Анализ твори И.А.Бунина (за оповіданням «Нетермінова весна»)

Анализ твори И. А. Бунина (за оповіданням «Нетермінова весна»)

Русь, куди несешся ти?

Дай відповідь…

Тема Росії піднімалася Буніним у творах неодноразово. Але розповіді, написані після 1917 року, значно від попередніх. Бунін з його політичним консерватизмом було прийняти революцію 1917 року. Він усе було скінчено з великої Росією після цієї події.

Во багатьох своїх післяреволюційних творах Бунін порушує питання подальшу долю Росії, розмірковує про зміни, що сталися у ній. Однією з таких оповідань є «Нетермінова весна».

Повествование в ньому ведеться від імені автора. Бунін сам висловлює свої і аналізує події, що відбулися з нею. Твір починається сіло, що оповідач вирушає до село, відпочити від «гидкою» Москви. І відразу в нвчале оповідання автор показує навколишню дійсність: «майданами … набрід найнижчою черні, … на вокзалах знову є держава й буфети, і зали різних класів, але це ще до його цього часу сараї, загиджені цілком безнадійно». Перед читачем відразу виникає темна і похмура картина всього того що відбувається. Показуючи усе це, Бунін хоче сказати, що зміни, зміни у Росії, не сприяли кращому, не дали обіцяних результатів, а навпаки сприяли негативних наслідків. Це письменник показує з прикладу пасажирів поїзда.

«Напротив мене сидів русявий мужик, великий, самовпевнений. Спочатку він курив і всі плював на підлогу, … потім роздобув пляшку з молоком і став пити затяжними ковтками, відриваючись лише для того, ніж задихнутися. А допивши, теж відкинувся тому, привалився до стіни і теж захріп, й мене буквально стало зводити з розуму сморід, поплывшее від цього.» «На сінях виявився знайомий, якого бачив вже три роки чотири: … колишній професор, колишній багата людина. Щойно вивчили її: зовсім старий і щось на кшталт мандрівника по святих місць. Не брит років, сірі волосся лежать по плечам, в руці дорожній мішок, на підлозі під ногами інший.».

И цих людей — майбутнє Росії? Що зробити для своєї Батьківщини? Нічого. Хоча професор і хоче створити нову «епоху у науці», але гадаю, що його задуми і залишаться за нього. «І за півгодини творець епохи зійшов своєму глухому полустанку — і зашкутильгав, зашкутильгав зі своїми мішком по зеленої березової просіці…».

Очень часто в творах Буніна звучить мотив приреченості, на читача знаходить почуття туги, смутку, самотності. Приклад пасажирів потяги та особливо професора автор хоче показати приреченість Росії її народу, безрезультативність реформ.

Автор-повествователь, поїхав йшла з Москви, потрапив у «заможний селище, мирний, благовидний». Цей селище жив по своїй тихого смутку і розміреним життям, не зависев від багатолюдного і суєтного зовнішнього світу. «І він вечорами мені відчувалося чи що старовина, давнина, а прямо вічність». Стародавня княжа садиба з «церквою, побудованої знаменитим італійцем», з «величезними кам’яними воротами» зачарувала героя. Спокій, вічність та краси він побачив у глухий і безлюдній підмосковній садибі. «Якби ти знав, як погляд відвикнув не тільки від прекрасних речей, і навіть просто від чистоти!».

«За стінами співав, гудів літній вітер, той самий, хоча б, як і двісті, років тому. І був сам, досконалої один у цьому світлому і мертвому храмі, але, як що й в усьому світі. Отож Європа міг стати зі мною, одним із уцілілих істинно дивом серед цілого сонму загиблих, серед навіть швидкого крушенья Держави Російської, рівного якому знає людська історія».

«К минулому повернення немає, каже Бунін, нове панує вже міцно, входить у колію, в будні». Його зв’язку з довкіллям поступово рветься, він відмежовується від дійсності, його ідеал — «яскрава і разюче жива життя», та що була колись садибі і який тепер померла.

Что ж, нехай минуле зникло сном летючим,.

Еще прекрасний ти, затихлий Элизей,.

И чарівністю могутнім.

Исполнен для душі моєї.

Эти рядки Баратинського Бунін відносить до Росії. Так, для нього загинула, але може повністю забути і відірватися від нього. Автор каже, що є ще люди, які не загинули подібно тисячі інших, вони оговталися й живуть й усе. «Але проходить чи задарма людині смерть, хоча б тимчасова! Та головне, як змінився, як казково змінився навіть найбільш біле світло через те час, яку ми, дивом вцілілі, перебували могилі?» Навіть ті люди, які ожили, що неспроможні жити повноцінним життям, оскільки вони самотні, дуже самотні.

«И зростало, зростало мана: немає, колишній світ, до якого мав стосунок я колись, не є для мене світ мертвих, він мене воскресає дедалі більше, стає єдиною і дедалі більше радісною, уже не доступною обителлю моєї душі!».

Бунин вижив, він не загинув, як інші, але Росія йому стала чимось чужим і далеким. «Так я дивом уцілів, не загинув, як тисячі інших, убієнних, замучених, зниклих безвісти, застрелившихся, повесившихся…».

Писатель ставить запитання: «Навіщо стільки жертв? Для чого загинуло стільки безневинних людей?» «Запустіння, навколишнє нас, неописуемо, руїнам і могилам немає кінця і рахунки: що залишилося нам???» «Весна», що її хотіли наблизити, настане у Росії не дуже скоро, а поки «велика Держава Російська» померла, і коли він оживе хто б знает.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.