавлены (а точніше — вписані) у яких.

Классические танка містять по п’ять рядків 5 — 7 — 5 — 7 — 7 складів й це мале простір Демшевського не дозволяє перекласти інші той асоціативний ряд, що виникає у читає (чи пише) японця. Оскільки танка несуть у собі ключове слово, відповідальні за виникнення певних асоціацій, то у вигляді перекладу іншими мовами всіх смислів цих слів можна домогтися зразкового відтворення початкової логічного ланцюжка. Також треба сказати, що танка хоч і є віршованій формою, але рими немає.

Форма танка багато пережила на своєму віці, були й взлёты, спади, складалися різні збірники, найпершим з яких було «Збори мириад листя» («Манъёсю», 759 р.), що містить 4500 віршів. Поступово антології танка стали видаватися за вказівкою імператора, не бажаючи танка як жанр розвивалися під пильним оком придворних поетів.

К кінцю ж ХІХ століття танка перетворилася на досить монотонні повторення один і тієї самої, що викликало в прихильників традицій гіркоту, а й у прозахідних поетів — бажання відректися і обурення. Та сталося отже межі XIX і XX століть двоє геть різних поета (Ёсано Акико і Исикава Такубоку) змогли привнести в жорстко регламентований обсяг танка нові відчуття провини і погляди, створивши образи, хоч і перепліталися з класичними, але що несли у собі свіжість і незатёртость.

В японської поезії існує ще одне, менш важливий жанр, що має назва хайку (хоку). Хайку є трёхстиший в 17 складів, котрі за традиції записувалися до один рядок.

Первые хайку з’явилися торік у XII столітті - в жартівливій формі. У перших поетичних антологіях, що з’явилися в VIII і X століттях («Збори мириад листя» і «Збори нові й старих пісень Японії») є вірші танка, записані цікавою манері: одне вірш писали два автора, наприклад, перші три рядки — один автор, останні два — інший. Чи, навпаки, перший автор писав два простих рядки, другий автор — три. І XII віці ці частини одного вірші стали набувати самостійність, що призвело до виникнення рэнга («пов'язані строфи»), жанру, заснованого на суворих правилах. Правила рэнга збереглися завдяки пам’ятника на той час — «Нинішнє зерцало» (Има качами).

В XIII в. серйозні рэнга стали протиставлятися було жартом, справи побічної напрямку у цьому жанрі. Затим появи антології «Нове збори гори Цукуба» рэнга стала популярні серед городян і селянства, у яких ввійшли нові пласти мови, побутову тематику, комічні ситуації та простонародний гумор. Так виник новий популярний масовий жанр — хайкай рэнга. І імениті поети завели звичку при прощанні залишати останнім словом у себе у вигляді віршованій жарти — хайкай.

Позже хокку (тобто. початкові три строфи рэнга в 17 складів) відокремились від ланцюжків рэнга засіках і придбали самостійного значення і серйозна характер. Жартівливі хоку пішли до минулого з її появою на літературної сцені поета Мацуо Басьо, не бажаючи хоку перетворилися на самостійний серйозний жанр, яке посів поруч із танка чільне місце у японської поезії також у творчості з такими поетами, як Ёса Бусон і Кобаяси Исса.

Термин «хайку» висунув наприкінці ХІХ — початку XX в. поет і теоретик вірша Масаока Сікі, намагався реформувати традиційний жанр. У XVII — XVIII ст. на поезію хайку справила вплив дзэн-буддийская «естетика надосказанности», понуждающая читача і слухача брати участь у акті твори. У поезії хайку великій ролі зіграли сформульовані Басьо у вигляді розмов із учнями і записані ними естетичні принципи сабі («сум») і вабі («простота», «опрощення»), каруми («легкість»), тариавасэ («сполучуваність предметів»), фуэй рюко («вічне, незмінне і поточне, нинішнє»). Усі ці принципи поезії розвинулися в кінці ХІХ століття знаменитим поетом, реформатором вірша Масаока Сікі та її учнями: Кавахигаси Хэкигодо, Найто Мэйсэцу і Такахама Кёси. Теорія вірша хайку, що належить Масаока Сікі, справила величезний впливом геть увесь світ класичних жанрів в XX столітті та відчувається у творчості багатьох поетів і сьогодні. Масаока прагнув зберегти й відродити класичний жанр трёхстиший, обійнявши єдиноборство з зжили себе традиціями, його головна мета було створення «істинного пейзажу», а чи не просто схематичною картини природи.

В епоху захоплення всім європейським у японській культурі письма виник ще один новий жанр — киндайси, що означає «поезія нової доби». У нашому зборах крім двох класичних жанрів — п’ятивірша танка і тривірша хайку, представлений ще один поетичний жанр — киндайси, що виник епоху захоплення всім європейським. Різні критики сприймають термін «киндайси» по-своєму, але загалом і в цілому, в цьому випадку можна казати про вірші, написаному на старому літературному мові бунго чи сучасному мовою кого, у якому виділяється явний метричний малюнок, заснований на традиційних ритмічних схемах, хоча в різних поєднаннях.

Лирическая щоденниковий література (никки) у Японії завжди вважалася однією з найважливіших жанрів, а першим прозовим твором цього жанру визнаний «Щоденник подорожі з Тоса» (прибл. 935 р.) поета і теоретика вірша Ки-но Цурасюки. Щоденники, як правило, не носили регулярного характеру, і запис відтворилися разом із віршами. Використовувалися вірші відповідного періоду, Не тільки вірші автора щоденника. До того ж, щоденникові записи який завжди називалися явним чином, в назві могло стояти «Повість» чи «Збори віршів». Класичним прикладом є «По стежинам Півночі» Мацуо Басьо — це точно щоденник, але, як бачимо, в назві нічого такого не написано.

Книги «Щоденник Идзуми Сикибу» і «Щоденник Мурасаки Сикибу», двох фрейлін імператорського подвір'я і кращих письменниць своєї епохи, представляють середньовічну жіночу традицію ведення щоденників поряд із «Щоденником ефемерною життя» письменниці Митицуна-но хаха, і навіть «Щоденником подорожі в Тоса» становлять чотири кращі щоденника епохи Хэйан (IX — XI ст.). До щоденникам відносять і поетичну «Непрошену повість» XIII в. письменниці Нидзё. Всі ці неподражаемые зразки щоденникової літератури, перлини японської словесності, прославили цей жанр і дистриб’юторів створили деякі з її законів. На XX столітті никки знайшов нове життя сторінках таких творів, як «Щоденник, написаний латиницею» прекрасного поета танка Исикава Такубоку.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.