Руховий режим як фактор зміцнення здоров'я

Під активним руховим режимом розуміють регламентоване за інтенсивністю фізичне навантаження, яке повністю задовольняє біологічну потребу в рухах; відповідає функціональним можливостям, що росте; сприяє зміцненню здоров’я дітей та підлітків, їх гармонійному розвитку [32].

Потреба в русі, підвищена рухова активність є найбільш важливими біологічними особливостями дитячого організму. Недолік рухів є однією з причин порушення постави, погіршення функції стопи, появи надлишкової маси та інших порушень у фізичному розвитку; причиною уповільнення рухового розвитку, зниження функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем. Обмежена м’язова діяльність не тільки затримує розвиток організму, погіршує здоров’я, а й призводить до того, що на наступних вікових етапах школяр ледве освоює або зовсім не може оволодіти тими чи іншими життєво необхідними руховими навичками.

Рух — сильний біологічний стимулятор зростаючого організму, обов’язкова умова його нормального формування та розвитку. Хвороба порушує нормальний розвиток дитини. Неминуче обмеження рухливості є одним із проявів будь-якого захворювання. Вимушений спокій завжди несприятливо позначається як на загальному стані хворої дитини, так і на протіканні місцевого патологічного процесу. Заповнення вимушеного дефіциту рухів за допомогою дозованих фізичних вправ і правильної організації всього рухового режиму є одним із головних завдань фізичного виховання дітей з ослабленим здоров’ям. Рухи, які застосовуються в будь-якій формі, завжди будуть оздоровчим і лікувальним фактором до тих пір, поки вони адекватні фізіологічним можливостям дитячого організму. Тільки тривале і систематичне застосування фізичних вправ загального та спеціального характеру, наростаюча тренованість, адекватна його функціональним можливостям, в кінцевому підсумку можуть забезпечити адаптацію організму до навантажень і привести до ліквідації загальних і місцевих порушень, які виникли в результаті захворювання.

Навпаки, при гіподинамії (недолік рухів) істотно порушується загальна життєдіяльність, гомеостаз і нормальні функції організму. При тривалому обмеженні рухової активності у дітей спостерігаються зниження рівня всіх життєвих функцій, погіршення або перекручення пластичних процесів, що супроводжуються розвитком атрофії і дегенеративних змін у тканинах і органах, погіршення гомеостазу і реактивності, зниження опірності і неспецифічної стійкості організму. Різке зниження рухової активності викликає перекручення більшості фізіологічних функцій: загального і місцевого кровообігу, дихання, температурної симетрії, моторної і секреторної діяльності шлунка, діурезу та ін. Організація фізичного виховання дітей з ослабленим здоров’ям має велике значення в охороні і зміцненні здоров’я підростаючого покоління. Активний руховий режим, створюваний під час занять фізичними вправами, стимулює ріст і розвиток організму, удосконалює фізіологічні механізми вегетативних функцій, підвищує резистентність організму до несприятливих факторів навколишнього середовища і патогенних мікроорганізмів. Можна сказати, що розвиток багатьох систем організму в цілому, а також його працездатність в період найінтенсивнішого зростання багато в чому залежать від організації рухового режиму.

Найбільш виражено реагують на м’язову діяльність серцево-судинна і дихальна системи. Перша перебудовує свою роботу і, пристосовуючись до значних навантажень, починає функціонувати набагато економніше не тільки під час м’язової діяльності, а й у стані спокою. Різні види м’язових навантажень впливають на легеневу вентиляцію, поглинання кров’ю кисню з повітря та виділення вуглекислоти з легень. Іноді вдих і видих можуть не збігатися з розширенням або стиском грудної клітини, що викликано тим чи іншим рухом або вправою. У цьому випадку легенева вентиляція відбувається за рахунок поверхневого дихання, отже, газообмін у легенях неповноцінний. У процесі занять фізичними вправами підвищується сила дихальних м’язів, вдосконалюється газообмін у легенях і тканинах. Велике значення під час занять має свідоме узгодження рухів з диханням. При цьому швидше формується більш досконалий механізм дихання.

Під час виконання фізичних вправ встановлюється більш повноцінна координація між роботою м’язів і внутрішніх органів, удосконалюється їхня функція. Внутрішні органи починають працювати більш ощадливо, з меншими витратами.

Велика роль рухової активності у профілактиці психічних розладів, які почастішали в останні роки серед дітей у результаті збільшення потоку інформації, прискореного ритму життя, інтенсифікації процесу навчання в школі. Природною реакцією на стрес, виробленої філогенетично, є реалізація складного поведінкового акту (реакція агресії, нападу, захисту та ін.) Можливості здійснення цього акту мають у своїй основі різке ерготропне перемикання.

Нейрогуморальна природа ерготропного перемикання проявляється в гіперсекреції адреналіну, норадреналіну, підвищення артеріального тиску, збільшення частоти пульсу і т. п. Активізація рухової діяльності дає можливість реалізувати це різке переключення і істотно полегшити боротьбу з наслідками стресових ситуацій. В даний час з’ясовано механізм впливу фізичних вправ на розумову працездатність школярів. Фізичні вправи, а також емоційні чинники, що супроводжують виконання вправ, збуджують підкіркові центри, і особливо ретикулярну формацію стовбура мозку, тонізують через них кору великого мозку. Підкіркові центри акумулюють енергію ефективних імпульсації, яка реалізується потім корковою діяльності. Поліпшення діяльності клітин великого мозку під впливом активного відпочинку дозволяє розглядати останній як фактор підвищення розумової працездатності. Різноманіття рухів, що використовуються в навчальному процесі, чинить на організм дітей подвійний вплив (специфічний і неспецифічний). Специфічний вплив виражається в прямій участі рухового аналізатора в будь-якому навчанні: у здатності утримувати статичну позу; виконання рухів, необхідних для розумової роботи, тобто рухів пальців і кисті при листі; рухів очей, голосових зв’язок і артикуляції рота при читанні, переміщення тіла в просторі; маніпулювання з різними предметами. Друге, неспецифічний, вплив полягає в тому, що м’язова діяльність викликає підвищення тонусу кори великого мозку, створюючи, таким чином, сприятливі умови не тільки для функціонування вже наявних зв’язків, а й вироблення нових [27].

Відомо, що процес засвоєння знань є результат формування умовних зв’язків між багатьма областями кори мозку (зорово-слухових, зорово-відчутних, рухово-слухових і т. д.). Обмеження рухової діяльності у дітей веде до недостатнього розвитку рухової (моторної) пам’яті, погіршення стану здоров’я і відображається на працездатності дітей.

Рухова активність, будучи незамінним фактором життєдіяльності дитини, надає найбільш сприятливий вплив на організм, що росте тільки в межах оптимальних величин. Як недолік, так і надлишок рухів призводить до патологічних зрушень в організмі. Дане положення служить науковою основою для розробки гігієнічних норм рухової активності для дітей з ослабленим здоров’ям.

Іншою особливістю гігієнічного нормування рухової активності є необхідність встановити не тільки мінімально допустиму величину, але й верхню гранично допустиму. Коливання активності між даними величинами вважаються допустимими, оскільки не роблять істотного впливу на здоров’я дітей і підлітків.

При нормованій руховій активності дітей і підлітків рекомендується поєднувати в наступні вікові групи: школярі 8−10 років, 11−14 років. У підлітковому віці при визначенні гігієнічної норми рухової активності необхідно враховувати статеві особливості. Експериментально встановлено, що здорові дівчатка і хлопчики у віці 8−11 років роблять щохвилинно в середньому 14−20 рухів, тобто 840−1200 рухів в 1 годину і 15−20 тис. кроків на добу. Максимальне число рухів в 1 хвилину становить 225, у 1 годину — 9000. Відсутність в режимі дня організованої м’язової діяльності діти компенсують самостійно і, перебуваючи у вимушеному положенні (сидячи), за урок здійснюють до 30 рухів ногами в хвилину.

Потрібно пам’ятати, що рухи в години неспання розподіляються нерівномірно. Підйоми рухової активності (енергія діяльності) виявлено в першій половині дня — 7−8 і 12−15 год. У другій половині дня м’язова активність збільшується в 15−16, 17 — 18 і 20−21 год. Час коли є підйоми рухової активності, очевидно, найбільш ефективні для організації занять фізичними вправами.

У зимовий час рухова активність знижується на 30−40% в порівнянні з осіннім і весняним періодами. Враховуючи, що це зниження проявляється, перш за все, за рахунок самостійної рухової активності, істотно доповнює і регулюючий добовий обсяг рухів, необхідно сприяти виконанню щоденних оптимальних норм рухів взимку переважно за рахунок організованих форм фізичного виховання.

Рухова активність у кількісному відношенні у молодших школярів не однакова — вона нижче у дівчаток і складає 70−80% добових величин рухів хлопчиків. Дівчатка менше рухаються самостійно, реалізуючи при цьому тільки 40% добового числа рухів, за рахунок організованих форм виховання — 50−60%. Хлопчики, навпаки, -57% рухів виявляють самостійно, а 43% - на різних заняттях з фізичного виховання. Для дівчаток потрібні інші методичні прийоми і більший обсяг організованих форм фізичного виховання в порівнянні з хлопчиками [24].

Потрібно враховувати, що потреба дітей у русі в певній мірі задовольняється в умовах режиму школи самостійними, спонтанними рухами в обсязі 18−20%. Однак і самостійні рухи, поряд з уроками фізичної культури, не можуть повністю задовольняти потребу учнів у русі. У дні, коли проводиться урок фізкультури, за відсутності інших форм фізичного виховання, діти не доотримують до 40%, а без таких уроків — до 80% рухів. Але якщо вони пропускають уроки, не беруть участь у рухливих іграх при інтенсивній розумовій діяльності, то вони відстають у фізичному розвитку, гірше вчаться, часто хворіють. Урок фізкультури задовольняє добову потребу в русі на 20−40%. Виходячи з цих даних, можна зробити висновок, що для задоволення природної фізіологічної потреби молодших школярів у рухах добовий обсяг їх активних рухів повинен бути не менше 2 год, а тижневий — не менше 14 год. В даний час неприпустимо обмежувати рухову активність учнів лише уроками фізичної культури. Гіподинамію можна повністю ліквідувати застосуванням всіх засобів фізичного виховання. Уроки фізичної культури розглядаються не тільки як можливі шляхи реалізації потреби в рухах, але, перш за все як збагачення учнів знаннями, вміннями і навичками виконання фізичних вправ, виховання потреби і звички до щоденних занять фізкультурою. При наявності такої потреби і умінь, отриманих на уроках, діти в години дозвілля самостійно займаються рухливими іграми, роблять ранкову гімнастику і, таким чином, отримують необхідний обсяг рухів [22].