Моріс Талейран

Санкт-Петербурзький Гуманитарный.

Університет Профсоюзов.

Кафедра теорії та держави і права.

Реферат.

Шарль — Моріс Талейран — Перигор

Робота студента.

Юридичного факультета.

Першого курса.

Першої группы.

Босова А. С.

Науковий керівник доцент Березкін А. В.

Санкт-Петербург.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ —————————————————————————————————- ————————————-3.

Талейран — дипломат раннього буржуазного періоду —————————————— ——4.

Талейран при «старому порядку» і революції ————————————————— ———-6 Талейран при консульстві і імперії ————————————————————- ——————9 Реставрація Бурбонів. Паризький світ 30 травня 1814 року ———————————- 11 Віденський конгрес. Сто днів. Вересень 1814 — червень 1815 ——————————— —12 Міністерство Талейрана — Фуше. Другий паризький світ. 9 ИЮЛя — 24 СЕНТяБРя 1815 РОКУ ——————————————————————- ———————14 ТАЛЕЙРАН У ВІДСТАВЦІ. 24 СЕНТяБРя 1815 — 6 СЕНТяБРя 1830 РОКУ ———————- 15 Липнева монархія. Посольство в Англії. Останніми роками. 6 вересня 1830 — 17 травня 1838 ———————————————————————————————— ——————-17 Укладання ————————————————————————————————- ———————————19.

Обираючи об'єкт майбутньої роботи, я виходив з бажанням зрадити розгляду особистість неординарну. І це би вписувалася у певний і звичний стереотип державного діяча. Шукав я особистість як незвичну за своїми планам й зовнішньоекономічної діяльності, а й, що найголовніше. За своїми морально — моральних цінностей. І тепер. Така особистість у світовій історії знайдено. Ні, це знаменитий завойовник чи нещадний античний імператор, але скромний придворний французький міністр. Називається він — Талейран. Цей чоловік завжди був хіба що другою плані, будь-коли претендуючи на звання. Він свідомо не прагнув в лідери. Проте завжди залишаючись затінена, то найчастіше вершив долі покупців, безліч цілих народів. Його кляли за нестримну жадібність і жадібність, і, попри і ненавидячи його всією душею над його готовність продати, коли треба вчорашнього одного й заступника, одночасно шанували ним, бо могли ж без нього обійтися. Отже, Герцог Беневентский — Шарль Моріс Талейран стає об'єктом мого дослідження. У основу реферату покладено книга Євгена Вікторовича Тарле «Талейран». На відміну від аналогічних досліджень А. З. Манфреда і Ю. У. Борисова, багато в чому розбіжних з Тарле як у широті охоплення біографії Талейрана, і з концептуального підходу, тарлевский «Талейран» є класичним працею радянської влади і світової історіографії і за змістом, і як пам’ятник сталінської епохи, до якої він створювався. Тому, саме дана монографія було використано для реферування й у кінцевому підсумку, проявилася у моїй невеличкому исследовании.

Талейран — дипломат раннего.

БУРЖУАЗНОГО ПЕРИОДА.

ПЕРШ нІЖ ПЕРЕЙТИ До РОЗПОВІДІ ПРО ЖИТТЯ І ХАРАКТЕРНИХ ВЛАСТИВОСТІ ЦЬОГО лЮДИНИ, ОСТАНОВИМСя НА ПИТАННІ: ЯКЕ БУЛО ОТЛИчИЕ ТАЛЕЙРАНІВСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ ВІД ДЕяТЕЛЬНОСТИ ЙОГО ПОПЕРЕДНИКІВ, СТАРИХ ВІРТУОЗІВ ЦЬОГО МИСТЕЦТВА? У НЕБАГАТЬОХ СЛОВАХ ЦЕ ОТЛИчИЕ МОЖЛИВО ОХАРАКТЕРИЗОВАНЕ ТАК: ТАЛЕЙРАН БУВ ДИПЛОМАТОМ ВОСХОДяЩЕГО БУРЖУАЗНОГО КЛАСУ НАчИНАВШЕГОСя ПЕРІОДУ БУРЖУАЗНОГО ВЛАДЫчЕСТВА, ПЕРЕМОЖНОГО НАСТУПЛЕНИя КАПІТАЛУ І ОКОНчАТЕЛЬНОГО КРУШЕНИя ФЕОДАЛЬНО-ДВОРяНСКОГО СТРОя. САМЕ ТАЛЕЙРАН ВЛОВИВ, ЯК І У ЯКОМУ НАПРАВЛЕНИИ КОШТУЄ ИЗМЕНяТЬ УСТОяВШИЕСя ДИПЛОМАТИчЕСКИЕ ОТНОШЕНИя. І ОСЬ, У ЦЕНТРІ ЭТИХ ПОДІЙ У ЦЕНТРІ ЭТИХ ПОДІЙ, У САМІЙ ОСВІЧЕНОЇ КРАЇНІ ЗАХІДНІЙ ЄВРОПИ ПОяВЛяЕТСя ТОНКИЙ І ТАЛАНОВИТИЙ АРИСТОКРАТ, ЯКЕ У ПОВНОЇ МЕРЕ УСВІДОМЛЮЄ ИСТОРИчЕСКУЮ НЕМИНУЧІСТЬ ЗАГИБЕЛІ СВОГО СОСЛОВИя І ПОВНЕ ТОРЖЕСТВО АНТИПАТИчНОГО ЙОМУ ЛИчНО КЛАСУ БУРЖУАЗНОГО. ВІН ЗНАЄ НАПЕРЕД, щО У ЦІЙ БОРЬБЕ БУДУТЬ І ПЕРЕМОГИ І НЕУДАчИ, НОВІ ПРОРИВИ І РАЗОчАРОВАНИя. АЛЕ ВИТОНЧЕНИЙ РОЗУМ І ПОВНЕ ВІДСУТНІСТЬ ТАКИХ МОРАЛЬНИХ «ЗАБОБОНІВ» ЯК чЕСТЬ, СОВІСТЬ, ВІДДАНІСТЬ І ДРУЖБА ЗАВЖДИ ДОПОМАГАЛИ ЙОМУ ЗАРАНЕЕ ВСТАВАТЬ НА БІК ПОБЕДИТЕЛя І ПОЖИНАТИ ПЛОДИ СВОЄЇ ПРОНИКЛИВОСТІ. ЩО ТАКЕ УБЕЖДЕНИя КНяЗЬ ТАЛЕЙРАН ЗНАВ СВІТ ТІЛЬКИ З ЧУТОК. ПОЛАГАя, щО ЦІ КУРЙОЗНІ ОСОБЛИВОСТІ чЕЛОВЕчЕСКОЙ НАТУРИ МОЖУТЬ БУТИ ОчЕНЬ НАВІТЬ КОРИСНІ, АЛЕ НЕ ДЛя ТОГО, У КОГО ВОНИ Є, А ДЛя ТОГО, КОМУ ПРИДЕТСя МАТИ СПРАВА З ЇХ ВОЛОДАРЕМ. АМОРАЛЬНІСТЬ І БЕЗПРИНЦИПНІСТЬ ЦЬОГО лЮДИНИ ВРАЖАЮТЬ. ДОСТАТОчНО ДВОХ ЙОГО ВИСЛОВЛЮВАНЬ, щОБ ПРИДБАТИ ЗАГАЛЬНЕ ВИСТАВУ Про МОРАЛЬНОМУ ОБРАЗ КНяЗя: «БІЙТЕСЯ ПЕРШОГО ДВИЖЕНИя ДУШІ, ТОМУ щО ВОНО, ЗАЗВИЧАЙ, САМЕ ВЕЛИКА», — УчИЛ ТАЛЕЙРАН МОЛОДИХ ДИПЛОМАТІВ, «МОВА ДАНО лЮДИНІ ДЛя ТОГО, щОБ ПРИХОВУВАТИ СВОЇ МЫСЛИ».

АЛЕ НЕСМОТРя НА НЕПРИяТИЕ НОВОГО БУРЖУАЗНОГО КЛАСУ, ВІН ВРЮ ЖИТТЯ ВОЛЕЮ ДОЛІ СЛУЖИВ ЙОГО ВСячЕСКОМУ УПРОчНЕНИЮ. А ОСКІЛЬКИ. ПРЕСЛЕДУя ЛИчНЫЕ КОРИСЛИВІ ЦІЛІ ТА ІНТЕРЕСИ, ВІН ВСІЛЯКО СПРИЯВ РОЗВИТКУ БУРЖУАЗНОГО КЛАСУ У ЦІЛОМУ, ОСТІЛЬКИ ЧАСОМ ОБ'ЄКТИВНО ГРАВ ПРОГРЕСИВНУ ИСТОРИчЕСКУЮ РОЛЬ.

У ТАЛЕЙРАНА БУЛО ДВА ОСНОВНИХ ВОЗЗРЕНИя, РУКОВОДСТВУяСЬ ЯКИМИ ВІН, У КОНЕчНОМ СчЕТЕ, РОБИВ ВСЕ СВОЇ ЗРАДИ, ЗАВЖДИ ВИГІДНІ ЙОМУ ЛИчНО. ВОПЕРШИХ: УРЯТУВАТИ ДВОРяНСКИЙ СТРОЙ НА РУБЕЖІ 18−19 СТОЛІТЬ У ФРАНЦІЇ НЕМОЖЛИВО. ТОМУ ВІН ПОСЛІДОВНО ЗРАДИВ СПОЧАТКУ МОНАРХІЇ ЛЮДОВІКА XVI І ПЕРЕЙШЛА НА БІК БУРЖУАЗНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, А ПОТІМ ВТОРИчНО ЗРАДИВ БУРБОНАМ, ПЕРЕЙДя НА БІК ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ ЛУИ-ФИЛИППА. ВОВТОРЫХ: СТВОРЕННЯ ВСЕСВІТНЬОЇ МОНАРХІЇ ШЛЯХОМ ШАЛЕНИХ ЗАВОЙОВНИХ ВОЄН Є УТОПИя, ЯКОЮ РАНО АБО ПІЗНО ПРИЙДЕ КІНЕЦЬ. ТОМУ ВІН ЗРАДИВ НАПОЛЕОНУ ДВІЧІ: ПЕРШИЙ РАЗ ТАЄМНО (1808 — 1813), А ДРУГИЙ РАЗ ВІДКРИТО (1814) ПЕРЕЙШЛА НА БІК ВОРОГІВ ІМПЕРАТОРА. У ЦІЛОМУ ОБИДВА ЦІ ВОЗЗРЕНИя, ЯК МИ БАЧИМО, БУЛИ ВИПРАВДАНІ РЕАЛЬНИМ ХОДОМ ИСТОРИчЕСКИХ СОБЫТИЙ.

ТВОРчЕСКОГО РОЗУМУ У ТАЛЕЙРАНА НЕ БУЛО ЗОВСІМ, І У ЦЬОМУ ОТНОШЕНИИ, ВІН НЕ ЙДЕ НІ У ЯКЕ СРАВНЕНИЕ З ВІДОМИМИ СУЧАСНИКАМИ, НАПРИКЛАД СПЕРАНСЬКИМ У РОСІЇ. ЭТИХ ЛЮДЕЙ ВІД ТАЛЕЙРАНА ОТЛИчАЛА НЕ ТІЛЬКИ ЇХ ВІДДАНІСТЬ ВІДОМОЇ ІДЕЇ. А Й ЗДАТНІСТЬ ВНОСИТЬ НЕчТО НОВЕ ВО ВСЕ ДЕРЖАВНЕ ПРИСТРІЙ, ОСТАВЛяТЬ РЕАЛЬНИЙ СЛЕД ПЕРЕТВОРЕНЬ І НОВИХ ІДЕЙ. НИчЕГО ПОДІБНОГО У КНяЗя І У СПОМИНІ НЕ БУЛО. ГРОМАДНАя ХИТРОСТЬ, ПРИРОДНИЙ РАЗЮЧИЙ ТАКТ І ВМІННЯ НАЛАГОДЖУВАТИ КОНТАКТ З БУДЬ-ЯКИМИ ЛЮДЬМИ, НЕХАЙ НАВІТЬ ВОНИ ЙОМУ ОчЕВИДНО ПРОТИВНІ І ИНСТИНКТИВНАя чУЙНІСТЬ РОБИЛИ ЙОГО БЛЕСТяЩИМ ДІЛКОМ, ПРЕДСТАВНИКОМ НОВОЇ ФОРМАЦІЇ ЗАРОЖДАЮЩЕЙСя БУРЖУАЗІЇ. ЖАДНОСТЬ І ЖАДАННЯ НАЖИВИ РУХАЛИ І ПОВНІСТЮ УПРАВЛяЛИ ЙОГО ПОВЕДІНКОЮ НА ПРОТяЖЕНИИ ВСІЄЇ ЙОГО ЖИТТЯ. КНяЗя ТАЛЕЙРАНА НАЗИВАЛИ НЕ ПРОСТО БРЕХУНОМ, АЛЕ ПАТРІАРХОМ БРЕХНІ, ТОМУ ЩО НІХТО І НІКОЛИ НЕ ВИЯВЛЯВ ТАКИЙ ЗДІБНОСТІ У СВІДОМОМУ СПОТВОРЕННІ ІСТИНИ, ПСУВАТИ ЇЇ, СОХРАНяя ПРИ ЦЕ ТАКЕ ВЕЛИчАВО — НЕДБАЛЕ СПОКІЙ, ЯКИЙ ВЛАСТИВО ЛИШЕ чИСТОЇ ДО ГЛИБИНИ ДУШІ. ВСя ЖИТТЯ ЙОГО БУЛА НЕСКОНчАЕМЫМ РяДОМ ЗРАД І ЗРАД І, У КОНЕчНОМ СчЕТЕ, БУЛА СПРЯМОВАНА ЛИШЕ НА ОДНЕ, НЕ ПОСТАВИТИ СТАВКУ НА ПОГАНУ КІНЬ. І КНяЗЬ У СВОЄМУ ВИБОРІ НЕ ОШИБСя.

ТАЛЕЙРАН ПРИ СТАРОМУ ПОРяДКЕ І РЕВОЛЮЦИИ.

КНяЗЬ ШАРЛЬ — МОРІС ТАЛЕЙРАН — ПЕРІГОР ПОяВИЛСя НА СВІТЛО 2 ФЕВРАЛя 1754 РОКУ У ОчЕНЬ ЗНАТНОЇ АРИСТОКРАТИчЕСКОЙ, АЛЕ ЗБІДНІЛОЇ СІМ'Ї. У НЬОГО БУЛО НЕРАДІСНЕ ДИТИНСТВО: ЙОГО НІХТО НЕ ЛЮБИВ І МАТИ НАМАГАЛАСЯ ШВИДШЕ ЗБУТИ ЙОГО З РУК, ЩОБ ВІН НЕ ЗАВАЖАВ ЇЇ СВІТСЬКИМ РАЗВЛЕчЕНИяМ. ВІН БУВ ВІДПРАВЛЕНИЙ До ГОДУВАЛЬНИЦІ НА ОКОЛИЦЮ ПАРИЖА, ДЕ ПРО НЬОГО ПРОСТО ЗАБУЛИ НА чОТИРИ РОКУ. ГОДУВАЛЬНИЦІ ТАКОЖ НЕ БУЛО ДО НЬОГО СПРАВИ І ПРИ БУДЬ-ЯКОМУ ЗРУЧНОМУ СЛУчАЕ ВОНА КИДАЛА МАЛЬчИКА ОДНОГО ВДОМА. ОДНОГО РАЗУ УХОДя ІЗ ВДОМА, ВОНА ПОСАДИЛА ЙОГО НА ВИСОКИЙ КОМОД І ЗАБУЛА ЙОГО ТАМ. МАЛЬчИК УПАЛ І НАСТІЛЬКИ ДУЖЕ ПОШКОДИВ СОБІ НОГУ, щО КУЛЬГАВ ВРЮ ОСТАВШУЮСя ЖИТТЯ НІ НА МИНУТУ НЕ РАССТАВАяСЬ З ТРОСТИНОЮ. ЗАБРАВШИ ДИТИНУ ВІД ГОДУВАЛЬНИЦІ, БАТЬКИ ВІДДАЛИ ЙОГО НА ВИХОВАННЯ ТІТЦІ. ТУТ МАЛЬчИК У ПЕРШИЙ РАЗ ПОчУВСТВОВАЛ, щО ЙОГО ЛЮБяТ І ПРИВяЗАЛСя До ТІТЦІ ВСІЄЇ ДУШЕЮ. АЛЕ ВІН ПРОЖИВ У НЕЇ УСЬОГО ПІВТОРА РОКУ. ЗАБРАВШИ ЙОГО ВІД ТІТКИ, БАТЬКИ РАСПОРяДИЛИСЬ ПОМІСТИТИ ЙОГО У КОЛЕДЖ. УчИЛСя ВІН НЕ ОчЕНЬ СТАРАННО, АЛЕ ВСЕ Ж ПяТНАДЦАТИ РОКІВ ПЕРЕЙШЛА У ДУХОВНУ СЕМІНАРІЮ. ВІН НЕ ХОТІВ ПРИЙМАТИ ДУХОВНЕ ЗВАННЯ І ТЕРПІТИ НЕ МІГ ДОВГОПОЛОЇ чОРНОЇ СУТАНИ, ЯКУ НА НЬОГО НАЧЕПИЛИ ПРОТИ ЙОГО ВОЛИ.

ТАК ОКОНчИЛОСЬ ОТРОчЕСТВО ТАЛЕЙРАНА. ВІН ВИЙШОВ ВО ДОРОСЛУ ЖИТТЯ НІКОГО НЕ ЛЮБяЩИМ СКЕПТИКОМ, ЗАВЖДИ І В УСЬОМУ ПОЛАГАЮЩИМСя ТІЛЬКИ НА СЕБя. ОКОНчИВ СЕМІНАРІЮ І ПРИНяВ САН, ТАЛЕЙРАН СТАВ ШУКАТИ ПРИБУТКОВОГО АБАТСТВА, А ПОКИ ОТДАВАЛСя ЛЮБОВНИМ УТЕХАМ. ДВАДЦЯТИ ОДНОГО РОКУ ВІН СТАВ АБАТОМ У РЕЙМСІ. НЕЗАБАРОМ ВІН ВЖЕ БУВ ГЕНЕРАЛЬНИМ ВІКАРІЄМ РЕЙМСА. ЙОГО КАР'ЄРА РОЗВИВАЛАСЯ ШВИДКИМИ ТЕМПАМИ І НАПЕРЕДОДНІ РЕВОЛЮЦІЇ 2 НОяБРя 1788 РОКУ КОРОЛЬ ФРАНЦІЇ ЛЮДОВІК ШІСТНАДЦЯТИЙ ПІДПИСАВ НАКАЗ Про НАЗНАчЕНИИ ШАРЛя — МОРІСА ТАЛЕЙРАНА — ПЕРИГОРА ЄПИСКОПОМ ОТЕНСЬКОЇ ЕПАРХИИ.

РЕВОЛЮЦИя ЗАСТАЛА ТАЛЕЙРАНА ЯКІ РОБЛЯТЬ БЛЕСТяЩУЮ КАР'ЄРУ І ПОСТАВИЛА ПЕРЕД НИМ ПИТАННЯ: ЯК БУТИ. І КНяЗЬ БЕЗ СОЖАЛЕНИя ЗАЛИШАЄ ПОТОПАЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ МОНАРХІЇ. ПРЕЗИРАя БУРБОНІВ ЗА ЇХ СЛАБКІСТЬ І БЕЗПРОСВІТНУ ДУРІСТЬ, ТАЛЕЙРАН ОТКАЗАЛСя ВІД ЗАПРОПОНОВАНОЇ ЙОМУ ГРАФОМ Д`АРТУА ЕМІГРАЦІЇ. НЕ ДЛя ТОГО, КОНЕчНО, щОБ РЯТУВАТИ ТЕ, щО ЩЕ МОЖНА УРЯТУВАТИ. У СВОЄМУ ВИРІШЕННІ ВІН РУКОВОДСТВОВАЛСя сУТО ЛИчНОЙ ВИГОДОЮ. ТАЛЕЙРАН ДУМАВ, щО БУДЕ ЗНАчИТЕЛЬНО ЛУчШЕ ПЕРЕЙТИ НА СЛУЖБУ НОВЫМ СИЛЬНОЮ ХОЗяЕВАМ, щОБ ВЫСЛУЖИВАяСЬ ПЕРЕД НИМИ ДОСТИчЬ ЩЕ ВЕЛИКИХ ВИСОТ, НІЖ ВЛАчИТЬ ЖАЛЮГІДНЕ ЕМІГРАНТСЬКИЙ ІСНУВАННЯ. ТОМУ, КОЛИ ЙОМУ ПОВІДОМИЛИ ПРО ВІДМОВУ ЦАРСЬКОГО ДВОРУ ВІД ЗБРОЙНОГО СОПРОТИВЛЕНИя, ТАЛЕЙРАН БЕЗ КОЛИВАНЬ ПЕРЕЙШЛА У СТАН ПОБЕДИТЕЛЕЙ.

НАЙПЕРШОЮ СУМНІВОМ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ СТОяЛ ПИТАННЯ ГРОШОВОЇ ЕМІСІЇ. ПІДКРІПЛЕННЯМ ЦІЙ ГРОШОВОЇ МАСИ МІГ СТАТИ ТІЛЬКИ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД КАТОЛИчЕСКОЙ ЦЕРКВИ. АЛЕ ЯК ЗАБРАТИ ЙОГО У ПОТУЖНОЇ ЦЕРКОВНОЇ СТРУКТУРЫ ЗІ СУВОРОЇ ІЄРАРХІЄЮ? ЯК ПОРУШИТИ СВяЩЕННЫЙ ПРИНЦИП пРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ І ПІТИ ПРОТИ ВОЛІ ВЕЛИКОГО І ЧУДОВО ОРГАНІЗОВАНОГО СОСЛОВИя? ОСЬ ТУТ ТЕ І ЗНАДОБИЛОСЯ ТАЛЕЙРАНУ ЙОГО ЄПИСКОПСТВО. ПРЕДОСТАВЛяЛСя ЧУДОВИЙ ШАНС ПІДНЯТИ СЕБя ОДНИМ МАХОМ ДО НЕБУВАЛОЮ ВИСОТИ. 10 ДЕКАБРя 1789 РОКУ ПАРИЖАНИ БУЛИ ЗДИВОВАНІ РАДІСНИМ ЗВІСТКОЮ: ВИЯВИЛОСЯ, щО САМА КАТОЛИчЕСКАя ЦЕРКВА ДАРУЄ ВСЕ СВОЇ ВЛАДЕНИя СВОЄМУ НАРОДУ. ХТО Ж ЗРОБИВ ЦЕЙ ПОДВИГ? СКРОМНИЙ ЄПИСКОП ОТЕНСКИЙ, ВІН Ж КНяЗЬ ТАЛЕЙРАН — ПЕРІГОР. НАДАНУ ПОСЛУГУ ВАЖКО ПЕРЕОЦЕНИТЬ. ТАЛЕЙРАН ВІДРАЗУ ВЫДВИНУЛСя НА ПЕРШИЙ ПЛАН. ЙОМУ ВІДТЕПЕР ПОРУчАЮТСя ВИРОБІТКУ НАЙВАЖЛИВІШИХ ЗАКОНОПРОЕКТІВ (У чАСТКОВОСТІ Про НОВОЇ МЕТРИчЕСКОЙ СИСТЕМІ). НОВАя ПАРЛАМЕНТСКАя КАР'ЄРА КНяЗя РОЗВИВАЛАСЯ НАСТІЛЬКИ БЛЕСТяЩЕ, щО У 1790 РОЦІ ВІН БУВ ОБРАНИЙ ГОЛОВОЮ УчРЕДИТЕЛЬНОГО СОБРАНИя. ДВОРяНСТВО І ДУХОВЕНСТВО зАТЯТО ЗНЕНАВИДІЛИ ЙОГО ЗА РЕКВІЗИЦІЮ ЦЕРКОВНИХ ЗЕМЕЛЬ, А ТАТО ОТЛУчИЛ ЙОГО ВІД ЦЕРКВИ. АЛЕ УСЕ ВЖЕ МАЛО ХВИЛЮВАЛО КРУТО НАБИРАВ ВЫСОТУ ТАЛЕЙРАНА.

10 СЕРПНЯ 1792 РОКУ ОКОНчАТЕЛЬНО ВПАЛА ФРАНЦУЗСКАя МОНАРХИя. НАСТАВАЛИ ТАКІ КРУТІ І ГРІЗНІ ЧАСИ, щО НАВІТЬ ВСІЄЇ СПРИТНОСТІ І СПРИТНОСТІ КНяЗя МОГЛО НЕ ВИСТАЧИТИ, щОБ УРЯТУВАТИ ЙОГО ГРІШНУ ГОЛОВУ. АЛЕ ТАЛЕЙРАН ЗНОВУ ТОЙ САМИЙ ВСТИГАЄ ВИЇХАТИ У АНГЛІЮ. СПІЗНИСЯ ВІН ХОЧ НА КІЛЬКА ДНІВ, ЙОГО ГОЛОВА СКОТИЛАСЯ Б З ЕШАФОТА. ЦЕ МОЖНА УТВЕРЖДАТЬ ЗІ ВСІЄЇ ВИЗНАЧЕНІСТЮ, ТАК ЯК У ЗНАМЕНИТОМУ ЗАЛІЗНОМУ ШАФІ КОРОЛя ЗБЕРЕГЛИСЯ ДОКУМЕНТИ ЩО ПІДТВЕРДЖУЮТЬ, щО ЩЕ ВЕСНОЙ 91ГО ТАЛЕЙРАН ТАЄМНО ПРОПОНУВАВ КОРОЛЮ СВОЇ ПОСЛУГИ. ТОЖ, ШЛЯХ НАЗАД ВО ФРАНЦІЮ ЗАКРИТО, ЯКЩО НЕ НАЗАВЖДИ, ТЕ ОчЕНЬ НАДОЛГО. А Й У ЛОНДОНІ ЙОГО ПРИНяЛИ ВКРАЙ ВОРОЖЕ. МНОГОчИСЛЕННЫЕ ФРАНЦУЗЬКІ ЕМІГРАНТИ НЕНАВИДІЛИ ЦЬОГО ЗЛОДІЯ І РАССТРИГУ, І У ОДИН ПРЕКРАСНИЙ ДЕНЬ ЙОМУ БУЛО НАКАЗАНО ЗАЛИШИТИ АНГЛІЮ І ЇХАТИ КУДИ ПОБАЖАЄ. АЛЕ КУДИ? У МОНАРХИчЕСКУЮ ЄВРОПУ ТАЛЕЙРАНУ ПОКАЗАТЬСя БУЛО НЕЛЬЗя. ЙОГО ИМя ЗБУДЖУВАЛО ТАМ ЩЕ БІЛЬШЕ ЗЛОБИ, А МНОГОчИСЛЕННЫЕ ЕМІГРАНТИ МАЛИ ЩЕ БІЛЬШЕ ВЛИяНИя, нІЖ У ЛОНДОНІ. ЗАЛИШАЛАСЯ АМЕРИКА.

АЛЕ З ПОЛИТИчЕСКИМИ КОЛАМИ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ КНяЗЮ ТАЛЕЙРАНУ СБЛИЗИТСя НЕ ВДАЛОСЯ І ВІН ЗАНяЛСя РІЗНИМИ ЗЕМЕЛЬНИМИ СПЕКУЛяЦИяМИ. АЛЕ ПОГЛЯДИ ЙОГО БУЛИ ВСЕ ЩЕ СПРЯМОВАНІ НА ФРАНЦІЮ. І ОСЬ, ПІСЛЯ ВОЦАРЕНИя ДИРЕКТОРІЇ ПРОБИВ ДОВГООЧІКУВАНИЙ гОДИНУ ВОЗВРАЩЕНИя ХОЧ НА ГОСТИНУ. 20 СЕНТяБРя 1876 РОКУ ТАЛЕЙРАН ПРИБУВ У ПАРИЖ.

НАчИНАЛАСЬ НОВАя ЭРА У МОЄМУ ЖИТТІ ЄВРОПИ І УСЬОГО СВІТУ. НАчИНАЛАСЬ ВОНА І ДЛя ТАЛЕЙРАНА. ВІДРАЗУ ПО ПРИЇЗДУ КНяЗЬ ПОСПІШИВ ПРЕДЛОЖИТЬ СВОЇ ПОСЛУГИ ДИРЕКТОРІЇ. АЛЕ ТУТ ВИЯВИЛОСЯ ОДНЕ ПРИКРЕ ОБСТОяТЕЛЬСТВО, А САМЕ ДУРНАя СЛАВА ЄПИСКОПА ОТЕНСКОГО. НЕСМОТРя НА ЦЕ ВІН ЗНОВУ ТОЙ САМИЙ ЗМІГ чЕРЕЗ СВОЮ КОЛИШНЮ КОХАНКУ ДОБИТЬСя ПОСАДИ МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ. НА ЦЕ ПОСАДІ, ВІН ТАЛЕЙРАН НЕ ПРЕДПРИНяЛ РІШУЧЕ НІЯКИХ СПРОБ ПОКАРАТИ СВОЇХ НЕДОБРОЗИЧЛИВЦІВ, ХОТя МАВ ПОВНЕ МОЖЛИВІСТЬ ЗРОБИТИ ЦЕ. ЦЕ РОЗКРИВАЄ ЩЕ ОДНУ рИСКУ ЙОГО ХАРАКТЕРУ. ВІН МІГ СТЕРТИ У ПОРОШОК БУДЬ-ЯКОГО, ХТО Б НІ СТОяЛ У НЬОГО НА ШЛЯХУ, АЛЕ ВІН ПАЛЬЦЕМ Про ПАЛЕЦЬ НЕ УДАРИВ, щОБ ПОМСТИТИСЯ ВЛАСНИМ НЕДАВНІМ ВОРОГАМ ТОМУ, щО ЦЕ НЕ ВОЛОЧИЛО ДЛя НЬОГО ПРяМОЙ АБО НЕПРЯМОЇ ВИГОДИ. ПОМСТА САМА ПО СОБІ НЕ ПРИНОСИЛА ЙОМУ УДОВОЛЬСТВИя.

БУКВАЛЬНО З ПЕРШИХ Ж ДНІВ У ДИПЛОМАТИчЕСКОМ КОРПУСІ СТАЛИ ПИЛЬНО СТЕЖИТИ ЗА ТИМ, щО РОБИТИМЕ НОВИЙ ХОЗяИН ФРАНЦУЗЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ. ХАРАКТЕРНОЮ рИСОЮ НА ЦІЙ ПОСАДИ, ВПРОчЕМ, ЯК І НА ВСІХ ІНШИХ, СТАЛИ БЕСКОНЕчНЫЕ ВЗяТКИ, ЯКІ ВІН БРАВ ЗІ ВСІХ, ХТО ТАК АБО ИНАчЕ ЗАЛЕЖАВ ВІД ФРАНЦІЇ, НУЖДАЛСя ЙОГО АБО ЗАЛЕЖАВ ВІД ЇЇ МОЩІ, НЕ ЗАБЫВАя Про ТЕ, щО ЗАНАДТО МАЛЕНЬКОЇ ВЗяТКОЙ МОЖНА СКРИВДИТИ АВТОРИТЕТ ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ. ЩЕ ПРИ ЙОГО ЖИТТЯ РОБИЛИСЯ ОТчАяННЫЕ СПРОБИ СОСчИТАТЬ ЙОГО СОСТОяНИЕ, АЛЕ ВСЕ ВОНИ ОКОНчИЛИСЬ НЕУДАчЕЙ. НЕСчАСТНЫЕ СчЕТОВОДЫ ПРОСТО ЗБИВАЛИСЯ ЗІ СчЕТУ. ТАЛЕЙРАН БЕЗПРОГРАШНО ГРАВ НА БІРЖІ, ЗНАя НАПЕРЕД ПРЕДСТОяЩУЮ СИТУАЦІЮ. У ТЕ чИСЛІ І У СВіТЛі ПРИНяТЫХ ЇМ Ж РІШЕНЬ. ЗОЛОТИЙ ПОТІК ЛИЛСя До НЬОГО НЕСКОНчАЕМОЙ РІКОЮ. ВПРОчЕМ, ЙШЛИ ГРОШІ У КНяЗя ТАЛЕЙРАНА ТАКОЖ З жАХЛИВОЇ ШВИДКІСТЮ: КАРТИ, МНОГОчИСЛЕННЫЕ ТОРЖЕСТВА, БЕНКЕТИ, І КОНЕчНО ЖЕНЩИНЫ.

ТАЛЕЙРАН ПРИ КОНСУЛЬСТВІ І ИМПЕРИИ.

ДНІ 9 І 10 НОяБРя 1799 РОКУ ОКОНчАТЕЛЬНО ВІДДАЛИ ФРАНЦІЮ У РУКИ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. РЕСПУБЛІКА КОНчИЛАСЬ ВОЄННОЇ ДИКТАТУРОЮ. ПІСЛЯ ЛЮНЕВИЛЬСКОГО СВІТУ З АВСТРІЄЮ У 1801 РОЦІ І ДОГОВОРА З АНГЛІЄЮ У 1802 РУКИ У НАПОЛЕОНА 4 ВЖЕ ВСТИГ УКРЕПИТЬСя У ВЛАДИ ОПИНИЛИСЯ РАЗВяЗАННЫМИ ДЛя ОГРАБЛЕНИя СУСІДІВ. ДЛя ТАЛЕЙРАНА НАСТАЛИ ЗОЛОТІ ДЕНЬКИ. БОНАПАРТ ЗАХОПЛЮВАВ ЗЕМЛІ, А КНяЗЬ СТАТИСТИчЕСКИ ОФОРМЛяЛ ПОВІДОМЛЕННЯ Про СЛУчИВШЕМСя І ПОЛУчАЛ ВЕЛИЧЕЗНІ ВЗяТКИ ПРИ СКЛАДАННІ МИРНЫХ ДОГОВОРОВ ЗА СПИНОЮ ІМПЕРАТОРА. ЗНАВ СВІТ ЛІ НАПОЛЕОН Про те, щО ЙОГО ОБКРАДАЄ ЙОГО МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ? КОНЕчНО ЗНАВ СВІТ. АЛЕ ПРОЩАВ ЙОМУ ВСЕ, ТОМУ ЩО КОРИСТЬ, ЯКУ ПРИНОСИВ ТАЛЕЙРАН БУЛА НЕЗРІВНЯННО БІЛЬШЕ. БОНАПАРТ ОДНОЧАСНО ВОСХИЩАЛСя ВЛАСНИМ МІНІСТРОМ ЗА ЙОГО ЗДАТНІСТЬ ВІРТУОЗНО ВИРІШУВАТИ САМІ СКЛАДНІ ДИПЛОМАТИчЕСКИЕ ЗАПИТАННЯ І ОДНОЧАСНО ЗНЕВАЖАВ ЙОГО ЗА ХАРАКТЕР І НЕСТРИМНУ ПРИСТРАСТЬ До СТяЖАТЕЛЬСТВУ. САМ Ж ІМПЕРАТОР, ПРИСВАИВАя СОБІ чУЖІ КРАЇНИ І ГРАБя ВСЕ НОВІ І НОВІ НАРОДИ тРОХИ ЛІ НЕ ЩОДНЯ СчИТАЛ, щО ВІДКРИТО БРАТИ ДОБРЕ, А НИШКОМ ГАНЕБНО. ТАЛЕЙРАН ПРОЖИВ З НАПОЛЕОНОМ ДУША У ДУШУ ВСЕ 8 РОКІВ ДИКТАТУРИ І ЗРАДИВ ЙОМУ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ ОКОНчАТЕЛЬНО УБЕДИЛСя У СВОЄЧАСНОСТІ І ВИГІДНОСТІ ДЛя СЕБя ЦЬОГО ПОСТУПКА.

КНяЗЬ, ПРЕДВИДя НЕВІДВОРОТНЕ КРАХ ІМПЕРІЇ, ЗАЛУЧИВ НА СВОЮ БІК МІНІСТРА ПОЛІЦІЇ ФУШЕ, ЩОБ ЗМІЦНИТИ ВЛАСНІ ПОЗИЦІЇ І ЗАПОБІГТИ УТЕчКУ ІНФОРМАЦІЇ. АЛЕ ВІН НЕ УчЕЛ ОДНОГО. У НАПОЛЕОНА КРІМ ПОЛІЦІЇ ФУШЕ, БУЛА ЩЕ ОДНА ТАЙНАя ПОЛИЦИя, СЛЕДИВШАя ЗА САМИМ ФУШЕ. ТАКИМ ЧИНОМ ІМПЕРАТОР У СЕРЕДИНІ яНВАРя 1809 РОКУ У САМЫЙ РОЗПАЛ КРОВОПРОЛИТНОЇ ВІЙНИ У ІСПАНІЇ ПОЛУчИЛ ИЗВЕСТИя СВОДИВШИЕСя До СЛЕДУЮЩЕМУ: ПО-ПЕРШЕ, АВСТРИя З ЛИХОРАДОчНОЙ ПОСПІШНІСТЮ ВООРУЖАЕТСя, ПОЛЬЗУяСЬ ВАЖКИМ СТАНОВИЩЕМ, У ЯКИЙ ПОТРАПИЛИ ФРАНЦИя; ПО-ДРУГЕ, ФУШЕ І ТАЛЕЙРАН Про чИМОСЬ ПІДОЗРІЛО ТАЄМНО СГОВАРИВАЮТСя, НЕСХВАЛЬНО ОТЗЫВАяСЬ ПРИ ЦЕ ПРО ПОЛІТИКУ І ДЕЙСТВИяХ САМОГО ІМПЕРАТОРА. РОЗЛЮТОВАНИЙ БОНАПАРТ ПРИВСЕЛЮДНО тРОХИ БУЛО НЕ ПОБИВ СВОГО МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ, ГРОЗя ЙОМУ СМЕРТЮ, У ВІДПОВІДЬ НА щО ТАЛЕЙРАН ЙДЕ НА ЩЕ БІЛЬШЕ ЗБЛИЖЕННЯ З АВСТРІЙСЬКИМ ПОСЛОМ. ВІДТЕПЕР У НЬОГО ПОяВИЛОСЬ ЗАГАЛЬНЕ СПРАВА З АВСТРІЄЮ — ПОВАЛЕННЯ НАПОЛЕОНА, І КОЛИ ВІЙНА З АВСТРІЄЮ ВЕСНОЙ 1809 РОКУ ЗНОВУ ТОЙ САМИЙ НАчАЛАСЬ, БАГАТО, ВКЛЮчАя САМОГО ТАЛЕЙРАНА ПЕРЕДБАЧАЛИ, щО ВОНА БУДЕ НАБАГАТО ТяЖЕЛЕЕ, нІЖ АУСТЕРЛИЦКАя КОМПАНИя 1805. ОДНОЧАСНО ГЛАВА ФРАНЦУЗЬКОГО МЗС ВЕЛ ТАЄМНУ ЛИСТУВАННЯ З РОСІЙСЬКИМ ЦАРЕМ ОЛЕКСАНДРОМ, ЗА ПЕВНУ ПЛАТУ ПОСТАВЛяя ЙОМУ СЕКРЕТНІ СВЕДЕНИя Про ФРАНЦУЗЬКОЇ АРМІЇ І ПЛАНАХ РАЗВИТИя ФРАНЦУЗЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛИТИКИ.

З НАчАЛОМ ФРАНЦУЗЬКОЇ КОМПАНІЇ У РОСІЇ ПРЕДСКАЗАНИя ТАЛЕЙРАНА СТАЛИ СБЫВАТЬСя: ВЕЛИКАя АРМИя ТАяЛА НА ОЧАХ ТАК І НЕ ПРИНяВ НЕ ОДНОГО ВЕЛИКОГО СРАЖЕНИя З ВІДСТУПАЮЧИМИ РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ. У РОЗМОВАХ З БЛИЗЬКИМИ ЛЮДЬМИ ТАЛЕЙРАН ГОВОРИТЬ, щО НАСТАВ МОМЕНТ СКИНУТИ ІМПЕРАТОРА. АЛЕ СКИНУТИ ЙОГО У ВИГЛЯДІ ВНУТРІШНЬОЇ РЕВОЛЮЦІЇ БУЛО НЕМОЖЛИВО, ТАК ЯК НАПОЛЕОН ПОЛЬЗОВАЛСя ШИРОКОЇ ПІДТРИМКОЮ НАРОДНЫХ МАС І, НАСАМПЕРЕД КРЕСТЬяНСТВА, БУРЖУАЗІЇ І АРМІЇ. ЗНАя ЦЕ, ТАЛЕЙРАН НЕ ПОСПІШАВ ВІДЧИНЯТИ КАРТЫ.

ТАЛЕЙРАН І РЕСТАВРАЦИя БУРБОНОВ.

ПІСЛЯ РОЗГРОМУ ФРАНЦУЗЬКОЇ АРМІЇ У РОСІЇ І ВЗяТИИ ПАРИЖА РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ НА ПЕРШИЙ ПЛАН ЗВІВСЯ ПИТАННЯ ПРЕСТОЛІ У ФРАНЦІЇ. І ТУТ МНЕНИя НА ЦЕЙ СчЕТ РОЗДІЛИЛИСЯ. ЦАР ЦАРІВ ОЛЕКСАНДР ХОТІВ ПОСАДИТЬ НА ПРЕСТОЛ ТРИРІЧНОГО СИНА НАПОЛЕОНА, РИМСЬКОГО КОРОЛя З РЕГЕНТСТВОМ МАТЕРІ. ТАЛЕЙРАН Ж ПЕРЕКОНУВАВ ЙОГО У ПОТРЕБИ ВОЗВРАЩЕНИя ДО ВЛАДИ ДИНАСТІЇ БУРБОНІВ. НЕЛЬЗя СКАЗАТЬ, щО ТАЛЕЙРАН, ПРЕДЛАГАя ВІДДАТИ ПРЕСТОЛ У РУКИ СТАРОЇ ДВОРяНСКОЙ ДИНАСТІЇ НЕ ПЕРЕДБАЧАВ РЕЗУЛЬТАТУ ПОДІБНОГО РАЗВИТИя ПОДІЙ. ЩО МОГЛИ ПРЕДЛОЖИТЬ РАЗВИВАЮЩЕЙСя ФРАНЦУЗЬКОЇ БУРЖУАЗНОЇ РЕСПУБЛІЦІ КУчКА КРИКЛИВИХ АРИСТОКРАТІВ. НЕ ОБЛАДАя НІЯКИМИ ДОСТОЇНСТВАМИ КРІМ НЕЙМОВІРНОГО САМОМНЕНИя, ВОНИ МАЛИ ВЕСЬМА ПЕВНІ ПЛАНИ НА РЕСТАВРАЦІЮ ФЕОДАЛЬНОЇ МОНАРХІЇ. НІЖ МОГЛИ КОНчИТЬСя ПОДІБНІ АПЕТИТИ ДОСВІДЧЕНОМУ ПОЛІТИКУ ТАЛЕЙРАНУ БУЛО ДОБРЕ ВІДОМО. АЛЕ З ІНШОГО БОКУ ВІН СМЕРТЕЛЬНО БОяЛСя ПОМСТИ ЗА ЗРАДУ ЗБОКУ ДИНАСТІЇ БОНАПАРТОВ У СЛУчАЕ ЇХ ПРИХОДУ До ВЛАДИ. КРІМ ТОГО, ВІН РАССчИТЫВАЛ НА ЩЕДРЕ ВИНАГОРОДУ ЗБОКУ БУРБОНІВ ЗА ДОПОМОГА У ЗАХОПЛЕННІ ВЛАДИ. ШЛЯХОМ МНОГОчИСЛЕННЫХ ПІДКУПІВ І НАЙСКЛАДНІШИХ ИНТРИГ ВІН ЗУМІВ ДОБИТЬСя, щОБ ВЛАДА У ФРАНЦІЇ БУЛА ВІДДАНО САМЕ БУРБОНАМ. РАЗОМ ІЗ ТИМ ТАЛЕЙРАН НАТКНУЛСя НА ПОВНЕ НЕРОЗУМІННЯ ЗІ СТОРОНИ АРИСТОКРАТІЇ СЛОЖИВШЕЙСя ПОЛИТИчЕСКОЙ СИТУАЦІЇ. ВІН ДЕяТЕЛЬНО ПЕРЕКОНУВАВ ЇХ, щО ПЕРЕТВОРИТИ БУРЖУАЗНУ РЕСПУБЛІКУ НАЗАД У ФЕОДАЛЬНУ МОНАРХІЮ НЕМОЖЛИВО, щО УТРИМАТИ ВЛАДА МОЖНА ТІЛЬКИ ШЛЯХОМ СОХРАНЕНИя ОСНОВНИХ РЕВОЛЮЦІЙНИХ ЗАВОЮВАНЬ. АЛЕ НИчЕГО ПОДІБНОГО БУРБОНИ І ЧУТИ НЕ ХОТІЛИ. КРАХ БУВ ОчЕВИДЕН.

ТРЕБА ВІДЗНАЧИТИ, щО КОЛИШНЬОГО МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ОДНАКОВО ЗНЕВАЖАЛИ І СТАРАя АРИСТОКРАТИя І НАПОЛЕОНІВСЬКІ МІНІСТРА. ОДНІ ЗА РАЗДАчУ ЦЕРКОВНИХ ЗЕМЕЛЬ І ГОНЕНИя ПРОТИ ЕМІГРАНТІВ, ІНШІ ЗА ЗРАДУ ІМПЕРАТОРУ У МОМЕНТ, КОЛИ ТОЙ ОТчАяННО БОРОЛСя ПРОТИ ВСІЄЇ ЄВРОПИ. ШИРОКО БУВ ВІДОМИЙ АФОРИЗМ, ПУЩЕНИЙ У ПЕчАТЬ У 1815 РОЦІ. «КНяЗЬ ТАЛЕЙРАН ВІД ТОГО ТАК БАГАТИЙ, щО ЗАВЖДИ ПРОДАВАВ ВСІХ ТИХ, ХТО ЙОГО КУПУВАВ»". І ЦЯ ДВУЕДИНАя ТОРГОВАя ОПЕРАЦИя. КОТОРАя ЛЕЖАЛА У ОСНОВІ ВСІХ ТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ НА ПРОТяЖЕНИИ УСЬОГО ЗЕМНОГО СТРАНСТВИя ГЕРЦОГА БЕНЕВЕДСКОГО ОТМЕчАЛОСЬ ВСЮДИ, ДЕ ЗНАЛИ ИМя ШАРЛя — МОРІСА ТАЛЕЙРАНА — ПЕРИГОРА.

ТАЛЕЙРАН НА ВІДЕНСЬКОМУ КОНГРЕСІ. СТО ДНЕЙ.

23 СЕНТяБРя 1814 РОКУ ФРАНЦУЗСКАя ДЕЛЕГАЦИя ПРИБУЛА У ВЕНУ. ПРОГРАМА ДІЙ У ТАЛЕЙРАНА До ТОМУ ЧАСУ ВЖЕ БУЛА ДОСТАТОчНО чІТКО ВИРОБЛЕНО, АЛЕ ПРИ ЦЕ СТАНОВИЩЕ ЙОГО ЗАЛИШАЛОСЯ НЕЗАВИДНОЮ: ЛИчНО ЗНЕВАЖУВАНИЙ ПРЕДСТАВНИК ПЕРЕМОЖЕНОЮ ДЕРЖАВИ. ВІН ВИСТАВИВ ПЕРЕД КОНГРЕСОМ 3 ОСНОВНИХ ТРЕБОВАНИя. ПО-ПЕРШЕ, ФРАНЦИя ВИЗНАЄ ЛИШЕ ТІ РЕШЕНИя КОНГРЕСУ, ЯКІ БУЛИ ПРИНяТЫ НА ПЛЕНАРНИХ ЗАСЕДАНИяХ У ПРИСУТНОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ ВСІХ ДЕРЖАВ. ПО-ДРУГЕ, ФРАНЦИя БАЖАЄ, щОБ ПОЛЬЩА БУЛА ВІДНОВЛЕНО АБО У СОСТОяНИИ 1805 РОКУ, АБО ПО ЇЇ СОСТОяНИЮ ДО ПЕРШОГО РАЗДЕЛА. ПО-ТРЕТЄ, ФРАНЦИя НЕ СОГЛАСИТСя НІ НА РАСчЛЕНЕНИЕ, НІ, ТИМ БІЛЬШЕ НА ПОЗБАВЛЕННЯ САМОСТОяТЕЛЬНОСТИ САКСОНІЇ. ОДНОЧАСНО МІНІСТР РОЗКИНУВ ШИРОКУ МЕРЕЖА ИНТРИГ, СПРЯМОВАНИХ НА ТЕ, щОБ НАЛАШТУВАТИ РОСІЮ І ПРУССІЮ ПРОТИ АВСТРІЇ І АНГЛІЇ. АГІТАЦІЇ ЦІ МАЛИ МЕТОЮ ПОШИРЕННЯ СЕРЕД КРАЇН — УчАСТНИКОВ КОНГРЕСУ ТРИВОГИ ЩОДО НІБИ Б НАВИСЛОЇ ЗАГРОЗИ ГЕГЕМОНІЇ РОСІЙСЬКОГО ИМПЕРАТОРА.

НЕСМОТРя НА ОчЕВИДНУЮ СЛАБКІСТЬ ФРАНЦИя У ОБЛИЧЧІ ЇЇ МІНІСТРА ВИРІШИЛА ЗАНяТЬ САМУ АКТИВНУ ПОЗИЦІЮ НА КОНГРЕСІ яВНО ПРЕУВЕЛИчИВАя СВОЇ МОЖЛИВОСТІ. АЛЕ ВСЕ АТАКИ НА ОЛЕКСАНДРА ЩОДО ПОЛЬЩІ БУЛИ РІШУЧЕ ВІДБИТІ. ПОНяВ, щО У ПИТАННЯ З ПОЛЬЩЕЮ ПРОГРАНО ОКОНчАТЕЛЬНО І БЕЗПОВОРОТНО, ТАЛЕЙРАН ДЕяТЕЛЬНО ЗАНяЛСя РІШЕННЯМ САКСОНСЬКОГО ПИТАННЯ, ИНТЕРЕСОВАВШЕГО ФРАНЦІЮ НАБАГАТО БІЛЬШЕ. ТРЕБА ВІДЗНАЧИТИ, щО НА ЦЕ ФРОНТЕ ЗРОБИТИ ВДАЛОСЯ БАГАТО. ТЕРРИТОРИя САКСОНІЇ БУЛА РОЗДІЛЕНО НАПОЛОВИНУ ТАК, щО ЛУчШАя чАСТИНА З МІСТАМИ І НАЙБІЛЬШ БАГАТИМИ ПРОМИСЛОВИМИ МІСЦЯМИ ЗАЛИШИЛАСЯ ПІД ВЛАДОЮ САКСОНСЬКОГО КОРОЛя.

ТОЖ, ПРОГРАВШИ ПОЛЬСЬКИЙ СПРАВА, ТАЛЕЙРАН У ЗНАчИТЕЛЬНОЙ МЕРЕ ВИГРАВ САКСОНСЬКЕ І ПОВНІСТЮ ВИГРАВ СВОЮ ГОЛОВНУ СТАВКУ: БУРЖУАЗНАя ФРАНЦИя НЕ ТІЛЬКИ НЕ БУЛА РОЗХАПАНА ПО ШМАТКАХ ФЕОДАЛЬНО-АБСОЛЮТИСТСКИМИ ВЕЛИКИМИ ДЕРЖАВАМИ, А Й УВІЙШЛА РІВНОПРАВНОЇ У СЕРЕДУ ВЕЛИКИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ. КРІМ ТОГО, БУЛА РОЗБИТА ГРОЗНАя ДЛя ФРАНЦУЗІВ КОАЛИЦИя. САМЕ ТАКИМИ Є ОСНОВНІ ПІДСУМКИ НАПРяЖЕННОЙ ДЕяТЕЛЬНОСТИ МІНІСТРА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ТАЛЕЙРАНА У ЦЕЙ ПЕРІОД НА МІЖНАРОДНОЇ АРЕНЕ.

І РАПТОМ ГРяНУЛ ГРІМ СЕРЕД яСНОГО НЕБА. НАПОЛЕОН РАПТОВО ВІДПЛИВ З ОСТРОВИ ЕЛЬБИ І, ВИСАДИВШИСЬ У МИСУ ЖУАН, ВІДНОВИВ ИМПЕРИЮ У три ТИЖНЯ НЕ ЗРОБИВШИ ПРИ ЦЕ НЕ ЖОДНОГО ПОСТРІЛУ І НЕ ЗУСТРІВШИ НІЯКОГО СОПРОТИВЛЕНИя. ПОВЕРНЕННЯ НАПОЛЕОНА І ПАНИчЕСКОЕ ВТЕЧА БУРБОНІВ ЗАСТАЛИ ТАЛЕЙРАНА АБСОЛЮТНО ЗНЕНАЦЬКА. ЗНОВУ ЗАНяВ МІСЦЕ НА ТРОНІ, БОНАПАРТ ДАВ ЗНАТИ КНяЗЮ щО ЗНОВУ БЕРЕ ЙОГО НА СЛУЖБУ. АЛЕ ТАЛЕЙРАН ОСТАЛСя У ВЕНІ, ТАК ЯК НЕ ВІРИВ У МИЛОСТИВЕ РОЗТАШУВАННЯ ІМПЕРАТОРА До СОБІ Й ПРОчНОСТЬ НАПОЛЕОНІВСЬКОГО ЦАРСТВОВАНИя. НАВПАКИ ВІН ДЕяТЕЛЬНО СКЛОНяЕТ ОЛЕКСАНДРА ПОМОчЬ БУРБОНАМ У ВИГНАННІ САМОЗВАНЦА.

13 БЕРЕЗНЯ 1815 РОКУ ПРЕДСТАВНИКИ ВОСЬМИ ДЕРЖАВ, СОБРАВШИЕСя НА ВІДЕНСЬКОМУ КОНГРЕСІ ОБЪяВИЛИ НАПОЛЕОНА «ПОЗА ЦИВІЛЬНИХ І ГРОМАДСЬКИХ ВІДНОСИН», «ВОРОГОМ І ЗБУРЮВАЧЕМ СВІТОВОГО СПОКОЙСТВИя». НАПОЛЕОН БУВ ОБРЕчЕН.

МІНІСТЕРСТВО ТАЛЕЙРАНА — ФУШЕ.

ДРУГИЙ ПАРИЗЬКИЙ МИР.

18 ИЮНя 1815 РОКУ БИТВА ПІД ВАТЕРЛОО ПОКОНчИЛА З ВТОРИчНЫМ ЦАРСТВОВАНИЕМ НАПОЛЕОНА. ЛЮДОВІК ВІСІМНАДЦЯТИЙ У ОТОЧЕННІ ЗГРАЇ ОЗЛОБЛЕНИХ ВЛАСНИМ ВТОРИчНЫМ ВИГНАННЯМ ЕМІГРАНТІВ СТАВ СОБИРАТЬСя НАЗАД У ПАРИЖ. ТАЛЕЙРАНУ АБСОЛЮТНО БЕЗ ВСяКИХ ПІДСТАВ ЗДАЛОСЯ, щО ВІН АБСОЛЮТНО НЕОБХІДНИЙ БУРБОНАМ ДЛя ВТОРИчНОГО ВОЗВРАЩЕНИя НА ПРЕСТОЛ. АЛЕ САМІ УЛЬТРАРОяЛИСТЫ НЕ ТІЛЬКИ НЕ БАЖАЛИ МИРИТЬСя З ПЕРЕБУВАННЯМ У ВЛАДИ ЦЬОГО РЕНЕГАТА, А Й НАВАЖИЛИСЯ НА ГЕНЕРАЛЬНУ чИСТКУ ВСІХ ВИЩИХ УРЯДОВИХ МІСЦЬ ВІД КОЛИШНІХ ДЕяТЕЛЕЙ ЧАСІВ РЕВОЛЮЦІЇ І ІМПЕРІЇ. АЛЕ НЕСМОТРя НА ЦЕ ЛЮДОВІКУ У 1815 РОЦІ ЗНОВУ ТОЙ САМИЙ НЕ ПРЕДСТАВЛяЛОСЬ ВОЗМОЖНЫМ ВІДРАЗУ ИЗБАВИТЬСя ВІД ТАЛЕЙРАНА, У РЕЗУЛЬТАТІ чОГО ТАЛЕЙРАН І ФУШЕ ВВІЙШЛИ У НОВИЙ УРЯД. До ТОМУ ЧАСУ ЦІ ЛЮДИ ВЖЕ ДОБРЕ ЗНАЛИ ДРУГ ДРУРА І МАЛИ БАГАТО СПІЛЬНОГО. І ТОЙ І ДРУГИЙ ПРЕДСТАВЛяЛИ СОБОЮ ВІДЧУВАЛИ ГЛУБОчАЙШЕЕ ЗНЕВАГА До чОМУ Б ТЕ НІ БУЛО, КРІМ ЛИчНЫХ ІНТЕРЕСІВ. КОЛИ КУЛЬГАВОЮ КНяЗЬ ЙШОВ ПІДТРИМУВАНИЙ ФУШЕ ПО ПАЛАЦУ. ПРИДВОРНІ ПОШЕПКИ ГОВОРИЛИ, щО ЙДЕ ВАДА ОПИРАЮЩИЙСя НА ЗЛОЧИН. ЇХ МРАчНЫЙ ЛИК, ПОВІЛЬНО ЩО ЙДЕ ПО ДВІРСЬКИМ КОРИДОРАХ НАВІВАВ СТРАХ І НЕНАВИСТЬ. ТОЖ, ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ПІД ВАТЕРЛОО ПОТРІБНО БУЛО ФОРМАЛЬНО ОФОРМИТИ МИРНИЙ ДОГОВІР З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ ДЕРЖАВАМИ. ДЛя ТАЛЕЙРАНА ВІДКРИВАЛОСЯ НОВЕ ПОЛІ ДИПЛОМАТИчЕСКОЙ ДЕяТЕЛЬНОСТИ. СТО ДНІВ ПОВТОРНОГО ЦАРСТВОВАНИя НАПОЛЕОНА ФОРМАЛЬНО УНИчТОЖИЛИ ПАРИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 30 МАя 1815 РОКУ І ПРУССИя ВЖЕ НА ЦЕЙ РАЗ НАДЕяЛАСЬ ПОЛУчИТЬ ЕЛЬЗАС І ЛОТАРИНГІЮ. АЛЕ ЇХ ЗАХВАТНИчЕСКИЕ АПЕТИТИ ЗНОВУ НАШТОВХНУЛИСЯ НА РІШУЧИЙ ПРОТЕСТ РОСІЙСЬКОЇ СТОРОНИ. ТАКИМ ЧИНОМ НОВИЙ ДОГОВІР ФОРМАЛЬНО ПІДТВЕРДЖУВАВ СТАРИЙ ПАРИЗЬКИЙ СВІТ 30 МАя 1815 РОКУ ЗА ИСКЛЮчЕНИЕМ КІЛЬКОХ НЕЗНАчИТЕЛЬНЫХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЗМІН НА КОРИСТЬ СОЮЗНИКІВ І БУВ ОКОНчАТЕЛЬНО ОФОРМЛЕНИЙ 19 СЕНТяБРя 1815 РОКУ. ХОТя У СПРАВІ БОРОТЬБИ ЗА ЦІЛІСНІСТЬ ФРАНЦУЗЬКИХ ТЕРИТОРІЙ МЕТИ ОЛЕКСАНДРА І ТАЛЕЙРАНА ЗБІГАЛИСЯ, ФРАНЦУЗЬКИЙ МІНІСТР ОБ'ЄКТИВНО СТАВ НЕПОТРІБНИЙ ЦАРЮ, ТАК ЯК ЗАГРОЗА НОВОГО ВОССТАНИя ПРОТИ БУРБОНІВ БУЛА ЛІКВІДОВАНА 150 000 СОЛДАТ ОКУПАЦІЙНОЇ АРМІЇ ВІЙСЬК КРАЇН СОЮЗНИКІВ ЗАЛИШЕНИХ НА ФРАНЦУЗЬКОЇ ТЕРИТОРІЇ. ДНІ КАБІНЕТУ ТАЛЕЙРАНА БУЛИ СОчТЕНЫ І 24 СЕНТяБРя 1815 РОКУ КНяЗЬ БЕНЕВЕНТСКИЙ БУВ ВІДПРАВЛЕНИЙ У ОТСТАВКУ.

ТАЛЕЙРАН У ОТСТАВКЕ.

ОПИНИВШИСЬ НЕ У СПРАВ ТАЛЕЙРАН ПЕРШИМ ДІЛОМ ЗАТІВАЄ РИЗИКОВАНУ УГОДУ. СПРАВА У ТЕ, щО ЩЕ У 1814 РОЦІ ВІН УКРАЛ ІЗ ДЕРЖАВНИХ АРХІВІВ ФРАНЦІЇ БАГАТО СЕКРЕТНИХ ДОКУМЕНТІВ ТАЄМНУ ЛИСТУВАННЯ НАПОЛЕОНА. РЕчЬ ЙШЛА Про ПЕРШОТВОРИ З ЛИчНЫМИ ПОДПИСяМИ ІМПЕРАТОРА, І БАГАТО ІЗ НИХ, ЯК СТВЕРДЖУВАВ ТАЛЕЙРАН, ВЕСЬМА КОМПРОМЕТУВАЛИ САМОГО КАНЦЛЕРА АВСТРІЇ МЕТТЕРНІХА. ВСЕ ЦІ СВЕДЕНИя ВІН НАМЕРЕВАЛСя ПРОДАТЬ АВСТРІЇ ЗА ПІВМІЛЬЙОНА ФРАНКІВ, ПО ПОВОДУ чОГО СТАВ ВЕСТИ ПЕРЕГОВОРИ З АВСТРІЙСЬКОЇ СТОРОНОЙ. ЦІЛКОМ ОСОЗНАВАя, щО РОБИТЬ ОчЕВИДНУЮ ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ, ТАЛЕЙРАН ОПАСАяСЬ ВОЗМЕЗДИя У СЛУчАЕ РАСКРЫТИя ІНЦИДЕНТУ ДОГОВАРИВАЕТСя Про ПОЛИТИчЕСКОМ ПРИТУЛОК У АВСТРІЇ ДЛя СЕБя І СВОЄЇ СІМ'Ї. ОДНАК ТАЛЕЙРАН ВКРАЙ БЕЗСОРОМНО ОБДУРИВ МЕТТЕРНІХА, ТОМУ ЩО ІЗ 832 ПРОДАНИХ ДОКУМЕНТІВ ЛИШЕ 73 ОПИНИЛИСЯ У САМІСІНЬКОМУ ДІЛІ ОРИГІНАЛАМИ, ПІДПИСАНИМИ БОНАПАРТОМ, А ВСЕ РЕШТА ПРОСТИМИ СЛУЖБОВИМИ КОПИяМИ І ПРИТОМУ МАЛО ИНТЕРЕСНЫМИ.

ПРОВЕРНУВШИ ЦЮ УГОДУ КНяЗЬ НА ВРЕМя ОТОШЕЛ ВІД СВОЇХ ПРИВЫчНЫХ ЗАНяТИЙ. ИМЕя ВЕЛИЧЕЗНЕ БАГАТСТВО, ЧУДОВИЙ ЗАМОК У ВАЛАНСЭ І ПАЛАЦ У ПАРИЖІ, ВІН НАРЕШТІ МІГ ЗАЖИТИ СПОКІЙНІЙ ЖИТТЯМ. ТАЛЕЙРАН СІВ ЗА МЕМУАРИ. ВІН НАПИСАВ ЇХ 5 ТОМІВ, ЯКІ БУЛИ ЗГОДОМ ВИДАНО РОСІЙСЬКОМОВНА мОВІ У СКОРОЧЕНОМУ ВАРИАНТЕ.

НЕЛЬЗя СКАЗАТЬ, щО У ПЕРШІ РОКИ РЕСТАВРАЦІЇ ТАЛЕЙРАН НЕ ПЫТАЛСя ВЕРНУТЬСя ДО ВЛАДИ. ВІН РОБИВ ПУБЛИчНЫЕ ЗАяВЛЕНИя, ТЕ ТАМ, ТЕ ТУТ ЕРНИчАя І НАСМЕХАяСЬ НАД БЕЗПРОСВІТНОЇ ДУРІСТЮ КОРОЛІВСЬКИХ МІНІСТРІВ. ТІ, У СВОЮ ОчЕРЕДЬ, ХОЧА Й НЕНАВИДІЛИ КНяЗя БЕНЕВЕНТСЬКОГО, АЛЕ ЗНОВУ ТОЙ САМИЙ ВЕСЬМА ЙОГО ПОБОЮВАЛИСЯ, щОБ РЕШИТЬСя НА ЖОРСТКІ ЗАХОДИ ПО ВІДНОШЕННЮ До НЬОГО. ТАЛЕЙРАН Ж ПРОДОВЖУЄ УСІМА СИЛАМИ БОРОТЬСя ПРОТИ РЕАКЦІЙНОГО КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ СНАчАЛА РІШЕЛЬЄ, ПОТІМ ДЕКАЗА. ЦЯ БОРОТЬБА БУЛА ПРОДОВЖЕННЯМ ТІЄЇ ТАКТИКИ, ЯКУ ВІН ВИЯВИВ У СВОЄМУ ЛИСТІ ОЛЕКСАНДРОВІ ЩЕ У 1814 РОЦІ. ВІН ХОТІВ ТОДІ ВСУПЕРЕЧ ВЛАСНИМ ПРАВИЛЬНИМ УБЕЖДЕНИяМ Про ЗГУБНОСТІ УЛЬТРАРОяЛИСТСКОЙ РЕАКЦІЇ ПРИМКНУТИ САМЕ До УЛЬТРАРОяЛИСТАМ, З МЕТОЮ УДЕРЖАТЬСя У ВЛАДИ. КОЛИ Ж ВОНИ ВИДАЛИЛИ ЙОГО У ВІДСТАВКУ ВІН, НАЗНАчЕННЫЙ чЛЕНОМ ПАЛАТИ ПЕРІВ, СТАВ ВСЕ-ТАКИ МАНЕВРУВАТИ З МЕТОЮ СБЛИЗИТЬСя З НИМИ НА ПОчВЕ БОРОТЬБИ ПРОТИ ЛІБЕРАЛЬНИХ МІНІСТЕРСТВ РІШЕЛЬЄ - ДЕКАЗА, щОБ ХОТя Б ТАКИМ ШЛЯХОМ ВЕРНУТЬСя ДО ВЛАДИ. АЛЕ ОСЬ НАСТАЄ 1820 РІК І ПІСЛЯ УБИВСТВА ГЕРЦОГА БЕРРІЙСЬКОГО УХОДяТ ЛІБЕРАЛЬНІ МІНІСТРИ. НАчИНАЕТСя БЕЗУДЕРЖНАя РЕАКЦИя. І ТУТ ВЖЕ НЕ ТІЛЬКИ ТАЛЕЙРАНУ СТАНОВИТСя ОчЕВИДНО, щО БУРЖУАЗИя ВИРІШИЛА ДАТИ РІШУЧИЙ ВІДСІЧ ДВОРяНСКО-АБСОЛЮТИСТСКИМ ТЕНДЕНЦИяМ. БЕЗНАДЕЖНАя ПОЛИТИчЕСКАя СЛІПОТА І СЛАБКІСТЬ ДВОРяНСКОЙ РЕАКЦІЇ НАБУВАЄ ВСЕ БІЛЬШЕ І БІЛЬШЕ яСНІ ОчЕРТАНИя.

ТОДІ ТАЛЕЙРАН ВИРІШИВ ОКОНчАТЕЛЬНО І БЕЗПОВОРОТНО РОЗІРВАТИ З УЛЬТРАРОяЛИСТСКОЙ РЕАКЦІЄЮ, ЯКОЮ СЛУЖИВ ІЗ сУТО КАР'ЄРИСТСЬКИХ МІРКУВАНЬ. ВІН ВИМОВЛЯЄ У ПАЛАТІ ПЕРІВ РЕчИ ПРОТИ ЗБРОЙНОГО ВТОРЖЕНИя У ІСПАНІЮ ДЛя ПОДАВЛЕНИя ТАМ РЕВОЛЮЦІЇ І ВОССТАНОВЛЕНИя АБСОЛЮТИЗМУ ФЕРДИНАНДА СЬОМОГО. ТАК Ж ВІН зАТЯТО ВИСТУПАЄ НА ЗАХИСТ СВОБОДИ ПЕчАТИ І ПРОТИ РЕАКЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ УРЯДУ Про ЦЕНЗУРІ. ДАНІ ВЫСТУПЛЕНИя МАЛИ ВЕЛИЧЕЗНИЙ УСПІХ У ЛІБЕРАЛЬНИХ КОЛАХ І ЗБЛИЗИЛИ ТАЛЕЙРАНА З ЛІДЕРАМИ ЛІБЕРАЛЬНОГО ДВИЖЕНИя: ТЬЕРОМ, МИНЬЕ, РОЙЕ-КОЛЛАРОМ.

ПОЛИТИчЕСКАя СИТУАЦИя НАКАЛяЛАСЬ. НОВИЙ КОРОЛЬ КАРЛ ДЕСяТЫЙ ВПЕВНЕНО ВЕЛ КРАЇНУ У ПРОПАСТЬ ТОМУ ЩО СчИТАЛ, щО У КОРОЛя ЯКОМУ ЗАГРОЖУЮТЬ Є ТІЛЬКИ ДВА ВИХОДУ «ТРОН АБО ЕШАФОТ». КАРЛ ДУМАВ, щО САМЕ ПОСТУПКИ НЕМОЖЛИВО ВІДОКРЕМИТИ МОЖУТЬ ЗАНАПАСТИТИ ХИБКЕ ЦАРЮВАННЯ ДИНАСТІЇ. 27 ИЮЛя 1830 РОКУ СЛУчИЛОСЬ ТЕ, щО ПОВИННО БУЛО СЛУчИТЬСя: РЕВОЛЮЦИя У ТРИ ДНя ЗНЕСЛА З ПРЕСТОЛУ КАРЛА І ВРЮ ДИНАСТІЮ БУРБОНІВ. НАВСЕГДА.

ТАЛЕЙРАН ПРИ ЛИПНЕВОЇ МОНАРХИИ.

ПОСОЛОСТВО У АНГЛИИ.

ОСТАННІ ГОДЫ.

ЩЕ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ РЕВОЛЮЦІЇ ОПОЗИЦІЙНІ ДЕПУТАТИ ЗАПРОПОНУВАЛИ ТРОН ЛУЇ - ПИЛИПОВІ, ГЕРЦОГУ ОРЛЕАНСКОМУ, АЛЕ З УМОВОЮ, щО ВІН НАЗАВЖДИ ОТРЕчЕТСя ВІД КАРЛА І ВІД ВСІЄЇ СТАРШІЙ ДИНАСТІЇ БУРБОНІВ. ГЕРЦОГ КОЛЕБАЛСя. ВІН ЗВІВСЯ ПЕРЕД ВИБОРОМ. АБО СТАТИ ГОЛОВНИМ НАМІСНИКОМ ЛЕГІТИМНОГО МОНАРХА, ГЕРЦОГА БОРДОСКОГО, НА КОРИСТЬ ЯКОГО ОТРЕКСя ВІД ПРЕСТОЛУ КАРЛ ДО ДОСТИЖЕНИя ЇМ СОВЕРШЕННОЛЕТИя, АБО ПРИНяТЬ КОРОНУ ІЗ РУК ПЕРЕМІГШОЇ БУРЖУАЗІЇ І ВІДМОВИВШИСЬ ВІД ПРИНЦИПА ЛЕГІТИМНОСТІ СІСТИ НА ПРЕСТОЛ. СЛЕДУя СОВЕТУ ВЕЛИКОДОСВІДЧЕНОГО ТАЛЕЙРАНА, АВТОРИТЕТ ЯКОГО БУВ ВЕЛИЧЕЗНИЙ, ЛУЇ - ФІЛІПП ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ І 9 СЕРПНЯ 1830 РОКУ ВІН БУВ УРОЧИСТО ПРОГОЛОШЕНИЙ КОРОЛЕМ. І У ПЕРШІ Ж ДНІ НОВОГО ЦАРСТВОВАНИя ВИЯВИЛОСЯ, щО ХОТя ИЮЛЬСКАя РЕВОЛЮЦИя ПЕРЕМОГЛА ОКОНчАТЕЛЬНО І БЕЗПОВОРОТНО, АЛЕ Є НА СВІТІ ОДИН АРИСТОКРАТ, БЕЗ ДОПОМОГИ ЯКОГО ТОРЖЕСТВУЮЩАя БУРЖУАЗИя НІЯК НЕ МОЖЕ ОБІЙТИСЯ: ЦЕ ВСЕ ТА САМА КНяЗЬ ТАЛЕЙРАН — ПЕРІГОР, ХВОРИЙ СЕМИДЕСяТИ ШЕСТИРІЧНИЙ СТАРИЙ, ЯКОГО НЕ РАЗ ВЖЕ ХОВАЛИ ГАЗЕТЫ. І НЕ ТІЛЬКИ ТОМУ. ЩО ВІН РУКОВОДСТВУяСЬ ВЛАСНОЇ ПОЛИТИчЕСКОЙ ДАЛЕКОГЛЯДНІСТЮ ЗАРАНЕЕ СБЛИЗИЛСя З МАЙБУТНІМИ ПОБЕДИТЕЛяМИ. А Й ТОМУ, щО РОБОТА ЙОГО ЧІПКОГО АНАЛИТИчЕСКОГО РОЗУМУ БУЛА НЕЗАМІННА ДЛя НОВОГО КОРОЛя, ЯК ПОТРЕБУВАЛИ ЙОГО ВСЕ ЙОГО ПРЕДШЕСТВЕННИКИ.

СТАНОВИЩЕ НОВОГО КОРОЛя БУЛО НЕЛЕГКИМ, ОСОБЛИВО ПЕРЕД ОБЛИЧЧЯМ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ. ПІСЛЯ ВТОРИчНОГО СВЕРЖЕНИя БУРБОНІВ, ФРАНЦИя ОПИНИЛАСЯ У ПОВНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ИЗОЛяЦИИ. КРІМ ТОГО, НАД НЕЮ НАВИСЛА ЗАГРОЗА ВТОРЖЕНИя, ТАК ЯК ЖАНДАРМ ЄВРОПИ МИКОЛА ПЕРШИЙ ВИНОШУВАВ ПЛАНИ ПО ВІДНОВЛЕННЮ ЛЕГІТИМНОЇ КОРОЛІВСЬКОЇ ДИНАСТІЇ НА ПРАРОДИТЕЛЬСКОМ ПРЕСТОЛІ. ИСХОДя ІЗ ЦЬОГО НА ПЕРШИЙ ПЛАН ВО ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ВИЙШЛА ЗАДАчА ПРЕОДОЛЕНИя ЦІЙ ИЗОЛяЦИИ. ДЛя РЕШЕНИя ЦІЙ ПРОБЛЕМИ НЕОБХІДНО БУЛО ПОЛУчИТЬ ВИЗНАННЯ НАСАМПЕРЕД АНГЛІЇ І КОНЕчНО РОССИИ.

ПРИБУВШИ З ДИПЛОМАТИчЕСКОЙ МИССИЕЙ У АНГЛІЮ ТАЛЕЙРАН, НЕСМОТРя НА МИНУЛІ СчЕТЫ З ЦІЙ КРАЇНОЮ ВСТАНОВИВ З НЕЮ ВЕСЬМА ПРОчНЫЕ ДИПЛОМАТИчЕСКИЕ ОТНОШЕНИя. АЛЕ ГОЛОВНЕ, щО ЗРОБИВ ТАЛЕЙРАН НА ПОСАДІ ПОСЛА ЛУЇ - ПИЛИПА У ЛОНДОНІ БУЛО ЙОГО УчАСТИЕ У ОСВІТІ БЕЛЬГІЙСЬКОГО ДЕРЖАВИ. БЕЛЬГИЙСКАя РЕВОЛЮЦИя, ВСПЫХНУВШАя СЛІДОМ ЗА ЛИПНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЄЮ У ФРАНЦІЇ, ПРИЗВЕЛА До ВІДДІЛЕННЮ БЕЛЬГІЇ ВІД ГОЛЛАНДІЇ. У САМІЙ Ж ФРАНЦІЇ ІСНУВАЛИ ВЕСЬМА ПРОТИВОРЕчИВЫЕ МНЕНИя ЩОДО МАЙБУТНЬОГО БЕЛЬГІЇ. ОДНІ СчИТАЛИ НЕОБХІДНИМ ПРИСОЕДИНЕНИЕ БЕЛЬГІЇ До ФРАНЦІЇ, ІНШІ, щО НЕОБХІДНО ОСВІТА НОВОГО СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ. ТАЛЕЙРАН ЗАПЕРЕЧИВ ПРИСОЕДИНЕНИЕ БЕЛЬГІЇ ТАК ЯК ЗНАВ СВІТ, щО АНГЛИя ВОСПРОТИВИТСя ТАКОГО ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ. ТОМУ ВІН НАчАЛ ВІДСТОЮВАТИ ІДЕЮ ОБРАЗОВАНИя БЕЛЬГІЙСЬКОГО КОРОЛІВСТВА І ЦЕ ЙОМУ ВДАЛОСЯ ПІСЛЯ ДОВГИХ ЗУСИЛЬ НА ЛОНДОНСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ, СКЛИКАНІЙ ПО ЙОГО НАСТОяНИЮ. ЦЕЙ БЛИСКУЧИЙ УСПІХ ТАЛЕЙРАНІВСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ НАСТІЛЬКИ ПІДВИЩИВ ЙОГО У ОЧАХ ФРАНЦУЗЬКОГО КОРОЛя, щО ЗАЙШЛА РЕчЬ Про НАЗНАчЕНИИ ТАЛЕЙРАНА ПЕРШИМ МІНІСТРОМ (ПІСЛЯ СМЕРТІ КАЗИМИРУ ПЕРЬЄ У 1832 РОЦІ). АЛЕ СТАРИЙ КНяЗЬ ВИРІШИВ, щО У ЛОНДОНІ ЙОМУ БУДЕ СПОКІЙНІШЕ. СТАРИЙ ФИЗИчЕСКИ СЛАБШАВ. НАПРИКІНЦІ НОяБРя 1834 РОКУ ВІН ВМОВИВ ЛУЇ - ПИЛИПА ДАТИ ЙОМУ ВІДСТАВКУ. ЗА ВРЕМя ПРЕБЫВАНИя НА ПОСАДІ ПОСЛА У ЛОНДОНІ ВІН ВСТИГ ДАТИ ГРОМАДЯНСТВО ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ У ЄВРОПІ ТА ЗМІЦНИВ ПРЕСТОЛ ЛУЇ - ПИЛИПА НА СВІТОВОЇ АРЕНІ, СПРИЯВ СТВОРЕННЯ САМОСТОяТЕЛЬНОГО БЕЛЬГІЙСЬКОГО КОРОЛІВСТВА. ВІН УДАЛИЛСя У ЗАМОК ВАЛАНСЭ, ДЕ СТАВ ДОЖИВАТИ ВІКУ СТАРІСТЬ У РОЗКОШІ І БАГАТСТВІ, НАКОПИЧЕНИЙ ЗА ВРЮ ЙОГО НЕВТОМНУ ЖИЗНЬ.

17 МАя 1838 РОКУ ТАЛЕЙРАН СКОНчАЛСя.

ЗАКЛЮчЕНИЕ

ТАЛЕЙРАН ПОМЕР, ЗАВЕРШИВ СВОЄ ГРІШНЕ МАНДРІВКА ПО НЕ МЕНШ ГРІШНОЇ ЗЕМЛІ. ЙОГО ПОЛНАя ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ, ЙОГО ЗДАТНІСТЬ З БЕЗМяТЕЖНЫМ чОЛОМ І ВЫСОКО ПОДНяТОЙ ГОЛОВОЮ ЙТИ ПО ЖИТТЄВОМУ ШЛЯХУ, МИЛОСТИВО, ЯК НЕчТО САМО СОБОЮ РАЗУМЕЮЩЕЕСя, СОБИРАя ДАНИНА ПОчТЕНИя, ЗБИВАЛА З, А ЩО, НАВОДИЛА У ПОДИВ БАГАТЬОХ. ЛЮДИ НЕ ЩО ЛЮБИЛИ І НЕ ПОВАЖАВ ТАЛЕЙРАНА ТЕРяЛИСЬ І ДИВУВАЛИСЯ ІНША РАЗ ПЕРЕД ЭТИМАБСОЛЮТНЫМ АМОРАЛИЗМОМ ТАЛЕЙРАНА, СПОЛУЧЕНИМ З НАЙДОСКОНАЛІШИМ СПОКОЄМ ДУХУ І СОЗНАНИЕМ ЯКОЮ — ТЕ МНИМОЇ СВОЄЇ ПРАВОТИ. ЗДАВАЛОСЯ, щО ТАЛЕЙРАН вІДЧУВАЄ СЕБя НЕ РЕАЛЬНО ЧИННИМ ОБЛИЧЧЯМ, А КИМОСЬ НА КШТАЛТ ЗРИТЕЛя, СТОРОННЬОГО СОЗЕРЦАТЕЛя ВІДБУВАЛИСЯ НЕ БЕЗ ЙОГО УчАСТИя ПОДІЙ. ІНШІ, ОЦЕНИВАя ДЕяТЕЛЬНОСТЬ ЦЬОГО лЮДИНИ НЕ З МОРАЛЬНОЇ, А З ПОЗИЦІЇ ОБ'ЄКТИВНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ЙОГО ДЕяТЕЛЬНОСТИ ГОВОРяТ Про те, щО НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЗА щО ЛЮДИ ДОРІКАЮТЬ ЙОГО. ТАК, ВІН ПОСЛІДОВНО ЗРАДЖУВАВ ВСЕ ПАРТІЇ, ВСЕ УРЯДУ. АЛЕ ВІН ЗОВСІМ НЕ ЗРАДЖУВАВ ЇХ. А ТІЛЬКИ ЗАЛИШАВ, КОЛИ ВОНИ ПОГИБАЛИ. ВІН РАНІШЕ ВСІХ РОЗУМІВ, щО ЇХ СЕРЦЕ ПЕРЕСТАЛО БИТЬСя І ВИХОДИВ. ВИХОДИВ До НАСТУПНИКОВІ, КОЛИ ІНШІ ЩЕ ЯКЕСЬ ВРЕМя ПРОДОВЖУВАЛИ СЛІПО СЛУЖИТИ ТРУПУ. ЇХ ВІРНІСТЬ НЕ БУЛА БІЛЬШЕ. АЛЕ ЇХ ОМАНУ БУЛО ТРИВАЛІШОЮ ВІД. І ТОМУ ЗАВЕРШИТИ РОЗПОВІДЬ ПРО ЦІЙ БЕЗУМОВНО НЕОРДИНАРНОЇ І яСКРАВОЮ ЛИчНОСТИ ХОчЕТСя СЛОВАМИ САМОГО ТАЛЕЙРАНА: «Я НИчУТЬ НЕ ДОРІКАЮ СЕБя У ТЕ, щО СЛУЖИВ ВСІМ РЕЖИМАМ, ВІД ДИРЕКТОРІЇ ДО ЧАСУ, КОЛИ я ПИШУ, ТОМУ щО я ОСТАНОВИЛСя НА ІДЕЇ СЛУЖИТИ ФРАНЦІЇ, ЯК ФРАНЦІЇ, У ЯКОМУ Б СТАНОВИЩІ ВОНА НЕ БЫЛА».