Звіт про практику

ЗВІТ ПРО ПРАКТИКУ В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-гос­подарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінан­сових зобов’язань перед державою та іншими суб'єктами господа­рювання.

Фінансову діяльність фірми «Західтранссервіс» спрямовано на вирішення та­ких основних завдань:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської ді­яльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов’язань перед суб'єктами господа­рювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фі­нансування виробничого й соціального розвитку, збільшення влас­ного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використан­ням фінансових ресурсів.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спря­мовується на практичне втілення фінансового забезпечення підпри­ємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за ре­алізовану продукцію, роботи, послуги;

— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цін­ності та послуги з постачальниками;

— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата від­сотків.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також ви­конання різного роду зобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. Фірма продає паливно-мастильні матеріали і отримує грошові кошти від продажу товару.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійс­нюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продав­ця.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот.

Грошовий оборот на фірмі пов’язаний з такими напрямками:

— забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, ма­теріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

— реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування ви­трат і формування доходів;

— сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;

— забезпечення спільної діяльності підприємств;

— отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, в яких відкрито рахунки фірми.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому зале­жить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Розрахунки готівкою фірма проводить з оформленням таких документів: подат­кових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касово­го або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших доку­ментів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також сис­тему обліку цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.

Здачу надлишкової готівки фірма проводять у порядку та у строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зарахо­вується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не вста­новлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті фірми реєструють у касовій книзі.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видат­ковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виво­дить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгал­терії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги по­кладається на головного бухгалтера фірми.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Держав­ної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної слу­жби, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладаєть­ся на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фі­нансових служб і касирів.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахун­ка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отри­мувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місце­вих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обер­тання оборотних коштівзапобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за не­товарними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондівплатежі кредитним установам, за банківськими позичками.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у вироб­ництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкоду­вання витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою, банками та іншими суб'єктами госпо­дарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою сто­роною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фі­нансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.

Внутрішні грошові надходження згідно з чин­ною практикою обліку і звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від ос­новної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша час­тка внутрішніх грошових надходжень.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфра­структури, особливо фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових інвестицій справляють прямий, безпосеред­ній вплив на формування балансового прибутку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробни­цтво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, вони створю­ють економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та розширення власного господарства.

Фірма є платником податку на додану вартість (застосовує 20%).

Об'єктом оподаткування є такі операції. здійснювані платниками податку:

— продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, ;

тім числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);

Об'єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем това­рів (робіт, послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Податковий кредит складається із сум ПДВ, сплачених плат­ником цього податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням: то­варів (робіт, послуг), вартість яких відносять до складу валових ви­трат виробництва (обігу) — основних фондів і нематеріальних акти­вів, що підлягають амортизації. Податковий кредит дає фірмі право на відшкодування сплаченого ПДВ у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), тобто вхідного ПДВ. Тому важливе значення мають умови і час виникнення податкового кредиту, а також джере­ла і час його погашення.

Податковий кредит виникає (формується) в суб'єктів господа­рювання, що здійснюють операції з продажу товарів (робіт, по­слуг), які обкладаються ПДВ. При цьому в суму податкового кре­диту включається та частина сплаченого ПДВ, що має відношення до придбаних товарів (робіт, послуг), які використані для реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт, послуг).

Підставою для включення ПДВ у податковий кредит є податкова накладна, що передається покупцеві продавцем товарів (робіт, по­слуг). Податкову накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної передається покупцеві, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є важливим розрахунковим і податковим доку­ментом. У разі звільнення від податку на додану вартість у податко­вій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідні законодавчі документи.

Не дозволяється включати в податковий кредит витрати на спла­ту ПДВ, що не підтверджені податковою або митною декларацією. За імпортування робіт (послуг) підтвердженням факту виникнення податкового кредиту є акт прийняття робіт (послуг) або банківський документ, що свідчить про переказ грошей на оплату таких робіт (послуг).

Коли на час перевірки платника податку податковим органом включені до складу податкового кредиту суми не підтверджуються відповідними документами, до платника податку застосовуються фінансові санкції на суму непідтвердженого документами податко­вого кредиту.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет податку, визначається як різниця між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податко­вого кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.

Якщо за результатами звітного періоду сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов’язань платника ПДВ, різниця підля­гає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет або сума податкового кредиту, що відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової декларації за звітний період. Відшкодування з бюджету податкового кредиту платнику ПДВ має бути здійснене після подачі звіту через три звітні періоди (крім оподаткування за нульовою ставкою). На вимогу платника податку сума бюджетного відшкоду­вання може бути повністю або частково зарахована в суму наступ­них платежів з ПДВ або інших податків, які зараховуються до дер­жавного бюджету.

Суми податкового кредиту, не відшкодовані платнику податку в установлений термін, є бюджетною заборгованістю. На суму цієї бюджетної заборгованості нараховується пеня в розмірі 120% від облікової ставки Національного банку України, що діяла на час ви­никнення заборгованості. Пеня на користь платника податку нара­ховується за кожний день бюджетної заборгованості, включаючи день її погашення.

Як правило, мінімальна потреба фірми в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

На фірмі власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також при­рівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток фірми спрямовується на покриття приросту нор­мативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і викорис­товується на його розсуд.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборот­них коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі па­сиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарсь­кому обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх викорис­тання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джере­лами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими паси­вами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І роз­ділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні ме­тодики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що біль­ший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою да­тою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину — і 0-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, вихо­дячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітни­кам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовує­ться не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

РОЗДІЛ 3

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати по­тенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відобра­жають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. То­му на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передо­всім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутко­вість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забез­печення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисци­пліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залуче­них коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціону­вання підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість си­стематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан — це одна з найважливіших харак­теристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в ди­наміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фі­нансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до мож­ливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукціїдо невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприєм­ства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

— дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

— дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

— об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспро­можності та фінансової стійкості підприємства;

— оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

— визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підпри­ємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а та­кож для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

Аналіз фінансового стану — це частина загального аналізу гос­подарської діяльності підприємства, який складається з двох взає­мозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на прак­тиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну інформаційну базу.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

— орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

— множинність об'єктів-користувачів;

— різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;

— максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здій­снюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності, є:

— аналіз абсолютних показників прибутку;

— аналіз показників рентабельності;

— аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підпри­ємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

— аналіз ефективності використання залученого капіталу;

— економічна діагностика фінансового стану підприємства. На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фі­нансового стану підприємства є:

— аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

— аналіз кредитоспроможності підприємства;

— оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

— аналіз власних фінансових ресурсів;

— аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

— аналіз самоокупності підприємства.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану під­приємства є дані бухгалтерського балансу (форма 1) та додатків до нього (форма 2), статистична та оперативна звітність.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансовою стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показ­ники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та ре­гулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комер­ційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законо­давства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємо­зв'язані один з одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгал­терської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підпри­ємством;

— оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх використання;

— прийняття обґрунтованих управлінських рішень для здійс­нення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансо­вого стину підприємства на підставі його бухгалтерської звітності.

Звіт про прибутки та збитки відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за від­повідний тривалий період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про прибутки та збитки наводяться дані про одержані до­ходи від виробництва продукції та інших видів діяльності. Різниця між доходами та витратами є прибутком або збитком підприємства за вказаний період.

У названому звіті відображено чотири види показників прибут­ку: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток за вираху­ванням податків та чистий прибуток.

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після виплати із чистого прибутку дивідендів на привілейовані та звичай­ні акції, а також після формування резервного капіталу (фонду) є нерозподіленим прибутком підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію що­до стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визнача­ються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони під­приємства та резерви для поліпшення фінансового стану в перспективі.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основ­ними напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливі­ших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансо­вої роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бю­джет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки ве­ликою мірою залежить також реальність основного джерела надхо­дження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості най економнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важли­вим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собі­вартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продук­ції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює ре­альні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виро­бництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необ­хідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв’язку з цим випуску продукції на кожну гривню ос­новних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на осно­ві науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удо­сконалення форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація не­продуктивних витрат;

— економія в адміністративно-управлінській сфері на основі ра­ціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фі­нансовий план складається у формі балансу доходів та витрат, опе­ративний — у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діаг­ноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських ре­зервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробниц­тва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовую­ться в процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допо­могою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підпри­ємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за та­кими основними напрямками:

— аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалі­заційної та фінансової інвестиційної діяльності;

— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

— аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

— аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

— факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

— аналіз фінансової стійкості підприємства;

— аналіз ліквідності балансу;

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої ре­зультативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємс­тва. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові прин­ципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтаціями.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового викорис­тання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підпри­ємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпе­чення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхід­ними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра­ціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів. Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:

• які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпоря­дженні;

• які джерела їх надходження;

• чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабю­джетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

• як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

• як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо­дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Фінансовий план — це найважливіший елемент плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінан­совою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

— прогноз обсягів реалізації;

— баланс грошових надходжень та витрат;

— таблицю доходів та витрат;

— прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

— розрахунок точки беззбитковості.

Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі, що її вони вважають для себе найбільш прийнятною. Найпоширенішою формою фінансового плану є ба­ланс доходів та видатків.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та витрат. За перевищення доходів над витратами сума пе­ревищення може направлятися в резервний фонд.

Коли витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо. Якщо джерело додаткових фінансових ресурсів уже відоме, то ці кошти включають­ся в дохідну частину, а сума погашення заборгованості в плановому періоді - у витратну частину фінансового плану.

Фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах. Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показни­ків дохідної, а потім витратної його частин.

У процесі складання балансу доходів та витрат необхідно перевіри­ти взаємо узгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із дже­релами покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у першому розділі балансу доходів та витрат. Витрати на реалізацію продукції, передбачені в другому розділі балансу доходів та витрат, повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та по­слуг (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору). Якщо виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків) виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у першому розділі буде відсутній. У другому розділі з’являться збитки в сумі перевищення витрат над виручкою.

Після визначення всіх статей балансу доходів та витрат та підве­дення підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалан­сованості. Для цього підсумки першого розділу порівнюють з під­сумками другого розділу балансу доходів та витрат. Ці підсумки мають бути однаковими. Якщо це не так, то необхідно переглянути витрати та відрахування в бік зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів.

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна ув’язка кожного виду витрат та відрахувань з джерелом фінансування. З метою перевірки правильності складання балансу доходів та витрат складається перевірочна таблиця (шахматка) до фінансового плану (табл. 10.2). У ній по горизонталі показують на­прямки використання коштів, а по вертикалі - джерела. Таблицю складають, заповнюючи спочатку підсумкові показники доходів та витрат. Потім для кожної статті витрат указують відповідні джерела фінансування. Така таблиця дає змогу збалансувати доходи та ви­трати в розрізі окремих статей, виявити цільовий характер викорис­тання доходів та надходжень, визначити способи одержання коштів.

Використана література.

1. 1.Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576 — XII. (із змінами і доповненнями) // ВВР. — 1991. -№ 49, ст. 682.

2. 2.Закон України «Про підприємництво» від 7.02.91 р. № 698 — XII. (із змінами і доповненнями) // ВВР. — 1991. -№ 14, ст. 168.

3. 3.Закон України «Про підприємства» від 27.03.91 р. № 887 — XII (із змінами і доповненнями) // ВВР. — 1991.-№ 24, ст. 272.

4. 4.Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.97 р. № 77 // ВВР. — 1997. — № 16, ст. 119.

5. 5.Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283 // ВВР. — 1997.-№ 27, ст. 81.

6. 6.Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року № 168 // ВВР. — 1997. -№ 37.

7. 7.Закон України «Про плату за землю» від 3.07.1992 року № 2535- XII //ВВР. — 1992. -№ 38. ст. 562.

8. 8.Економічний аналіз господарської діяльності / Іващенко В.І., Болюх М. А., — К.: ЗАТ «Ніг лава», 2001 р. — 204 с.

9. 9.Фінанси підприємства / керівник авт. кол. і наук. ред. пров. А.М. Поддєрьойн — 3-тє вид. — К.: КНЕУ, 200 р. — 460 с.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ.

Отже, після проходження практики, на основі звіту можна зробити висновки, що фірма «Західтранссервіс» створена з метою здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів товариства, а також його працівників.

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням коштів, структури їх джерел, швидкості обігу капіталу, спроможністю підприємства оплачувати свої зобов’язання в повному обсязі.

Для того щоб товариство краще функціонувало потрібно провести капітальний ремонт, модернізацію основних засобів, устаткування, закупити нове обладнання, навіть, за необхідності, змінити персонал підприємства або провести його кваліфікацію.