Влада пристрасті у трагедіях Расіна та шляхи її долання (за матеріалом п «єс» Федра «, » Андромаха")

Влада пристрасті у трагедіях Расіна та шляхи її долання (за матеріалом п'єс «Федра», «Андромаха»)

федра п'єса расін трагедія В своїх трагедіях Жан Расін показував головний конфлікт свого часу: його герої захищають свою незалежність, гідність, що зневажалась деспотичним свавіллям. «Поет закоханих жінок і царів» — так називав Расіна О.С. Пушкін, маючи на увазі дві найславетніші трагедії драматурга — «Андромаху» і «Федру». Расін — неперевершений майстер вірша, тонкої психологічної характеристики.

Як нам відомо, коли п'єса написана на матеріалі який можна зустріти в історії, в якій є має мало спільного з дійсністю, почуття на які сподівається глядач все ж таки можуть виявитись. Сама так було з трагедією Расіна «Андромаха», в якій паризький глядач побачив пристрасті, що перемагають розум, спричиняють безчинство, насильство, і розум, який протистоїть насильству, обороняє самостійність особистості. Расін вбачав основне джерело зла в егоїстичних пристрастях. Коли їх неможливо приборкати, то пристрасті стають особливо страшними тому, що вони можуть стати причиною до злочину навіть серед благородні обсобистостей. У «Федрі», де поетичний талант Расіна досяг своєї вершини, драматург створив образ жінки, яка, хоч і пойнята недозволеною пристрастю, проте вражає силою й чистотою помислів, твердістю моральних устоїв. «Щось навдивовижу величне», «енергію» людяності вбачав у трагедіях Расіна О.І. Герцен.

У п'єсах Расіна пристрасть має особистий початок, вона є одним цілим з героями, пристрасть — це природа людини. Вона несе в собі стихійний характер. Вже глибоко відчуваючи поезію пристрасті драматург бачить у ній силу, що трагічно протистоїть суспільному порядку та всій цивілізації. Пристрасть, що неможливо стримати, та, що набагато сильніша від волі, почуття серця, розуму. Це сила, яка стає небезпечною для оточуючих, вона сконцентрована на особистості та має руйнівний характер.

Одним із головних досягнень Расіна є те, що у центрі його драми знаходиться не просто звичайна людина з її життєвими негараздами, а саме глибоко страждаюча особистість. У його творчості пристрасть поневолює людину, перетворює її в злочинця чи навіть тирана, що у викину призводить до того, що людина стає жертвою своєї неприборканості.

Французький письменник Ромен Ролан говорив так: «Великому мистецтву Расіна притаманна велична ясність, у глибині якої просвічують, як у прозорій воді, людські душі і їхні хвилювання — особливо слабкі душі і жіночі почуття».

Відомим фактом є те, що основою для п'єси «Федра» став відомий сюжет давньогрецького міфу. Аналогічну фабулу знаходимо у трагедіях античних авторів — «Іпполіт» Еврипіда і «Федра» Сенеки. Але Расін по-своєму розвинув і сюжет, і характери героїв. Цікаве нововведення Расіна, безперечно, пов’язане із характером Федри. Порівняно з твором Еврипіда, героїня сама звинувачувала Іпполіта в очах його батька — Тезея, то Федра Расіна мала благородне начало: вона лише піддалася умовлянням своєї няні, проте, зазнавши жорстоких моральних страждань, відкриває Тесею правду. Однак справа не лише у цих зовнішніх змінах. Федра Расіна — жінка, що страждає, а зовсім не злочинниця, вона, як писав про неї сам автор: «Ни вполне виновата, ни вполне невинна». її головна і в той час трагічна провина — полягає у неможливості протистояти почуттю, яке сама ж вона називала злочинним. Завдяки майстерності Расіна, напружена жагуча пристрасть героїні передана у відточеній художній формі. Автор легко та невимушено приймав правила класицистичних єдностей, не вдаючись до зовнішніх сценічних ефектів, зрозуміло, послідовно і точно розгорталася дія п'єси. Її героїня постійно аналізувала свої почуття, хоча й не в силі стримати їх. Таким чином, Расін втілив у своїй трагедії не лише морально-психологічні конфлікти своєї епохи, а й відкрив загальнолюдські закономірності психології.