Значення про " єктивної сторони злочину для його кваліфікації

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, УПРАВЛІННЯ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА.

Навчальна дисципліна:Кримінальне право.

Тема: Значення об'єктивної сторони злочину для його кваліфікації ВСТУП.

1. ПОНЯТТЯ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ_______________________________________ст. 3.

2. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ (ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛІНІСТЬ ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ _____________ст. 5.

3. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ___________________________________________________ст. 8.

4. ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ___________________________________________________ст.9.

5. ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ_________________________________________ ст. 10.

ЗАКІНЧЕННЯ______________________________________ ст. 12.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ______________________________ ст. 14.

ВСТУП.

У даній роботі розглядається лише про «єктивна сторона злочину. Як-от ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину, зміни в навколишньому соціальному середовищі, до які призводить учинення злочину, а також саме діяння, подія скоєння злочину. Можна визначити: дія — активна поведінка. Суспільно значиме поводження особини, що складається із власних фізичних зусиль особини, використання іншої особини, а також використання машин, механізмів, сил природи чи тварин. бездіяльність — пасивна поведінка. Невиконання особою своїх професіональних та інших обов «язків.

Про «єктивна сторона злочину — це зовнішній акт суспільно небезпечного зазіхання на про «єкт, що охороняється кримінальним правом. Про «єктивну бік складають: суспільно небезпечне діяння; злочинні наслідки; причинний зв «язок між діянням й злочинними наслідками; засіб, місце, годину, знаряддя і обстановка скоєння злочину.

Всі ці елементи про «єктивної сторони злочину мають значення: o для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності; o для правильної кваліфікації вчиненого; o для призначення справедливого покарання.

Про «єктивна сторона злочину — важлива передумова кримінальної відповідальності, це своєрідний фундамент кримінальної відповідальності, без якого вона взагалі не існує. Це головний критерій в оцінці намірів й цілей злочинця, в оцінці його суб «єктивної сторони.

ПОНЯТТЯ ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ.

І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ.

Про «єктивну бік злочину утворюють: 1. Ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності й безпосередньо характеризують її зовнішній прояв: * суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); * суспільно небезпечні наслідки (злочинний результат); * причинний зв «язок між суспільно небезпечним діянням й суспільно небезпечними наслідками; * спосіб, знаряддя й засоби, місце, годину й обстановка скоєння злочину. 2. Ознаки, що характеризують сукупність умів, за які вчиняється діяння: * місце, годину, обстановка скоєння злочину чи їхнього своєрідне поєднання — ситуація.

Про «єктивна сторона злочину — важлива передумова кримінальної відповідальності. Кримінальне право України визнає злочином не сам по собі ідеї чи думи людини, реалізація які становить небезпеку для особистості, товариства й держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально-правові норми (ст. 1,3,7 й ін. ст. КК України). Про «єктивна сторона злочину — своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої вона взагалі не існує.

Про «єктивна сторона злочину є тому головним критерієм в оцінці намірів й цілей злочинця, в оцінці його суб «єктивної сторони. Відповідно до цого при розслідуванні чи судновому розгляді кримінальної справ в першу чергу встановлюється про «єктивна сторона злочину, робиться висновок про наміри, мотиви й цілі особини, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, яку заборонено кримінальним законом. Без ознак про «єктивної сторони запитання про суб «єктивну бік не виникає, бо остання існує лише в зв «язку із першою. Таким чином, створюється бар «єр для проникнення сваволі й суб «єктивізму в діяльність суду й прокурорсько-слідчих органів. Це служити серйозною гарантією дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.

Важливість про «єктивної сторони злочину для кримінальної відповідальності, у бо саме цей елемент складу злочину є фундаментом усієї конструкції складу злочину й кримінальної відповідальності, свідчить тієї факт, що в диспозиціях статей Особливої частини КК України частіше всього вказуються саме ознаки про «єктивної сторони злочину. Наприклад, у кримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного діяння, без них неможлива жодна диспозиція якийсь з статтею Особливої частини, часто вказуються в кримінальному законі і інші ознаки про «єктивної сторони. Важливо відзначити, що не усі смердоті мають однакове кримінально-правове значення. Обов «язковим для всіх складів злочинів є суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність).

Між суспільно небезпечним діянням й суспільно небезпечним наслідком існує причинний зв «язок.

СУСПІЛЬНЕ НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ.

(ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ) ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ.

Злочинне діяння (дія чи бездіяльність) є найважливішою ознакою про «єктивної сторони, бо саме воно та виступає стрижнем про «єктивної сторони в цілому й її окремих ознаках. Діяння може матір форму дії чи бездіяльності (ст. 7. КК України).

З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини. Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях, але й не зводиться лише перед тим, бо звичайно включає не одне, а декілька фізичних рухів (наприклад, постріл вбивці із пістолета включає ряд рухів, заговорили українською у «язаних з прицілюванням й натисканням на спусковий гачок пістолета). Алі головною для злочинної дії є не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, котра заподіює шкоду про «єктам, що охороняються законом, чи ставити їхні под безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то ми не може бути визнана злочинною й не може спричиняти кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 7 КК України «не є злочином дія чи бездіяльність, що хоч формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але й через малозначність не являє суспільної небезпеки » .

Щоб матір кримінально-правовий характер, дія винна бути обов «язково вольовою. Не має кримінально-правового характеру активне поводження людини, допущене їм под впливом непереборного фізичного примуса із боці іншої особини чи інших осіб. Під ним розуміється фізичний вплив на людину (наприклад, нанесення йому побоїв) із метою змусити його учинити суспільно небезпечну дію. А щоб фізичний примус виключав кримінальну відповідальність, необхідно, щоб діяння відбувалося усупереч волі особини, що діє по примусу. Не може, наприклад, відповідати за ушкодження чужої речі особа, якої зумисне штовхнули, щоб вона ушкодила цю річ.

Якщо фізичний примус не виключав для особини можливість діяти по своїй волі, то ми не звільняється від кримінальної відповідальності, проте застосоване до неї насильство при цьому розглядається як обставина, що пом «якшує відповідальність при призначенні покарання.

Визначене кримінально-правове значення має й психічний примус. Під ним розуміється погроза заподіяння якоїсь шкоди (у тому числі й фізичної) із метою змусити людину учинити суспільно небезпечне діяння. Психічний примус (насильство) звичайно не виключає вольового характеру дії, й тому він по загальному правилу не виключає кримінальної відповідальності особини, що здійснила под його впливом передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Водночас, як й фізичний, психічний примус признається обставиною, що пом «якшує кримінальну відповідальність. Психічний примус може виключати кримінальну відповідальність особини, що діяла под його впливом, лише тоді, коли ця особа діяла в стані крайньої необхідності. Наприклад, касир, що под погрозою негайного позбавлення його життя передає злочинцям гроші, звільняється від кримінальної відповідальності, бо життя людини дорожче будь-яких матеріальних цінностей .

Таким чином, кримінально-правова дія являє собою суспільно небезпечне, вольове і активне поводження людини.

як було б вже відзначено, злочин із про «єктивної сторони може бути зроблено не лише шляхом дії, але й й шляхом бездіяльності.

Під кримінально-правовою бездіяльністю розуміється суспільно небезпечне, вольове й пасивне поводження. Воно полягає не вчиненні особою тихий дій, що вон винна був й могла учинити з лежачих на неї обов «язків. Пасивність поводження особини — це не фізична його (поводження) характеристика, а соціальна. У фізичному змісті особа може поводитися дуже активно, але й якщо вон при цьому не виконала визначеного обов «язку, порушив кримінально-правову заборону, у наявності кримінально-правова бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у якості свідка, ухиляючись від явки до суду (ст. 179 КК України), й при цьому працює на своєму городі. У фізичному змісті вона діє (прибирає. Наприклад, овочі), у кримінально-правовому — не діє (ухиляється від дачі показань у якості свідка).

Обов «язок особини діяти може виникати по різноманітним підставам.

По-перше, з указівки закону. Так, закон вол «язує повнолітніх дітей допомагати матеріально непрацездатним батькам, а батьків — утримувати неповнолітніх дітей. Злісне порушення цого обов «язку наказується в кримінальному порядку (ст. 116, ст. 114 КК України).

По-друге обов «язок діяти може виникнути з обраної професії. Наприклад, лікар у відповідності зі своєю професією вол «язаний допомагати хворим, й невиконання цого обов «язку без поважних причин спричиняє за собою кримінальну відповідальність (ст. 113 КК України).

По-третє, такий обов «язок може виникнути з прийнятих у собі вол «язань. Так, особа, що визвалася стежити за малолітньою дитиною, якщо відповідати в карному порядку, якщо через недбале, неуважне ставлення особини до виконання цого обов «язку дитина загине (ст. 111 КК України).

По-четверте, обов «язок діяти може виникнути також з поводження особини, що ставити в реальну небезпеку про «єкти, що охороняються законом. Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину, вол «язаний доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування чи оказати йому іншу поміч. Невиконання особою цого обов «язку спричиняє кримінальну відповідальність .

як й кримінально-правова дія, бездіяльність носити кримінальноправовий характер лише тоді, коли вона є вольовою.

Пасивне поводження, позбавлене вольового характеру, не спричиняє за собою кримінальної відповідальності. Тому то й при дії, кримінальна відповідальність за межі не наступає, якщо вона цілком под впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець не може відповідати свої, що не перешкодив розкраданню ввіреного под його охорону майна, якщо злочинці зв «язали його й позбавили можливості втручатися чи звати на поміч. Психічне насильство при бездіяльності розглядається й як пом «якшувальна обставина при призначенні покарання.

Не має кримінально-правового характеру й пасивне поводження людини, допущене їм под впливом непереборної сили природи.

Під непереборною силою розуміється такий вплив про «єктивних чинників (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів), у силу яких людина позбавлена можливості фізично діяти. Непереборна сила виключає кримінальну відповідальність бо особа над змозі перебороти перешкоди на шляху до виконання лежачому на ньому обов «язку діяти. Не може, наприклад, бути визнано злочинним поводженням лікаря, що не допоміг хворому унаслідок того, що лікар сам був тяжко хворий, чи шлях до пацієнта перепиняє ріка, що розлилася, й лікар не зміг переправитися через її.

Проте поняття непереборної сили не є абсолютно незмінним. Конкретне рішення цого запитання залежить від установлення кола обов «язку особини тихий вимог, що подаються до нього у визначеній ситуації. Наприклад, пожежа є непереборною силою для звичайного громадянина, у зв «язку із чим його не можна притягти до кримінальної відповідальності за залишення особини в будинку, що горить. Проте для пожежного за професією ця обставина не може виключати відповідальності. Така згадана вже обставина, як розлив ріки, визнана для лікаря непереборною силою на шляху до виконання його фахових завдань, не може бути визнана такою для військового, що вол «язаний переборювати будь-які перешкоди, що є перепоною на шляху до виконання відданого йому бойового наказу (навіть з ризиком для свого життя).

СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ.

ПОНЯТТЯ І ВИДИ.

Показником, що характеризує злочин, є наслідки. Злочинні наслідки можуть бути класифіковані в такий спосіб: майнова, моральна, фізична і інша школа, що заподіюється злочинами суспільним відносинам, а також усі витрати товариства на боротьбу із цим соціально-негативним явищем.

Існують дві основні групи злочинних наслідків: * матеріальні; * нематеріальні.

У свою чергу, матеріальні наслідки підрозділяються на наслідки майнового характеру й заподіяння шкоди для життя, і здоровий «я громадянина.

Нематеріальні наслідки також підрозділяються на наслідки, заговорили українською у «язані із порушенням суспільного порядку чи діяльності установ й підприємств й порушення честі й гідності громадян й їхнього особистих майнових прав (наприклад, моральна школа при обмові чи образі).

Кримінальний закон виділяє: > злочини із матеріальними складами тобто, коли наявність кінченого складу злочину зв «язується із настанням цілком визначених наслідків. > злочини із формальними складами.

Злочин рахується закінченим после скоєння суспільно небезпечного діяння незалежно від настання визначених суспільно небезпечних наслідків.

У реальній дійсності будь-які злочини, у тому числі й формальні, завжди спричиняють якісь шкідливі зміни в об'єктах, що охороняються законом. Проте ці зміни й наслідки не включені у склад формальних злочинів й при вирішенні запитання про наявність чи відсутність діяння не приймаються в увагу. У цьому випадку наслідки можуть матір кримінальноправове значення, але й задля визначення складу злочину, а як обставини, що пом «якшують чи отягчають провину при призначенні покарання.

При конструюванні про «єктивної сторони злочину (матеріальний чи формальний склад) вибирається не довільно, а із урахуванням й в залежності від характеру й специфічних особливостей суспільної небезпеки злочину і особливостей кримінально-правових мір боротьби із ним.

Наслідки лежати за межами складів таких небезпечних злочинів, як розбій (ст. 86 КК України), вимагательство (ст. 86−2 КК України).

ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ.

Причинний зв «язок є ознакою про «єктивної сторони матеріальних злочинів. Мова про відповідальність особини за суспільно небезпечні наслідки, що настали (при наявності, зрозуміло, провини) може йти лише тоді, коли смердоті знаходяться в причинному зв «язку суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю, що відбулися. При відсутності причинного зв «язку кримінальна відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.

Причина — це філософська категорія, котра відображає одну із форм загального про «єктивного зв «язку, взаємозалежності й взаємозумовленості предметів, явищ й процесів, що відбуваються в природі і у суспільстві.

Під причиною розуміється явище, що закономірно, із внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яку розглядається як слідство. Це філософське розуміння причинності є загальним для всіх галузей знань, й тому воно та застосовується й до причинного зв «язку в кримінальному праві.

Про «єктивний характер причинних зв «язків має важливе значення й для кримінального права. Слідчі органи й суд при розслідуванні й судновому розгляді кримінальної справ встановлюють не якийсь уявлюваний зв «язок між суспільно-небезпечним поводженням особини й шкідливих наслідків цого поводження, а про «єктивний, істотну причинний зв «язок, існуючий поза свідомістю слідчого й суду.

Найбільшою загальною ознакою наявності причинного зв «язку в карному праві варто назвати багатозначність — у реальній дійсності рідко бувають випадки, коли один наслідок породжується одною причиною. Причинний зв «язок частіше усього не взаємодія двох явищ, а сукупність ряду явищ. При рішенні запитання про наявність чи відсутність причинного зв «язку між суспільно небезпечним діянням й суспільно небезпечним наслідком при розслідуванні чи судновому розгляді кримінальної справ, не обмежуючись установленням того, чи настали в реальній дійсності суспільно небезпечні наслідки, необхідно встановити, чи відбулося при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину необхідно в першу чергу враховувати в тихий випадках, коли ознакою про «єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил чи інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера настала смерть пішохода, то ми не можна відразу ж вирішити запитання про наявність причинного зв «язку між дією шофера (наїздом) й наслідком, що наступивши, (смерть потерпілого). Необхідно із «ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки прямування і експлуатації транспортних засобів), бо смерть пішоходу могла наступити й над результаті порушення цих правил. У цих випадках порушення відповідних правил укладати про «єктивну бік злочинного діяння, й при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутний.

ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ.

ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ.

Інші ознаки про «єктивної сторони факультативні, тобто кого складів злочинів смердоті є ознаками їхні про «єктивної сторони, а інших — не є. Наприклад, для складів заподіяння шкоди здоровий «ю байдуже місце скоєння злочину, й кримінальна відповідальність за ці злочини наступає незалежно від того, де смердоті зроблені. Проте ця ознака (місце) є обов «язковим для встановлення, наприклад, складу незаконного видобутку водяних тварин й рослин.

Варто матір тих, що факультативні ознаки про «єктивної сторони завжди мають важливе доказове значення по кримінальній справі. Всі смердоті є необхідною фізичною характеристикою будь-якого злочину. Кримінальна справа не може рахуватися розкритою, якщо, наприклад, не встановлене місце й годину учинення злочину (хоча стосовно у склад смердоті можуть й не матір значення для кваліфікації). Тому усі ознаки про «єктивної сторони злочину незалежно від своєї «обов «язковості» чи факультативності» у кримінально-правовому змісті входять у предмет доведення по будь-якій кримінальній справі.

Місто скоєння злочину — це певна територія, де було б почате й закінчено діяння чи наставши злочинний результат. У ряді складів злочинів місце їхнього скоєння є обов’язковою ознакою, Наприклад, місцем скоєння злочину, передбаченого ст. 163, є континентальний шельф України, ст. 204 — море.

Час скоєння злочину як ознака складу злочину — це визначений тимчасовий період, протягом якого може бути зроблений злочин. Час є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину в тихий випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня чи доби. Наприклад, заборонений годину як ознака складу злочину, передбаченого ст. 161 (Незаконне полювання).

Обстановка скоєння злочину — це сукупність передбачених законом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю) певних подій.

Прилюдність чи наявність подій як компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. То в ст. 189 ідеться про прилюдну образу представника влади чи громадськості, який охороняє громадський порядок.

Знаряддя й засоби скоєння злочину — це тих знаряддя й пристосування, за допомогою які був зроблений злочин. Використання злочинцем тихий чи інших засобів також може істотно впливати на ступінь суспільної небезпеки діяння. У тихий випадках, коли відповідні засоби й знаряддя підвищують його суспільну небезпеку, смердоті включаються законодавцем у число ознак про «єктивної сторони складу злочину.

Під способом учинення злочину розуміються тих прийоми й методи, що використовував злочинець для скоєння злочину.

Своєрідним поєднанням місця, години та обстановки є ситуація скоєння злочину. Наприклад, поняття «бою» означає не лише певний проміжок години, а і наявність подій, що мають соціальне значення. Так саме не охоплюються терміном «місце скоєння злочину» такі ситуації, як «полі бою», «район воєнних дій» тощо). У тихий випадках, коли місце, годину, обстановка, засоби й знаряддя, а також засіб учинення злочину не є ознаками про «єктивної сторони складу злочину, смердоті, як було б відзначено, не байдужі для кримінальної відповідальності, бо можуть враховуватися як зм «якшуючі чи обтяжуючі відповідальність обставини при призначенні покарання чи матір важливе доказове значення по кримінальній справі.

ЗАКЛЮЧЕННЯ.

За Конституцією Україна є суверена й незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст.1). Алі це лише загальні конституційні засади, а на самом деле таку державу необхідно ще розбудовувати й наближатися до її принципів та ідеалів. Поки що цого не вдалося досягти жодній цивілізованій високодемократичній, розвинутій державі, оскільки й у цих державах є злочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші негативні явища.1.

Поняття справедливості ніколи не було б однозначним. У жодній стране, ані у котрі епохи не був створений суспільний устрій, що сприймався бі як справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природою держава більшою чи меншою мірою відображає інтереси переважно приватновласницьких пануючих класів й верств, обмежуючи більшою чи меншою мірою інтереси переважної більшості населення. У самій ідеології держави закладена суперечність, котра породжує соціальну нерівність, із якою певна частина громадян не бажає миритися, й Яка є глибиною першопричиною злочинності.

Кримінальне право України визнає злочином не сам по собі ідеї чи думи людини, реалізація які становить небезпеку для особистості, суспільства чи держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально правові норми. При розслідуванні чи судновому розгляді кримінальної справ в першу чергу встановлюється про «єктивна сторона злочину й лише на її основі суб «єктивна. Без ознак про «єктивної сторони не виникає самого запитання про суб «єктивну бік злочини. У такий спосіб створюється серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.

Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому поводженні - ті, що воно та суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює чи здатне заподіювати шкоду правам й інтересам громадян, колективів й товариства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Злочини розрізняють по своїй спрямованості, по можливості настання шкідливих наслідків й їхньої ваги, характером їхніх мотивів, по цілям правопорушень. Незважаючи на усі ці розходження, злочини складають одну групу явищ у соціальному й правовому відношеннях, бо мають єдину сутність й подібні юридичні ознаки.

Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному аспекті, підкреслюючи, що злочинність — це масове, історично мінливе, соціальне явище, що має кримінально-правовий характер, класового суспільства, що складається із усієї сукупності злочинів, що чиняться у відповідній державі у визначений період години " .2.

У своїй принциповій основі це положення переносити й до інших видів правопорушень.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть й випливати в загальній формі із «духу закону », протиправні дії повинні бути чітко сформульовані чинними правовими нормами. З цого погляду правопорушення можна говорити лише у межах й із поліції закону, що визначає поняття і ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і встановлюючого точний перелік протиправних діянь. Такого роду «формалізм «противоправності забезпечує ясність й єдність вимог, запропонованих до всіх громадян й організацій.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Кримінальний кодекс України.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України:

Спеціальний випуск., До: «Юрінком», НВФ «Агуст», 1994.

3. За редакцією професора Матишевського П. С., доцентів АндрушкаП. П,.

Шапченка С.Д. Кримінальне право України.Підручник для студентів юридичних вузів й факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999.

4. Михеєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України:

Підручник.-2-ге вид., перрероб. й доп.-Київ:Либідь, 1999.

5. Кузнєцова Н.Ф., Злочин та злочинність, М., 1976.

6. За ред.акад. АПрН Украхни, док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В.

Загальна теорія держави й права. Навчальний посібник.- До.: Юрінком.

Інтер, 1998.

1 Михайленко Про. Проблеми справедливості при розбудові правової держави.//Право України.-1998;№ 8-с.43.

2 Кузнєцова Н.Ф.//Преступление і преступность.-1996;с.17.