Мое прочитання роману Булгакова «Майстер і Маргарита»

Мое прочитання роману Булгакова «Майстер і Маргарита».

Роман Булгакова «Майстер і Маргарита» прочитало дуже багато людей, він перекладений багато мови і поставлений на сценах театрів незліченну кількість раз. Проте, він, нього, досі не розкрито остаточно, ми вже далекі від осмислення всіх істин, безпосередньо чи опосередковано дарованих нам автором. Критики і публіцисти досі сушать голови над нескінченними загадками: хто такий Воланд, де шукати витоки сюжету, хто прототипи героїв, чи можна трактувати роман свого роду рімейк Євангелія? Отже кожний людина, читаючи і перечитуючи безсмертні рядки Булгакова (адже «рукописи всі згаслі»), знаходить свою істину, відчуває свої чувтва, так несхожі на почуття інших й дуже схожі на почуття випробувані котрі за прочитанні. На погляд, щоб краще зрозуміти роман Булгакова, його слід перечитати хоча б двічі. Інакше істина може вислизнути. Читач, вперше відкривши сторінки «Майстра й Маргарити», стежить по сюжет, вчитується в діалоги і намагається вгадати розв’язку. Але узяв до рук книжку у втрой разів, і знаючи майже всі події, допитливий розум стежить тепер розвитком філософських ідей, за неодназначной трактуванням автром вічних істин і поза дивовижними перетвореннями добра у злостиво й навпаки. Потім може бути третій і вчетверте.

Мне було цікаво читати «Майстра й Маргариту». Ніде правди діти, іноді вчинки, і слова героїв здавалися мені незрозумілими і позбавленими сенсу, часом здавалося, що герої нічого не винні переступати риску, що відмежовує порок від праведності і безумство від розуму. Але Булгаков писав свій роман над угоду публіці і критикам. Як ми знаємо «Майстра й Маргариту» багато трактують як духовне заповіт письменника, і тому, напевно, дуже багато його думок різко обкреслені у романі. І цього все рядки наповнюються сакральним смыслом.

Мне дуже цікава була постать Понтія Пілата, прощеного наприкінці Майстром, хоча слідство з ходу дії з’ясовується, що Пілат не була так винен у смерті Ієшуа, адже він таки намагався врятувати її. У Євангеліє ми сьогодні цього не знайдемо. І загалом у романі все поставлено з ніг на голову, і Воланд, цей диявол у плоті, представляється нам хіба що янголом: «ваш роман прочитали, — заговорив Воланд, повертаючись до майстра, — і сказали лише одне, що він, на жаль, не закінчено. Отож, я хотів показати вам вашого героя. Близько двох років сидить він у цій площадці і спить, але приходить повна місяць, як бачите, його терзає безсоння. Вона мучить як його, але його вірного сторожа, собаку. Якщо вірно, що боягузливість — найтяжчий порок, то, мабуть, собака у ньому не винна. Єдине, чого боявся хоробрий пес, це грози. Нічого не скажеш, той, хто любить, повинен розділяти доля того, кого він любить». Виходить, що Воланд, хіба що оракул, вустами якого розмовляє на нас Ієшуа, Ісус, якого розіп'яли. Але і це Ієшуа, виходить любить распявшего його Пілата і прощає його, або ж цей Майстер прощає прокурора, чи Воланд?

Роман розкручується, як нескінченний клубок ниток, здається, що події взаємопов'язані, й те водночас, жодного зв’язку немає. Ті, хто спочатку здаються жорстокими і поганими, наприкінці виявляються милосердними та добрими. Спочатку Воланд лякає, ці незліченні вбивства і перетворення, цей страшний бал з низкою убивць Тарантіно й душогубів, та він саме Сатана! Але він дозволяє Маргариті вибачити Фриду, ось воно Майстру його квартиру і лампу, ось він дістає сожженую рукопис, і ми мимоволі разом із Майстром викликуємо: «Всесильний, всесильний!» Іноді Воланд здається навіть всесильнее Бога, оскільки просто, мимохідь, розпоряджається життями і душами моквичей, займає квартири і переміщає окремих осіб в просторі. Але москвичі самі, «квартирні негаразди їх зіпсував», а тому настала влада Воланда.

Очень интресно мені було і поза пригодами почту Воланда. Саме з реплік Бегемота і Азазелло ми дізнаємося про основних пороках на той час, саме очима цих героїв бачимо суспільство на той час. І тому саме у діалогах цих героїв дуже багато сатири. Адже «Майстер і Маргарита» — передусім, соціальний роман, высмеивающий людські грішки і обертаючий ними увагу, і, завдяки майстерності Булгакова-писателя, Москва тих років дуже яскраво постає перед нашим думкою: «Вони, вони! — цапиним голосом заспівав довгий картатий, у множині говорячи про Степе, — взагалі вони у останнім часом моторошно свинячат. Пиячать, входять у через відкликання жінками, використовуючи становище, ні дідька роблять, та й робити щось можуть, бо нічого не тямлять у тому, що він доручено. Начальству впарюють окуляри!». Кумедних моментів дуже багато у романі, і часом здається, чому отако у житті сказати «Тпрусь!» і преместить ось таких лиходеевых куди-небудь до Ялти або ще. Взагалі, пригоди Воландовской почту нагадують казку, оскільки вони карають поганих і заохочують хороших, але з забувають і напроказничать. Без них було б у романі цього колориту, нагадує десь пригоди Остапа Бендера з «Золотого теляти» і «Дванадцяти стульев».

Повторюсь, але йому дуже цікаво було сторінки, присвячені Понтію Пілата Його. У Біблії її спосіб ми бачимо окресленим дуже поверхово, а романі нам передані всі його відчуття провини та думки. Читаючи про неї, я мимоволі представляла себе з його місці, та й кожен, напевно, робив той самий. Тут Булгаков ставить одвічну проблему відповідальності за діяння. Пілат наділений владою, він може повелівати і, і вже щодо нього наводять «злочинця» Ієшуа, і він його вислуховує і переймається співчуттям щодо нього. Але чому? «Га-Ноцрі йшов назавжди, і страшні, злі болю прокурора нікому вилікувати; від нього ні кошти, крім смерті. Не ця думка вразила зараз Пілата. Та сама незрозуміла туга, що вони приходила на балконі, пронизала все його єство. Він відразу ж постарався її пояснити, й докладне пояснення було дивне: здалося погано прокуратору, що чогось не договорив з засудженим, а то, можливо, чогось не дослухав». Потім те, що ні дослухав Пілат дві тисячі років тому вони, пояснить йому напівбожевільний письменник Майстер. Отак вигадливо переплітається час. Під час читання мене постійно хвилювало питання: хто головним героєм роману, Майстер чи Понтій Пілат? Потім зрозуміла, що це, напевно, вирішує кожен собі. Мені героєм став Пілат, занадто багато випало йому пережити за життя, і після, але не всі ж він був «відпущений». Страждання його були такими сильними, і серце його переповнений такий тугою, десь у душі вона розуміє, що ввійде у історію як прокуратор, віддавши наказ вбити Бога, як і пародаксально це навіть звучить. І опісля він кається, і це мовчазний наказ вбити Іуду, який продав Ієшуа, подається нам, як ще одне спроба спокутувати свою неискупимую провину. По билейским законам не можна вбивати, навіть якщо убивство — це помста, але у «Майстрі і Маргариті» усе догори ногами: «Я, прокуратор, п’ятнадцять років на роботі у Іудеї. Щодня я почав службу при Валерії Грате. Мені немає обов’язково бачити труп у тому, щоб сказати, що людина убитий, і вже я вам доповідаю, що той, кого іменували Іуда із міста Кириафа, кілька годин тому зарізаний». Отак прокуратор намагався «врятувати» Іуду і докласти всіх зусиль можливе в людини, якого прирік на смерть: поховати його, і віддячити людей, які допомагали Иешуа.

Интересно стежити і поза розвитком жіночих доль у романі, й, звісно, в першу чергу долі Маргарити. У Євангеліє ми також знайдемо її - це Марія Магдалина, святая блудниця. Але і як священна Марія Магдалина, і Маргарита у романі Булгакова грає свою священну роль. Вона скоріш мати, ніж дружина, королева, ніж злидарка, святая, ніж грішниця, незважаючи великих статків, що ми бачимо її правителькою на балу всіх грішників. Маргарита — це приклад всепрощаючої і всепоглащающей любові. Вона здатна любити усіма проклятого, божевільного Майстра, це і кохання перероджує її. Напевно, вона не Марія Магдалина, а скоріш прародичка Єва, що дала початок всьому людському роду землі. Взагалі мотиви смерті, переродження та опрацювання нової життя дуже сильні у романі. Майстер перероджується у лікарні, зустрічаючи там свого наставника Бездомного, Маргарита перероджується, помазавшись чарівної маззю, Пілат, перероджується «вбивши» Ієшуа і Іуду, і тільки лише Воланд вечен.

Нет сумнівів у тому, що роман «Майстер і Маргарита», справді, велике твір. Мені як настільна книга, і це знаю, хоч скільки разів я їх перечитувала, щоразу знайду щось нове. Напевно, можна перечитати роман стежачи, наприклад, лише життям Майстра, або тільки над діями Воланда, але давайте тоді доведеться перечитати його дуже багато раз, але, може бути, тоді ми ж зможемо зрозуміти, хто є носієм тієї сили, «що вічно хоче зла й постійно робить благо», бо мені, наприклад, здається, що не обов’язково Воланд. Роман «Майстер і Маргарита» — це що й гімн простій людині, який, повіривши в себе, здатний здійснювати великі вчинки, як і і зробив, повіривши в себе й у слова нещасного укладеного, жорстокий п’ятий прокуратор Іудеї вершник Понтийский Пілат.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.