В ніж Некрасов бачить свій обов'язок перед народом і які завдання ставить Мистецтву свого часу?

В ніж Некрасов бачить свій обов’язок перед народом і які завдання ставить Мистецтву свого часу?

Долгое час у М. А. Некрасова бачили громадського діяча, але з поета. Його вважали співаком революційної боротьби, але нерідко йому відмовляли в поетичному таланті. Цінували цивільний пафос Некрасова, але з силу його поетичного слова, красу образотворчих коштів, новаторство в тематиці поезії… Тим більше що Некрасов був першим поетом, «ліру які присвячували народу своєму», проникнувшимся народним духом. Творив «в ім'я народу й у народу», Некрасов надихався бажанням висловити у своїх поезіях поетичність народної душі, широту російського національного характеру й до того ж час «горя реченьку бездонну» селянської життя. Його Муза не «небесна богиня, в вінці із зірок», заспокійлива і яка заспокоює, така Музі Фета — поета «чистого мистецтва», — воспевающего красу і злагоду. «Бліда, у крові, батогом посічена», муза Некрасова — «сумна супутниця сумних бідняків, народжених для праць, страданья і кайданів». Провела поета «через безодні темні Насильства і Зла, Праці і Голоду», вона «благословила провістити про неї». Некрасов бачив своє покликання, своє вище призначення тому, щоб оспівати народні страждання, показати не поэтизированную, не романтизированную селянську життя, а життя з всіма її тяготами і негараздами, «порушити вниманье сильних світу» до народних бідуванням. Над ним «рано обважніли узи неласкавій і нелюбимої музи», «сестри народу», надихаючої поета «служити йому, оплакувати його рок». У вірші «Елегія» Некрасов стверджує, що тему страждань народу не старіє, поки селяни «тягнуться у злиднях, покорствуя бичам…», і нічого є більш достойним служити не міг би його ліра: трагізм, гіркоту і розпач селянських доль поет втілює у творах, де «що людина — то мученик, що життя — то трагедія»…

Конечно, Некрасов розумів, що «блаженний лише незлобивий поет», але «немає пощади долі тому, чий шляхетний геній став викривачем натовпу», пороків суспільства. Показуючи непривабливі аспекти життя, вводячи у свої твори образи бурлак, яких здолала непосильне робота, голод і потреба, жінок, «відцвілих з посади й «чорною і важкою», «змучених в неволі», «рано куштували працю» селянських дітей, він прирікав себе «тернистий шлях», нерозуміння і отвергнутость, викликаючи він «дикі крики озлобленья». «Маючи ненавистю груди», ненавистю до застарілого, изжившему себе громадсько-політичним строю Росії, «країни рабів і панів», несправедливому, жорстокому суспільству, нещадно належала до людей з народу, обрекавшему їх у жалюгідне існування, Некрасов «проповідував любов ворожим словом отрицанья». Він «любив ненавидячи» і був «ловити звуки одобренья» в гнівному протесті, в обуренні, викликану його віршами. Однак у творі «Поет і громадянин» Некрасов стверджує, що істинний поет, кому «важкий жереб випав», але «частки кращої не просить». «Підпорядковуючи свій геній почуттю всепоглинаючою любові», живучи «на благо ближнього», готовий, як свої, носити на тілі «все виразки батьківщини своєї», творити, не вимагаючи схвалення натовпу, нагород, схиляння перед ним. «Поетом можеш не бути, але громадянином бути зобов’язаний» — так формулює Некрасов вище призначення поета, побачивши його на в служінні народу, громадської діяльності. «У кому відчуття обов’язку не охололо, хто серцем непідкупно прямий, в кому дарованье, влучність, сила, тому тепер має спати…» На думку Некрасова, поет може бути «гідним сином батьківщини», віддавати всі свої сили, «підкоряти свій геній», бути остаточно відданим цивільному служінню, «у вогонь честю вітчизни, за убежденье, з любові». Він закликає навіть «гинути». Бездоганна громадська діяльність зв’язана у Некрасова з жертовністю, готовністю віддати життя в прислужитися рідній країні.

Воспевая громадське служіння, Некрасов відтворює образ ідеального громадянина, борця за народне щастя, в циклі віршів, присвячених його сучасникам, які захоплювали поета. Приміром, Бєлінського, «хто їм помисли прекрасні кипіли», «хто чесно рухався до однією високою мети, упорствуя, хвилюючись і поспішаючи», Некрасов вважав ідеалом громадського діяча, «в жорстокому столітті восславившего свободу», «закликати до переможених» який закликав. Саме Бєлінський «гуманно мислити вчив», «ледь ль перший згадав про простий народ…». Захоплюється Некрасов і Добролюбовым, істинним демократом, революціонером, «суворим, котрі вміли коло розуму пристрасті підпорядкувати». Він представляється Некрасову самовідданим патріотом, як жінку, що любив батьківщину, свою працю, надії, помышленья їй які присвячували. Добролюбов своїм прикладом вчив жити для суспільства, «жити для слави, для свободи», але «найбільше вчив він вмирати», що бачилося Некрасову вищим проявом відданості цивільному справі.

Так, основний завданням мистецтва Некрасов вважав служіння громадським ідеалам, а життя й діяльність для народу — вищої місією поета, кому понад дано особливий дар, «віщі зіниці», «вугілля замість серця», «жало мудре змії», щоб «дієсловом палити серця людей», змушувати їх пам’ятати про бідування народу, про виразки і пороках суспільства, надихати людей на громадської діяльності, боротьбі проти несправедливостей.

Некрасова нерідко обвинувачували у тому, що він «настав на горло власної пісні», зрадив свою ліру, свій хист. Воно й самий казав, що «йому боротьба заважала бути поетом», проте «немає у світі прочней, пречервоній союзу», ніж союз народу і музи Некрасова. Воспевший «частку народну», не лише став новатором, розширивши тематику поезії, запровадивши нові жанри, як привніс свої особливі образотворчі кошти, а й присвятив свій геній народу, підняв селянські образи до високої художньої ступеня.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.