Развитие суспільной думці у літературі ХІХ століття

Развитие суспільной думці у літературі XIX века

Русская література завжди вважала одній з своїх найважливіших завдань відбиток тих змін проблем, що спостерігалися у суспільстві. Розвиток літератури завжди йшло паралельно з недостатнім розвитком суспільной думці. Понад те, найбільші російські письменники самі формували цю думку, оскільки висловлювали уявлення про ідеал і ставлення до існуючих у суспільстві філософським та соціальним течіям.

Шестидесятые роки минулого століття — епоха небаченої колись активізації політичної й ідейній боротьби, що стала тоді як основою, а й сюжетом, а нерідко і центральної ситуацією малярських творів. У зв’язку з цим у літературі зростає прагнення знайти у життя то ідеальне початок, яка могла б організувати устремління суспільной думці. На втіленні ідеалів таких найбільших письменників ХІХ століття, як Чернишевський, Толстой і Достоєвський, що й хотів би докладніше.

Реалистический роман М. Р. Чернишевського «Що робити?» був свідомо орієнтований автором на традицію світової утопічної літератури. Він має найповніше і всебічне виклад соціалістичних ідеалів Чернишевського. Створення утопії було продиктоване прагненням автора навіяти читачеві можливість і необхідність докладання теоретичної ідеї відповідає дійсності. Герої твори як осмислили уявлення про ідеал, а й втілили їх у свого життя. Понад те — вони допомагають іншим жити у відповідність до уявлення про краще майбутнє. Роман популяризував ідею соціалізму, доводив її розумність, її відповідність потребам і прагненням людства. Але чому важливіше, соціалізм зі сторінок роману постав в ролі вже виниклого і наростаючого процесу перебудови суспільства. «Нові люди» активно долають шляху політичної боротьби і зміни ідеології людини. У вашому романі дано образ і незвичайного людини Рахметова, який живе не особистим, а загальнолюдським, відмовляючись від України всього заради служіння ідеї революції.

Иначе вирішує проблему ідеалу у творчості Ф. М. Достоєвський. Уявлення про ідеал у нього пов’язані ні з ідеальним суспільством, і з ідеальним людиною, що у кожної особи він бачить відбиток буття людства. Не відкидав такого погляду і Чернишевський, оскільки його «нові люди» також є носіями особливого идейно-нравственного комплексу, властивого революціонерам, і вносять в жорстоку життя відносини братства, віру в гуманну природу людини, на повагу до особистості. Але Достоєвський активно не сприймає ідейну позицію революційної демократії, і «позитивно прекрасним» людиною у творчості стає герой роману «Ідіот» князь Мишкін. Завдання героя — нести доброту у світ, але загальне настрій твори трагічно. Життя притаманні пітьма та безпорадність, егоїзм і байдужість. У вашому романі перемагає морок, ідилія виникає лише тимчасово у душі героя, але навколо Мишкіна виникає своєрідний духовний оазис, і що страшніше життя, то яскравіші розгоряється в герої факел що нерозділеному до людей. «Князь-Христос» піднімається над повсякденним і поступово стає поданням найвищого у людині. Як вона та Чернишевський, Достоєвський вірив у кінцеву перемогу добра, і зображення трагічних доль прекрасного в світі і реальній можливості поголовно втілення у окремої особистості всієї повноти моральних достоїнств чоловіка було для Достоєвського засобом висловлювання його віри в майбутнє людства.

Своего роду уявлення про ідеал дає читачам і Толстой у романі «Війна і світ». Ідеальний аспект притаманний характерам П'єра й Андрій, ідеальна їх дружба і любов П'єра до Наталки Ростовой, героїні, яка втілює у романі початок жіночності. Відповідно до історичної концепції письменника, за руйнівними зіткненнями народів має настати період відновлення сил нації, коли людина, обретший уявлення про шляхи прагнення до особистого щастю і єднання з народом, створюватиме ідеальні сім'ї (сім'я П'єра та Наталки в епілозі роману) і прилучиться до загальнонародної життя (шлях П'єра до декабризму). Ідеальні уявлення Толстого про особистість і роллю у суспільстві взагалі пов’язані саме з ідеєю злиття людини з патріархальним селянством, з умінням «поєднувати в душі своїй значення всього…». Отже, поява П'єра у романі дозволило Толстому втілити ідеал доби образі реального, неидеализированного героя, показаного в усій повноті життєвих протиріч. Ряд чорт ріднить цього героя з князем Мишкіним. Обидва вони широко відрізняються добротою і непрактичностью, душевної чутливістю і вірністю моральним інстинктам. Але якщо Достоєвський зближує свого героя з типом «маленької людини»! то Толстой, навпаки, наділяє героя рисами, властивими патріархальним селянам. У цьому вся також проявляється відбиток ідеалів Толстого. Російське патріархальне селянство, по думці автора, містить у собі величезний етичний заряд. Створюючи образ Платона Каратаєва, Толстой підкреслює у ньому ідеальні риси, сформовані під впливом патріархального і християнського початку російського народу. Сенс ж історичного поступу нації, за Толстим, залежить від зближення людей народом, оскільки це — шлях до гармонії особистості.

Итак, як ми бачимо, три найбільших письменника ХІХ століття, Чернишевський, Достоєвський і Толстой, представляли ідеального чоловіки й ідеальне суспільство по-різному, бачили різні шляхів досягнення громадського ідеалу. Але об'єднує всіх таких мислителів одне: усі вони прагнули до того що, щоб у життя було місце щастю людини, тобто до того що, що вони не вбачали у сучасному їм обществе.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.