Был чи вихід у Катерини Кабановой?

Был чи вихід у Катерини Кабановой?

Драма «Гроза», написана 1859 року, під час громадського підйому напередодні селянської реформи, хіба що вінчала перший етап творчої діяльності Островського, цикл його п'єс про «темному царстві». Ця п'єса була надзвичайно популярна. Драма було поставлено на сценах майже всіх театрів Росії: від великих столичних до театрів маленьких, загублених містечок. І, адже Островський в п'єсі показав нову героїню, символізувала протест проти старого укладу, символізувала паростки нової життя. Як-от так п'єса сприйняли громадськістю. Навіть цензори сприйняли «Грозу» саме як громадську п'єсу, оскільки вимагали від Островського зовсім прибрати Кабаниху: їм здалося, що Кабаниха пародія на царя, «Миколо Павловичу в юбке».

По словами У. Лакшина, «Гроза» вразила сучасників Островського своєї «поетичної силою і драматизмом розповіді про долі Катерини». П'єса була як викриття купецьких норм моральності й сваволі, пануючих в стране.

Я гадаю, що ніхто заперечувати, що долю Катерини справді драматична. Вона, можливо, сама того і не усвідомлюючи, протестувала проти самодурства і деспотизму суспільства, у якому жила. Її добровільна смерть таки є виклик цієї самодурной силі. Але чи можливий такий був інший исход?

После деяких роздумів можна дійти думці, що теоретично у Катерини Кабановой усе було вибір. Спробуємо проаналізувати можливі владнання конфлікту пьесы.

Первый і, мабуть, найбажаніший шлях — це виїхати з Борисом. На це сподівається бідна жінка, коли відбувається на останнє побачення з людиною. Але Борис, цей «освічений Тихін», над стані відповідати за вчинки, неспроможна звалити відповідальність на себе. Він відмовляє Катерину. Остання надія рушится.

Второй шлях — розлучитися. Але час, щоб розлучитися, можна було прочекати дуже довго, та й потрібно було пройти все інстанції, випробувати все приниження. Якщо розлучення був рідкісний в дворянських сім'ях (пригадаємо Ганну Кареніну), то тут для купецької сім'ї він був дощенту невозможен.

Третий шлях — піти у монастир. Але мужнюю дружину не могли прийняти у монастир. Її там однаково відшукали і… повернули до мужу.

Четвертый і страшний шлях — шлях Катерини Измайловой. Позбутися його й свекрухи, вбити їх. Не може Катерина Кабанова обрати цей нелегкий шлях, неспроможна заподіяти іншій людині біль, неспроможна порушити п’яту заповідь «не вбий», оскільки надзвичайно набожна.

Не могла Катерина неначе й жити за принципом Варвари: «Роби що завгодно, щоб усе шито так крито було». Натура Катерини неспроможна змиритися з брехнею. Просто уникнути його й повернутися до рідний дім було неможливо, її знайшли і… повернули, та її ганьба ліг на всю семью.

Оставался іще одна шлях — жити з Тихоном як і, адже її по-своєму любив і простив її гріх. Але могла чи Катерина вислуховувати щоденні понукання та постійні докори свекрухи? Та й головне в цьому. З Борисом Катерина пережила справжнє кохання, пізнала принадність близькості з «любим людиною, радість перебувати у його обіймах. І можна одержати після цього жити з нелюбимим чоловіком, що під каблуком Кабанихи, чоловіком, що навіть не здатний захистити дружину від образ матері? Звісно ж, немає! Покохавши Бориса, Катерина не могла любити нікого іншого. Її цілісна натура, що йде на повідку в почуття, не допускала навіть звідси. Вона ж думати скоріш про повернення будинок Кабановых не могла: «Мені здається додому, що у могилу — однаково. Так, що додому, що у могилу!.. У могилі краще… А життя і думати нема охоти… І люди мені противні, та будинок мені огидний, і стіни противні!.. Жити не можна! Грех!».

Таким чином, єдиним виходом для Катерини було самогубство. Таке рішення зовсім не від слабкість, а сила її характеру. Відомо, що самогубство і в християнській традиції - найбільший гріх. Самогубців ховають за огорожею церкві та не відспівують. Але це не лякає побожну Катерину. «Молитися ні? — вигукує вона. — Хто люблять, той молитися…» Такий душевної обдарованості і такий цілісності, як в Катерини, одна нагорода — смерть.

Безусловно, Катерина — «промінь світла темному царстві», але з її смертю не гасне. Промінь пробив пролом серед грізних хмар — світу Диких і Кабаних. Ця проломвиразка в «темному царстві». Смерть Катерини служить німим закидом як Борису, «сліпо покоряющегося волі Дикого», і Тихонові, «безвільною жертві страху перед матір'ю». Катерина змушує внутрішньо стрепенутися апатичного Тихона, що у несамовитості звинувачує мати: «Ви її погубили! Ви! Вы!».

В. Лакшин писав про цю останньої сцені драми: «Ця, хоч із всіма ознаками і неміцна, перемога перед страхом авторитету становить зміст майже самої психологічно гостру й сміливою сцени, гідно що вінчає всю драму».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.