Вступ. 
Підвищення споживних властивостей житлових будівель на ринку нерухомості в м. Києві та визначення залишкової вартості житлового будинку

Проблема збереження культурної спадщини є однією з най значущих проблем, які стоять перед суспільством.

Швидке перетворення оточуючого середовища, яке проявляється в урбанізації старих центрів проживання та у різкій зміні традиційного сільського ландшафту, призвело до становлення нового бачення на пам’ятки архітектури не тільки як індивідуальний прояв творчого генія, але і як на частину глобального екологічного комплексу, від збереження якого залежить майбутнє людства. нерухомість будинок житловий реставраційний Пам’ятки минулого та, частково, творіння архітектури призначені протистояти тенденціям дегуманізації, що виникають як побічний ефект прискореного індустріального розвитку.

Реставраційна діяльність в галузі архітектури цілком залежить від суспільної свідомості народу, його ставлення до культурної спадщини, бажання зберегти для себе і нащадків у не понівеченому вигляді найяскравіші свідки багатовікової історії.

Полем архітектурної реставрації стає та частина життєвого середовища суспільства, яка виділяється і набуває статусу пам’яток.

Історія реставрації зовсім молода навіть у світовому масштабі. ЇЇ вік налічує близько 200 років.

Отже, після того як в нації розвинувся патріотизм, виникла потреба повернути деяким історичним будівлям первісні форми, оскільки в очах суспільства вони ставали не лише свідками розвитку нації, а й символами її становлення і прогресу.

Почало формуватися поняття пам’ятки архітектуриоб'єкта реставраційної діяльності. Ці процеси відбувалися протягом XIX ст. і проходили досить складно часто-густо набували гротескових форм.

Теоретичні засади реставрації пам’яток архітектури почали складатися в середині минулого століття. До середини ХХ сторіччя сформувалась досить конкретно визначена теорія наукової реставрації, основні положення якої після першого Міжнародного конгресу архітекторів і технічних спеціалістів з історичних пам’яток в Афінах (1931 р.) знайшли своє чітке вираження у Хартії реставраторів Італії (1932 р.).

В СРСР основні принципи цієї теорії одержали відображення у відомій статті академіка І.Е.Грабаря (1932 р.). Основні принципи цієї теорії, у тому числі і найважливіший з них — «реставрація повинна припинятися там, де починається гіпотеза», — закріплені Венеціанською хартією 11-го Міжнародного конгресу архітекторів та технічних спеціалістів (1964 р.).

З метою захисту всесвітньої культурної спадщини держави-члени UNESСО прийняли у 1972 році «Конвенцію про захист всесвітньої культурної та природної спадщини», засади якої було доповнено у 1994 році.

На даний час Україна є учасником вищевказаної конвенції та у своїй пам’ятко охоронній та реставраційній діяльності керується її принципами і критеріями. У рамках положень конвенції існують основні напрями реставрації, які застосовуються у вітчизняній практиці.

Сучасна теорія архітектурної реставрації з урахуванням історико-культурної значущості пам’ятки, її технічного стану, ролі в оточуючому середовищі, можливості утилітарного використання допускає застосування таких видів охоронно-реставраційних робіт і методів реставрації:

• — консервація;
• — реставраційний ремонт;
• — реставрація;
• — реставраційна реконструкція, пристосування пам’ятки тощо.

Масові руйнування пам’яток архітектури, спричинені Другою світовою війною, як і ряд інших суттєвих явищ у житті та культурі європейських народів за останні роки, викликали необхідність розширення теоретичних основ реставраційної методики, до яких належить реставрація передбачають внесення в споруду тих або інакших змін, які викликані усвідомленням її особливого значення як пам’ятки.

Отже, мета реставрації — забезпечити збереження автентичної матеріальної структури пам’ятки як носія історичної, наукової, архітектурно-художньої інформації і привести її форму у відповідність з історико-культурним змістом, тобто зміст реставрації зводиться до зміцнення пам’ятки та виявлення її історико-культурної значущості та є продовження її життя як споруди.