Источник даних про кельтської міфології

Источник даних про кельтської міфології

Чарльз Елтон торкнувся лише невелику частину матеріалу, яких ми вправі скористатися, щоб спробувати реконструювати древні міфологічні уявлення жителів Британських островів. На щастя, ми скуті через руки і ногах важкої проблемою відновлення казкових подвигів і діянь ірландських і британських королів, які правили набагато раніше св. Патріка і навіть Юлія Цезаря, у тому первозданному образі персонажів кельтської міфології; як і не зобов’язані відстежувати різноманітні атрибути і дива сумнівних святих ранньої церкви чи визначатиму примітивні поганські елементи в легендах про Артуре та її лицарів з потоку благочестивої белетристики, привнесеної у яких норманнскими авторами знаменитих романів. Крім зазначених джерел, які ми цілком резонно можемо вважати вторинними, ми маємо великим корпусом справжніх ранніх текстів, які й несуть у собі - у своїй нинішньому вигляді - позднехристианские риси, тим щонайменше сягають більш ранньої язичницької епосі. Ці тексти дійшли до нашій складі пергаментних манускриптів, уже багато століть які в монастирських бібліотеках Ірландії, Шотландії та Уельсу і у ХІХ столітті котрі постали перед широкої публікою. Працьовиті вчені, знавці давно зниклих діалектів, де вони було написано, бережно знято з них копії й переклали на сучасний язык.

Многие з цих томів є кумедну суміш найрізноманітніших текстів. Зазвичай, у монастирській общині був величезний тому, куди листувалося усе, що вчені брати вважали достойним уваги і збереження. Тож і ми такі книги зібрані найрізноманітніші матеріали Тут можна зустріти і ще переклади фрагментів біблійних текстів, і античних класиків, і ті популярні книжки, як праці з історії Британії Гольфрида Монмутського і Ненния; зустрічаються у яких і житія найшанованіших святих, і твори, приписувані їм, і навіть поеми і романи, під тонким флером християнських повчань розповідають про древніх гэльских богів і героїв. Є у неї і трактати на найрізноманітніші теми: граматика, просодії, юриспруденція, географія, хронологія і генеалогія знатних родов.

Большинство цих документів було зібрано під час, що тривав приблизно з початку XII до кінця XVI століття. Це час був для Ірландії, Уельсу і Шотландії епохою справжнього розквіту літератури з порівнянню з попереднім періодом бурхливих воєн та чвар. У Ірландії норвежці нарешті перестали терзати країну, і зайнялися сільське господарство, а Уельсі хвилі набігів норманнов пішли у минуле, Україні запанував світ. Книжники розпочали порятунку уцілілих творів але історії, юриспруденції, історії церкви, і навіть наукових і преданий.

Среди ірландських рукописів найбільш ранній манускрипт і тому що становить для нас особливий інтерес з погляду реконструкції древньої гэльской міфології, збереженої у яких попри всі пізніші переробки, перебуває сьогодні у зборах Ірландської академії. На жаль, він сягнув нашій вигляді фрагмента обсягом сто тридцять вісім сторінок, зате цього фрагмента містить чимало переказів про дренеирландских богів і героїв. Крім інших архаїчних текстів, в його cocтаве зберігся повний варіант знаменитої епічної саги «Tain У Cuailgne «(«Викрадення бика з Куальгне »), у якій легендарний епічний герой Кухулин робить свої славні подвиги. Цей манускрипт отримав назва «Книжка Бурої Корови », оскільки вона, як стверджує переказ, написано на пергаменті зі шкіри улюбленої корови св. Киарана, жив VII столітті. На одній зі сторінок на початку книжки збереглося ім'я її переписувача, якогось Маэл Муйре, про яку ми знаємо лише те, що у 1106 року він було вбито розбійниками у церкві в Клонмакноисе.

Гораздо більш об'ємистий і трохи більше пізній манускрипт — Лейнстерская книга, найбільш ранні частини якої, за переказами, є компіляцію XII століття, створену Фіном Мак-Горманом, єпископом Килдэйрским. У ньому також містяться розповіді про славних подвиги Кухулина, службовці хіба що доповненням до раннього варіанту саги «Викрадення бика з Куальгне ». Щодо меншу цінність з погляду вивчення гэльской міфології мають Белллимотская книжка, і Жовта книжки, із Лекана, створені наприкінці чотирнадцятого, і навіть Леканская і Лисморская книжки, що датуються XV століттям. Крім зазначених шести найцінніших рукописів, до нас дійшло безліч менших манускриптів, містять тексти з древньої міфології. У одному із них, що відноситься до XV в., розповідають про битву біля Маг Туиред, чи Мойтуре, у якій боги Ірландії боролися проти своїх ворогів, фомори, чи демонів морських глубин.

Отдельные фрагменгы старовинного шотландського манускрипту, що зберігається Адвокатської бібліотеці в Единбурзі, датуються приблизно XIV століттям, тоді як основний корпус текстів належить до XV-XVI століть. У ньому представлені документи з історії Ірландії, і навіть сага про Кухулине і фрагменти іншого героїчного циклу, який розповідає про дивних подвиги Фінна, Осика і фианы. Зустрічаються у книзі й перекази про попередніх персонажах, ніж Фін чи Кухулин. Це — Туатха де Данаан, древнегэльский клан богов.

Уэльские рукописи сягають до того ж періоду, як і ірландські і шотландські. У тому числі особливо вирізняються чотири пам’ятника. Найбільш ранні їх — Чорна Гермартенская книга, яка датується третьої чвертю XII століття; Книжка Аневрина, написана кінці XIII століття; Книжка Талесина (чотирнадцятого) й Червона Гергестская книга, складена кількома переписувачами приблизно півтора століття. Перші три тому з цих «Чотирьох древніх валлийских книжок «дуже малі по обсягу мають поетичні твори найбільших легендарних бардів VI століття — Мирддина, Талесина і Аневрина. Останній, Червона Гергестская книга, набагато ширші за обсягом. У ньому є - перекладу староваллийский — фрагменти британських хронік; часто цитовані тріади — вірш у честь знаменитих осіб чи подій; старовинні поеми, приписувані Лливарч Хену; І що для нас воістину безцінним — так званий Мабиногион, у якому романізованої формі викладено ключові моменти древнекельтской мифологии.

Таким чином, ми маємо великим корпусом літературних пам’яток, присвячених міфології Британських островів і записаних під час приблизно від початку XII до кінця XVI століття. Але й з цього періоду, поза всяким сумнівом, відстоїть дуже далеке від епохи подій, описуваних у яких. Дата створення манускриптів закарбувала лише останню редакцію змісту рукописів у цьому вигляді, де вони сягнули б нас і немає жодного ставлення до їхніх первозданної версії. Оскільки ці книжки є списками древніх поем і творів, зробленими зі значно попередніх рукописів, ця датування неможливо відбиває створення самих текстів, аналогічно, як наявність фрагмента «Кентерберийских оповідань «у сучасній антології англійської поезії це не дає підстав вважати Чосера поетом нашого времени.

Впрочем, датування буває прямий, і непрямої. У окремих випадках, зокрема, в елегії на вшанування св. Колумбії в «Tain У Cuailgne », у складі Книги Бурої Корови, вказані дати безпосереднього створення текстів. За інших ми залежний від свідчень якщо і настільки категоричних, то, у разі, більш-менш певних. Навіть якщо його автор щось свідчить, що він користується понад ранньої рукописом, нам очевидно, що цим пояснюються глоссы у його тексті. Переписувачі, переписывавшие ранні гэльские рукописи, часто-густо зустрічали в документах, які самі ж копіювали, слова настільки архаїчні, що вони були абсолютно незрозумілі для читачів їх часу. Щоб чи хоч якось вийти з положення, переписувачам доводилося вставляти маргінальні тлумачення, в яких розтлумачувалося значення таких слів, навіщо вони зверталися решти старовинним текстам. Взагалі середньовічні переписувачі частенько на власний розсуд переносили ці тлумачення в основний текст, де вони збереглися свого роду філологічні скам’янілості, що їхні риси минулої жизни.

Документы, з яких вони їх позичили, давно втрачено, і єдиними їх слідами залишаються фрагменти, що у складі середньовічних рукописів. У валлийском Мабиногионе мала місце хоча б процес. Неясності і «темні місця «в збережених манускриптах вочевидь показують, що вони є списків із значно більше архаїчних текстів. Валлійці манускрипти, як і і гэльские, сягають значно більше раннім і примітивним протографам.

Таким чином, доведено, стародавні перекази гэльцев і бриттів є не породженням фантазії учених ченців епохи Середньовіччя. Сьогодні ми можемо встановити час, а то й власне виникнення самих переказів, так хоча та їхні першого появи у у тому вигляді, у якому вони сягнули нас. У цьому можна привести різні дані про те, що суттєві фрагменти найдавнішої літератури гэлов і бриттів можна віднести на період, як мінімум сталася на кілька століть попередньому створення ранніх з дійшли до нас списків. Так, сама рання версія епізоду «Викрадення бика з Куальгне », що є свого роду ядром і центр древнегэльского героїчного циклу, ключовим персонажем якого є Кухулин, fortissimus heros Scotorum [1], входить до складу Книги Бурої Корови (XII в.). Проте легенда розповідає у тому, що саме сага як не виникла VII столітті, а й встигла стати настільки древньої, що барди не пам’ятали її. Їх вождь, якийсь Сенхан Торлейст, історичний персонаж та головний бард Ірландії на той час, отримав від святих дозвіл викликати з потойбічного світу дух Фергуса, сучасника Кухулина і головного учасника знаменитого «Викрадення », і такою чином, дізнався справжню версію подій із вуст самого героя. Це переказ, упоминающее ім'я реальної особи, з повним визначеністю свідчить, що історія викрадення був відомий задовго перед тим часу, коли жив Сенхан, а це, очевидно, свідчить, або що його версія славних діянь Кухулина стала загальноприйнятої, або він першим записав її. З такою самою значної дистанцією у часі ми бачимо й у найперших прозових записах валлийских міфологічних переказів, іменованих Мабиногион, чи, точніше, «Чотири Гілки Мабиноги ». У жодному з цих пам’яток немає жодних відомостей чи навіть згадувань про Артуре, навколо якого сформувалося основне ядро легенд древніх бриттів у вигляді, що не валлійці ознайомили з ним норманнов. Ці загадкові міфологічні тексти, по всієї ймовірності, передують циклу артуровских міфів, котрий склався до VI віці. З іншого боку, персонажі «Чотирьох Гілок «згадуються без будь-яких пояснень, коли б йшлося і про героїв, відомі всім і кожному, на одній із поем, створеної, як вважають, в VI столітті та входить до складу «Чотирьох древневаллийских книжок », у яких вміщуються перші мізерні відомості про це герої британського эпоса.

[1] Fortissimus heros Scotorum (латів.) — найхоробріший герой Шотландії (прим. перев.).

Эти і подібні їм міркування дозволяють з високим рівнем ймовірності казати про існуванні за доби набагато раніше VII століття ірландських і валлийских поезій та прозових версій міфів, багато в чому нагадують ту форму, у якій дійшли до нас.

Однако це лише те, що міфи, перекази і легенди, знані нами, виникли досить рано, а свою сучасну, як кажуть, літературної форми здобули набагато пізніше. Сама міфологія, поза всяким сумнівом, завжди набагато старших за, ніж найдавніші вірші та легенди, показували б її. Великі складні за складом саги створюються не що і не рік. Легенди про богів і героїв гэлов і бриттів, в на відміну від Афіни, що з’явилася світ з голови Зевса, народилися аж ніяк ні з голови якогось геніального поета. Бард, першим який додав їм подобу художньої форми, дотримувався дуже й дуже примітивним традиціям свого клану. Отже, ми можемо вважати ці перекази витвором не ХІІ і навіть VII століття, а якогось доісторичного і тому незапам’ятного прошлого.

На це вказують і особливості самих переказів. Вивчення легенд і архаїчних текстів гэлов і бриттів, якщо не згадати деякі деталі, є пізнішими вставками, дає змоги виявити їх найдавніше ядро, що ставить ці пам’ятники в один ряду зустрічей за витворами інших народів, котрі стояли аналогічної щаблі розвитку культури. Так, їх «місцевий колорит «вважатимуться справою рук останнього їх «редактора », проте вони не є лише трохи більше ранніми, ніж Середньовіччя, а й дохристиянськими і навіть доісторичними. Сам характер ранніх гэльских переказів належить до тієї ж стадії розвитку творчої думки, де виникли олімпійські боги і титани, Эзир і Йотун. Нам доведеться повернутися до далеке минуле, до витоків цивілізованої думки, щоб виявити паралелі до таких переказам, як легенда бриттів, що повідала про бога сонця, який, коли його суперник у коханні поранив його отруєної стрілою, перетворився на орла, з пазурів якого відтоді на грішну землю падають шматки падали (див. главу 18, «Боги кельтів Британії «).

Этот аспект архаїчних пам’яток кельтської літератури виявлено й всебічно вивчений Мэттью Арнольдом у його книзі «Дослідження кельтської літератури ». Щоправда, автора насамперед цікавлять валлійці перекази, але сказане в однаково стосується й гэльским міфам. «Перше, що вражає нас при читанні Мабиногиона, — пише він, — те, наскільки безсоромно середньовічний оповідач займається плагіатом реалій давнину, частина з яких залишаються таємницею йому самого. Схожий він селянина, строящего свою убогу хатину дома палаців Галикарнасса чи Ефеса; він, та його споруду в що свідчить складається з матеріалів, історії застосування яких він або пам’ятає, або знає його може лише по пізнім переказам; каміння, що він використовує, взято їм „з деяких інших будинків “: більш древніх, складних, вишуканих і величних ». Його герої «зовсім не від середньовічні персонажі; вони належать до більш древньому, поганському світу міфів ». І це саме стосується і до умовно історичним персонажам трьох найбільших циклів гэльской міфології: Туатха Де Данаан, циклу, розповідає про героїв Ольстера, і міфам про Фіні і фианах.

Божественное походження цих героїв затьмарює їх людські риси, а крізь маски їх осіб проступають лики богов.

Однако боги тому і боги; на той час, коли було записано легенди про неї (у цьому вигляді, де вони відомі нам), вони прийняли образ простих смертних. У найперших версіях цих легенд, якби їх можна було відновити, вони, безперечно, постали б істотами вічними, здатними змінювати своє обличчя і не знаючими смерті. Проте пізніші християнські переписувачі, чи це ірландці чи валлійці, просто більше не могли цього. Цим пояснюється унікальний парадокс міфів: смерть Безсмертних. Важко знайти скільки-небудь помітну постать в гэльском чи британському пантеоні, чия смерть чи загибель були б описані у якомусь переказі. Чаші за все вони гинули в грандіозних битвах синів світла з виплодками пітьми. Проте їх смерть на більш ранніх міфах зовсім на заважала їм з’являтися, як нічого не бував пізніших. І буде лише тоді, коли смерть накладе печатку на вуста останнього зі людей, котрий зберігає перекази про богів, можна буде всерйоз казати про їхнє смерти.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.