Латинська мова в біології та медицині

Знайомство з історією розвитку біології, медицини, фізики та інших наук невідворотно приводить нас до античної греко-римської цивілізації, як джерела перших науковох відкриттів у галузях різних наук. Так, Арістотель (IV ст. до н. е.) вперше зробив спробу систематизувати, усвідомити та поєднати накопичені знання Його вчення було найбільш авторитетним для багатьох вчених-біологів Європи до XV — XVI ст.

Погляди у сфері ботаніки відобразили свій розвиток у працях учня Арістотеля Феофраста (IV — III ст. до н. е.), який в трактаті «Про рослини» виклав погляди на будову та розмноження рослин. Інший грецький вчений Діоскорид (I ст. н. е.) описав близько 400 рослин. Основоположником наукової медицини був відомий лікар античності Гіппократ (V — IV ст. до н. е.).

Римський філософ Лукрецій Кар (99 — 55 рр. до н. е.) розширив ідеї Демокріта про матерію. Натураліст Пліній Старший, в свою чергу, зібрав та систематизував велику кількість свідчень про навколишній рослинний і тваринний світ з праць грецьких та римських авторів. Найбільш вагоме значення мала його праця «Historia naturalis» («Природнича історія»), яка складалася з 37 книг, з яких вісім присвячено ботаніці, вісім — лікарським рослинам, одна книга — антропології та фізиології людини. Вчений-енциклопедист та лікар Корнелій Цельс (I ст. н. е.) є автором восьмитомного твору «Про медицину», вперше вводить латинські терміни паралельно з традиційними грецькими. Спадщина Клавдія Галена (I ст. н. е.) складає багаточисленні роботи, пов’язані з анатомією та фізиологією.

Вчені XV — XVI ст. (Леонардо да Вінчі, Везалій, Евстахій, Гарвей та інші) вперше стали вивчати анатомію на людських трупах. Інтенсивного розвитку набула фізиологія, великий внесок в яку здійснив Вільям Гарвей. Саме в епоху Відродження закладаються основи міжнародної медичної термінології.

Ще одним яскравим представником того часу був шведський ботанік Карл Лінней (1707 — 1778 рр.), який класифікував відомий йому рослинний світ, створив на латинській мові свої всесвітньо відомі твори: «Genera plantarum» («Роди рослин»), «Species plantarum» («Види рослин»), «Philosophia botanica» («Філософія ботаніки») та багато інших. З ім'ям Леннія, також пов’язано описання багатьох рослинних і тваринних форм, їх точна діагностика та зручна систематизація. До Леннія види рослин позначались більш як десятьма латинськими словами. Він же ввів біномінальну номенклатуру, у відповідності з якою кожен вид позначався двома латинськими назвами — родовою та видовою. Ця сиетема виявилася дуже зручною при застосуванні, тому основні принципи класифікації рослин збереглись і до наших днів.

Медична термінологія XX століття поповнюється новими, штучноствореними словами для вираження понять, невідомим давнім народам. Так, наприклад, термін vitaminum (від слова vita) був введений у 1912 р. для класу буже важливих біологічних сполук; термін hormonum — гормон (від грецького hormao — збуджую) з’явився в 1905 р. для позначення продуктів виділення внутрішніх секрецій.

Сучасна наукова медична термінологія, переважно складається з слів грецького і латинського походження та штучноутворених слів на основі грецької та латинської лексики.

Різноманітні хвороби, патології, симптоми, багаточисленні медичні прилади та апарати, розносники хвороб і тому подібне отримують свої назви з фонду греко-латинської лексики.

Сучасна міжнародна анатомічна номенклатура «Nomina anatomica», прийнята в Парижі у 1955 році, не тільки складається з грецьких та латинських слів, а й написана на латині. Існують також міжнародні кодекси ботанічної та зоологічної номенклатури, вся термінологія яких греко-латинська.

Навіть, рецепти у більшості країн світу пишуться на латинській мові згідно правил латинської граматики та синтаксису.

Отже, латинська мова перебуває у нерозривному зв’язку з біологіїю та медициною про, що свідчить її постійне застосування в цих сферах науки.