Литературные референції в «Журналі джентльмена» П. Моттэ і «Афінському віснику» Дж. Дантона

Литературные референції в «Журналі джентльмена» П. Моттэ і «Афінському віснику» Дж. Дантона.

О.Ю. Поляков.

Важным етапом розвитку англійської літературної критики було освоєння періодичних видань, розпочате XVII столітті. Він був пов’язані з процесами становлення типологічних основ газетно-журнальних форм і диференціації англійської друку. Необхідність жанрового і идейно-содержательного розмаїття періодики, зрослі духовний запит суспільства, динамічний розвиток естетичної думки в Англії епохи Реставрації стали чинниками, котрі зумовили проникнення літературно-критичних ідей шпальти газет та журналів.

Истоки англійської газетно-журнальної літературної критики слід пов’язувати колись лише від провісниками періодичної преси, реляціями (relation) і вісниками (mercurius, intelligencer), що виникли в 1640-х рр. Своїм появою ці типи друкованих видань були зобов’язані потребам пропаганди — партійної, конфесійної, — загострилися під час громадянської війни Англії.

Как зазначає Р. Маккатчен, згадування про творах красного письменства з’являються у англійської періодиці в 1650-х рр., коли до влади Англії приходить стабільне уряд, і акцент на публіцистичної полеміці слабшає (v.: McCutcheon R. The Beginnings of Book-Reviewing in English Periodicals // PMLA, 1922. Vol. 37. P. 702). Однак цих зверненнях виявляються лише зачатки дескриптивной критики, так звана «критика визначень» («відома» п'єса, «шановний» він і ін.), яка має прагматичні мети, що з між рекламою й це не претендує на об'єктивність, хоча нерідко тримають у журнальних публікаціях даються високі оцінки тим творам, які згодом було названо літературознавцями класичними: «Гондиберт» У. Давенанта було названо «Цілковитою щоденної газетою» «першої героїчної п'єсою на англійській, книгою, відзначеної похвал вченого містера Гоббса» (v.: Perfect Diurnal, № 54, 16 — 23.12.1650). Аннонсировались також обрані вірші «незрівнянного… Френка Бомонта», «Аркадія» Ф. Сідні, «Листи» Хоуэлла та інших. Відомості про публікованих п'єсах Т. Миддлтона і У. Роули, Р. Брума, Ф. Мэссинджера друкувалися, крім «Пефикт дайэнэл», в газетах «Паблік интеллидженсер» («Громадський інформатор») і «Кингдом интеллидженсер» («Інформатор королівства») (1653−1655). У цей час у «Цілковитою щоденної газеті» виникають і повідомлення про перекладах англійською мовою французьких романів: «Кіра Великого» де Скюдери, «самого прекрасного твори знаменитого Рабле, у якому розповідають про героїчних діяннях Гаргантюа та її сина Пантагрюеля», і збірника новел Маргарити де Валуа «Гептамерон». Перші книжкові огляду, в такий спосіб, дають уявлення скоріш історію друкарства і громадських смаки, ніж про розвиток літературно-критичної думки Англії другої половини XVII століття.

Вестники (чи «меркурії») та інші періодичних видань, пов’язані із нею своєї соціально-політичної спрямованістю, почали давати розгорнуті літературно-критичні коментарі лише у 1690-х рр., причому літературна критика періодичних видань кінця XVII в. мала випадковий, епізодичний характер, який подолали ні з «Журналі джентльмена» П. Моттэ, ні з «Афінському віснику» Дж. Дантона, виданнях, у яких частка літературно-критичних матеріалів була найбільш значної.

Проникновение літературної критики в періодичних видань Англії нерідко пов’язують із французьким впливом (v.: Graham W. English Literary Periodicals. New-York, 1930. P. 58). Зокрема, журнал П. Моттэ, французького емігранта, відомого письменника, перекладача Рабле, створили як наслідування французькому «Галантному віснику» («Меркюр Галан»), у якому проблеми літератури висвітлювалися постійно. До того ж, під впливом цієї журналу Моттэ однією з перших у Англії, випереджаючи «Досвід про давньому лісі і новому знанні» У. Темпла, висловив думку в полеміці про переваги давніх часів і нових авторів (він схилявся «древніх»).

Совершенно очевидна классицистическая спрямованість «Журналу джентльмена», публікував переклади і наслідування Анакреонові, Вергілію, Марциалу, Горація, який давав високі оцінки творчості Драйдена, Мільтона, захоплювалася «дивовижним» передмовою Т. Раймера до переведення «Міркувань про „Поетиці“ Аристотеля» Р. Рапэна. Вдаючись до яка стала потім традиційної в англійської періодиці формі алегоричного нарису, классицист Моттэ в числі журналу на січень 1692 р. створює ієрархічну систему літературних жанрів.

Литературная критик у «Журналі джентльмена» представлена алегоричними нарисами, жанром віршованого послання, короткими рецензіями на що виходять із друку книжечки або останні драматичні постановки. Дж. Грей підкреслює, що часопис Моттэ знаходився біля витоків англійської театральної критики (v.: Gray J. Theatrical Criticism in London to 1795. New-York, 1964. P. 31). Зазвичай, журнал не публікує розгорнутих аналітичних нарисів, обмежуючись короткими коментарями. Зокрема, у ньому згадується «Виверт дружин» Томаса Саутерна (січень 1692). Моттэ говорить про тому, що п'єса, на відміну попереднього твори драматурга, комедії «Сер Ентоні Лав», не користувалася гучним успіхом, проте як твір для читання більше ніж відбулася, і «декотрі з тих, хто вважаються хорошими цінителями, хвалять чистоту її мови». Моттэ як літературний критик наголошував не так на недоліках, але в достоїнствах аналізованих творів; його сильним місцем, за словами Д. Фостер, була «щедра зацікавленість у досягненнях інших» (Foster D. The Earliest Precursor of our Present-Day Monthly Miscellanies // PMLA, 1917. Vol. 32, № 1. P. 44).

В журналі Моттэ очевидна тенденція позитивного сприйняття національного художнього досвіду, особливо творчості Дж. Драйдена як драматурга і перекладача. Він названо «Вергілієм ХХ століття, шляхетного пера якого чекають найкращі з латинських поетів». Особливої уваги критика удостоюються драматичні досліди Драйдена; зокрема, його героїчної п'єсі «Клеомен» присвячено розлоге «Послання містеру Драйдену» (05.1692), у якому Моттэ розмірковує про миметических функціях драми як літературного роду Мазуренків та дає докладну характеристику персонажам п'єси, зіставляючи його з історичними прототипами. Акцент на історичної достовірності характерів, безумовно, свідчить про авторитет Аристотеля в літературній критиці тих часів.

Наряду з літературними формами, традиційно складовими классицистическую систему жанрів, Моттэ робить епізодичні зауваження, що стосуються роману. Він однією з перших у англійської літературній критиці проводить межа між «novel» і «romance» (в числах за червень і листопад 1693 р.), наголошуючи на більшої реалістичності першого, випереджаючи прозові публікації у журналі попередженнями у тому, що всі у них те що справді можна говорити про. Моттэ виступав також ідеалізації романних героїв, розглядаючи її як риску «romance». Отже, у його теорії певною мірою підготовлялися передумови реалістичного просвітницького роману.

Вторым журналом, з якою пов’язаний зародження літературної критики періодичних видань у Англії, був «Афінський вісник» Дж. Дантона (1691−1697). Адресований, на відміну «Журналу джентльмена», найширшим колам читачів, він, безумовно, було на вичерпне висвітлення літературних проблем і виконував скоріш просвітницьку функцію. Його публікації свідчить про літературних смаки епохи, про авторитет классицистических цінностей на літератури і літературній критиці. «Афінський вісник» видавався у вигляді відповідей стосовно питань читачів. Велике зацікавлення з погляду літературних референцій представляє № 14 журналу (11.07.1691), у якому наводиться каталог самих геніальних поетів із короткими характеристиками їх достоїнств. Примітно, автора нотатки робить акценту на античної літературі, згадуючи лише Плавта, Теренция і Сенеки, а звертається національного художньому спадщини: Чосер, за його словами, був «людиною великого дотепності, розсудливості і чесності» твори «батька Бена» (тобто. Б. Джонсона) він цінує за «відмінний гумор» «Шекспір заслуговує епітета, який йому Мільтон», — «the sweetest»; Спенсер був «шляхетним поетом», його «Корольова фей» — прекрасне твір мораль, політиці, історії; Давенант мав великим генієм; «Втрачений рай» Мільтона та інших його віршовані досліди, на думку Дантона, ніхто будь-коли зуміє перевершити. Два роки (у номері за 24 жовтня 1693 р.) цей перелік доповниться іменами письменників, рекомендованих «Вісником» для читання молоді: поэтов-метафизиков Донна, Герберта, Крэшо, і навіть Бомонта і Флетчера, Уоллера і Драйдена та інших.

«Афинский вісник» вніс певний внесок у розвиток жанрової теорії англійської літературної критики кінця XVII століття. Одне з її великих публікацій (26 січня 1695 р.) присвячена жанру епічної поеми, поетика якої розглядається автором з позицій відомого твори Ле Боссю: особливий наголошується на дидактичних завданнях жанру, що з реалізацією алегоричного змісту. Після Ле Боссю «Вісник» вимагає, щоб фабула епічної поеми будувалася навколо чітко визначеної повчальною ідеї, з якою, власне, і має починатися процес творчості. Події епічної поеми би мало бути взаємопов'язані, випливати одна з іншого, стверджує оглядач журналу, виступав, як й Денніс, Гилдон, Блэкмор, за єдність дії.

Журналы Дантона і Моттэ як відбивали літературні смаки своєї епохи, а й прагнули їх формувати, прищеплювали читачам сприйнятливість до естетичним проблемам. У тому публікаціях виявлялося, з одного боку, проходження классицистическим принципам літературного аналізу, з іншого — затверджувалася ідея значимості національного художнього досвіду. Отже, вони відбивали помірний характер англійського класицизму, що згодом був підтверджено в літературно-критичної есеїстиці періодичних видань Англії першої третини XVIII в., у 17-их літературних журналах Аддісона і Стила.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.