Вірш Н.А Некрасова «Пророк»

Стихотворение Н. А Некрасова «Пророк»

Борение проти зла силою поетичного слова здавалася Некрасову малим проти справжньої революційної боротьбою. Тому вищу данина віддавав поет людям, які присвячували життя таким боротьбі. У зв’язку з цим у творчості Некрасова особливу увагу займають ідеальні образи революціонерів, прототипами яких були Бєлінський, Добролюбов і Чернишевський.

Так, написаний 1874 року вірш «Пророк» Некрасов присвячує Н. Г. Чернишевському. Відразу привертає увагу назва вірші. Традиційно за російської класичній літературі це слово вживається стосовно поетові (пригадаємо хоча б пушкінського «Пророка»). Некрасов по-своєму порушує цю сумну традицію, визнаючи вищу харчову цінність життя служіння ідеалом свободи, правди і справедливості.

Начинается вірш дуже по-некрасовски. Ми наче опиняємося свідками продовження розпочатого раніше розмови, то, можливо, навіть спору. Уже перший заперечення поета підкреслює свідомість вибору свого шляху тим, хто «бачить неможливість. // Служити добру, не жертвуючи собою». Відразу автор поспішає пояснити, чому в таких людей бралися сили з цією жертви:

Но любить він возвышенней й ширші,.

В його душі немає помислів мирських.

Причем інверсія У першій рядку надає особливого звучання дієслову «любить», цим підкреслюючи силу любові того, до кого поет готовий схилитися. А поєднуючи непоєднуване («смерть йому люб’язна»), автор, власне, свідчить про обраності подібних людей, про несхожості їх у решти.

Сила переконаності поета у цьому, що він каже, впевненості у своїй правоті особливо відчувається в анафорически які починаються рядках:

Не скаже він, що його потрібна,.

Не скаже він, що загибель некорисна …

А крапки наприкінці наступній рядки («Його доля давно йому зрозуміла …») сприймається явно неоднозначно. З одного боку, ця наука можна було викликана бажанням автора зупинитися, щоб думкою, безумовно, над перший раз окинути пройдений «пророком» шлях. З іншого боку, наука ця можна було необхідної поетові у тому, аби перекласти подих, справитися з нахлынувшими нею почуттями у зв’язку з неминучістю цієї долі.

Кстати, слід зазначити, що революційні вірші Некрасова освітлені християнської символікою. «Народний заступник» хіба що уподібнюється святому подвижнику, отрекшемуся від «мирських насолод» і жертвующему собою в ім'я порятунку людства. Образом розп’ятого Христа завершується вірш «Пророк», і тут поспіль не можемо не відчути ледь стримувану скорбота поета. І цей як особисті переживання автора, а й почуття кращої частини сучасників, які схиляються перед людиною, який вважав, що «померти можливо й інших».

Содержание поетичної промови автора визначає піднесеність, піднесеність інтонації. Насамперед цьому сприяє висока лексика: «жертвуючи собою», «немає помислів мирських», «загибель», «доля», «поки не розіп'яли», «але годину прийде». Здається, невипадково як віршованого розміру Некрасов воліє ямб. Це найпопулярніший розмір у російському класичному віршуванні, а які в кожному рядку пропуски наголоси надають поетичної промови характер серйозного роздуми.

Известно, що у світлі піднесеного ідеалу революционера-борца власний шлях часом здавався поетові виконаним помилок, і моральних падінь. Попри те що, що з Бєлінськ, Добролюбовым, Чернишевським Некрасова пов’язувала особиста дружба, в нього на все життя не затихало у душі відчуття провини через те, що не розділив їх долі, стане революціонером у сенсі цього терміну. Ось і розглянутий вірші поет підносить свого «пророка» до недосяжним висот, перебуваючи в упевненості у цьому, що «Його послав бог Гніву і Суму // Рабами землі наповнити про Христе».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.