Шпори з ТГП

1.Предмет та художні засоби наук. пізнання. 2. Понятие і сутність д-ви. 3. Краткая хар-ка постсоциал. гос-в. 4, Понятие і елементи форм гос-в. 5, Понятие і классиф. Функцій гос-в. 6. Государственные органи. 7. Понятие политическ. системи общ-ва. 8. Субъекты політичною системою. 9. Понятие і сутність права. 10. Понятие права в объек. и суб'єкт. сенсі. 11Основные концепції правозастосування. 12. Различные підходи до типол. права. 13.Прав. статус особистості. Поняття, струк, види. 14. Правовое гос-вр та її принципи. 15. Разделение влади як основу прав. го-ва. 16. Взаимная відповідальність д-ви й особистості. 17. Социальные і технічні норми. 18. Соотношение правничий та моралі. 19. Понятие, структура й ті види правосвідомості. 20. Хар-ка норми права. 21. Структура правової норми. 22. Соотношение економ, політ, права. 23. Виды правових норм. 24. Источники права. 25. Понятие і різноманітні види нормативних актів. 26.Верхрвенс. зак-а в сист. прав. актів. види з-нов. 27.Дейст.норм.акт.в простр, у брешемо., по круг.лиц. 28. Правотворчество до. 29. Понятие і стадії законотворчості до. 30. Поняття системи права. 31. Предмет і метод прав. регулювання. Основне розподіл норм права на галузі. 32.Крат. хар-ка основних галузей норм права. 33. Понятие й ті види інститутів права. 34. Соотношение приватного й публічного права. 35. Правовые відносини. 36. Право і спроможність су. ъектов права. Правосубъективность. 37. Виды суб'єктів правовідносин. 38. Объекты правовідносин. 39.Понят.и классификац. юридичес. фактів. 40. Пробелы у праві і їх усунення. 41. Толкование норм права. 42. Правомерное поведінку і правова активність особистості. 43. Понятие, признаки, виды правопорушень. 44. Юридический склад правопорушень. 45. Понятие, признаки юр. відповідальності. 46. Обстоятельство, исключающее протиправне діяння. 47. Механизм правовим регулюванням. 48. Понятие принципи законності. Гарантії законності. 49. Понятие правопорядка.

1.Предм.и мет.науч.познания Предм. ТГП виступають найбільш загальні закономірності возник.развит.и функцион. гос-ва і право, і навіть система основних понять юриспруденції. ТГП вивчає не конкретне гос-во, а державність взагалі. Методи: 1. Всеобщие: філософські. світоглядні, які виражають найбільш універсальні принципи мышления. Среди них метафизика (гос-во право вічно незмінні інститути); діалектика материалистическая (появление д-ви і права пов’язані з социально-эконом. змінами, появл. приватної собствен., розділ. общ-ва на класи) і идеалистическая (объективный ідеалізмпов'язує появл. гос-ва і право з божеств. силою, субъективный-с свідомістю людини). 2. Общенаучные: застосовуються на окремих етапах: аналіз (поділ держ. правового явища деякі части);синтез (условное об'єднання частин щодо явления);системный подход (ориентирует розкрити цілісності об'єкта, виявлення різноманітних зв’язків в нём);функциональный підхід (з'ясування функцій одних социальн. явищ стосовно іншим). 3. Частнонаучные: вивчення з урахуванням наукових досягнень технич, естеств, гумман. наук: конкретно-социологический (анкетування, інтерв'ю з єдиною метою отримати дані про поведінку суб'єктів в гос-правовой сфері); статистический (позволяет отримати кількісні показники тієї чи іншої явища); кібернетичний (дозволяє собі з допомогою техн. средств пізнати гос. правовые явища). Серед частнонаучных 2 методу приватноправових: формальноюрид. (дозволяє визначити юр. поняття. їх ознаки, класифікацію, тлумачити зміст); порівняльно-правовий (зіставляє різні правові системиз-ны, юр. практику, щоб виявити їх як загальні і особливі свойства).

2.Понятие і сущ. гос-ва. Гос-воорганиз.п олитич. влади, сприяюча здійсненню конкретних інтересів (класових, релігійних, загальнолюдських) не більше певній території. Зблизька сутності важливі 2 момента:1)любое гос-во є організація политич. влади (формальний бік); 2) чьим інтересам служить дана організація (змістовна). Вирізняють 2 підходи до сутності д-ви: класовий, у якого гос-во можна з’ясувати, як організацію политич. власти эконом.господствующего класу, вузьке значення як задоволення інтересів панівного класса, это викликає опір інших класів, подолання потрібна диктатура, насильство; общесоциальный, у межах кот. гос-во организац. политич .влади, створює умови для компромісу различ. классов і социальн. групп, гос-во використовують у широкому значенні задля забезпечення громадських інтересів, більшості населення, основний метод-компромисс. Поруч із можна назвати релігійний, національний, расовий та інші підходи до сутності, відповідно религ. націонал. расові інтереси будуть переважатимуть у політиці конкретного гос-ва.

3.Краткая хар-ка постсоціалістичних гос-в. Це д-ви кот. возникли наприкінці 20 в. внаслідок розпаду социалистич. гос-в Східної Європи — й СРСР. Для виникнення їх знадобився період революц. змін, своєрідність полягала у тому, що ці революції відбувалися мирним шляхом. М. Горбачёв був обраний Президентом СРСР березні 1990 р., на той час в об-ве дозріло усвідомлення необхідності змін. Почавши перебудову Горбачёв прагнув недопущення розкол в об-ве, проте до успішного проведення економ. реформ виникла необхідність створення правова база. Було ухвалено ряд указів, кіт. розширювали права республік, почався «парад суверенітетів», очолили його Україна) й Прибалтійські республіки. Після провалу серпневого 1991 г. путча 9 республік заявила про своєму суверенітет, а 9 грудня 1991 р. глави Росії, України та Беларуссии підписали угоду яким СРСР припинив своє існування, все республіки зізнавалися суверенними держвами. Аналогічні процеси відбувалися др. странах: Югославії, Чехословаччини, Угорщини. У наст. час налічується близько тридцяти постсоц. держв. Вони характеризуються переходом від тоталітарної моделі розвитку до современ. цивілізованому об-ву, що спирається на принципи ринкової економіки. Ці процеси у різних гос-вах йдуть по-різному, але скрізь йде процес реформування об-ва, у вигляді права, створюються основи демократичної правової державності. Соціальні перетворення вимагають проведення правової реформи, виникає потреба у нормативної базе.

4.Понятие і елементи форм го-ва. Форма д-виспосіб організації політ. влади, охоплюючий форму правління, форму державного будівництва, политич. режим. Якщо сутність д-ви визначає що ж полягає головне, закономірне в гос-ве, то Форма — хто і як править в об-ве, як влаштовані діють державно владні структури, як объеденено населення на цій території, як здійснюється політична нібито влада, з допомогою яких методів, прийомів. Форма гос-ва-это його будову, нею впливають як социально-эконом.факторы, і природні, кліматичні умови, национально-исторические і здійснювати релігійні особливості, культурний рівень кваліфікації і ін. ЕЛЕМЕНТИ: 1) форма правления (характ.образование й організацію вищих органів влади. Розрізняють монархии (неограниченные монархії править один монарх, цар і обмеженіє гос. органы, кіт. обмежують влада глави д-випарламент Англії); республиканские (в залежність від того хто формує уряд розрізняють президентські, парламентські, змішані); 2) форма держ. устроювідбиває територіальну структуру д-ви, співвідношення між окремими террит. розрізняють: унітарні гос-ва (единое); федеративные (сдожное частини котор. мають ознаками державності Росія, США); конфедеративні (тимчасовий союз гос-в задля досягнення політ., військових та інших целей);3)полит. режим: система методов, способов здійснення гос.власти. Розрізняють демократич. і антидемокр.

5.Понятие і клас. функций д-ви. Функ.- основ. напрями діяльності д-ви у вирішенні завдань, які ним завдань. Їх отожествлять з целью (то, до чого прагне гос-во); завданнями (мета і засоби її достижения);фун-ями окремих органів (призначені на вирішення опред. задач). Функції д-ви охоплюють його діяльність загалом, у яких позначається соціальна цінність і сутність д-ви, їх здійсненню підпорядкована робота кожного органу. Делятся:1) Від продовжить.- на постійні (здійснюються всіх етапах розвитку) і временные (прекращают своє дію з рішенням певній завдання); 2) від значення на основні не основні; 3) по сферам залучення внутрішні і його зовнішні. Внутрішніце основ. напрями діяльності д-ви з виконання завдань, які ним внутрен. завдань: 1) охорона права і свободи закріплена в Конст. ст. 2. 2) економічнагос-во має забезпечувати економ. зростання передусім у вигляді податків, кредитів, пільг; 3) Социальной захиступріоритетний напрямок — турбота про пенсіонерів, інвалідів, дітях, і навіть охорону здоров’я, підтримувати до житлового будівництва; 5) екологічназабезпечувати своїх громадян нормальну середовище проживання, у вигляді з-нов про природокористуванні. 6) культурнапідтримка розвитку, літератури, музики .Зовнішні -основ. напрями діяльності д-ви з виконання завдань, які ним зовнішніх завдань: 1) обороныпідтримувати достатній рівень обороноздатності об-ва, за захистом суверенітету і територіальній цілісності. 2) поддержание світового порядкудіяльність із запобіганню війни, незастосування зброї масового знищення; 3) сотрудничество з ін. держвамирозвиток економ., политичес. і др.связей.

6.Госуд.органы. Державний органцієї ланки держ. апарату, використовується у виконанні певних функцій держави й наделённое у зв’язку владними повноваженнями. Ознаки органу держави: 1) самостоятельный елемент механізму гос-ва;2)образован і діє основі правових актів (Конст., зак-нов); 3) виконує властиві тільки Мариновському завдання й функції; 4) наділений владними повноваженнями, можливістю застосування у разі необхідності примусових заходів; 5) складається з держ. службовців, має одну мета, задля досягнення кіт. його створено саме; 6) має відповідну структуру, матеріальну базу, фінанси, кіт. потрібні реалізації його компетенції. За формою реалізації держ. діяльності органи діляться на передставительные, исполнительно-распорядительные, судові, прокурорські й інші контрольно-наглядові органи; за принципом розділ. влади: законодавчі, виконавчі, судові; за ієрархією: федеральні, республіканські, місцеві; за термінами повноважень постійні й тимчасові; усе своєю чергою здійснення компетенціїколегіальні (Держ. дума, Федер. збори) і єдиноначальні (президент);по правовим формам діяльності: правотворческие, правозастосовні, правоохоронні; характером компетенціїоргани общей (правительство) та спеціальної (міністерства) тощо. буд. Своєрідним узагальнюючим підставою класифікації гос. органов явл. їх місце, роль, функціональне призначення механізмі структури д-ви. Мех-зм д-ви діє через окремі гос.органы.каждый орган відповідно своєї компетенції виконує властиві йому функции.

7.Понятие політична системи об-ва.(ПС) ПС об-ваупорядкована з урахуванням правничий та інших соціальних норм сукупність институтов (гос.органов, полит. партий, рухів), у межах кот.происх. політ. життя об-ва і осуществ. полит.власть. Поняття «ПС» показує, як регулюються полит. процессы, як формується і функціонує політ. влада, це мех-зм організації та реалізації політ. діяльності. ПС дозволяє поринути у політ. інтереси класів, социал. груп, націй, розібратися у взаємозв'язок харчування та взаємозалежності політ. явищ, регулюють произ-ство і распредел. благ між соціальними групами з урахуванням використання держ. влади, участі у ній, боротьби на неї. Структура ПС: 1) полит. организ., партії, руху, працю. колективи, общест. организ.; 2) політ. свідомість, хар-ет ідеологічні боку ПС; 3) социальнополит. і. норми, регулирующ. полит. жизнь об-ва; 4) полит. отношения, кіт. складаються між елементами ПС щодо влади; 5) полит. практика, що складається з політ. роботи і політ. досвіду. Функции:1)обеспечение полит. власти для соціальної групи чи більшості прова (в залежний. що від цього демократич., антидемократич); 2) управление різними сферами життя общ-ва; 3) мобілізація засобів і ресурсів для досягнення своїх цілей і завдань (людські, матеріальні, духовні); 4) представление інтересів различ. суб'єктів політ. відносин; 5) интеграция об-ва (об'єднання різних політ. сил зі зняттям протиріч, конфліктів) 6) політ. спеціалізація (відтворення ПС шляхом навчання нових членів об-ва).

8.Субъекты полит.системы.(ПС). Основн. суб'єктами ПС явл. партії, общественно-полит. руху, групи тиску. Термін партія означає частина. Політ. партіянайактивніша і організована частина соціальної групи чи класу, якою виражено свої інтереси, пов’язана ідеологічної спільністю і бореться за політ. влада. У об-ве зазвичай кілька партій, зумовлено протиріччями між класами і соціальними групами. Партії це добровільна спільність людей, метазавоювати, втримати й використовувати держ. влада. Основ. функції партії: задоволення інтересів великих социал. груп; активізація певній частини людей; боротьба влади; підготовка і проведення виборчих компаній; політ. виховання в об-ве. Структура полит. партии складається з парт. апарату, рядових членів, прибічників партії. Общественно-полит .рухактивна частину майна товариства, висловлює інтереси певних соц. групп, спрямоване для досягнення будь-якої значної мети. Відмінність від партіїширша соц. база (к одному руху можуть належати представники різних соціальних, ідеологічних, національних групп);у них зазвичай одна мета, досягнувши яку рух розпадається; не прагнучи влада прагне впливати неї; відсутня чітко виражене членство й формує відповідні документы (устав, програма) Група давления-общест. об'єднання, активно добивающееся задоволення власних з допомогою на структури політ. влади. Це формальне об'єднання людей чітко вираженої організаційної структурой (профсоюзы), оказывают велике влияние на полит. жизнь країни (іноді більше, ніж партии).Способы впливу: висування членів у складі представницьких і виконавчих органів, участь у роботі парламентських комісій, контакти з членами парламенту, уряду. Профспілки, асоціації підприємців, союзи кооперативів, добровільні суспільстварізновид груп давления.

9.Понятие і сутність права. 2 поняття права:1)в обще-социальном смысле (моральное право, право народов);2)в спеціальноюр. сенсі, як юр. інструмент, пов’язані з держвом. Право (в юр.см.)-это система загальнообов’язкових, формально певних юр. норм, виражають громадську волю, встановлюваних і забезпечуваних держвом і вкладених у врегулювання обществен. відносин. Ознаки права: 1) связь з гос-вом (оно встановлює право, забезпечує його виконання, в т. ч. з допомогою принуждения);2):волевой хар-р; 3) общеобязательность (це дозволяє йому виступати у вигляді критерію правомірного і неправомірного поведения);4) ;нормативність (регулює суспільні відносини, служить знаряддям проведення життя політики д-ви); 5) формальна определённость, системність. Зблизька сутності враховуються 2 аспекта:1)любое право передусім регулятор (формальная сторона);2)чьи інтереси обслуговує даний регулятор (содержательная сторона).Отсюда 2 підходи до сутності: 1) классовый, у якого право система гарантованих гос-вом юр. норм, якою виражено возведённую до закону волю економічно панівного класу; 2) обще-социальный, право сприймається як вираз компромісу між класами, групами. Є ще релігійний, національний, расовий підходи до сутності права, де перелічені вище інтереси переважають в ізнах і підзаконних актах, правовых звичаї. нормативних договорах і т.д.

10.Понятие права в объек. и субъек.смысле. Об'єктивне право (собственно право)-система загальнообов’язкових, формально певних юр. норм, встановлюваних і забезпечуваних гос-вом і вкладених у врегулювання громадських відносин. Це законодавство, юр. звичаї, юр. прецеденти і нормативні договори даного періоду у конкретній гос-ве. Воно об'єктивно, бо ні залежить від волі і свідомості окремої юридичної особи і належить їй. Субъек. право-мера юр. можливої вільної поведінки, покликана задовольняти власні інтереси особи. Це конкретні права: під собою підстави, свободу, працю, освіту, воно суб'єктивно, т.к. пов’язані з суб'єктом, належить їй і з його волі і потрібна свідомості. Об'єкт. право-это юр. норми, а субъек.-это ті конкретні юр. можливості, кіт. виникають з урахуванням в межах права об'єкт. Права особистості надає не гос-во, а саму себе має їхню відмінність від народження, а гос-во зобов’язане визнавати і захищати ці права.

11.Основные концепції правозастосування. Правозастосуванняособлива форма реалізації права, що характеризується признаками:1)применяют право лише уполномоченые компетентні суб'єкти (гос.органы); 2) носит владний хар-р;3) має низку стадий;4)осуществляется в процесуальної форме (в цілях посилення гарантій законности);5) пов’язані з застосуванням владного правоприменительного акта. Правозастосування необхідно тоді, коли суб'єкти що неспроможні самі реалізувати своїх прав й обов’язки, коли виникає потреба у примус. Основні стадії правоприменения:1)установление фактичної основи дела;2)установление юр. основи дела;3)решение справи. Воно обгрунтоване тільки тоді ми, коли фактичні обставини проаналізовані з достатньої повнотою. У другий стадії правоприменитель вибирає галузь, інститут, норму права, перевіряє справжність тексту норм права, усвідомлює сенс, зміст кваліфікує діяння. На третьої стадії приймають рішення і виноситься правозастосовний акт, это такий правової акт, кіт. містить індивідуальне владне розпорядження, винесене компетентним органом в результаті рішення конкретного юр. справи. Встановлення факт. і юр. основи справи виступають хіба що підготовчими стадіями, ухвалення рішення явл. завершальній і основний. Після цього розв’язання має бути виконано і конкретне громадське ставлення реально урегулировано.

12.Различные підходи до типології права. Типологія права це її специфікація, проведена з позиції наступних підходів. Формаційнийголовний критерій виступають соціально-економічні принципи (общественноэкономическая формація). Саме базис (тип виробничих відносин) у цій підходу явл. вирішальний чинник у суспільному розвиткові. Базису відповідає дійсності та надстроечные елементи: держу і право. В залежність від типу економ. базису виділяють рабовласницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний типи права. Гідність: продуктивна сама ідея ділити декларація про основі соціально-економічних чинників, кіт. справді відчутно впливають на об-во. Недоліки: Демшевського не дозволяє врахувати конкретно-історичну, культурнонаціональну і специально-юридическую специфіку права. Другий підхід: типологія права виготовляють основі конкретно-географических, культурнонаціональних, религиозных, специально юр. и інших ознак. Відповідно до цим виділяють: 1) национально-правовые системы (это конкретно-історична сукупність права, юр. практики і пануючій правової ідеології окремого гос-ва).2)правовые семьи (это сукупність правових систем, виділена з урахуванням спільності джерел, структури, історичного шляху його формирования).Различают сім'ї :загального права, романо-германская, слов’янська, мусульманська. Гідність: виділено национально-исторические, конкретногеографічні і технико-юридические ознаки, кіт. виразно характеризують право. Недоліки: її представники недооцінюють роль социально-экономич.факторов у природі права.

13.Прав.статус личности. Понятие, струк., виды. Поняття «особистість» характеризує людини із соціальної боку, кіт. усвідомлює себе, своєї ролі і у об-ве («людина» біологічний суб'єкт, представник тваринного світу, поняття громадянин характеризує людини з юр. боку). Бувають разі коли людина не має ті якості личности (признан судом недієздатною внаслідок психічного захворювання). Правовий статус-это юридично закреплённое становище суб'єкта у суспільстві. Правовий статус є визнана конституцією і законодавством сукупність правий і обов’язків суб'єктів, і навіть повноважень гос. органов і посадових осіб, з допомогою кіт. виконують свої соціальні функції. Саме правничий та обов’язки основа правового статусу. Його структура: 1) права і обязанности;2)законные інтереси; 3) правосуб'єктність; 4) гражданство;5)юридическая ответственность;6)правовые принципи. Правовий статус буває загальним, спеціальним і індивідуальним. Загальний статус-статус особи, як громадянина д-ви, закреплённый у Конституції. Він є однаковим всіх громадян РФ. Спеціальнийфіксує особливості становища певних категорій граждан (студентов, учасників війни, адвокатів і т.д.), обеспечивает виконання своїх спеціальних функцій. Індивідуальний статус-выражает конкретику окремої особи (підлогу, вік, сімейний стан, посаду) і становить сукупність специфічних правий і обов’язків личности.

14.Правовое гос-во та її принципи. Правове гос-во-такая організація политич. влади, створює умови для найповнішого забезпечення права і свободи людини і громадянина, і навіть для найбільш послідовного зв’язування з допомогою права гос. власти в цілях недопущення зловживань. Ідея правового д-ви виникла як протиотруту від свавілля, як на деспотизм, тиранию.2 основних принципа (2 боку сущности) прав. гос-ва:1)наиболее повне забезпечення прав і свобод можливо людини, створення для особистості режиму правового стимулирования (социальная, змістовна сторона);2)наиболее послідовне зв’язування з допомогою права гос. власти, формування правового режиму ограничения (формальноюр. сторона). Перший ознака закреплён в Конст.ч.2. «людина, його правничий та свободи явл. вищої ценностью». Правовое гос-во має гарантувати кожному можливість розвитку особистості. Права людини закріплені у Загальної декларації правами людини 1948 р. інших междун. актах і зізнаються правовими гос-вами. Другий принцип здійснюється у різний спосіб, кожен у тому числі явл. самостійним принципом: 1) разделение влади; 2) федералізм. 3) верховенство закону; 4) взаимная відповідальність д-ви і особистості. Крім корінних є ще високий рівень правосвідомості, наявність громадянського суспільства. .Ідея правового д-ви передбачає руйнація монополії д-ви на власть, с зміною співвідношення свободи д-ви і об-ва на користь останнього, і окремої личности.

15.Разделение влади. Головна вимога принципу разд. влади у тому, що з забезпечення законності і усунення зловживання владою із боку будь-якої соціальної группы, учреждения чи проведення окремого особи необхідно розділити гос. власть на законод.(избранную народом), исполнител. (назначаемую представител. органом влади) і судебную (выступающую гарантом відновлення порушених прав, справедливої покари виновных).Каждая з цих гілок влади явл. самостійної, здійснює своїх функцій у вигляді особливої системи органів. Система «стримування і противаг» встановлена на Констит. знах, є сукупність правових обмежень. Для законодавчої: жорстка юр. процедура законодавчого процесу, кіт. регламентує основні його стадії. Важливу роль грає Президент, кіт. проти неї застосувати отлагательное вето при поспішних рішеннях законодавця. Конституц. суд проти неї блокувати не все конституц. рішення. Для исполнител.: обмеження відомчого нормотворчості, заборони бути прийнятим актів, які зачіпають такі взаємини, кіт. би мало бути врегульовані законом; Сюди також можна віднести терміни президентської влади, вотум недовіри уряду, імпічмент, заборона працівникам виконавчих органів обиратися у склад законодавчих структур, займатися комерційної діяльністю. Для судової: правоограничивающие кошти, що виражаються в Констит., процесуальному законод., в його гарантії, принципах: презумпція невинності, декларація про защиту, равенстве громадян перед законом і судом. Забороняється здійснювати функції, належать по з-ну іншому органу, «дозволено лише то, что не заборонено з-ном».

16.Взаимная відповідь. д-ви й особистості. Це своєрідний принцип обмеження політ. влади, кіт. Висловлює нравственно-юридические запрацювала стосунках між гос-вом, як носієм політ. влади й громадянином як учасником її здійснення. З допомогою закону гос-во повинен брати він зобов’язання, щоб забезпечити справедливість і рівність у стосунки з громадянином, громадськими організаціями, іншими гос-вами. Підкоряючись праву, гос. органы що неспроможні порушувати його розпоряджень і відповідають порушення чи недодержання цих обов’язків. Обов’язковість закону для гос. власти забезпечує система гарантій, кіт. виключають произвол:1)ответственность уряду перед представницькими органами;2)дисциплинарная, гражданскоправова відповідальність посадових осіб рівня порушення правий і свобод конкретних осіб, про перевищення влади, зловживання службовим становищем і др.3)импичмент. Формами контролем із боку громадськості може бути референдуми, опитування, звіти депутатів перед виборцями тощо. буд. На тієї ж правових засадах будується й особистості перед держвом. Застосування держ. примусу має бути правової хар-р, не порушувати міру свободи творчої особистості, відповідати тяжкості досконалого преступления.

17.Социальные і тех.нормы. Технічні нормы-это правила найбільш раціонального звернення людей знаряддя праці та предметами природы.(например правила виконання певних будівельних робіт, норми витрати сировини, держ. стандарти, технічні умови тощо.) Особливості тех. норм:1)предмет регулювання не суто социальный;2) «суб'єктивний» склад пов’язаний лише з людьми, а й з зовнішнім миром, природой, техникой. Соціальні нормы-это правил поведінки, використовувані для регулювання общественныхотношений. К до них відносяться правовые, моральные, релігійні, политические, эстетические та інших норми. Особенности:1)предмет регулювання суто социальный-общественные отношения;2) «суб'єктивний» склад пов’язаний тільки з людьми як представниками соціальної сферы.Технич. і соц. нормы взаємодіють між собой. Важнейшие для об-ва техн. нормы підтримуються правому й гос-вом, стаючи вже технико-юрид.правилами поведения. Так, уголовное законодавство передбачає відповідальність порушення правил безпеки з виробництва, порушення правил водіння і експлуатації транспорту .

18.Соотношение правничий та моралі. Мораль-это система і принципов, регулирующих поведінка людей позицій добра і зла, справедливого і несправедливого. Право-система загальнообов’язкових, формально певних юр. норм, виражають громадську волю, устанавливаемых і забезпечуваних гос-вом і вкладених у врегулювання громадських відносин. Єдність між правому й моралью:1)они виступають универсальными, распространяются все об-во;2)у них єдиний об'єкт регулирования-обществ.отношения;3)исходят у кінцевому счёте від об-ва. Различия:1)по происхождению (мораль виникає разом із провом, правоз гос-вом);2)по формі выражения (мораль міститься у товариств. свідомості, право в нормативних актах, в письмовому виде);3)по сфері действия (мораль регулює майже всі товариств. відносини, право лише найбільш важные, кот. може упорядочить);4)по час запровадження в действие (моральные нормы-по мері їх осознания, право-в конкретно встановлені сроки);5)по способу забезпечення (моральзаходами обществен. впливу, правозаходами гос. воздействия);6) за критеріями оценки (моральз погляду добра і зла, справедливого і несправедливого; право-законного і незаконного, правомірного і неправомерного).Право і мораль взаємодіють між собою у процесі упорядкування обществен. отношений. Их вимоги збігаються: те, що засуджує і заохочує право, то само як правило засуджує і заохочує мораль. Но є договір протиріччя: те й також має здатність регулиролваться по-різному із боку правничий та морали. Причины як объективные (существующие різницю між ними), и субъективные (право змінюється швидше основі моралі й часом не согласуется).

19.Понятие, струк. и види провосознания. Правосознание-совокупность уявлень, і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок й установки, виражають ставлення людей до чинного і бажаному праву. Правосознание-реакция покладе. чи отриц. на нові законы, нормативные акти та інших. Структура:1)правовая психологія (переживання, кіт. відчувають люди до праву;чувства, настрої, поверхневі, емоційні оцінки права; 2) Правовая идеология (понятия, принципы, переконання людей до чинного илижелаемому праву;более глибоке осмислення правових явищ, більш раціональний рівень оцінки права).Правовая идеология-главный елемент у структурі правосознания. Виды:1)обыденное (массовые представлениялюдей щодо права, виникаючі під впливом жжизненного досвіду); 2) профессиональное (чувства, переконання складаються у юристів з урахуванням юр. практики); 3) научное (идеи, поняття, концепції, які виражають теоретичне освоєння права). Розвиток правосвідомості зумовлено чинним правом, з іншого боку, саме право залежить від правосвідомості на рівні правотворчества (законодатель повинен враховувати правосвідомість общества).так на рівні правозастосування (правосвідомість забезпечує добровільне дотримання норм права).

20.Характеристика норми права. Норма правазагальнообов’язкове, формально певний поведінка, встановлений і забезпечене гос-вом і спрямоване врегулювання громадських відносин. Юр. нормавихідний елемент права. тому їй властиві основні риси права як соціального явища. Проте «право» і «норма права» співвідносяться як єдине ціле і частина. Ознаки: 1) общеобязательность (она представляє розпорядження д-ви щодо можливого і належного поведінки людей);2)формальная определённость (она виявляється у письмовій формах в офіційних документах);3)связь з держвом (она встановлюється гос. органами і забезпечується заходами гос. воздействия, примусом і стимулюванням); 4) представительно який зобов’язує характер (вона лише представляє одним права, а й покладає інших обов’язки, реалізувати право без обов’язки, і обов’язки без права не можна); 5) микросистемность (вона з взаимоупорядкованих елементів як гіпотеза, диспозиція і санкция).

21.Структура прав.нормы. Норма правазагальнообов’язкове, формально певний поведінка, встановлений і що забезпечує гос-вом і спрямоване врегулювання громадських відносин. Структураце упорядкований єдність елементів, які забезпечують її функціональну самостійність, показує з яких частин полягає норма і як взаємопов'язані. Частин 3: 1) гипотеза-элемент норми права, свідчить про умови її дії (час, місце); 2) диспозициявизначає модель поведінки суб'єктів з допомогою правий і обов’язків, які виникають за наявності вказаних у гіпотезі фактів; диспозиція виступає основний регулюючої частиною нормы;3)санкция-элемент норми права, який передбачає наслідки для суб'єкта, що реалізовуватиме диспозицію. Вони може бути як негативними — міри покарання, і позитивнимизаходи поощрения (премия за сумлінне виконання службових обязанностей).Каждый елемент грає своєї ролі, юристи кажуть, що гіпотези норма безглузда. без диспозиції немыслема, без санкції бессильна.

22.Соотнош.эконом.полит.права. Эконом.-совокупность производст. відносин, спосіб виробництва конкретного об-ва. Политика-искусство управління суспільством, кот. характерезует відносини щодо влади між класами, партіями; між гос-вом і народом. Право— система загальнообов’язкових, формально певних юр. норм, встановлюваних і забезпечуваних гос-вом і вкладених у врегулювання обществ.отношений. До співвідношенню даних понять є 2 подхода:1)нет якого або пріоритетного. Первинними чинниками розвитку та функціонування общест. отношений виступають інтереси людей. Буває, спочатку приймаються закони, та був їхній базі є формування нового экономич. відносини. І так було за доби буржуазних революцій у Європі. І тут можна казати про пріоритеті права перед економ. Та буває і навпакиінтереси людей спочатку перетворюються на нові производ. відносини, та був створюються з-ны. Тут пріоритет економіки перед правом. Політика виступає посередником між ними. 2) экономика визначає політику й право. Політика право залежить від базиса (способа производства).Однако ця головна роль економіки проявляється лише кінцевому счёте, т. к політика та право, спираючись на економіку можуть надавати і зворотний вплив неї, стимулювати чи стримувати розвиток производ. відносин. Політика тут виступає посередником. Співвідношення між політикою, та правом двояко:1)определяющим чинником виступає політика; 2) определяющим чинником виступає право.

23.Виды правових норм. Норма праваце загальнообов’язкове, формально певний правило поведінки, встановлений і що забезпечує гос-вом і спрямоване на врегулювання громадських відносин. Вирізняють такі основні види правових норм:1)в залежність від функціональної ролі ліпіди діляться на : — вихідні норми, кіт. визначають принципи правової регулювання громадських відносин, цієї мети, завдання, межі(наприм., декларативні, проголошуючи принципи); -загальні норми, кіт. властиво загальної частини тієї чи тієї тій галузі правничий та поширюються велику частина інститутів відповідної галузі; - спеціальні норми, кот. относятся до окремим інститутам тій чи іншій галузі й регулюють будь-якої певний вид пологових громадських відносин із урахуванням властивих їм особливостей і т.д.(они деталізують загальні, коректують способи правового на поведінка особистості); 2) залежно від предмета правового регулирования (по галузевої принадлежности) они поділяються на конституційні, цивільні, адміністративні, земельні тощо. буд.; 3) залежно від своїх характеру — на материальные (уголовные, аграрні, екологічні тощо.); 4) залежно від методів правовим регулюванням на: а) імперативні (містять владні розпорядження); б) диспозитивные (містять свободу розсуду); в) поощрительные (стимулирующие соціально корисне поведение);г) рекомендаційні (які пропонують найприйнятніший для д-ви і об-ва варіант поведінки); 5) залежно від часу діїна постоянные (содержащиеся законів) і тимчасові(що містяться наприклад, у Указі президента запровадження надзвичайного стану у районі у зв’язку з стихійним бедствием).

24.Источники права. Під джерелом права слід розуміти 3 фактора:1) джерело у матеріальному смысле (условия життя об-ва, форма власності і т.д.);2) джерело в ідеологічному смысле (правовые учения, доктрины, правосознание);3)источник в формально-юридическом сенсі_ це є форма права, тобто. спосіб висловлювання за державної волі, юридичних правил поведінки. Існує 4 основні форми права: 1) нормативний акт-это правової акт, содерж. норми правничий та направлений замінити врегулювання певних обществен. отношений (Констит., закони та ін.); 2) правової звичайце історично що склалося правило поведінки, содерж. у свідомості покупців, безліч яке увійшло в звичку в результаті багаторазового застосування (наприм.ст.5 ДК РФ, окремі майнові відносини можуть регулюватися звичаями ділового обороту); 3) юридический прецедент-это судове чи адміністративне рішення щодо конкретному делу, кот надається сила норми правничий та кіт. керуються при рішенні подібних справ (поширений у Англии, США. Канаде та інших.) 4) нормативный договір_ угоду між правотворческими суб'єктами, в результаті чого постає нове норма права.

25.Понятие і різноманітні види норм правових актов.(НПА) НПА-это правової акт, ухвалений уповноваженим те що органом і содерж. правові норми, тобто. розпорядження загального характеру та сталого дії, розраховані багаторазове застосування. НПА видаються органами, з нормотворчої компетенцією, у суворо встановленої формі, явл. офіційним документом, носієм юридично значимої інформації. По юр. силі всі НПА поділяються на з-ны і підзаконні акти. Види з-нов: 1) Конст.-основополагающий, установчий прав. акт, що закріплює констит. строй, правничий та свобод. человека, визначальний форму правління і гос. устройства, що засновує федерал. органи гос.власти. 2) федерал.констит. з-ны приймаються з питань передбачених з Конст. 3) федерал. з-ныакти поточного законодавства, присвячені різним сторонам социальноэкономичес., политичес. і приклад духовної життя об-ва; 4) з-ны суб'єктів федераціївидаються їх представницькими органами поширюються лише дану територію. Види подзакон. актов:1) укази і розпорядження президента РФ; 2) постанови уряду; 3) приказы, інструкції, становища міністерства, відомства, гос. комитетов;4) постанови місцевих органів влади; 5) нормативні акти муніципальних (негосударст.) органів; 6) локальные нормативні акты-предписания, принятые лише на рівні конкретного підприємства (прав. внутрен. распорядка).В залежність від суб'єкта правотворчества НПА делятся:1)норм.акты гос. власт;2) норм. акты інших соціальних структур (профсоюзы, акціонерні об-ва); 3) норм. акти спільного хар-ка 1 і 2.; 4) норм. акты, принятые на референдуме. От сфери дії: 1) общефедеральные; 2) субъектов Федерации;3)местного самоуправления;4)локальные норм. акти. Від термін дії: неопределённодлительного і временные.

26.Верховенство законів у системі норм.актов. Види законів. Закон-это нормативний акт, содерж правові норми загального хар-ка і постійного дії. Верховенство закону означает:1)верховенство конституції; 2) особую процедуру ухвалення, й зміни закону; 3) обязательное відповідність всіх інших норм. актов закону;4) наявність механізму реалізації і захисту закону; 5) конституционный надзор, обеспечивающий несуперечність всієї законодавчої системи. Верховенство закону означає, що довгоочікуваний Закон ухвалений верховним органом влади за суворе дотримання всіх конституційних процедур, може бути отменён, изменён чи призупинений актами виконавчої власти. Виды законів: 1) з їхньої юридичної силіКонст., федеральний конституційний з-н, федеральний з-н, з-н суб'єктів федерації; 2) по суб'єктам законотворчостіприйняті результаті референдуму чи законодавчим органом; 3) на уроках правового регулюванняконституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні й т. д.;4) щодо терміну действия-постоянные і часові й т. буд. Вирізняють також надзвичайні, бюджетні і др.

27.Действие норм. актов у часі простран. і з колі осіб. У часузумовлено набуттям чинності і втратою сили. Терміни визначено Федеральним законом: федеральні конституційні, федеральні, акти палат федерального зборів набирають чинності одночасно по всій території РФ по закінченні 10 днів після опублікування, якщо самими законами не встановлено інший порядок. Закон зворотної дії не имеет, т. е. не поширюється на ті відносини, кіт було врегульовано до його вступления.(исключение: тоді як самому законі це і якщо закон пом’якшує чи взагалі усуває ответственность).Утрачивают свою силу:1) після закінчення терміну, на кіт він був прийнято; 2) у разі ухвалення нового акта, який замінив раніше действовавший (косвенная скасування); 3) на основі вказівки конкретного органу про отмене (прямая скасування акта).Действие у просторі визначається територією, на кіт. поширюються владні повноваження органу, який видав закон. Під територією РФ розуміється її сухопутне і водне простір всередині держ. кордонів, повітряний надто безкраї простори ними, надра, територія посольств, військові й торговельні суду під прапором РФ, повітряні кораблі за межами РФ. По колі осіб: біля РФ норм. акти діють у відношенні всіх її громадян, держ. органів, громадських організацій, іноземців, осіб без громадянства. Але є винятку: іноземці що неспроможні бути суддями, служити у війську, іноземних дипломатів не несуть кримінальної і адміністративної відповідальності ще за законодавством, До того ж деякі закони поширюються до осіб, нах. за границей (закон про громадянство, кримінальний кодекс).

28.Правотворчество в РФ.(ПР). ПР-это діяльність передусім гос. органов прийняття, зміни і скасування юр.норм. Суб'єктами ПР виступають гос. органы, негосуд. структури (місцевих органів,, профспілки та інших.), наделённые відповідними повноваженнями, і навіть народ після ухвалення законів на референдумі. ПР характеризуется:1)представляет діяльність активну, творчу, государственную.2)основная продукція юр. нормы, воплощающиеся в нормативних актах (договорах, правовых звичаї, юр. прецедентах).3) найважливіше засіб управління об-вом. 4) якість нормативних актов, уровень і культуру ПРпоказник цивілізованості і стабільності демократії об-ва. Принципи: 1) научность (для прийняття необхідно вивчати соціально-економічну, політичну та ін життя суспільства). 2) профессионализм (занимаются юристи, управлінці, економісти і др.)3)законность (ПР ввозяться рамках Конст.); 4) демократизм (харак.степень участі граждан;5) гласность (открытость, прозорість); 6) оперативність (своєчасне видання норм. актов).Виды ПР залежно від субъектов:1)непосредственное народу на референдумах;.2)гос.органов (Дума, правительство);3)отдельных посадових осіб (Президент, міністр); 4) органов місцевого самоуправления.5)локальное (на підприємствах); 6) общественных организаций (профсоюзы). Залежно від значимості: 1) законотворчество (принятие законів вищими органами влади); 2) делегированное ПР (органами виконавчої, здійснюване по дорученням парламенту); 3) подзаконное ПР (структуры не які стосуються вищим представницьким органам президентом. правительством, міністерствами і др.).

29.Понятие і стадії законотворчості РФ. Законотворчество-главная складова частина правотворческого процесу. Це складний, неоднорідний процес, включає стадії: 1) законодательная ініціативазакреплённое у Конституції право суб'єктів внести пропозицію про виданні закону. Право законод. ініціативи належить: Президенту РФ, Раді федерації і членам, депутатам Держдуми, Уряду, законод. органам суб'єктів федерации, Конституц. суду, Верховному, арбитражному судам.(ст 104 Констит.) 2) обговорення законопроектупочинається у гос. думе з заслуховування доповіді суб'єкта, які законопроект.(это у тому, аби закону до потрібного якості) Найважливіші виносяться на всенародне обговорення. 3) принятие законуголосованием (простое і кваліфікованим більшістю) -головна стадія, кіт. розпадається втричі: а) принятие закону думою простим голосуванням 50%+ 1 голос. приймаються федеральні, проте 2/3.от загальної кількості депутатів федеральні конституційні; б) схвалення Радою Федерації(вважається схвалений якщо голосування як і в думі або у перебігу 14 днів не розглянутий); в) підписання президентом (в перебігу 14 днів із дня подачі йому). 4) опубликование (зазвичай протягом 7 днів із дні до підписання). Всі ці стадії прописані в Конституц. Ст. 105,107,108.

30.Понятие системи права. Система праваце внутрішню структуру права, що складається з взаємоузгоджених норм, інститутів, підгалузей і галузей права. Системна організація права має важливе значення як для законодавця (новий акт повинен вписатися у старі норми), так правоприменителя (позволяет правильно витлумачувати і застосовувати норму права).Существенно вплив системності правничий та на процес систематизації законодавства. Риси системи права:1)первичным елементом виступають норми права, які об'єднують у більші освітиінститути, підгалузі, отрасли.2) її елементи внутрішньо согласованны, взаємопов'язані, що саме й надає їй цілісність і единство.3)обусловлена социально-эконом., політ, релігійними та інших. факторами.4) має об'єктивний характер, зависит від об'єктивно існуючих відносин, неспроможна створюватися по суб'єктивного розсуду людей. Поняття «система права» не одно поняттю «правова система». Последнее ширше, включає крім системи права, юр. практику і пануючу правову ідеологію. Отже ці поняття співвідносяться як частину і целое.

31.Предм. і метод прав. регулювання. Засн. розподіл норм права на галузі. Для розподілу норм права на галузі використовується 2 критерію: предмет (матеріальний критерій) і метод (формально-юридичний) правового регулювання. Предметце общест. відносини, кіт. він регулює. Він явл. основным критерієм, т.к. общест. отношения об'єктивно існують, їх певний характер вимагає й відповідних правових форм. Так, трудові відносини виступають предметом регулювання трудового права, сімейнісемейно-брачного права. Проте предмет може бути єдиним критерієм, т.к. 1) общест. отношения дуже різні; 2) нередко одні й самі відносини регулюються різними галузями і у різний спосіб. Тому другий критерій — метод правовим регулюваннямце сукупність юр. коштів, з яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних общест.отношений. Вирізняють: методи: 1) імперативний — метод владних розпоряджень, заснований на заборонах, обов’язки, покарання; 2) диспозитивныйметод рівноправності сторін, заснований на дозволениях; 3) поощрительныйметод винагороди за певний заслужене поведінка 4) рекомендательный — метод ради здійснення бажаного об-ва і д-ви поведінки й т.д. Кожна галузь об'єднує такі норми права, кот. регулюють певний вид общест. відносин. Норми адміністративного права регулюють відносини, пов’язані з виконавчими функціями держ. влади, а норми громадянського права визначають порядок майнових зв’язків в гос-ве. Кожна галузь має специфічний метод правовим регулюванням:: административ.-предоставляет право вимоги владному органу, а інший учасник повинен точно виконувати; громадянське надає рівних прав учасникам відносин; кримінальна -регулює суспільні відносини з допомогою заборони, під загрозою кримінального покарання забороняється здійснювати небезпечні действия.

32.Краткая хар-ка осн. отраслей норм права. Галузь праваце упорядкована сукупність юр. норм, регулюючих певний рід громадських відносин. Галузь найбільш велике підрозділ системи права, специфіка тих чи інших громадських відносин викликають до життя відповідну галузь права. Вирізняють такі галузі права: 1) конституционное;2)гражданское; 3) административное;4)уголовное;5)земельное;6)трудовое;7)семейно-брачное;8) кримінально-виконавче; 9) аграрное; 10) екологічне; 11) фінансове; 12) кримінально-процесуальне; 13) гражданско-процессуальное. Серед цих галузей може бути підприємницьке, податкове, муніципальне, комп’ютерне. Хар-ка основних: 1) конституционноепровідна галузь права, предметом регулювання кот.явл.основы конституційного ладу, правове становище особистості, форма правління і госуд. устрою; домінуючий методімперативний. 2) громадянське праворегулює майнові та особисті немайнові відносини; основний методдиспозитивный; 3) Административное праворегулює управлінські відносини, що у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів д-ви; переважний метод — імперативний; 4) Уголовное правоохороняє злочинних зазіхань на правничий та свободи людини і громадянина, конституційний устрій, приватну й державну власність. Основний методимперативный.5)Финансовоерегулює відносини у сфері фінансової деятел.6)Земельное-в галузі використання і охорони земли, недр, вод, лесов.

33.Понятие і різноманітні види інститутів права. Інститут праваце упорядкована сукупність юридичних норм, регулюючих певний вид (групу) громадських відносин. Якщо галузь регулює рід громадських відносин, то інститут вид. Інститут набагато менша проти галузей сукупність юридичних норм, у кожному галузі кілька інститутів. Так було в галузі трудового права включаться інститути дисципліни праці, матеріальну відповідальність, охорони праці та т. буд. Види институтов:1) залежно від характеру: материальные (институт підряду) і процессуальные (институт порушення кримінальної справи); 2) в залежність від сфери поширенняотраслевые (институт наслідування) і межотраслевые (институт приватної собственности);3)в залежність від функціональної ролі - на регулятивні (інститут міни) і охранительные (институт притягнення до кримінальної відповідальності). Субинститутчастина інституту .регулює конкретну різновид громадських відносин, що у рамках певного інституту права. Приклад: інститут злочинів проти життя, здоров’я гідності включає субинституты життя, окремо здоров’я. Система однорідних інститутів галузі утворюють підгалузь. Приклад: авторське, изобретательское, житлове право явл. подотраслями громадянського права.

34.Соотношение приватного й публічного права. Приватне правоце упорядкована сукупність юр. норм, які охороняють і що регулюють відносини приватних осіб. Публічне право-совокупность норм, закріплюють порядок діяльності органів державної влади управління. Якщо приватне право-область волі народів і приватної ініціативи, то публічнесфера влади й підпорядкування. Звідси приватне право складається з галузей громадянського, підприємницького, семейно-брачного, трудового, а публічне — з галузей конституційного, адміністративного, фінансового, карного і ін прав. Критерії, по кіт. право належать до приватному чи публичному:1) інтерес (приватне регулює особисті інтереси, публічне_ громадські, государственные);2)предмет правового регулирования (частному властиві норми, регулюючі майнові відносини, публічномунемайнові); 3) метод правовим регулюванням (частное-метод координації, публичное-субординации); 4) субъективный состав (частное регулює відносини приватних осіб між собою, публічнеприватних на осіб із державою або між державними органами). Зараз дедалі більше затверджуються такими інститутами приватного права як права наследуемого довічного володіння, відшкодування матеріальних збитків і др.).

35.Правовые отношения.(ПО). ПОце громадське ставлення врегульоване нормами права, учасники кот. имеют відповідні суб'єктивні правничий та юр.обязанности. ПОдинамічний стан правовим регулюванням, дозволяє усвідомити яким чином право впливає на поведінка людей. ПО дозволяють «перевести» абстрактні юр. нормы до рівня суб'єктивних правий і юр. обов’язків для даних суб'єктів. Ознаки правовідносин: 1) это громадське ставлення, двобічна зв’язок між суб'єктами; 2) возникает з урахуванням норм права; 3) это зв’язок між особами у вигляді суб'єктивних правий і юр. бязанностей; 4) это вольове ставлення, до виникнення необхідна воля хоча самого з учасників; 5) это ставлення виникає щодо реального блага, цінності; 6) это відносини охоронювані і забезпечувані гос-вом. ПО мають складну структуру: 1) субъект;(участники ПО;2) об'єкт (то, на що спрямовані правовідносини); 3) суб'єктивне право і юр.обязанность. Види: 1) залежно від предмета правовим регулюванням (конституційні, адміністративні, кримінальні); 2) от характеруматериальные (финансовые, трудові) і процесуальні (карно-процесуальні, гражданскопроцессуальные);3)от функціональної ролірегулятивні (виникають з урахуванням норм права чи договору) і охоронні(пов’язані з госуд. примусом і реалізацією юр. обязанностей;4)от природипассивные (правоотношения власності), активные (займа); 5) от складу учасниківпростые (2 суб'єкта) складні (много);6)от тривалості діїкратковременные (мены) довгострокові (гражданства).

36.Право і спроможність суб'єктів правра.Провосубъективность. Суб'єкт правовідносин — це учасники правових відносин, які мають відповідними суб'єктивними правами і юр. обов’язками. Щоб стати суб'єктом бути правоі дієздатним. Правоспособность-это здатність індивіда мати правничий та обов’язки. Дееспособность-это здатність особи своїми діями здійснювати правничий та обов’язки, пов’язані з психічними і віковими властивостями і від нього." Віда: повна дееспособность (с 18 років); часткова (з 14-ма до 18 років). Але тоді як 16 років людина працює, то за узгодженням із органами опіки може визнаватися повністю дієздатним (ст. 27 ДК РФ емансипація); у своїй ні батьки, ні попечителі не несуть відповідальності за зобов’язаннями емансипованого. Правоздатність і дієздатність нероздільні і наступають одночасно. Однак у цивільному праві є розрив правоздатністю і дієздатністю, т.к.:1) майнових прав необхідні всім громадянам, незалежно від його віку, стану їх волі; 2) в області майнових відносин замість правоспособного, але недієздатного особи може бути його законний представник. Дієздатність то, можливо обмежена, якщо це потрібно для захисту конституційного ладу, моральності, захисту права і свободи інших осіб (ст. 55 Констит.), а також, якщо внаслідок зловживання алкоголем чи наркотичними засобами, ставлять у важке матеріальне становище сім'я суд може обмежити дееспособность (ст. 30 ДК РФ) Правосубъективность це правоздатність і спроможність разом узяті і що характеризують обличчя саме як суб'єкта права.

37.Виды суб'єктів правовідносин. Суб'єкти правовідносинце учасники правових відносин, які мають відповідними суб'єктивними юр. правами (возможность суб'єкта задовольняти свої інтереси) і юр. обязанностями (необходимость правомірного поведінки). Види суб'єктів правовідносин: індивідуальні і колективні Індивідуальні: 1) граждане; 2) лица з подвійним громадянством; 3) лица без громадянства; 4) иностранцы. Последние (3,4) входять у самі відносини, що й україномовні громадяни біля РФ, крім деяких (що неспроможні обирати і «бути обраними, обіймати посади держ. апарату, б служити у Армії та інших.) Колективні: 1) держава робить у цілому (коїться з іншими гос-вами, суб'єктами Федерації тощо.); 2) государственные організації; 3) негосударственные организации (частные фірми, комерційних банків тощо.); Колективні суб'єкти, що у області приватноправових відносин, мають якостями юридичної особи (організація, кіт. має у власності майно й відповідає за своїми зобов’язаннями цим майном, то, можливо позивачем і відповідачем у суді ст. 48 ГКРФ).

38.Объекты правовідносин. Объект-это то, на що спрямовані правничий та обов’язки суб'єктів правовідносин, по приводу що вони входять у юр. зв’язку. 2 підходи до розуміння поняття «об'єкт»: 1) объектом можуть виступати лише дії суб'єктів, саме дії, вчинки людей піддаються регулювання юр. нормами. Звідси в усіх правовідносин єдиний, загальний об'єкт (моністичний). 2) объекты дуже різні (плюралістичний підхід) і може бути: а) матеріальними благами (речі, цінності); б) нематеріальні блага (жизнь, здоров’я та ін.) 3) продукция духовної творчості (витвори мистецтва, музики і др.);4) результати дій участников (подряд для будівництва, договір на перевезення та інших.) 5) цінні папери документи (гроші, акції, дипломи тощо. буд.) Другого підходу дотримується більшість вчених. Як сповнений багатоманітністю світ, так різноманітні і об'єкти правовідносин. Об'єкт правовідносин впливає зміст конкретного суб'єктивного права (возможность чимось володіти, користуватися, розпоряджатися), юр. обов’язків (забезпечує здійснення права, т. е.нормальное функціонування правового отношения).

39.Понятие і класифікація юридичних фактів. Юр. фактице конкретні життєві обставини, з кіт. норма права пов’язує наступ певних юр. наслідків. Юр. факти явл. передумовами правовідносин. Класифікація: 1) характером наступаючих наслідків: а) правообразующие (вступ до вузів); б) прамоприменяющие (переведення з очній форми на заочну); в) правопрекращающие (окончание вузу); 2) зв’язку зі волею учасників правовідносин: а) события (обставини независящие від волі суб'єктастихійне лихо, смерть); б) действия (пов’язані з волею учасників правовідносин, діляться на правомірні і протиправні). Правомірні дії: 1) юр. акти (дії, скоєних з метою породити юр. последствия-сделки, судових рішень тощо.); 2) юр. поступки (действия, що призводять до юр. наслідків незалежно від думки особи їх совершающего-создание мистецького твору); Протиправні діяння може бути: кримінальні, адміністративні, цивільні, дисциплінарні. Нерідко до виникнення юр. наслідків необхідний чимало юр. факт, які сукупність, що зв. юр. складом. Наприклад, щоб одержати пенсії, потрібні такі факти як досягнення віку, наявність необхідного виробничого стажу, рішення про призначення пенсии.

40.Пробелы у праві і їх усунення. Це повне чи часткове виправдатись нібито відсутністю чинному законодавстві необхідних юр. норм. Важливо враховувати 2 умови пробельности: 1) факт. обставини мають перебуває у сфері правовим регулюванням; 2) должна відсутні конкретна норма права, покликана регулювати дані факт.обстоятельства. Існують объек. і субъек. причини прогалин у праві. Вони мають своєчасно усуватися (шляхом прийняття нової норми права) і долатися (з допомогою правоприменительного процесу). Правоприменитель змушений заповнювати відсутні норми шляхом аналогії законом і аналогії права. Аналогія законуце рішення конкретного юр. дела з урахуванням правової норми, розрахованої не так на даний, але в подібні випадки. Аналогія праваце рішення конкретного юр. справи основі спільних принципів, і сенсу права. Цей спосіб можливий тільки тоді, коли немає норми права, яка регулювала подібний випадок. За такої застосуванні важливого значення мають справедливість, рівність перед законом і і т.д., що і правило встановлюється у конституції. Тому правоприменитель може посилатись на Конституцію. У кримінальному і адміністративному праві аналогія исключается (действует принцип -діяння не вважається злочином, а то й передбачено кримінальним законом). З розвитком законодавства застосування права за аналогією стає винятком, навіть у тих галузях, де вона допускается.

41.Толкование норм права.(ТНП) Цеце діяльність, спрямовану встановлення змісту юр. норм. У процесі ТНС уясняются сенс нормативного розпорядження, його соціальна спрямованість, місце у системі правовим регулюванням тощо. ТНС необхідна за зв’язку з спеціальної термінологією юр. норм, неясністю правотворческого процесу. Мета ТНС — правильно і однаково розуміти й застосовувати розпорядження. ТНС і двох сторін: 1) уяснение 2) роз’яснення Залежно від суб'єктів ТНС ділять: 1) офіційне (дається уповноваженими те що суб'єктами, виявляється у актах);2) неофициальное (не має юридично обов’язкового значення й позбавлене владної сили). Офіційне буває: 1) нормативним, поширюється великий коло осіб і випадків; 2) казуальным, обов’язковим лише конкретного випадку. Неофіційне буває: 1) обыденным (не вимагає спеціальних пізнань); 2) профессиональным (дають юристи); 3) доктринальным (наукове роз’яснення юр. норм).Способы ТНСсукупність прийомів і коштів, вкладених у встановлення змісту правових норм граматичний (язык, грамматика); логічний (з допомогою законів); систематический (анализ зв’язків юр. норми з іншими нормами); історико-політичний; ідеологічний (встановлення цілей видання акта); спеціально -юридичний (розкриття юр. терминов).Есть 3 виду ТНС: 1) буквальне (зміст і текст збігаються); 2) ограничительное (действительный сенс права вже її тексту); распространительное (смысл ширше текста).Акт ТНСправової акт, кіт. містить роз’яснення сенсу юр. норм (не мають самостійного значення). Види актов:1) залежно від типів ТНП-нормативного і казуального токування; 2) залежно від органов-акты гос. власти, судебные, прокурорські …, 3) в залежність від предметаакти тлумачення кримінального, адміністративно права;4) від характеру — матеріальні і процесуальні; 5) від формиукази, постанови, инструкции.

42.Правомерное поведінку і правова активність особистості. Правомірне поведінка — діяння суб'єктів, нормативну правничий та соціально корисним цілям. Більшість діянь у правовий сфері становлять правомірні вчинки. Ознаки правомерн. поведінки: який суперечить громадським интересам (объективная сторона); є усвідомленим (суб'єктивна).Від ступеня значимості ділиться: 1) необходимое (служба в Армії); 2) желательное (научное і художню творч.)3) допустимое (религиозное напрям). Найпоширеніша класифікація залежно від мотивів: 1) социально-активное, суб'єкт діє через страху чи заохочення, а, по переконання. Тут правова активність найбільш висока. 2) конформистскоепідпорядкування правовим розпорядженням, без усвідомлення, без високої правової активності. 3) матеріальне, поведінка відповідає правовим розпорядженням під впливом державного примусу, через страху перед покаранням. Правова активність сама низкая.

43.Понятие, признаки й ті види правопорушень. Правопорушеннявинна, протиправне. суспільно небезпечне діяння особи, причиняющее шкода інтересам об-ва, д-ви, особистості. Ознаки: деяние (действие або бездіяльність); вина; протиправність, шкідливий результат; причинний зв’язок між діянням і шкідливим результатом; юр. відповідальність. Залежно від значимості діляться на: злочинумаксимальна ступінь громадської шкідливості, зазіхають на значимі соціальні інтереси, охоронювані кримінальним законодавством. Перелік кримінальних діянь вичерпний і расширительному тлумаченню заборонена; провини — відрізняються меншою мірою небезпеки, відбуваються в різноманітних галузях суспільної діяльності. Класифікуються: 1) гражданские (у сфері майнових та особистих немайнових відносин); 2) адміністративні(правопорушення суспільного ладу, у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів гос-ва).3) дисциплінарні (відбуваються у сфері трудових взаємин держави і зазіхають на внутрішній розпорядок підприємств) 4) процесуальні(які посягають на встановлені законом процедури здійснення правосуддя, приклад неявка в суд свидетеля).

44.Юридический склад правопорушень. Це система ознак правопорушення, необхідних і достатніх для покладання юр. відповідальності. У юр. склад входят:1) суб'єкт правопорушення (праводееспособное обличчя, чи организация);2) объект (то потім зазіхає правонарушение-жизнь, здоров’я, майно тощо.); 3) субъективная сторона правонарушения (совокупность ознак, характеризуючих ставлення особи до діянню і наслідків). Це вина (прямий умиселколи обличчя усвідомить суспільно небезпечний хар-р своєї поведінки, передбачає і прагне наступ шкідливих наслідків, непрямий умиселусвідомить небезпечний хар-р своїх діянь, передбачає можливість наступ шкідливих наслідків, не хоче, але допускає їх наступ. Необережність: легкодумствопередбачає небезпечне поведінка, але самовпевнено розраховує з його запобігання; недбалість — не передбачає небезпечного діяння, але за пильності має і міг передбачити); 4) об'єктивна сторона — сукупність зовнішніх ознак, характеризуючих дане правопорушення: діяння, противоправность (формальный аспект).вредный результат (содержательный аспект), причинная зв’язок між діянням і шкідливим результатом (сама поведінкапричина, шкідливий результат — следствие).

45.Понятие, ознаки юр.ответственности. Юр. відповідальність необ-хідно особи піддатися заходам державного примусу за совершённое правопорушення. Ці заходи: особистого характера (лишение свободи); майнового харка (штраф);организационного хар-ка (увольнение). Основна цель-обеспечение права і свободи суб'єктів, охорона і захист суспільного ладу. Функции:1) штрафнапокарання винної особи, заподіяння йому особистих, майнових чи організаційних обременений.2) правовосстановительная, дозволяє стягнути з порушника заподіяну шкоду; 3) виховнаформує правомірне поведінка, попереджає нове правопорушення. Основні принципи: справедливість, гуманизм (запрет застосування заходів покарання, кіт. принижують человека);законность; обгрунтованість та інших. Признаки:1)устанавливается гос-вом в правових нормах;2)опирается на гос. принуждение; 3) применяется спеціально уповноваженим гос. органом; 4) выражается у певних негативних последствиях (имущественных, особистісних, організаційних); 5) выступает формою реалізації санкції в даному випадку і до конкретного лицу (но не тотожна санкции, как частини структури норми права);6) покладається в процесуальної формі; 7) настає лише совершённое правопорушення Юридичною підставою відповідальності виступають норма правничий та правозастосовний акт, де встановлюється конкретний об'єм і форма примусових мер (приказ адміністрації, приговор, решение суду й т.д.).

46.Обстоятельства, виключають протиправне діяння. До обставинам, виключає протиправне діяння относятся:1) невменяемость (лицо неспроможна віддавати звіту у діях); 2) необхідна оборона (захист особисті права і свободи економіки від зазіхань, якщо у своїй був явного невідповідності захисту характером і ступеня суспільної небезпечності ст. 37 КК РФ); 3) затримання особи, вчинила злочин (заподіяння йому шкоди, якщо інакше затримати не за можливе і не перевищення необхідні цього заходів ст. 38 КК); 4) крайняя необхідність (у разі усунення небезпеки, і при цьому зроблений шкода менше, ніж предотвращённый ст. 39 КК); 5) физическое і психічне принуждение (допустимо у разі заподіяння шкоди, якщо внаслідок такого примусу обличчя були керувати своїми діяннями ст.40); 6) обгрунтований ризик (скажімо, у випадках заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересів, задля досягнення суспільно корисною мети ст.41);7)исполнение наказу чи распоряжения (ст.42); 8) малозначительность правопорушення, який представляє суспільної небезпечності; 9) казус, случай.

47.Механизм правового регулирования (МПР) МПРсистема юр. средств, організованих найпослідовнішим чином з метою подолання перешкод, що стоять по дорозі задоволення суб'єктів права. Мета МПР — забезпечення безперешкодного рух інтересів суб'єктів до ценностям (содержательный признак).МПРсистема різних за природі й функцій юр. средств, дозволяють досягати його целей (формальный ознака). Механізм показує, як працює ту чи іншу ланка під час досягнення його цілей, дає можливість окреслити основні юр.инструменты. Потреба різних правових засобах визначається різним характером руху інтересів суб'єктів до цінностей. Проблеми задоволення інтересів передбачає розмаїтості та правового оформления. Можно виділити основні стадії і елементи МПР: 1) норма права;здесь формується правило поведінки, кіт. спрямоване задоволення тих чи інших інтересів. 2) юр. факт чи фактичний состав;определение конкретних условий, что дозволяє вийти з загальних правил до детальним. 3) правоотношения; виявляється яка зі сторін має інтерес і суб'єктивне право, призванное його задовольняти, яка зобов’язана не перешкоджати удовлетворению (запрет) чи здійснювати активні действия (обязанность).4) акти реалізації правий і обов’язків; це основне засіб, з якого правничий та обов’язки перетворюються у життя. 5) охранительный, правозастосовний акт; Вона набирає чинності, коли безперешкодна форма реалізації права й не вдається і допомога має прийти соответстующая правозастосовча деятельность.

48.Понятие, принципы законности (ЗАК). Гарантії законности (ЗАК). ЗАДО. -це дотримання всі суб'єкти права законних і підзаконних актів. Для ЗАДО. необхідно: 1) наявність правових, справедливих, науково обгрунтованих законов (содержательная сторона);2)их выполнение (формальная сторона).Принципы: 1) единство (понимание й застосування їх законів має бути однаковим по всій території страны);2)верховенство Конституції та закона;3) гарантированность права і свободи; 4) зв’язок законності з культурою (від культурного рівня посадових осіб залежить стан законності 5) неприпустимість підміни законності целесообразностью;;6) принцип презумпції невинності, закріплений Конституції. Гарантії ЗАДО.- це кошти й умови, щоб забезпечити дотримання законів і підзаконних актів, безперешкодне здійснення прав громадянина інтересів товариства та держва. Види гарантии:1)социально-экономические (добробут об-ва, ступінь економічного розвитку, економічна воля і т.д.)2)политические (степень демократизму, багатопартійність, поділ влади й т.д.) 3) организационные (діяльність органів, контролюючих законипрокуратура, суд, міліцію та т.д.) 4) общественные (комплекс заходів застосовуваних громадськість із боротьби з законодавства); 5) идеологические (ступінь правосвідомості); 6) специально-юридические (презумция невинності, інститути порушення кримінальної дела, процедуры розгляду справ України та т.д.).

49. Поняття правопорядка.(ПР). ПР. є систему громадських відносин, в кіт. поведінка суб'єктів явл. правомірним, цей стан врегульованості соціальних зв’язків. ПР.-результат дії правничий та законности., его соціальне назначение-развитие об-ва з урахуванням справедливості, здатність гарантувати основні правничий та свободи людини, можливість забезпечення і дотримання групових інтересів. Особливості ПР.:1) він заплановано в нормах права; 2) обеспечивается гос-вом.3)делает людини вільнішою, полегшує жизнь.4) виникає й унаслідок реалізації правових норм; 5) виступає результатом законності. Слід розрізняти поняття ПР. і обществен. порядок (цей стан упорядкованості общ. відносин, кіт. досягається не лише за допомогою правових норм-законности, а й соціальних нормдисциплины), это поняття ширше, основою його явл.ПР. Законність, демократія і ПР. взаємопов'язані. Справжня демократія неможлива без ПР. і законності, а й ПР. і «законність ні приносити людям користь без демократії, з допомогою кіт. можна змінювати нормативну базу законності і ПР. Зміцненню ПР. сприяють такі прояви демократії, як демократичність законів, контроль об-ва реалізації законов, и др.