Русская непідцензурна проза (творчість Р. М. Владимова) (рецензія)

Русская непідцензурна проза (творчість Р. М. Владимова) (рецензия)

И я впаду, Вражений своїм перемогою…

А. Галич.

Самая жорстока, так звана «третя хвиля» еміграції адресувалося час після катастрофи політичних надій «відлиги» шістдесятих років. Тоді опинилися поза кордоном А. Солженіцин, А. Галич, У. Аксьонов, У. Некрасов, У. Войнович і інші.

Георгий Миколайович Владимов також випив чашу «третьої хвилі» еміграції до дна.

Тема Росії була основною темою письменників-емігрантів. Більшість творів, які отримали популярність вже на еміграції, розпочато ними поки що не батьківщині. Наприклад, розповідь «Не звертайте уваги, маестро!» було написано Владимовым за рік до її еміграції, 1982;го. Видати його автор змогла лише у країнах. Така доля творів російських письменників «третьої хвилі» надто типова.

В оповіданні автор ставить традиційну російської літератури проблему морального вибору героя, але виконується воно цілком інакше, ніж у радянської прозі, адже розповідь належить до російської непідцензурної літературі, він — явище великий і єдиною світової культури. Сюжет оповідання простий і парадоксальний: до квартири, приналежну звичайної радянської сім'ї, вторгаються двоє чоловіків і жінка. Вони засвідчили господарям якусь книжечку, що зазвичай видається співробітникам «одного відомого установи». Далі ці троє займають одну кімнату й починають спостереження вікнами сусіднього будинку, де живе якийсь опальний письменник. Переконаний, що Владимов розумів себе, вводячи у розповідь письменника. Господарі шокований, не знають, як реагувати: протидіяти гэбешникам, які мають необмежену владу, неможливо, але письменник, на яких стежать, їх хороший знайомий, він тихий і мирний людина, зайнятий своїми рукописами. Гучну історію його виступу у Заході вони, звісно, засуджують, але ці вже страшне зло. Тим більше що кропітка спостереження їх незваних гостей, тепер вже й мешканців триває, ще, вони телефонують телефоном дисидентам і псують їм настрій. Здається, заняття абсурдні, проте споруджені в принцип захисту держави, вони стоять ніби вимагають себе поваги. Письменник зображує гэбешников, загалом, непоганими людьми: вони співають романси, сперечаються творчість Окуджави і Висоцького, пісні що у ті часи вважалися полузапрещенными. Починається внутрішня моральна боротьба господарів квартири, не знають, що робити: опиратися чи продовжувати сприяти що відбувається з їхньої очах року дуже порядною діям представників влади. Це безвихідне протиріччя глава сімейства в результаті розширення зрештою вирішує досить оригінальним способом. Він дедалі більше схиляється до думки, що це троє — не ті, проти всіх себе видають, що це зловмисники, проникли у його квартиру з якоюсь корисливої метою. Хазяїну легко це, тому що раніше він не стоїть перед представниками комітету держбезпеки, а лише носив уявою їх піднесені образи самовідданих культурних вартою суспільства. Ці самі розповідають вульгарні анекдоти тощо. буд. Усе це не в’яжеться зі своїми званням. Автор хотів цим сказати, що у нещасного, затурканого радянського громадянина щось трапилося з головою: він бачить очевидне не може усвідомити справжнього смислу побаченого. Далі починається справжній фарс. Хазяїн квартири заявляє до міліції. Приходить група захоплення, і після короткій заварухи всі, звісно, з’ясовується: спостерігачі справді гэбисты, але господарів вони можуть нічого звинуватити, ті діяли за закону, як справжні радянські люди. Дуже показова і символічна кінцівка оповідання. Відповідаючи на запитання хазяїна: «І довго це буде» — співробітник «установи» коротко і просто відповів: «Все життя».

В оповіданні Владимова явно критикується радянський лад. Понад те, автор показує шляху виходу людей від цього нещастя, причиняющего всім стільки страждань. Він, як лікар, ставить діагноз хвороби, показуючи, як він герої вибираються із ситуації, підштовхувані здоровий глузд, хоча у даному разі це були зведено до фарсу. Винесені в заголовок оповідання рядки Б. Окуджави хіба що кажуть читачам: треба, навпаки, брати до уваги усе з ніж наша совість погодитися неспроможна. Тоді свобода можливе.

Советская цензура, звісно, не могла пропустити такий розповідь. Натомість непідцензурна проза внесла відчутну лепту у діяльність всіх прогресивних сил, спрямовану на повалення тоталітарного режиму на нашій вітчизні._.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.