Прелестные подробиці в ялтинському оповіданні «Дама з тим песиком»

" Чарівні подробиці «в ялтинському оповіданні «Дама з собачкой».

Наталья Іванова, Великий Новгород.

Широко відомо висловлювання М.К. Михайлівського, якому наголошував, що з Чехова «є чарівні подробиці, але цілком випадкові, і чого вони — непонятно"1. Цю думку поділяють і пояснюються деякі сучасні дослідники. Звернімося до низки непомічених подробиць у досить великий літературі про «Дамі з тим песиком» і спробуємо розглянути, чи є у тому числі випадкові і непонятные.

В початкових варіантах оповідання (журнал «Російська думка») в описах млості Гурова після повернення дістатися була фраза: «Про жінок говорив довго, просив заспівати що-небудь, сам співав». Ця не вона до текст остаточної редакції подробиця кілька знижувала образ Гурова. Слід зазначити, що у творчості Чехова, зазвичай, спів героя комусь, при комусь значно його принижувало як несучий елемент позёрства2. Так, співає романс, ударивши по струнах гітари, невдаха Грохольский («Живий товар», 1882); затягує романс в сусідньому номері баритон з опуклими рачачими очима («Нарвався», 1882); співає п’яний Камышев з циганським хором, поки балалайка з тріском не розвалюється на дрібні тріски («Драма на полюванні», 1883); затягують серенаду заблудлі дачники під вікнами курника («Заблукані», 1885); хтось високий і худий, стукаючи довгими пальцями по клавішах, співає романс у домі розпусної єврейки, інші сушить від задоволення зуби («Тіна», 1886); співає, тупнувши ногою, зробивши страдницького обличчя, не встигаючий до терміну написати розповідь Павло Сергійович («Замовлення», 1886); приховуючи зніяковілість, співає медик арію з «Русалки» йдучи до будинок розпусти, йому підтягує художник («Напад», 1889); співає якийсь романс, морщачись і нетерпляче стукаючи ногою, доктор на пікніку («Моє життя», 1896); піддавшись спогадам про колишньому і молодості, ілюзії, які можна врятувати Кузьминки, співає, стаючи в позу, Подгорин («У знайомих», 1898)3.

Если б Гуров в оповіданні «про жінок говорив довго, просив проспівати… сам співав», його було б сміливо експортувати цей ряд. З іншого боку, ця не ввійшла до тексту остаточної редакції подробиця порушувала логіку розповіді: адже знаємо, що Гуров «готувався колись співати у приватної опері», щоправда, «кинув». Для характеристики героя Чехов бере одну-дві деталі, але найістотніші. По освіті філолог, Гуров, у якого прекрасним голосом і який готується співати у приватної опері, — «кинув». Одне чеховське слово, немає і пояснень, та вони й не потрібні. Читач розуміє, що Гуров пориває з чудовим, з мистецтвом. Але згадує звідси герой під впливом краси: «Вони гуляли говорили про тому, як дивно освітлене море; вода була бузкової кольору, такого м’якого й теплого, і з ним від місяця йшла золота смуга…» Гуров порвав із прекрасним, про те, що ні причетний до служби у банку, володінню двома будинками. Тому фраза «просив проспівати… сам співав» виявляється непотрібної. Але саме вміння розуміти, чути і - слухати музику у Гурова залишиться, він буде необхідно надалі розповіді, і Чехов залишає цю подробность.

У Гурова «спогади розгорялися все сильніше. Доносилися у вечірньої тиші до його кабінету голоси дітей, приготовлявших уроки, чи чув він романс або орган з в ресторані, чи завивала в каміні заметіль, аж тут воскрело у пам’яті все…» Гурову віддаватися спогадам не заважають ні погляду дітей, приготовлявших уроки (вечір, уся сім'я разом), ні він слухає романс або орган з (поруч інші слухачі), ні тільки він (лише завивання заметілі в каміні). Здається, різні, й випадкові подробиці, але це лише з погляд. Вони виключно за висхідній прямій. Спогади розпалюються і тоді, коли сім'я, важко залишитися наодинці зі думками; розпалюються вони і в час слухання романсу. Особливого значення має саме романс, яка має, як писав М. Петровський, «немає «тим», він має лише одне тема: любов. Все інше: життя й смерть, вічність та палестинці час, доля, віра і невіра, самотність й розчарування — лише у тій мірі, якою вони пов’язані з цим головною і єдиної темой"4. Характерно, що назви немає, лише згадка жанру, але і важливо. Як В. А. Кошелев, кожному романсу притаманні «романтично гиперболизированная семантика, наявність пам’яті про благородному, «високому» походження, наявність «декоративного» антуражу і навмисне відділення від життєвої обыденности"5. Цей особливий світ, який банальним, в романсі не знецінюється, кожен слухач має підтримку власним переживань. Чехов не дає назва романсу, маю на увазі характерні риси жанру, не дає можливості читачеві звернутися до власним асоціаціям від конкретного романсу і втекти основного змісту рассказа.

Чехов психологічно достовірно показує процес, який походив у душі Гурова: від цього, було, до того що, що могла б бути, як від цього — до переконання, що має бути: «Він довго ходив кімнатою, і згадував, й усміхався, і потім спогади перейшли у мрії, і проведене уяві мішалося про те, що буде. Ганна Сергіївна не снилася йому, а за ним скрізь, як тінь, і стежила його На вулиці він проводжав поглядом жінок, шукав, чи немає схожій неї…» — і закінчується той процес приїздом З.: «…хотілося побачитися з Анною Сергіївною і поговорити, влаштувати побачення…» Чехов хіба що ущільнює час, показуючи повільні, і непомітні зміни, які з Гуровим. І музика, в тому однині і романс, справила саме на це певний вплив: вона, як каталізатор, прискорює его.

Как відомо, Чехов уникає точного і развёрнутого визначення якийсь деталі, подробиці відразу. Спочатку це згадка, назва, воно налаштовує читача на певні відчуття, асоціації, здогади, і підтвердження їм творяться у оповіданні кілька позже.

Когда Гуров ходив по Старо-Гончарной і майже паркана чекав випадку, «чув гру на роялі, і звуки доносилися слабкі, неясні. Мабуть, Ганна Сергіївна грала». Звуків могло б не бути, їх можна було почути: зима, подвійні рами… Але музика усе ж звучить. Чому? Неясні звуки відповідають настрою Гурова, не прислухається — думає і ждёт.

Эта маленька «чарівна» подробиця — музикування Анни Сергіївни — саме й надає особливого сенсу вже відомої нам характеристиці цієї жінки. Вона знає, розуміє музику, їй властиві тонкість, чутливість. Музикування для Анни Сергіївни — спосіб «догляду» від реальності у собі, можливість залишитися віч-на-віч із собою, із музикою, вилити почуття, знайти розрада. Хоча це й фразу про лакеї чоловіка, що стала зрозумілою потім, коли Гуров побачив, значення незрозумілих звуків музики також оцінюємо пізніше, коли Ганна Сергіївна говорить про собі: «Так страждаю! Я постійно думала лише про вас, я жила роздумами щодо вас…» Музика полегшувала її страждання, давала підстави вважати улюбленого, нестися думками щодо нього. З іншого боку, ця подробиця підкреслює, що Гуров ще обмаль знає Ганну Сергеевну.

Любая деталь, подробиця у своєму оповіданні Чехова що ніколи немає окремо, як така; зазвичай, вона перебуває у тісному зв’язку лише з іншими деталями, але з всім розповіддю. Наприклад, Гурову «ще вранці, на вокзалі… впала афіша з дуже великими літерами: йшла на вперше „Гейша“. Він пригадав про це й поїхав до театр». Оперета англійського композитора С. Джонса (1896) вперше на російської сцені був поставлений Москві 1897 року у театрі Шелапутина («Гейша, чи Надзвичайне подія лише у японської чайної»). Оперета мала величезний успіх завдяки умовному «японському» колориту і лиричности. Як О. С. Мелкова, Чехов міг бути присутніми при запізнілою прем'єрі «Гейші» в ялтинському театрі 6 вересня 1899 року, оскільки 3 вересня він пише Ользі Леонардівні: «У театрі оперетка».

Чехов звертається знову до тієї ж деталі, подробиці, раніше лише згаданої, але тепер розкриває її, змушує звучати інакше. Втративши будь-якої надії побачити Ганну Сергіївну, Гуров згадав прем'єру «Гейші» і у театр: «Цілком можливо, що вона буває на перших представлениях».

Чехов створює дивовижний, рідко зустрічається музичний фон, у якому відбуваються події. Театр сповнений, публіка входила і займала місця, а Гуров все «жадібно шукав очима». Цьому тривожного і напряжённому психологічному стану героя якнайкраще відповідає звучання довго настраиваемого оркестру. Але було Гурову побачити Ганну Сергіївну, як «серце в нього стиснулося, і вона зрозуміла ясно, що з нього тепер у всьому світі ближче, дорожче і важливішого за людину…» Нині в нього у серце зазвучала лише одне мелодія — любові, і нехай вона звучала «під звуки поганого оркестру, поганих обивательських скрипок» (не враження це від ялтинської постановки?), Гуров не слухав їх, а «думав у тому, як хороша. Думав і мечтал».

К звуках настраиваемого оркестру Чехов звернеться вкотре. У антракті Гуров підійшов до Ганні Сергіївні. «Вона подивилася на нього та його сполотніла, потім вкотре подивилася із жахом, не вірячи очам, і надійно стисла до рук разом віяло і лорнетку, очевидно, борючись із самим собою, ніж впасти втратив свідомість. Обидва мовчали. Вона сиділа, він був, зляканий її зніяковілістю, не наважуючись сісти поруч. Заспівали настроювані скрипки і флейта…» Як і настроювані скрипки, які домагаються єдиного, вірного звучання, героїня збентежений різних почуттів намагається зрозуміти несподіване поява Гурова і прийняти якесь рішення. У скрипці спочатку налаштовується нота ля, потім настроювання йде з двох струнах — ля і ре, потім ля і ми, ре і сіль. Камертон — нота ля — звучить постійно. Серед різних почуттів героїні - сум’яття, невіри, зніяковілості, благання — любов, як нота ля, звучить постоянно.

Почему в оповіданні на сцені йде непросто якась абстрактна оперетка (у такий спосіб її Чехов називає в листах), а «Гейша»? Здається, це якийсь знак сучасності, — хоча письменник часто у творах використовує музику, хіба що почуту, вподобану, часто звучну, — а й позначення якийсь тонкої зв’язок між Ганною Сергіївною, тендітній, маленькій жінкою, стискаючої до рук віяло, знає, розуміє мистецтво, і головною героїнею оперети Мімозою. Тут самі крихкість, витонченість, душевна тонкість, зв’язку з мистецтвом, можливість дати щастя коханому. Сюжет оперети може мати ставлення до сюжету оповідання. Дорогою до щастю в героїв оперети «Гейша» стоїть безліч перешкод, але закінчується вона щасливо — з'єднанням всіх героїв. Що ж до долі героїв оповідання Чехова, то їм «ясно, що зможе повністю ще далеко-далеко І що найскладніше й тяжке лише ще починається». Сюжет оперети підкреслює драматизм їхнього економічного становища і водночас свідчить про можливе й цьому геть ілюзорне розвиток событий.

Обратимся ще до однієї подробиці, носить й не так психологічний характер, скільки фактографический, накладывающийся на ялтинські реалії. То в Анни Сергіївни «у номері було задушливо, пахло духами, що вона купила японській магазині». У Ялті на набережній в 1899 року було дві магазину японських виробів: А.Ф. Дементьєва показова і С.М. Ятовца6. Як відомо, Чехов у яких мав «столик шестигранний, японський, чорний», японську тумбочку і японські вазы7. У спогадах А.Ф. Коні про Чехова є цікава, з погляду, подробиця: «Ми знову свиделись в квітні 1901 року у Ялті, що він, по суті, не любив її, як і писав, «коробообразные готелю, із чахоточными», за «нахабні пики татарських провідників» і поза «нестерпний парфумерний запах», який розповсюджується приїжджими гуляющими дамами"8. Чехов жодного разу зазначає, що з Анни Сергіївни пахло духами, запах японських духів лише у її кімнаті. Навіть лише назва запаху — засіб на читача. Запах японських духів — теплий, з запахами квітів, екзотичних фруктів, трав — зачаровує, заворожує, надає магічний вплив. Чехов лише називає запах, а докладніше про ньому можна з роману «Дрібний біс» Федора Сологуба (1902). Людмилочка користувалася як французькими духами, а й японськими, і як описується цей запах: «…солодкий, томливий і пряний запах японської функии розливався від неї, як струменів від її тёмно-русых кудрей». І далі: «Пряне пахощі… сп’яняло Сашка і обессиливало его"9. Функия — багаторічне трав’янисте рослина сімейства лилейных. Співробітники Будинку-музею О. П. Чехова підказали, що запах цей був добре знайомий Чехову, функии щоліта розцвітають у ялтинському саду писателя.

Анна Сергіївна не сологубовская Людмилочка, завжди оточена приторно-пахучими духами, які хвилюють кров, і приваблюють до бажанням, вона блоковская Незнайомка, що проходить, «дихаючи духами і туманами», — запах духів лише у її кімнаті, де хто б буває, там, де сама й може віддатися своїм мріям, бажанням. Зовні вона дуже стримана, як важко повірити, що вони можуть як кажуть: «Хотілося пожити! Пожити і пожити… Цікавість мене палило вже не могла володіти собою, зі мною щось робилося, мене не міг удержать…».

Кажущаяся випадковість, непотрібність деталі, подробиці, використовуваних Чеховим, — одну з найважливіших особливостей його поетики. У Чехова все наче випадково, ненароком, ніби й необов’язково навіть… Але у уважному розгляді бачимо, кожна деталь, кожна подробиця — виник не випадково, у Чехова суворий, жорсткий, принциповий відбір деталей, оскільки ціле розкривається через деталь, унаслідок чого вона набуває «особливе, відповідальне значення, постає як засіб художньої экономии"10. Чехов показує закономірне через випадкове, випадковість стає закономірністю. Обрана письменником з багатьох інших, необхідна і незамінна, а відчуття випадковості - «художній эффект».

Каждый епізод, кожна деталь сповнені смислу і значення, може, щось і має випадковим, непотрібним, але це перший погляд, насправді все виявляється підлеглим єдиному авторському задуму. Доказом може бути цитату з оповідання «У справах служби», написаного тому самому 1899 року, як і «Дама з тим песиком»: «…у житті… ніщо невипадково, все повно однієї загальної думки, все має одну душу, на одне, і щоб усвідомити це, мало думати, мало розмірковувати, потрібно ще, мабуть, мати дар проникнення життя, дар, який дається, очевидно, не всім». Цим задарма проникнення мав Толстой, котра розмовляла про Чехова: «Він дивний письменник, кидає слова як ніби недоречно, а тим часом все в нього живе. А скільки розуму! Ніколи він не бачить зайвих подробиць, всяка чи потрібна, чи прекрасна"11.

Список литературы

1. Михайлівський М.К. Літературно-критичні статті. М., 1957. З. 598.

2. Не розглядаю приклади напевания героя собі, де відсутня елемент гри, пози. Так, Дмитро Старцев «постійно наспівував: „Коли ще я — не пив сліз з чаші буття…“» («Ионыч»).

3. Винятком, мабуть, є Коростелёв, співаючий популярну серед демократичної інтелігенції пісню на свої слова Некрасова «Вкажи мені таку обитель…» («Попрыгунья», 1892), і Ярцев, співаючий романс «Ніч» («Три року», 1895).

4. Петровський М. «Їзда в острів любові», чи Що таке російський романс // Питання літератури. 1984. № 5. З. 65.

5. Кошелев В. А. Простір контексту (до своєї історії російського міського романсу) // Вісник Новгородського державного університету. 1995. № 2. З. 71.

6. Уся Росія. Адреса-календар Російської імперії. 1900. Т. 1. СПб., 1928.

7. Чеховы Марія і Михайло. Будинок-музей О. П. Чехова у Ялті. Мемуарний каталог-путеводитель / Під ред. С. М. Чехова. 7-ме вид. М., 1963. З. 42, 53, 56, 59.

8. Коні А. Ф. Спогади про письменників. Л., 1965. З. 330.

В будь-якої книги із домашнього господарству можна було дізнатися рецепт приготування духів. Так було в книзі «Зразкова кухня» (сост. П. Ф. Симоненка. М., 1892. З. 631) читаємо: «Духи «Геліотроп». Оскільки було дуже важко описати всі ті духи, які щодня видумуються парфюмерами, то я опишу приготування деяких, які більш вживаються і більше подобаються прекрасному полу.

Духи «Геліотроп» приготовляются простим розчиненням один фунті міцного спирту ¼ златники гелиотропного оливи й ¼ грама білої амбри. Духи дуже дорогие".

9. Сологуб Ф. Дрібний біс. М., 1991. З. 222, 224.

10. Гейдеко В. А. Чехов і Бунін. М., 1976. З. 325−326.

11. Гольденвейзер Г. Б. Поблизу Толстого. М., 1955. З. 98.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.