Вступ. 
Шляхи освоєння іншомовної лексики

Мова відображає довколишній і внутрішній світ людини, її життєвий досвід, узагальнює результати пізнання. Вона не тільки представляє дійсність, але й сприяє накопиченню знань та ідей. Тому сучасний стан будь-якої мови — це наслідок її довготривалої історії розвитку під впливом різноманітних зовнішніх та внутрішніх чинників, які в реальній мовній дійсності тісно поєднуються. Найпростішою зміною, залежною від зовнішніх факторів, є запозичення чужомовних лексичних одиниць. Лексика будь-якої мови дуже різноманітна як із генетичного, так і з функціонального та структурного погляду.

Актуальність теми зумовлена:

• — недостатньою вивченістю іншомовних компонентів як засобу культурного взаєморозуміння європейських народів у формі та змісті слов’янських мов;
• — потребою виявити взаємозв'язок внутрішніх та зовнішніх (історичних, культурних, політичних, етнічних) чинників у засвоєнні іншомовної лексики;
• — необхідністю ґрунтовного дослідження окремих тематичних груп лексики на різних хронологічних зрізах розвитку.

Темою роботи є вивчення шляхів освоєння іншомовної лексики.

Метою роботи є з’ясування взаємодії внутрішньомовних та позамовних чинників у процесі запозичення іншомовних за походженням лексем.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

• — окреслити особливості переймання іншомовних елементів під впливом зовнішніх чинників;
• — встановити питому вагу генетичних та історичних джерел слов’янських запозичень;
• — визначити наявність іншомовних запозичень у складі української лексики;
• — з'ясувати особливості функціонування іншомовних за походженням лексем.

Об'єктом дослідження є іншомовні за походженням лексеми (незалежно від шляхів їх проникнення), які увійшли в мову-реципієнт у різні історичні періоди, але в синхронії існують як елементи єдиної системи.

Предметом дослідження — аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників засвоєння іншомовної лексики мовою.