Критерії та показники сформованості комунікативних умінь і навичок школярів

Велика кількість сучасних досліджень пов’язана з вивченням окремих параметрів формування мовленнєво-розумової діяльності, якими виступають збільшення словникового запасу, об'єму висловлювання (кількості фраз), ускладнення лексико-граматичної структури усього висловлювання і окремої фрази, вдосконалення способів логічної побудови висловлювання тощо.

В усіх дослідженнях мовного онтогенезу, особливо в дослідженнях останніх двадцяти років, виконаних у рамках теорії мовної діяльності досить розгорнуто звучить думка про те, що критерієм якості мовної діяльності суб'єкта будь-якої вікової групи, а отже, і критерієм його мовної зрілості, являються не стільки окремі кількісні накопичення в мовному розвитку, як наприклад, збільшення словникового запасу, скільки істотні якісні показники, пов’язані з умінням правильно, повно і точно виразити свою думку, логічно і зв’язано побудувати висловлювання і зробити його зрозумілим і доступним для співрозмовника. Іншими словами, важливе не те, скільки слів використав учень у своєму висловлюванні, а наскільки дієвим це висловлювання являється для співрозмовника і наскільки відповідає цілям вербальної поведінки учня, тобто готується думка про включеність мовного розвитку в загальний контекст спілкування, комунікативної діяльності.

Адекватність висловлювання цілям мовної поведінки суб'єкта визначає комунікативну цінність цього висловлювання. Звідси розвиток учня правомірно розглядати не лише з точки зору вдосконалення окремих мовних функцій і накопичення мовних умінь, але і з точки зору того, як і наскільки успішно він просувається у своєму комунікативному розвитку, наскільки ефективно здійснює спілкування з іншими людьми. Правомірність такої постановки питання визначається, передусім тим, що мова формується в онтогенезі в тісному взаємозв'язку з іншими психічними функціями і видами діяльності в процесі спілкування з іншими людьми.

Роль соціальності мови, відмічена Л. С. Виготським, залишається нескороминущою цінністю. Іншими словами, мова людини та її мовна діяльність розвиваються стільки, скільки вони реалізують спілкування між людьми та їх взаємодія.

Таке розуміння мови підготовлене великою кількістю, як світових, так і вітчизняних досліджень, виконаних у рамках теорії комунікації, теорії комунікативних мовних актів, теорії спілкування як складної взаємодії і діяльності.

Комунікативний розвиток, що ґрунтується на інтелектуальному розвитку, і, зокрема, на розвитку понятійного мислення, мовленнєво-розумової діяльності суб'єкта, означає становлення усіх мовних процесів, за допомогою яких реалізується комунікація, або точніше, видів мовної діяльності: розмова, слухання, читання, писання. Поняття комунікативного розвитку включає становлення як мовленнєво-розумової, так і комунікативної діяльності, тобто формування процесів мислення, мови, спілкування, які невід'ємні один від одного, тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Таким чином, в комунікативному розвитку відбиті не лише прогресивні зміни в умінні учня побудувати зв’язне висловлювання на основі словника, що розширюється, і оволодіння мовними правилами, тобто уміння розмовляти, але і розвиток слухання, читання, писання. Більше того, характер взаємодії видів мовної діяльності в комунікативному розвитку забезпечує формування механізмів мови, становлення мовних засобів мовної діяльності по лінії розширення і структурної організації словникового запасу і засвоєння мовних правил, розвиток способів формування і формулювання думки і їх усвідомленої диференціації для різних умов спілкування — з самим собою (внутрішній спосіб) і з іншими людьми, присутніми або відсутніми (внутрішній усний і письмовий).

Відмітимо також, що комунікативний розвиток здійснюється усередині цілісної системи особи відповідно до ліній розвитку: особової, інтелектуальної, діяльнісної, які невід'ємні один від одного.

Комунікативний розвиток повинен розглядатися в загальному контексті соціалізації учня в плані обліку особливостей узагальнення, формування понять, спілкування з дорослими, однолітками, обліку особливостей загальної ситуації соціального розвитку тощо.

Питання комунікативного розвитку школярів розглядається в роботах багатьох дослідників. Це і кількісні накопичення, такі як збільшення словникового запасу, об'єму висловлювання, і якісні зміни, наприклад, розвиток зв’язності мови, комплексивності думки, ускладнення предикативної структури і так далі. Проте основним критерієм інтенсивності і успішності комунікативного формування учнів є, на наш погляд, уміння розуміти, ставити і вирішувати різні за характером комунікативні завдання, тобто уміння правильно і оптимальним чином використати свою мовленнєво-розумову діяльність у спілкуванні з іншими людьми, засобами інформації і з самим собою.

Розглядаючи комунікативний розвиток з точки зору уміння ставити і вирішувати комунікативні мовні завдання, необхідно, передусім, дати визначення поняттю «Комунікативне завдання». Як і всяке завдання, комунікативне завдання є складним психологічним утворенням, основними компонентами структури якого є мета, предмет, умови, засоби і спосіб рішення, продукт і результат, складові в сукупності, які визначають психологічну природу завдання. Психологічний зміст комунікативного завдання аналогічно предметному змісту тієї мовної діяльності, через яку вона реалізується суб'єктом у процесі спілкування. Рецептивні види мовної діяльності припускають розуміння завдання, поставленого партнером по спілкуванню подальшу вербальну або невербальну реакцію на неї.

Продуктивні види мовної діяльності припускають і рішення суб'єктом того або іншого завдання для партнера по спілкуванню. Рішення комунікативних завдань суб'єктом в говорінні і письмі, на наш погляд, найбільшою мірою відбиває характер і напрям комунікативного розвитку особистості. Усі особливості психологічного змісту комунікативного завдання в продуктивних видах мовної діяльності об'єктивувалися в продукті його рішення — тексті. Це найважливіше в теоретичному і практичному відношенні положення дозволяє нам за результатами аналізу тексту судити про успішність здійснення мовленнєво-розумової і комунікативної діяльності, а, отже, про рівень комунікативного розвитку учня.

Хоча номенклатура комунікативних завдань надзвичайно велика, їх можна об'єднати у великі групи за критерієм міри комунікативності, під якою розуміється міра обов’язкової наявності і безпосередньої присутності партнера спілкування, його реакції, міра орієнтації на реципієнта, міра і комплексність чиненої на нього дії. Відповідно до цього критерію виділені чотири групи завдань, основними репрезентантами яких є опис, пояснення, доказ і переконання.

Психологами була виявлена стійка тенденція вдосконалення, хоча і не завжди прямолінійного, способу рішення усіх комунікативних завдань від молодшого шкільного до старшого віку, яка виражається у вдосконаленні способу формування і формулювання думки, виборі мовних засобів відповідно до мети завдання та його умов. Так, з віком повнішим, точним і правильним стає відображення дійсності в тексті рішення комунікативних завдань, ускладнюється предикативна структура тексту, що свідчить про рівень розвитку аналітико-синтетичної діяльності учнів, збільшується об'єм висловлювання, його лексична насиченість, ростуть комплексивність думки і зв’язність мови, розвиваються логічність, доказовість, послідовність думки, усвідомленість мовленнєво-розумової діяльності. Ці дані знаходяться в повній відповідності з даними, отриманими дослідниками, що займаються вивченням становлення мислення і мови в цілому безвідносно до вивчення здатності вирішувати комунікативні завдання.

Підсумовуючи вищесказане ми дійшли до висновку, що рівень рішення комунікативних завдань є показником рівня розвитку комунікативних здібностей, комунікативних умінь і навичок школярів.

Висновок до розділу 1.

У результаті проведеного нами дослідження було встановлено, що розвиток комунікативних навичок підлітків є необхідною умовою успішної соціалізації підростаючого покоління.

Ми виявили, що для успішного формування комунікативних навичок у школярів старших класів необхідно врахувати ряд факторів, які б забезпечували продуктивність спілкування в навчально-виховному процесі:

• ? врахування індивідуальності кожного учня;
• ? мовна спрямованість процесу навчання;
• ? функціональність навчання;
• ? ситуативність навчання;
• ? постійна новизна процесу навчання;

Нами розглянуто стан сформованості комунікативних навичок школярів у сучасній школі та виділено комплекс необхідних психолого-педагогічних умов для успішного формування комунікативних умінь.

Виділено критерії та показники сформованості комунікативних умінь і навичок школярів. Встановлено, що показником сформованості комунікативних умінь є не те, скільки слів використав учень у своєму висловлюванні, а наскільки дієвим це висловлювання являється для співрозмовника і наскільки відповідає цілям вербальної поведінки учня.