Загальні засади конституційного ладу України та його гарантії (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Загальні засади конституційного ладу України та його гарантії

ПЛАН.

1. Поняття, суть і ознаки конституційного ладу України.

2. Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією.

1. Поняття, суть і ознаки конституційного ладу України Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Що являє собою цей лад за своєю суттю, змістом і фор­мою (формами)?

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовле­них рівнем розвитку суспільства, держави і права.

Нинішній конституційний лад України за своєю сут­тю є перехідним, змішаним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права, які поєднують риси різних соціально-економічних фор­мацій і відповідно різних типів держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією дер­жавний та суспільний лад, конституційний статус лю­дини і громадянина, систему безпосереднього народо­владдя, організацію державної влади й місцевого само­врядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та ін­ших суб'єктів конституційно-правових відносин.

Насам­перед конституційний лад опосередковує передбачену Конституцією форму (форми) держави за характером державного устрою і державного правління — і форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо).

Існуючий конституційний лад України, передбаче­ний її Конституцією, характеризується насамперед ря­дом загальних принципів, зокрема суверенністю, демок­ратизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науко­вою обгрунтованістю, історизмом, наступністю, прог­рамним характером, гарантованістю.

Суверенність конституційного ладу полягає насам­перед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад Ук­раїни, зазначається у ст. 5 Конституції, належить ви­ключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Оскільки конституційний лад як певний порядок встановлюється Конституцією, то її прийняття вважа­ється пріоритетним правом народу.

Нинішня Конститу­ція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу — громадян України всіх на­ціональностей. Верховна Рада має право вносити зміни до більшості положень Конституції. Але зміни до розді­лів Конституції, які стосуються основ конституційного ладу — розділу І «Загальні засади», розділу Ш «Вибори і референдуми» і розділу XIII «Внесення змін до Конс­титуції України» — здійснюється лише з волі народу, зокрема, не менш як двома третинами від конституцій­ного складу Верховної Ради з наступним затвердженням законопроектів про ці зміни всеукраїнським референ­думом.

Суверенність конституційного ладу означає суверені­тет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання Існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування інозем­них військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами Украї­ни, ратифікованими Верховною Радою.

Демократизм конституційного ладу означає насам­перед існування необмеженої влади народу (як щодо належності її народу, так і щодо здійснення її народом).

Відповідно до ст. 5 Конституції народ визнається єдиним джерелом влади. Він має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів та в інших формах, так і через органи державної впади та органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 15 Консти­туції держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Нинішній конституційний лад допускає існування місцевого самоврядування, яке держава визнає й гаран­тує (ст. 7). Існування місцевого самоврядування означає можливість безпосереднього здійснення влади як усім народом, так і окремими спільностями громадян в особі територіальних громад.

Основою й гарантом демократизму конституційного ладу є демократизм Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією: парламенту, су­дів та інших органів державної влади і державних орга­нізацій.

Безпосереднім показником демократизму держави є, зокрема, й система політичних прав і свобод громадян України (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлін­ні державними справами та ін.).

Гуманізм консппуційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку3 який ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, лю­дини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх гарантуванні.

Відповідно до ст. 3 Конституції людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є за Констатацією головним обов’язком держави. Безпосе­реднім доказом цього є те, що Конституція приділяє найбільше уваги серед всіх інститутів саме особі: із 161 статті Конституції правам, свободам і обов’язкам лю­дини і громадянина присвячено 48 статей.

Найбільшу частину передбачених Конституцією прав і свобод складають громадянські, соціальні та культурні права і свободи: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недо­торканність (ст. 29), право на працю (ст, 43), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст 48), право на охорону здоров’я, медичну до­помогу та медичне страхування (ст. 49), право на сво­боду думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) тощо.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави.

Зокрема, відповідно до Конституції (ст. 11), держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також роз­виткові етнічної, культурної, мовної та релігійної само­бутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає також про задоволення націо­нально-культурних і мовних потреб українців, які про­живають за межами держави (ст. 12).

Конституцією передбачено як обов’язок держави гарантування екологічної безпеки і підтримання еколо­гічної рівноваги на території України, подолання на­слідків Чорнобильської катастрофи, — збереження гено­фонду Українського народу (ст. 16), що свідчить про винятковий гуманізм держави і конституційного ладу України в цілому.

Важливою рисою конституційного ладу є його реаль­ність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад кожної країни — це офіцій­ний державний і суспільний лад та офіційна система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили — конституцією.

Конституційний лад має бути не формальним, сим­волічним, а справжнім., реальним, тобто відображати ре­ально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу.

На жаль, певною мірою проблематичний характер мають, як показав час, і деякі положення, закріплені в нинішній Конституції України, зокрема положення про соціальний характер держави, соціальні права й свободи людини і громадянина, соціальну спрямованість еконо­міки тощо. Ці та ряд інших положень Конституції є в цілому символічними або справляють враження таких. Практично вони реалізуються тільки частково.

Іншим, не менш важливим принципом конституцій­ного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основ­них інститутів суспільства і держави.

Чинна Конституція закріпила всі основні інститути українського суспільства і держави значно системніше, ніж усі попередні Конституції України, разом узяті. Це стосується насамперед інституту влади, прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади й орга­нів місцевого самоврядування тощо.

Так, поряд з закріпленням статусу основного суб'єк­та влади — народу, він визнається єдиним джерелом влади, Конституція передбачила його право здійснювати впаду як безпосередньо, так і через органи державної влади або органи місцевого самоврядування (ст. 5), В Конституції визначені основні форми безпосередньої демократії (вибори, референдуми), передбачено здійс­нення державної впади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та закріплена система місцевого са­моврядування.

Теоретичні основи нової Конституції і передбачено­го та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини.

Першу частину скла­дають надбання світової наукової конституційної думки, зокрема теорії й ідеї та вчення про конституцію (конс­титуціоналізм) — про права й свободи людини і громадя­нинапро суверенну, правову, демократичну, соціальну державупро форми безпосередньої демократіїпро пар­ламентаризмінститут глави державиконституційне судочинствомісцеве самоврядування тощо.

Другу час­тину теоретичних основ складають окремі надбання науки радянського державного (конституційного) права, зокрема, вчення про роль і значення держави й права, їх основні риси, про демократію і законність, про права й обов’язки громадян, про політичну і економічну систе­ми, про ради як представницькі органи, про правосуддя та прокуратуру тощо.

Третю частину теоретичних основ конституційного ладу складають надбання української конституційної думки з часу проголошення незалежності України. Це ідеї, концепції щодо України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової, унітарної держави, щодо форм держави за характером правління і харак­тером державного устрою, щодо громадянства України, державної мови, Збройних Сил, державних символів та інших атрибутів держави, системи прав і свобод людини й громадянина та їх гарантій, виборів і референдумів, системи органів державної влади України та системи місцевого самоврядування в Україні тощо.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конс­титуції, так і з її змісту, зокрема положень щодо харак­теристики нашої держави, державних символів, прав та свобод людини і громадянина, форм прямого народо­владдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або перед­бачались і закріплювались її попередніми конституція­ми, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.).

Однією з істотних рис чинного консппуційного ладу України є те, що він містить елементи програмного ха­рактеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окре­мих інститутів.

Конституція, проголошуючи нашу дер­жаву суверенною і незалежною, демократичною, соці­альною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реаль­не в її функціонуванні і розвитку, а й визначає напрями її подальшого розвитку, її перспективу. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру держави, якою вона має ставати, системи передбачених і закріплених Конституцією соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина, що лише з часом можуть бути реалізовані.

Програмний характер певною мірою мають положення щодо політичного, економічного й ідеологічного множинства суспільства (плюралізму від лат. Pluralis — множинний), щодо місцевого самоврядування тощо.

Поряд з цими загальними принципами конститу­ційному ладу України властиві деякі особливості, зок­рема принципи.

— здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову;

— верховенст­ва права;

— прямої дії норм Конституції;

— визнання й гарантування місцевого самоврядування;

— судового захис­ту прав і свобод людини і громадянина;

— органічності міжнародних договорів щодо національного законодав­ства України, згода на обов’язковість яких надана Вер­ховною Радоюєдиного громадянства;

— єдиної державної мови;

— цілісності і недоторканності території України;

— непорушності права приватної власності, пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси;

— захисту прав усіх суб'єктів права власності;

— сво­боди інформації;

— недопустимості використання Зброй­них Сил, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конс­титуційного ладу, усунення органів влади чи перешкод­жання їх діяльності;

— адміністративної автономії окремих адміністративно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо, Гарантії конституційного ладу України Конституційний лад кожної країни зберігає свою не­порушність і належним чином функціонує і розвиваєть­ся лише тоді, коли він має надійні відповідні гарантії (нормативно-правові, організаційно-правові та ін.). Во­ни передбачаються й закріплюються, як правило, конс­титуціями і законами.

Закономірно, що Конституція України передбачила і закріпила відносно цілісну систему гарантій конститу­ційного ладу.

Основними з них є:

— народ України;

— Конституція і закони;

— Українська держава в цілому і в особі її спеціалі­зованих інститутів (організацій, служб);

— Верховна Рада України;

— Президент України;

— Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої вла­ди;

— Конституційний Суд України;

— суди загальної юрисдикції і прокуратура,.

— політичні партії і громадські організації;

— засоби масової інформації;

— територіальні громади та органи місцевого само­врядування;

— міжнародні організації.

Тобто, гарантами конституційного ладу є практично всі основні суб'єкти конституційно-правових відносин та інші елементи цих відносин.

Названі гаранти, переважно, є загальними для всьо­го конституційного ладу. Поряд з ними Конституцією передбачаються гарантії для окремих інститутів консти­туційного ладу, насамперед державного і суспільного ла­ду, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Пріоритетне місце в гарантуванні конституційного ладу відводиться народу України. За Конституцією на­род України є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати й змінювати конституційний лад в Україні (ст. 5).

Звичайно, визна­чення і зміна конституційного ладу здійснюється9 як правило, не довільно, а у визначених Конституцією і законами формах, зокрема, шляхом виборів, референ­думів тощо.

Виключно всеукраїнським референдумом, наприк­лад, вирішується питання про зміну території України (ст. 73).

Право народу визначати і змінювати конституційний лад не може бути узурповане державою, тобто самостійно привласнене нею, її органами або посадовими особа­ми (ст. 5).

Відповідно до Конституції, справою всього українсь­кого народу є захист суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної й інформаційної без­пеки (ст. 17),.

Чільне місце серед гарантій конституційного ладу посідають нормативно-правові гарантії і насамперед норми самої Конституції.

2. Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією полягає у встановленні нею свого влас­ного статусу — статусу Конституції і відповідних статусів тих інститутів, які вона закріплює, у забезпеченні нею власної стабільності - обмеженні можливостей внесен­ня до неї змін і доповнень, — а також у регулюванні нею порядку визначення, функціонування, охорони й зміни конституційного ладу.

Зокрема, в Конституції зазначаєть­ся, що правовий порядок в Україні грунтується на заса­дах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19).

Одночасно в Конституції зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише в межах повно­важень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України.

Особливо жорсткі умови порядку внесення змін до тих частин і положень Конституції, які стосуються основ конституційного ладу. Зокрема, згідно із ст. 156 Конс­титуції, законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади» чи розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХШ «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Вер­ховної Ради і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом (ст. 156), При цьому повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, Ш і ХШ цієї Конституції з одного і того самого питання можливе лише до Верховної Ради на­ступного скликання.

Деякі положення Конституції взагалі не можуть бути змінені. Відповідно до ст. 157 Констатація не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обме­ження прав і свобод людини і громадянина або вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Конституція не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичай­ного стану (ст. 157).

Важлива роль у гарантуванні конституційного ладу належить, поряд з Конституцією, конституційному зако­нодавству (законам про вибори, референдуми, політичні парта та інші об'єднання, про органи державної впади, про територіальний устрій тощо), а також іншим галу­зям законодавства, зокрема адміністративному, кримінальному, інформаційному, митному, військовому, а також іншим нормативно-правовим актам.

В умовах правової держави, яка ґрунтується на принципі верхо­венства права, конституційне законодавство є надійним гарантом конституційного ладу.

Основним гарантом конституційного ладу є, звичайно, держава — як в цілому, безпосередньо, так і в особі її відповідних інс­титутів: внутрішніх справ, закордонних справ, Збройних Сил України тощо.

Відповідно до чинної Конституції (ст. 17), захист су­веренітету і територіальної цілісності України, забезпе­чення її економічної та інформаційної безпеки покла­дається насамперед на державу. Ці напрями діяльності держави є найважливішими її функціями (ст. 17).

Оборона України, захист її суверенітету, територі­альної цілісності і недоторканності безпосередньо по­кладаються на Збройні Сили, Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохо­ронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17). При цьому зазна­чається, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення консти­туційного ладу, усунення органів влади чи перешкод­жання їх діяльності (ст. 17).

Значна роль в гарантуванні конституційного ладу відводиться Основним Законом органам державної вла­ди. Пріоритетна роль серед них належить парламенту — Верховній Раді.

За чинною Конституцією, Верховна Ра­да вносить зміни до Конституції;

призначає всеукраїн­ський референдум з питання про зміну території Украї­ни;

приймає закони;

визначає засади внутрішньої і зов­нішньої політики;

затверджує загальнодержавні прог­рами економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколиш­нього середовища;

призначає вибори Президента;

заслу­ховує щорічні та позачергові постання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України;

оголошує за поданням Президента стан війни й укладання миру, схвалює рішення Президента про використання Зброй­них Сил та інших військових формувань в разі збройної агресії проти України;

затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки України, інших створених за законом .військо­вих формувань, а також Міністерства внутрішніх справ;

надає у встановлений законом строк згоду на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсує міжнародні договори України (ст. 85) тощо.

Звичайно, пріоритетна роль Верховної Ради у гаран­туванні конституційного ладу випливає насамперед з її головної функції, а саме — законодавчої функції.

Адже, за Конституцією, лише законами України визначаються:

організація і проведення виборів та референдумів;

заса­ди утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

засади зовнішніх зносин, зовнішньополітичної діяльності, мит­ної справиоснови національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку;

територіальний устрій Україниправовий режим держав­ного кордону;

статус столиці України;

спеціальний ста­тус інших міст;

правовий режим воєнного і надзвичай­ного стану, зон надзвичайної ситуації, а також статус органів державної влади й місцевого самоврядування.

Зокрема, виключно законами України визначаються ор­ганізація і порядок діяльності Верховної Ради, статус на­родного депутата;

організація і діяльність органів ви­конавчої влади, основи державної служби, організація державної статистики й інформатики;

судоустрій, су­дочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, а також діяння, які є злочинами, адміністративними й іншими правопорушеннями, та від­повідальність за них і засади цивільно-правової відпові­дальності.

Поряд з парламентом, самостійними, хоча і не ос­новними, гарантами конституційного ладу є парламен­тарії - народні депутати. Про це свідчить, зокрема, присяга, яку приносять перед вступом на посаду народні депутати. Вона має такий зміст: «Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суве­ренітет і незалежність України, дбати про благо Вітчиз­ни і добробут Українського народу. Присягаю додержу­ватися Конституції та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників. Тобто, на­родний депутат сприяє здійсненню Верховною Радою функцій гаранта конституційного ладу, а також сам їх здійснює.

Головна роль серед органів державної влади у гаран­туванні конституційного ладу належить Президенту. За своїм статусом, визначеним Конституцією, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної ціліс­ності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102). Він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

представляє державу у міжнародних відноси­нах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяль­ністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, призначає всеукраїнський референ­дум щодо змін Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією, припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пле­нарні засідання не можуть розпочатися;

призначає за згодою Верховної Ради та припиняє повноваження Прем'єр-міністра України і приймає рішення про його відставку;

є Вер­ховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

призначає на посади та звільняє з посад вище коман­дування Збройних Сил, інших військових формувань;

здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони країни;

очолює Раду національної безпеки і оборони;

приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях в разі загрози нападу, небезпеки державної незалежності Укра­їни (ст. 106).

Ці повноваження Президента мають вирі­шальне значення у гарантуванні конституційного ладу.

Важлива роль як гаранта державного і суспільного ладу належить Кабінету Міністрів, міністерствам та ін­шим центральним органам державної виконавчої влади.

Зокрема, Кабінет Міністрів забезпечує державний суве­ренітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президентароз­робляє й здійснює загальнодержавні програми економіч­ного, науково-технічного, соціального і культурного роз­витку Україниздійснює заходи щодо забезпечення обо­роноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьбі зі злочинністюорганізовує й забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи (ст. 116).

Слід зазначити, що відповідно до Закону України «ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ» (введено в дію Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 р. N 3724-XII), державні службовці є самостійними гарантами конс­титуційного ладу, оскільки вони, зокрема, складають від­повідну присягу і самостійно відповідають за здійснення своїх функцій та повноважень, поряд з органами дер­жавної влади та в межах цих повноважень беруть участь у здійсненні функцій гарантування конституційного ла­ду, властивих відповідним органам державної влади.

Виключно важливими у справі гарантування консти­туційного ладу є функції і повноваження Конституцій­ного Суду. Він, за Конституцією (ст. 147), вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції, за­конів та інших правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного ладу України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу на­лежить органам правосуддя при розгляді кримінальних справ про злочини проти конституційного ладу, а також прокуратурі і адвокатурі.

Але не тільки державні інс­титути є гарантами конституційного ладу. Надзвичайно важлива роль у здійсненні відповідних функцій нале­жить політичним партіям, засобам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній систе­мам нашого суспільства.

Так, відповідно до Конституції та Закону України (від 5 квітня 2001 р. N 2365-III) «Про політичні партії в Україні», політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. В силу важливої політичної ролі партій членами політичних партій мо­жуть бути лише громадяни України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах (ст. 36).

Разом з тим утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, не­законне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релі­гійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення забороняється (ст 37).

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізо­ваних формувань (ст. 37).

Конституція опосередковано визнає суб'єктами га­рантування конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби інформації.

Зокрема, гарантується право на інформацію, тобто право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Конституція містить положення, за якими здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіаль­ної цілісності або громадського порядку з метою запобі­гання заворушенням або злочинам, для охорони здо­ров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одер­жаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34).

Певну роль у гарантуванні конституційного ладу Ук­раїни, зокрема державного ладу, можуть відігравати за її згодою міжнародні організації (наприклад, ООН) та інші держави.