Буддизм — найдавніша світова релігія

Реферат з релігієзнавства Буддизм — найдавніша світова релігія Буддизм є найдавнішою з світових релігій. Якщо звернутися до буддиста із запитанням про те, як ви­никла релігія, котру він сповідує, то відповідь буде короткою: її проголосив людям Шак’ямуні (пус­тельник з племені шак'їв) понад 2,5 тис. років тому в Індії.

За легендою, після численних перероджень Будда (що означає на санскриті «освітлений вищими знан­нями») прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страж­дань. Для свого останнього переродження, а він про­йшов їх 550, під час яких побував 85 разів царем, 83 рази пустельником, 5 разів рабом, тричі парієм, а також великою кількістю різноманітних тварин, Буд­да обрав царевича Сіддхартху (563−483 pp. до н. е.), який належав до знатного роду (родове ім'я — Гаутама).

Рід належав до племені шак'їв, що жило 600- 500 pp. до н. е. в долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сіддхартхи — дружина правителя Майя (або Махамайя) — одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон, а через деякий час вона народила дитину, яка з’явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули усі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лумбіни, що знаходиться тепер на території' Непалу, у 10 км на північ від індійського кордону. Цариця переселилася зі своєї столиці до батьків. Через сім днів після пологів вона померла. Боги подарували новонародженому подарунки.

Дізнавшись про народження царського сина, па­лац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши та тілі новонародженого «риси величі», Асита засміявся і заплакав. «Я сміюсь, — сказав він, — від радості, що рятівник явився на землю, і шгачу тому,, що мені не випадає щастя жига довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу». Ново­народженого назвали Сіддхартхою, що означає «той, хто виконує своє призначення'^.

Однак повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов’язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину пік­луванням і багатством, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхартха вражав усіх своїми непересічними здібностями, си­лою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Житт тя сім'ї сповнилося радості і щастя.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого гнійними ви­разками хворого, згорбленого роками слабого старця, поховальну процесію та аскета, що поринув у думи.

Ці «чотири зустрічі» все в ньому перевернули. Він дізнався про страждання, які випадають на долю лю­дини. Тієї ночі він крадькома залишив свій дім, щоб на самоті знайти шлях, який звільнив би людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувіл'я (нині Бух Бодх-гая), коли під час відпочинку під деревом Сід-дхартху осяяла істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Гаута-мою у день великого прозріння (що й є суттю власне буддизму), викладено Буддою у першій же його про­повіді. В ній коротко розкривається вчення про чоти­ри «святі істини»: «жити -» значить, страждати", «причина страждань — бажання'*- «для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань» — «шлях по­збавлення від бажань — дотримуватися вчення Буд­ди», яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), тобто стану повного подолання людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед фак­торами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори другого порядку.

Будді, наприклад, приписують такі слова: «Воло­дарі царств, котрим належать багатства і скарби, по­жадливо поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. І якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?» .

Підкреслимо, що буддизм зводить у абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування у будь-якій формі завжди є обов’язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які були до і існують після нього.

Справді, в усіх релігіях, як правило, «світ зем­ний», «світ чуттєвий» принижується, а протиставле­ний йому «світ небесний» звеличується, утверд­жується як «істинне буття». Звідси — логічний висно­вок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до «життя» у «світі не­бесному». Зрозуміло, що «вічне життя» дається як винагорода за перетерплені страждання під час пере­бування на землі.

Зробивши відправним пунктом свого вчення то­тожність будь-якого існування зі стражданням, буд­дизм вже не зміг припустити можливість якогось іншого буття, крім повного страждання. Смерть, що є водночас стражданням, також не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, знову наповнене стражданнями існування: вчення брахманізму щодо переродження залишилося у буддизмі незмінним.

Однак буддизм вказує шлях до порятунку, до по­долання страждань. Він полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, вічного блаженства у злитті з божеством і досягнення абсолютного спо­кою — нірвани. Шлях до порятунку сформульовано у.

" третій святій істині": «Що ж є святою істиною по­збавлення страждань? Це — повне позбавлення ба­жань, повне заперечення їх і усунення їх». Допомогти у здійсненні цього шляху можуть вісім доброчинно-стей: правильні погляди, правильна рішучість, пра­вильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильний напрям думки і правильне зосередження.

У Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном «сансара» л запозиченим буддистами з брахманізму.) Переконувати віруючих Індії епохи формування буд­дизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійні філо­софські традиції, це відчували прості люди на своєму життєвому шляху саме тоді, коли руйнувались вікові суспільні традиції: коли податковий прес вичавлював з людей усі життєві сокиколи на кожному кроці лю­дину підстерігала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релі­гійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли пер­спективу радісного щасливого життя тому, хто наро­дився раджею, багатим купцем, могутнім воєна­чальником у разі слідування релігійним діям, прине­сення жертв, то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань. Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати «Просвітленого» страшними бурями. Щоб спокусити його радощами життя і змусити відмовитись від вка­зування людям шляху порятунку, він посилав до нього своїх гарних дочок. Сім днів (згідно з іншими твердженнями — чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бенаре­са (нині Сарнат) Будда проголосив перед п’ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, «привів у рух колесо дхар-ми». Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Кушинагарі (що, як твердять, відповідає су­часній Каспі). Будда, що лежав під деревом у позі ле­ва, звернувся до ченців і мирян з такими словами: «Тепер, ченці, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене піддягає руйнуванню! Для врятуван­ня докладіть усіх зусиль!» Смерть Будди буддисти на­зивають досягненням великої нірвани. Згідно з кано­ном, Будда помер у день травневого повнолуння. Цю дату шанують, як дату народження та прозріння, то­му її називають «тричі святим днем» .

Буддійська релігійна література нараховує багато тисяч творів. Канонічною вважається Трипітака, що включає в себе 3 частини: віная-пітака (міфи про Будду та його повчання) — сутта-пітака (притчі й бесі­ди Будди та його послідовників), абхідхарма-пітака (філософія буддизму).

Різноманітні школи і течії буддизму вносили по­правки до Трипітаки. Тому у 1871 р. в Мандалаї (Бір­ма) було скликано спеціальний собор, на якому 2400 делегатів шляхом зіставлення різних списків та перекладів Трипітаки створили її уніфікований текст. Пізніше його вирізьбили на 729 мармурових плитах, кожна з яких зберігалася у невеличкому окремому храмі., Так було створено своєрідну бібліотеку, яка зберігала канон і стала місцем, шанованим буддиста­ми всього світу. ;

Крім канонічної літератури, буддисти вважають корисною і неканонічну. В цілому це збірники біографії Будди, або коментарі до канонускладалися вони у: II-VIII ст. н. е. Найбільше неканонічної літератури було написано у IV-VIII ст. н. е. в період розквіту буддизму в Північній Індії і на Цейлоні.

Моральні заповіді буддизму (панчашила) мають характер заборон: 1) не вбивати жодну живу істо­ту- 2) не брати чужої власності- 3) не торкатися чужої дружини- 4) не говорити неправди- 5) не пи­ти вина.

Послідовник Будди не повинен відповідати злом на зло, має захищати інших від насильства, не мсти-тися за несправедливість. Буддист спокійно, терпляче ставиться до зла, ухиляючись лише від співучасті в ньому. Положення буддизму про непротивлення злу насильством, заклики до терпіння примиряють віруючу людину з її долею, роблять її пасивною та покірною.

Перші буддійські громади складалися з жебрую­чих ченців. Вони носили простий одяг жовтого ко­льору (ознака нижчої касти), жили з милостині, їли один раз на добу — перед заходом сонця, тобто вели суворий, аскетичний спосіб життя. Чернечий буддизм отримав назву хшаяна. Але не всі послідовники Буд­ди погоджувалися бути ченцями, а залишалися «у миру». Вони склали другий напрям у буддизмі - ма-хаяну. їхні головні релігійні обов’язки — виконувати п’ять моральних заборон і жертвувати на користь чернечої громади. Основу буддійської релігійної орга­нізації (махаяни) складає група віруючих мирян, очолю­ваних ченцем, які групуються навколо певного храму.

Протягом VII-XIV ст. у Тібеті виникла і набула поширення така форма буддизму, як ламаїзм (лама — чернець) (20,6 млн). Його засновником є тибетський лама Цзонкаба (кін. XIV — поч. XV ст.). Ламаїзм, по­ряд з істинами буддизму, пропагує містичні уявлення про світ, про надприродні сили. На території Ро­сійської імперії лами з’явилися у 90-х роках XVII ст. Вони прийшли з Монголії, після її окупації маньч­журськими військами (Цинська імперія). На початку XVIII ст. вони створили кілька релігійних центрів — дацанів.

Головним канонічним текстом ламаїзму є Ганд-жур — збірка «одкровень» Будди (108 томів), а також Данджур — переклад буддійських вчень (225 томів).

Ламаїзм надає Будці атрибути вищого божества — творця, «істинної сутності світу». Пантеон ламаїзму включає в себе будд, ідамів (божества-охоронці), джар-мапалів (захисники віри) та інші фантастичні образи.