Характеристика країн з прикладу Индии

I. Економіко-географічне становище Індії. Географічне становище. Індія — країна давньої і самобутньої культури, минаючої походить з глиб тисячоліть, яка зробила величезний внесок у людську цивілізацію. Вона однієї із перших колоніальних країн домоглася політичної самостійності (1947 р.). У цьому дома колишньої колонії Великобританії по релігійному принципу утворилося два суверенних держави — Індія й Пакистан (пізніше зі складу останнього виділилося незалежну Українську державу Бангладеш). Територія Індії формою нагадує гігантський трикутник, хіба що відгороджений від решти Азії високої стіною Гімалаїв. У літературі цю велику область часто називають Індійським субконтинентом. Хоча довжина морських кордонів Індії значно менше сухопутних, і вони відіграють провідну роль економічного життя країни. Уздовж її берегів пролягає світовий торговельний шлях, відкриває великі змогу розширення зв’язків із країнами Сходу, і Запада.

Природные ресурси. У природному відношенні Індія — одне з найбагатших країн світу. Недарма у колоніальне час її називали «перлиною британської корони ». Тут благодатний клімат, колосальні агрокліматичні ресурси. Запаси деяких видів мінерального сировини (залізної і марганцевої руд, хромитов, титану, цирконію, мусковита) мають світове значення. Великі запаси вугілля, руд кольорових металів, золота. Багато районів і прибережні акваторії перспективні не на нафту. Численні річки — джерело зрошення і гидроэлектроэнергии. Великі земельні ресурси Індії, територія якої лише не набагато менше площі всіх країн Західної Європи. Багатство тепла в умовах муссонного субтропічного і тропічного клімату дозволяє збирати на чималої площі два-три урожаї. Вийшовши на шлях самостійного історичного поступу, Індія домоглася значних успіхів у багатьох областях. Було створено багатогалузевий промисловий комплекс. Через війну «зеленої революції «у кілька разів збільшилося виробництво зерна, завдяки чому країні ліквідований масовий голод. Помітно поліпшилося соціальне обслуговування. У цьому розвиток Індії шляхом соціально-економічних перетворень тісно пов’язані зі створенням і зміцненням державного сектора экономики.

II.Современный рівень економіки. Займає 2 місці після Китаю з чисельності населення. Населення Індії - близько 900 людина. У 50-ті рр. темпи зростання населення були дуже великі - 4,5%, проте нині вони є 2%, що пов’язані з проведенням демографічної політики. За обсягом ВВП країна посідає 17 у світі - близько 226 млрд. доларів. На одну особу доводиться 320 доларів. Проводиться політика імпортозаміщення. Запаси залізної руди становлять ¼ світових. Країна займає 3 місце по запасам марганцю, 2 місце з видобутку титану. З іншого боку країна є експортером хрому і листовий міді. Розвинений теплоенергетичний комплекс, основою якого є кам’яне вугілля. Нафта та газу є, проте потреби у цих ресурсах задовольняються з допомогою імпорту. Частка Індії світовому промисловому виробництві незначна. Вироблення електроенергії становить близько двох% світового виробництва. Значно розвинений транспорт, за обсягом перевезень Індія займає 5 у світі. Провідні позиції належать залізниці транспорту. Індія має власний повітряний флот, помітна морська держава, має великим торговим флотом, але 60% перевезень здійснюється ненациональными кораблями. Є 8 великих портів, найбільшими серед яких є Бомбей і Калькутта. Помітна роль світовому с/г. Найбільше поголів'я великої рогатої худоби, але з їдять. Країна займає 5 у світі (1 серед та розвитку) по поголів'ю овець. 20% світового виробництва рису, 8,5% світового збору пшениці. 4 у світі по виробництву бавовни. Великий виробник чаю, 3 у світі по виробництву тютюну. 0,6% частка у світовому експорті. Експортна квота становить 9,6% (трохи, оскільки у Індії ємний внутрішній ринок). По прибутку душу населення Індія належить до групи найбідніших країн. 30% населення живуть поза межею бідності. Соціально-економічна структура господарства характеризується многоукладностью, яка зародилася ще з часів колоніалізму. Характерна риса — дуалізм (сучасний і традиційна сектора). Після здобуття відбувається зміна в соціальноекономічної структурі, проходить процес розвитку сучасного сектора. З 52 р. мета державної політики — форсоване розвиток ринкової економіки, що спирається на сучасну технічну основу незалежну від іноземного капіталу. І тому розвиток державного сектора економіки в галузях капіталомістких й активна регулювання економіки. Завдання: підтримати розвитку власного великого капіталу, викоренити феодальні пережитки, підпорядкування торговельного і позичкового капіталу інтересам розвитку промислового капіталу. Ці завдання забезпечувалися з допомогою розвитку державного сектора економіки в області важкої в промисловості й інфраструктури і завдяки впливу на економіку: індикативне планування, системи протекціонізму. У середовищі сучасних галузях промисловості - залучення іноземного капіталу, обмеження сфери функціонування великого індійського капіталу (розширення державного сектора економіки в капіталомістких галузях), розширення власної економічної діяльності держави, створення суто державних підприємств, і навіть державнокапіталістичних підприємств, система державної закупівлі (частка держ. замовлення окремими галузях сягає 50−60% всієї продукції, держ. замовлення сприяє стабільному попиту з боку держави до цілого ряду продукції). Сфери діяльності державно-капіталістичного сектора: інфраструктура і паливні галузі (частка держави щонайменше 40%), енергетика (96%), транспорт (48%), видобуток нафти й газу (100%), видобуток вугілля (99%), банківське страхову справу (93% обороту), зовнішня торгівля (60% імпорту і 28% експорту), обробна промисловість (10%). Іноземний капіталістичний уклад: за кількістю підприємств невеликий — 80 суто іноземних підприємств (проти 80-му р. на 20 менше). У основному чи діє у джутової промисловості (3%), хімічної, машинобудуванні, металургії (39% разом) — це загалом підприємства змішаного типу. Великий приватний сектор: 80 великих монополістичні груп. Здебільшого, зайняті у обробній промисловості. Мелкотоварный уклад: переважно, пов’язані з традиційними секторами, в с/г носить напівнатуральний характер. 80% господарств у с/г — господарства з традиційним укладом. Темпи зростання кількості ВВП: з 1951 по 56 рр. -1,7%, з 56 по 61 — 9,4%, з 85 по 90 — 14,2%. Сх — низько продуктивно, з 80 по 93 рр. — середньорічний приріст 3%, у промисловості цей самий період — 6,2%, в обробній промисловості - 6,3%, у сфері послуг — 6,4%. Структура ВВП: промисловість — 70 р. -22%, 93 р. — 27%, с/г — 45% і 31% (відповідно), сфера послуг 33% і 41%. У промисловості 60% - видобувна промисловість, йде зниження частки традиційних деяких галузей і експортнотекстильних з 21% до 15%, а машинобудування зросла з 20% до 25%. Зовнішня торгівля: експорт — з 70 по 93 рр. зростання щорічно становив 7%, 30% експорту текстиль, 25% - сировину, 7% - машини та устаткування, 38% - інша продукція переробної промисловості (чай, кави). Імпорт: з 80 по 93 рр. щорічні темпи приросту 4,2%. 30% - паливо, 14% - машини та устаткування, 10% - інше сировину, 46% - інша продукція обробній промисловості, 4% - продовольство. 26% експорту — до ЄС, 23% - в що розвиваються, 19% - США, 8% - до Японії. Імпорт: основний партнер з палива ОПЕК. З 93 по 95 рр. — усемеро збільшилися іноземні інвестиції, в 95 р. — 1 млрд. доларів. Зовнішній борг перевищує 92 млрд. доларів (225% експорту, 30% ВВП). На обслуговування боргу щорічно йде 29% експортних доходов.

Использования Індією зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється, під час першого чергу, з метою ліквідації економічної залежність від імперіалізму і зміцнення господарської самостійності країни. Слід зазначити, що індійська буржуазія й у першу чергу, її монополістичні кола, прагнуть підпорядкувати зовнішньоекономічні зв’язку інтересам максимізації своїх прибутків. Відображенням цього напряму у розвитку зовнішньоекономічної стратегії Індії є курс — на прискорене розгортання товарообміну з розвиваються. Країни Афро-азіатського регіону стали однією з основних ринків збуту нових галузей індійської обробній в промисловості й одночасно важливим постачальником сільськогосподарської продукції і на сировини й, чт особливо важливо, мінерального сировини й нафти для потреб індійської промисловості. Освоєння цього ринку виробляється у Індії силоміць державного і приватного секторів, причому поруч з товарообміном велике значення набуває експорт державного устрою і приватного капитала.

Крупнейшими торгово-економічними партнерами Індії є розвинені капіталістичні країни, долю яких припадає близько половини її зовнішньоторговельного обороту. Основними партнерами Індії є США, Японія та країни ЄЕС. Індія реалізує значну частину своїх традиційних, а останні роки і нових товарів на ринках цих країн. Доходи від цього товарів та послуг в промислово розвинені капіталістичні країни становлять основу валютних надходжень у Індію. Вивільнені держави Азії, Африки та Латинській Америки займають чільне місце у зовнішньоекономічних зв’язках Індії. Понад те, за низкою товарів ці держави основні постачальниками на індійський ринок (нафту, бавовну, мідь), або є найважливіші ринки збуту індійської продукції («інженерні «товари, текстильні вироби). Значення торгівлі з африканськими країнами визначається, по-перше, їх традиційної роллю як постачальників металів, фосфатів, бавовни, а по-друге, великими можливостями, які африканський ринок може збуту, як традиційних індійських товарів, і сложнотехнических виробів. Основними товарами індійського експорту до СНД є машини та механізми, вироби легку промисловість, ліки й традиційні товари індійського експорту: чай, кави, шкіра, цукор та інших. Важливу роль рішенні завдань економічного розвитку Індії грають її зв’язки з країнами Східної Європи. Найбільший торговий партнер Індії у складі цих країн — Польща. Основні товари польського експорту до Індію — гірничо-шахтне устаткування, суду й суднове устаткування, фарби та інших. Польський імпорт з Індії складається з традиційних сільгосптоварів (чай, кави) та продукції нових галузей індійської промисловості (електронне устаткування, хімічна продукція, сталеві труби і т.д.).

III. Перспективи розвитку на будущее.

Особенности характеру участі Індії сучасних міжнародних економічних зв’язках визначаються тим, що успішний розвиток капіталізму таки в Індії спричинило створення національних монополій, діяльність яких ввозяться відповідно до законів, властивими монополістичному капіталу. Індійські монополії обстоюють позиції розширення зв’язку з іноземним капіталом. Вони зацікавлені у торгово-економічної експансії на ринках менш розвинутих країн і ратують за обмеження ролі державного сектора в господарському житті країни. Хоча Індія й має у час чимале значення у системі міжнародних економічних пріоритетів і торгових зв’язків її становище залишається залежатиме від країн заходу, а структура експорту свідчить у тому, що Індія є що розвивається країною. Але Індія докладає чимало зусиль для перебудови міжнародних економічних відносин. Конкретними шляхами до неї, на думку Індії повинні стати: збільшення державну соціальну допомогу із боку розвинених держав на пільгових умов, зміну умов міжнародної торгівлі з урахуванням інтересів звільнених держав, на збільшення обсягів науковотехнічної допомоги країнам. Попри великі труднощі Індії вдається досягати значних успіхів у розвитку національної економіки та значно покращувати свої позиції системі міжнародної торгівлі, частково долати залежність від розвинених капіталістичних держав. Гадаю, що у найближчим часом Індія намагатиметься досягати поставлених собі цілей. І у тій, чого країна домоглася нині, її приклад дуже показовий й інших та розвитку государств.