Контрольна по зовнішньоекономічній діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА ДЕМ’ЯНЧУКА.

[email protected].

Контрольна робота із дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність».

Виконала:

Перевірив:

РІВНЕ — 2004.

34. Форми й види міжнародного туризму.

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, котра надає усі можливості для ознайомлення із історією, культурою, звичаями, духовними й релігійними цінностями даної країни й її народу, й дає прибуток в скарбницю. Не кажучи уже про ті, що «годує» ця система дуже багато фізичних й юридичних осіб, так чи інакше заговорили українською у «язаних із наданням туристичних послуг. Крім значної з статтею прибутку туризм є ще й одним із могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти й пересічних громадян.

Туристична діяльність в розвинених країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам отримали 58 млрд $, Франція й Італія — по 27 млрд $, Іспанія -25 млрд $.

У Україні туристичний бізнес розвивається із переважною орієнтацією на виїзд. Переважну більшість діючих ми туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, й лише невелика їхнього частина працює на залучення гостей в Україну — тобто все робиться так, що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж. Яка ж картина міжнародного ринку тур. послуг тепер, як він в перспективі змінюється? У умовах, що створилися, ці запитання представляються актуальними.

У цей годину індустрія туризму є однією із форм міжнародної торгівлі, що найбільш динамічно розвиваються послугами. У останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі становили 5,1%, валютних надходжень — 14%. Згідно із даними всесвітньої туристичної організації, в 1995 році в світі було б зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). Загалом про «єми валютних надходжень від туризму за період із 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

По прогнозах експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму якщо продовжуватися й далі. За різними підрахунками, до 2000 року ця галузь стані провідною експортною галуззю в світі. Очікується, що при збереженні темпів зростання, що склалися число міжнародних подорожей до 2005 року досягне 900 млн. Чоловік, а 2010 року збільшиться й складі порядку 937 млн. чоловік.

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежати наступні чинники:

1) Економічне зростання й соціальний прогрес призвели до розширення про «єму ділових поїздок й поїздок із пізнавальними цілями.

2) Вдосконалення всіх видів транспорту здешевіло поїздки.

3) Збільшення числа найманих робітників й службовців в розвинених країнах й підвищення їхні матеріального й культурного рівня.

4) Інтенсифікація праці й отримання трудящими более тривалих відпусток.

5) Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах й спрощення прикордонної формальності.

як й будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом.

Слово tourist із «явилося в англійській мові на початку ХІХ століття і у перекладі із англійської означає: тієї, хто здійснює поїздку зазаради власного задоволення чи розширення культурного кругозору. По визначенню ООН турист — це особа, що перебуває в даній місцевості терміном более ніж однією ніч й менш ніж на рік.

Туризм — це динамічне, що розвивається, орієнтоване на споживача явище. Всесвітня рада у туризмі й подорожам наголосила наступні характеристики сучасного туризму:

— це найбільша індустрія світу, що має приблизно $ 3,5 трлн. обігового капіталу й, що включає у собі такі компоненти як:

— подорожі (круїзи, автобуси, літаки, автомобілі, залізниці);

— проживання (готелі й мотелі, конференції, виставки, зустрічі);

— харчування (ресторани, кафе, бари);

— відпочинок й дозвілля (гри, парки, розваги, атракціони).

Туризм — це екскурсії, походи й подорожі в які відпочинок поєднується із пізнавальними й освітніми цілями. По призначенню й формами проведення туризм поділяється на плановий (екскурс ний) й самодіяльний.

При плановому туризмі учасники подорожують автобусами, літаках, теплоходах, у поїздах по наперед намічених маршрутах, зупиняються в готелях чи на турбазах, де їхні надається ночівля, харчування й екскурсовод.

У самодіяльному туризмі подорож будується повністю чи частково на самообслуговуванні. Тут туристи сам намічають маршрути й спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг й місце відпочинку, намічають місця для екскурсій.

Значення туризму в світі постійно зростає, що заговорили українською у «язано із впливом туризму на економіку окремої країни. У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

1. Міжнародний туризм — джерело валютних надходжень для країни й засіб для забезпечення зайнятості.

2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс й ВНП країни.

3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму.

4. З зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення й підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводити до розвитку економічної інфраструктури країни й мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом із економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входити до трьох найбільших галузей, поступаючись нафтодобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома ваги які в світовому експорті 11% й 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму становив 7% від загального обсягу світового експорту й 3% від світового експорту послуг.

У годину туризм класифікується:

По цілям: маршрутно-пізнавальний; спортивно-оздоровчий; самодіяльний, у тому числі із активними способами пересування; діловий й конгрес-туризм; курортний, лікувальний; гірськолижний; фестивальний; мисливський; екологічний; шоп-туризм; релігійний; навчальний й ін.; по ступеня мобільності: пересувний; стаціонарний; змішаний; за формою участі: індивідуальний; груповий; сімейний; за віком: зрілий; молодіжний; дитячий; змішаний; по тривалості: одноденний; багатоденний; транзитний; по використанню транспортних засобів: автомобільний; залізничний; авіаційний; водяний; велосипедний; кінний; комбінований; по сезонності: активний туристський сезон, міжсезон (напівсезон), несезон; по географії: міжконтинентальний; міжнародний (міжрегіональний); регіональний; місцевий; прикордонний; за способом пересування: пішохідний; із використанням традиційних транспортних засобів; із використанням екзотичних видів транспорту (канатна дорога, фунікулер, дирижабль, повітряна лантуха, дельтаплан).

Міжнародний туризм впливає на розвиток як окремих країн, то й світової економіки в цілому. У міру розширення міжнародної торгівлі і інших форм міжнародних економічних відносин, підвищення рівня культури і освіти міжнародний туризм також якщо розвиватися.

Отже, туризму, що належить до сфери послуг, притаманні усі тих особливості, що були перераховані вище.

Можна виділити наступні види туризму.

Екскурсійний туризм — подорож у пізнавальних цілях. Це одна із найбільш розповсюджених форм туризму.

Рекреаційний туризм — подорож для відпочинку й лікування. Цей вид туризму є дуже розповсюдженим в усьому світі. У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки й функціонує паралельно із іншими видами туризму.

Діловий туризм — поїздки, заговорили українською у «язані із виконанням професійних обов «язків. У зв «язку із загальною інтеграцією й встановленням ділових контактів діловий туризм щорічно здобуває усє понад значення. Поїздки відбуваються із метою відвідування про «єктів, що належати фірмі чи представляють для неї особливий інтерес; для проведення переговорів, для пошуку додаткових каналів постачання чи збуту й т.д. Звертання до туристичних фірм у всіх подібних випадках дозволяє організувати поїздку із найменшими витратами, заощаджуючи годину. Крім того, до сфери ділового туризму відноситься організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів й т.д. Таких випадках великого значення набувають спорудження при готельних комплексах спеціальних залів, установка устаткування для зв «язку й т.д.

Етнічний туризм — поїздки для побачення із родичами. Туристські агентства допомагають із оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз й т.д.

Спортивний туризм — поїздки для участі в спортивних заходах. До послуг туристських фірм удаються у цьому випадку як керівники спортивних команд, організатори змагань, то й болільники й просто бажаючі бути присутніми на змаганні.

Цільовий туризм являє собою поїздки на різні масові заходи.

Релігійний туризм — подорож, що має метою виконання яких-небудь релігійних процедур, місій.

Караванінг — подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах.

Пригодницький (екстремальний) туризм — туризм, зв «язаний із фізичними навантаженнями, а іноді із небезпекою для життя.

Водяний туризм — поїздки на борті теплохода, яхти і інших річкових й морських судів по ріках, каналам озерам, морях. Географічно й за годиною цей туризм дуже різноманітний: від годинних й одноденних маршрутів до багатотижневих круїзів по морях й океанам.

Усі ці види туризму найчастіше тісно переплітаються між собою, й їхнього найчастіше важко виділити в чистому вигляді.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистих контактів зростає.

Міжнародний туризм не рівномірний, що пояснюється насамперед різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн й регіонів.

Най-більший розвиток міжнародний туризм отримав в західноєвропейських країнах. На частку цого регіону доводитися понад 70% світового туристичного ринку й біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% доводитися на Америку, менше за 10% - на Азію, Африку й Австралію разом взяті.

Всесвітня організація у туризмі в своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) й країни що є, в основному, що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв «язків спричинив створення численних міжнародних організацій, сприяючих поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їхнього число входять: спеціалізовані установи системи Організації Про «єднаних Націй (ООН), організації, де запитання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично й не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні й регіональні організації по туризму.

З розвитком масового організованого туризму й переходом його на нову основу, що спирається на розвинену туристичну індустрію й сучасні кошти транспорту, сталися деякі зміни в інших формах організації міжнародного туризму.

По-перше, істотно зросло число роздрібних фірм, котрі пропонують туристичні послуги турагентів й часто позбавлених юридичної й господарської незалежності.

По-друге, змінився характер діяльності туристичних оптових фірм, котрі перетворилися в туроператорів, що пропонують повний комплекс послуг у вигляді інклюзив — турів.

По-третє, із «явилися великі корпорації, засновані на капіталі транспортних, торгових, страхових компаній й банків, здійснюючі операції по представленню туристичних послуг клієнтам.

Всі вищеназвані категорії фірм відрізняються один від одного по функціях й характеру діяльності.

Туристичні агентства — це роздрібні фірми, що виконують роль посередників між туроператорськими фірмами й обслуговуючими підприємствами, із одного боці, й клієнтами-туристами, із іншою. Турагенства чи організують тур, що пропонуються туроператорськими фірмами, чи займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним туристам чи групам осіб, встановлюючи безпосередні зв «язки із транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійним бюро. Продажів турів здійснюється по цінах, що встановлюються туроператорами й вказаним в їхні проспектах. За реалізацію інклюзив-турів турагенства отримують певну комісійну винагороду від туроператорів.

Реалізація окремих видів послуг здійснюється по цінах, що встановлюються їхні виробниками, а й за надання розрізнених послуг турагенства можуть встановлювати певні націнки до роздрібних цін виробника. Більшість турагенств знаходиться в сфері впливу великих туристичних оптових фірм, авіаційних компаній, готельних корпорацій й торгових фірм.

3. Суть, позначка й принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Зовнішньоекономічні відносини України з зарубіжними державами здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну й дотримання принципів міжнародного права.

У зовнішньоекономічній діяльності можна виділити такі основні напрями: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні відносини, техніко-економічні зв «язки, транспортні й науково-технічні. Перелічені напрями діяльності здійснює ряд організаційних структур управління, котрі про «єдналися у зовнішньоекономічний комплекс.

Функції вищих органів управління зосереджені у Міністерстві зовнішніх економічних зв «язків України, Державному митному комітеті й Державному експертно-імпортному банку України. разом із Міністерством економіки України, Національним банком смердоті здійснюють функції державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні.

Підприємства й організації як суб «єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють розвиток прямих зв «язків із підприємствами й організаціями інших країн, укладення господарських договорів й контрактів із розвитку виробничої й науково-технічної кооперації та інші форми зв «язків із партнерами зарубіжних країн.

Політика держави у сфері зовнішньоекономічних відносин характеризуватиметься такими особливостями:

V на розвиток зовнішньоекономічних зв «язків якщо орієнтована структура економіки України. Вона базуватиметься на існуючому економічному потенціалі, а пріоритетний розвиток отримуватимуть виробництва, котрі забезпечуватимуть науковий й технологічний прорив на зовнішній ринок;

V зовнішньоекономічна діяльність України орієнтуватиметься на залучення іноземного капіталу й одержання іноземних кредитів, створення спільних підприємств та вільних економічних зон;

V передбачається розвиток туризму, відпочинку та інших видів послуг, залучення іноземних фахівців, розширення навчання та стажування за кордоном поряд із розвитком товарообміну як найбільш розвинутого напряму зовнішньоекономічної діяльності;

V Україна сприятиме проведенню пайового будівництва нових підприємств та реконструкції діючих із наступним розподілом продукції, що виробляється на їхнього потужностях за умовами, визначеними окремими договорами;

V надаватиметься підтримка господарських суб «єктів у збереженні взаємних поставок продукції й товарів, що входили у склад колишнього СРСР, вживаються заходь щодо запобігання реекспорту продукції, що поставляється;

Законом України «Про економічну самостійність України «від 3 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню доля в міжнародному поділі роботи та розвиває економічне співробітництво із іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності й взаємної вигоди. Підприємства й організації мають право вступати у прямі господарські зв «язки та співробітничати із підприємствами та організаціями інших держав, створювати із ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші про «єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні «, є частиною зовнішньоекономічної діяльності України й регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність «від 16 апреля 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб «єктів господарської діяльності України та іноземних суб «єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на територї України, то й за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються укра-їнські та іноземні суб «єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності: а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва; в) принцип юридичної рівності й недискримінації; р) принцип верховенства закону; буд) принцип захисту інтересів суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності; е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

* фізичні особини — громадяни України, іноземні громадяни та особини без громадянства, котрі мають цивільну правоздатність й дієздатність згідно із законами України й постійно проживають на її території;

* юридичні особини, зареєстровані як такі в Україні й котрі мають постійне місцезнаходження на територї України, до того числі юридичні особини, майно та/або капітал які є повністю у власності іноземних суб «єктів господарської діяльності;

* про «єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, котрі не є юридичними особами згідно із законами України, але й мають постійне місцезнаходження на територї України й яким цивільноправовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

* структурні одиниці іноземних суб «єктів господарської діяльності, котрі не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але й мають постійне місцезнаходження на територї України;

* спільні підприємства за участю суб «єктів господарської діяльності України та іноземних суб «єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні й котрі мають постійне місцезнаходження на її території;

* інші суб «єкти господарської діяльності, передбачені законами.

України.

При цьому усі зазначені суб «єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особини мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність із моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно з законами України. Фізичні особини, котрі мають постійне місце проживання на територї України, мають зазначене право, якщо смердоті зареєстровані як підприємці згідно із Законом України «Про підприємництво », а фізичні особини, котрі не мають постійного місця проживання на територї України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо смердоті є суб «єктами господарської діяльності за законом держави, в якій смердоті мають постійне місце проживання чи громадянами якої смердоті є.

Юридичні особини мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів із моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Всі суб «єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на територї інших держав згідно з законами цих держав.

Іноземні суб «єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на територї України, мають декларація про відкриття своїх представництв на територї України. Реєстрація цих представництв здійснюється у порядку, встановленому ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність » .

Суб «єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть здійснювати будь-які її види, не заборонені прямо й у виключній формі законами України. До видів зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, належать:

> експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

> надання суб «єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб «єктам господарської діяльності й навпаки.

Серед цих послуг — виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристичні та ін.;

> наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інші види кооперації із іноземними суб «єктами господарської діяльності;

> навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

> міжнародні фінансові операції та операції із цінними паперами;

> кредитні та розрахункові операції, створення банківських, кредитних та страхових установ як за межами України, то й на її території;

> спільна підприємницька діяльність, у тому числі створення спільних підприємств;

> підприємницька діяльність, заговорили українською у «язана із наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних про «єктів власності;

> організація та здійснення діяльності у галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів тощо; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на територї України;

> товарообмінні (бартерні) операції;

> орендні, у тому числі лізингові, операції;

> операції із придбання, продаж та обміну валют на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

> інші види зовнішньоекономічної діяльності.

Безпосереднє здійснення підприємствами зовнішньоекономічної діяльності регулюється Державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється для забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найсприятливіших умів для залучення економіки нашої держави до системи світового поділу роботи та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв «язків та торгівлі, Державна митна служба України відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність », а також органи місцевого самоврядування, компетенція які у галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного Закону та ст. 35 Закону України «Про місцеве самоврядування «від 21 травня 1997 р.

Однією із форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на територї України. Такий режим встановлений Декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання й валютного контролю «від 19 лютого 1993 р. № 15−93, яким водночас визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів й функції банків та інших кредитнофінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов «язки суб «єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюється згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність », Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. й Декретом Кабінету міністрів України «Про Єдиний митний тариф України «від 11 января 1993 p. № 4−93.

Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність ». Відповідно до зазначеної з статтею в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

. генеральна ліцензія — відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції із певним товаром (товарами) та/або із певною країною.

(групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цого товару (товарів);

. разова (індивідуальна) ліцензія — разовий дозвіл, що має іменний характер й видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб «єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

. відкрита (індивідуальна) ліцензія — дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але й одного місяця) із визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна).

Для шкірного виду товару встановлюється лише одна частка ліцензій.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх економічних зв «язків й торгівлі на підставі заяв суб «єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не винен перевищувати обсягу установленої квоти. У Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

. глобальні квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару (товарів) без зазначення конкретних країн.

(груп країн), в котрі товар (товари) експортується чи із які він (смердоті) імпортується;

. групові квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару з зазначенням групи країн, у котрі товар експортується чи із які він імпортується;

. індивідуальні квоти (контингенти) — квоти, що встановлюються для товару з зазначенням конкретної країни, у якої товар може експортуватись чи із якої він може імпортуватись.

Крім того, запроваджено антидемпінгові, компенсаційні та спеціальні квоти.

Для шкірного виду товару встановлюється лише одна частка квоти.

Відповідно до чинного законодавства можуть застосовуватися і інші форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: використання спеціальних імпортних процедур, запровадження спеціальних економічних зон та інших спеціальних правових режимів, застосування спеціальних санкцій за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Загалом інструменти державної політики ділять на тарифні й нетарифні.

Тарифні заходь зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов’язані із митними зборами.

Митний тариф — являє собою систематизований перелік товарів з зазначенням митних зборів, якими смердоті обкладаються при перетині державного кордону.

Мито підвищує ціну імпортних чи експортних товарів, впливаючи цим на обсяг й структуру зовнішньоекономічного обороту. Міта бувають: адвалерні (% від ціни), специфічні (% від ваги, обсягу), змішані.

Нетарифні заходь регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на декілька категорій:

1. Це заходь які безпосередньо направлені на обмеження експортноімпортних операцій із метою захисту певних галузей національної економіки.

Ліцензування — передбачає видачу імпортеру чи експортеру через уповноважений державний орган ліцензії на ввіз чи вивіз певного товару протягом встановленого терміну.

Контингентування (квотування) — це обмеження у вартісному чи кількісному виразі, котрі вводяться на імпорт та (чи) експорт певних товарів на певний період.

Антидемпінгові мита — застосовуються при імпорті товарів у випадку встановлення факту демпінгу — продаж товарів за кордон за цінами нижчими ніж на національному ринку.

Імпортні податки — включають: податок за перетин кордону, збори за оформлення митних документів, збір за митний огляд товару, перевірка його якості.

Встановлення умів використання валюти отриманої суб'єктами підприємницької діяльності від зовнішньоекономічних операцій визначається законодавчими актами.

2. Це заходь, котрі відносяться до суто адміністративних формальностей при експорті-імпорті товарів й безпосередньо не направлені на обмеження зовнішньої торгівлі. Сюди відносять: встановлення технічних та санітарних стандартів та норм, вимоги до упакування та маркування, вимоги до розливу.

3.Це заходь, дії які помітно впливають в кінцевому випадку на експорт чи імпорт: валютні обмеження, регулювання інвестицій.

Список використаної літератури.

1. Мельник А. Ф. «Державне регулювання економіки» -До: 1994р.

2. Морозова Т. Г. Пикулькин А.В. «Державне регулювання экономики».

— М; 1997 г.

3. Пересунъко З. I. Право державної власності в Україні (історія, сучасність, перспективи). — Кіровоград: Єлисавет, 1998.

4. Пірат Р. А., Цират А. У. Міжнародний арбітраж як засіб дозволу зовнішньоекономічних суперечок. — До., 1997.

5. Сімок Про. З. Правове регулювання та захист іноземних інвестицій (за законодавством України, Угорщини, Польщі та Словаччини). — Ужгород,.

2000.

6. Линдерт П. Х. Економіка світогосподарських зв’язків. М.: Прогрес 1992.

7. Бабышев Л. Туризм як галузь італійської економіки. МЭиМО. 1995 № 12.

8. Балабанов І.Т. Валютні операції М.: Фінанси і Статистика, 1993.

9. Герчіков І. Маркетинг й міжнародна комерційна справа М., Київ, 1990. 10. Добрецов А. Експорт послуг та діючий міжнародний туризм. Економіка і жизнь.

1995 № 42. 11. Кирилова О. Т., Волкова Л. А. Маркетинг у туризмі. СПб., 1996.