Виробнича (операційна) стратегія

Виробнича стратегія — це така функціональна стратегія, яка забезпечує досягнення певних рівнів розвитку виробництва (по обсягах, номенклатурі, якості, ефективності, технології) відповідно до вимог корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій, особливо маркетингової.

Основні завдання виробничої стратегії можна звести до наступних:

• — планування виробництва відповідно до корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій підприємства;
• — створення системи контролю за реалізацією виробничих планів і завдань по стратегічних строках;
• — раціональне використання виробничих фондів, зростання фондовіддачі;
• — раціональне використання особистого фактору виробництва і зростання продуктивності праці;
• — систематичне оновлення техніки і обладнання;
• — оновлення технологій, постійне освоєння ресурсозберігаючих технологій;
• — вдосконалення організації виробництва;
• — вдосконалення організації праці її і її оплати;
• — покращення умов праці;
• — економія ресурсів, зниження собівартості продукції;
• — інтенсифікація виробництва;
• — розвиток мотиваційних механізмів і інші завдання.

Фактори, що впливають на формування виробничої стратегії:

вимоги корпоративної, бізнесової і функціональних стратегій, в першу чергу маркетингової;

наявні ресурси, їх якість і джерела їх поповнення в перспективі;

угоди, замовлення на продукцію;

технологічний рівень і можливості модернізації;

рівень персоналу управління і трудових ресурсів та можливості його підвищення;

гнучкість виробництва, швидкість переобладнання на випуск нової продукції різної кількості і якості;

організаційна структура управління та культура;

природно — географічні умови та інші фактори.

Залежно від стану середовища, конкурентної і маркетингової стратегій, можливі наступні альтернативні виробничі стратегії:

Повне задоволення попиту — стратегія, що передбачає виробляти стільки, скільки потребує ринок. А оскільки ринок коливається, то і виробництво при такій стратегії піддається суттєвому коливанню, що тягне за собою відомі труднощі:

затрати високі, значні запаси готової продукції на складах т.д.

Орієнтація на середній попит. При такій стратегії в періоди скорочення попиту запаси на складах суттєво зростають, зате в періоди зростання попиту він відразу задовольняється за рахунок цих запасів.

Орієнтація на мінімальний попит — запаси нереалізованої продукції відсутні, зате можливе недовантаження потужностей, коливання виробництва і таке інше.

Орієнтація на повне використання виробничого потенціалу з врахуванням його постійного вдосконалення (модернізації, технічного переоснащення, реконструкції, т.д.).

Поряд з високою віддачею ресурсів, можливі значні запаси на складах в періоди спаду попиту.

Створення нового або частково нового виробництва — на вимогу корпоративної чи конкурентної стратегії.

Орієнтація на суттєві зміни технології - якщо існуюча явно застаріла, а конкурентні стратегії вимагають її оновлення.

Суттєві зміни в організації виробництва — знову ж таки на вимогу корпоративної чи конкурентних стратегій.

(зміна спеціалізації, конверсія, диверсифікація, оптимізація розміщення виробництва по підрозділах і в географічному плані тощо), що тягнуть за собою радикальні зміни в номенклатурі, обсягах виробництва і т.д.

Зрозуміло, така стратегія потребує певних затрат, але компенсується збереженням кваліфікованого трудового потенціалу, який забезпечує високу продуктивність праці.

Продумуються проекти по зростанню якості продукції, система контролю за реалізацією виробничої стратегії в цілому і ін.