Трагедия Раскольникова у романі Ф.М. Достоєвського «Злочин і наказание»

Трагедия Раскольникова у романі Ф.М. Достоєвського «Злочин і наказание».

Произведения Ф. М. Достоєвського відрізняє граничний драматизм ідейних сутичок, катастрофічність ситуацій, непримиренність суджень. Достоєвський щиро і палко ви каже і відстоює власні ідеї, погляди, вона страждає, не знаходячи відповіді складні питання бытия.

Умами багатьох уже минулого століття володіла помилкова ідея наполеонизма — ідея превосходст ва одних людей з інших, права сильної ліч ности повелівати іншими, вирішувати їх долі. Бранцями цієї ідеї стали герої аналізовано го роману — Родіон Раскольніков і Аркадій Іванович Свидригайлов.

Родион Раскольніков — головним героєм рома на, живе у похмурої, гнітючої обстановці Пе тербурга. Бідний студент. Раскольніков почуттю ет себе нікому непотрібним, знедоленою серед багатих особняків, розцяцькованої публіки. Подав ленний злиднями й несправедливістю життя, Раскольніков вирішується на вбивство процентщи цы Олени Іванівни. Ідея в тому, що, на думку Родіона, можна зробити пре ступление задля загального добра, злочин «відверто»: можна вбити «дурну, безглузду, незначну, злий, хвору, нікому непотрібну, а навпаки, всім шкідливу старушонку», взяти й її гроші й загладити це «крихітний преступленьице» тисячами добрих справ. Раскольніков багато думав про цю ідеї, доки знайшов їй пояснення. Він дійшов висновку, що це людство здавна ділиться на дві категорії: на людей обыкновен ных, підпорядковуються силі, «тварин тремтячих» і надлюдей, яким все дозволено і який не зупиняться перед ніж, перед преступ лением, як, наприклад. Наполеон. І це, думає Раскольніков, вічний і незаперечний закон:

«Кто міцний і сильний розумом і духом, той з них і владар! Хто багато посміє, той вони й прав. Хто за більший може плюнути, той вони й задо нодатель… Так досі велося й дуже завжди будет!».

Уверовав у цю ідею, Родіон хоче випробувати себе: він — «тварина тремтяча» чи «владар долі»? Але, вбивши стару процентницю. Рас кольников переконався, що він не «істота вищого порядку», оскільки злочин не при несло йому нічого, крім страждань і мук совести.

И ось, намагаючись переробити у собі людську натуру, відокремити волю від совісті. Раскольніков дійшов трагічному роздвоєнню. Граючи роль «владаря», вона розуміє, що ця роль задля нього. Знищивши процентщицу, Родіон вбиває усе те людське, що пов’язувало його з навколишнім світом, з людьми: «Я себе убив, а чи не старушонку».

После вбивства Раскольніков переживає зі стояння відчуженості у світі, його душа обійнята «мертвим холодом». Це жахливий відчуття ста новится розплатою за скоєний злочин. Герой зрозумів, що незримо пов’язані між собою — і кожна людина, його життя — без умовна цінність, тож ніхто немає права розпоряджатися життям іншу людину. Тра гизм Раскольникова — в помилковості теорії «наво леонизма». Він зрозумів, зробивши злочин, але повернутися старої, життя зміг тільки через страдания.

В полоні тієї ж удаваної теорії і Аркадій Іванович Свидригайлов, віддавна осво бодившийся від докорів сумління (цим він отли чается від Раскольникова). Він цілком спокой, а й холоднокровно приймає злочин Раскольникова, вбачає у цьому немає ніякої траге дії. Йому дивні неспокійні метання й у просы Родіона, йому здається, що це зайве і нерозумно: «Розумію, які в вас питання у ходу: моральні, чи що? Питання громадянина і авторитетної людини? А чином ви їх не мають значення; навіщо вони вам нарешті? Хе-хі! Потім, що ви досі громадянин і чого ловек? Однак, і сунутися зайве було, нічого не було за свою справу братися». Свидригайлов по-своєму брутально й різко вимовляє те, що, в сущ ности, давно стало ясно самому Раскольникову, — «не переступив він, в цій боці залишився», проте оскільки «громадянин і творча людина». І це Свидригайлов переступив, людини і громадянина у собі знищив. Звідси в нього рар нодушный цинізм, а головне — точність, з кото рій він формулює саму суть раскольниковской ідеї. Він звільнив себе від «питань людини і громадянина», від питань, перед кото рыми збентежений зупинився Раскольніков. Одне є у Свидригайлова — безмежну хтивість. Але якось наштовхнувшись на перешкода, настільки прив’язаний до життя АРКА дий Іванович, так який боявся смерті, кінчає життя самогубством. Остаточне опустоше ние, смерть — наслідок звільнення з усіх перепон, від «питань людини і громадянина», такий результат ідеї, у достовірності якої хотів переконатися Раскольников.

Но, на відміну Свидригайлова, Родіон осту ется жити, хоча й за межею самознищення. У далекій Сибіру, на каторзі, відбувається мучи тельное для Родіона Раскольникова визволення з ідеї «надлюдини»; це, на щастя, проис ходить, і виникає надія на моральне й моральний очищення, На оновлення «загинув шего» людини, задавленого несправедливим гнітом обстоятельств.