Русские в розповідях У. М. Шукшина

Русские в розповідях У. М. Шукшина Лицо Василя Шукшина не похоже на тысячи інших, як і схожі його доля, життя, творчість. Перед нами людина, який вірить у силу добра, силу правди — і, просить, жадає від людей моральної чистоти. Прагнення етичної одухотвореності — основа творчості Шукшина. У традиціях російської літератури головне завдання художника він вважав пізнання душі людської. У традиціях російської літератури, він намагався побачити у цій душі «паростки» хорошого, простого, вічного. Та заодно Шукшин зумів висловити у творах світ сучасної людини, складний, «заплутаний» світ людини епохи застоя.

Шукшин розкриває і досліджує у героїв притаманних російському народу якості: чесність, доброту, працьовитість, совісність. Але це світ, в якому краще змушене виборювати своє існування у людських душах з великою «тиском» лицемірства, міщанства, байдужості, брехні. Так, Шукшин досліджує світ. Він — пише про Росію і людях, які живуть на російській землі. Його самобутність — особливої манері мислення, сприйняття світу, особливому «вугіллі зору» на російського людини.

В розповідях Шукшина завжди відчувається психологічна глибина, внутрішній розпал душевного стану героя. Вони невеликі за обсягом, нагадують звичайні, відомі всім життєві сцени, випадково підслухані звичайні розмови. Але цих невеликих розповідях порушено важливі питання людські стосунки. Розповіді Шукшина змушують читача підмітити у житті те, що найчастіше не помічається, вважається дрібницею. На сутності ж уся наша життя й складається з такі дрібниці. І Шукшин показує, як і незначних, начебто, вчинках розкривається людина, його сутність. Герої оповідань Шукшина — люди різні. Однак у центрі його творчої світу — той, хто шукає правду у малих великому, людина з головою, переживає. Сам Шукшин про своє творчому кредо говорив так: «Людина розумна і талановитий як-небудь так знайде спосіб виявити правду, хоч натяком, хоч півсловом, — інакше вона замучить, інакше, як йому здається, життя пройде впустую».

В розповідях Шукшина дуже багато будується на аналізі зіткнення міста Київ і села, різних психології, поглядів на життя. Писатель не противопоставляет село місту, лише виступає проти поглинання містом села, проти втрати тих коренів, без яких не можна зберегти у собі моральне початок. Міщанин, обиватель — і є людина без коренів, не пам’ятаючи свого морального кревності, позбавлений «доброти душевної», «інтелігентності духу». На російської селі ще збереглися і молодецтво, і чуття правди, й прагнення до справедливості — те, що стерте, перекручене в людях міського складу. У оповіданні «Мій зять вкрав машину дров» герой боїться прокуратура, людини байдужого для її долі; власний страх і приниження придушують спочатку відчуття власної гідності героя Шукшина, Але вроджена суть, кореневе почуття правди змушують героя оповідання подолати страх, тваринну страх за себе, здобути над своїм противником моральну победу.

Взаимоотношения між містом і селом завжди, були складними, суперечливими. На міську «похвальбу» цивілізацією людина села часто відповідає хамством, захищається різкістю. Але, на думку Шукшина, справжніх людей об'єднує нема місця проживання, не середовище, а непорушність понять честі, сміливості, шляхетності. Вони близькі за духом, по прагненню в будь-який ситуації зберегти свій людську гідність — і навіть пам’ятати про гідність оточуючих. Так, герой оповідання «Чудик» постійно прагне доставити радість людям, не розуміє їх відчуженості і шкодує їх. Але Шукшин любить героя як при цьому, ще гроші і через те, що він не стерлося особисте, індивідуальне, те, що відрізняє одну людину від іншого. «Диваки» необхідні у житті, що саме роблять її добрішими. І наскільки важливе це розуміти, бачити у своїй співрозмовникові личность!

В оповіданні «Іспит» випадково перетнулися шляху двох незнайомих людей: Професори й Студента. Але, всупереч формальної ситуації іспиту вони розговорилися — і ми побачили один одного людей.

Шукшин — народний письменник. Не в тому, що його герої прості, непомітні життя й, якій вони живуть, звичайною. Бачити, розуміти біль іншу людину, вірити у себе та в правду — споконвічні народні якості. Людина проти неї віднести себе на народу, тільки він має почуття духовної традиції, моральної необхідності бути добрим. Інакше, він був хоч «споконвічно» сільський, однак його душа безлика, і якщо таких людей багато, то нація перестає бути народом і перетворюється на натовп. Така загроза і нависла з нас за доби застою. Але Шукшин всією душею любив Росію. Він вірив у неискоренимость у російській душі совісті, доброти, чуття справедливості. Всупереч часу, долаючи його тиск, герої Шукшина залишаються людьми, залишаються вірними собі самим і моральним традиціям свого народа…

При підготовці даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.