Розділ 2. Правові основи управління підприємством, його структурними підрозділами

Система управління підприємством, роль власника та адміністрації підприємства в організації управління

Тепер потрібно розглянути, як структура організації обумовлює рівні відповідальності, ступінь делегування повноважень, права і обов’язки персоналу та впливу на швидкість прийняття рішень.

Відомо, що організація — це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Існує два основних аспекти організаційного процесу. Одним з них є поділ організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям, а інший, більш фундаментальний — взаємовідносини повноважень, що пов’язують вище управління з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації задач. [20].

Органом управління підприємством, установою є адміністрація. Незалежно від виду, форми власності та господарювання керівник, його заступники, керівники апарату управління й структурних підрозділів, рада, правління, дирекція здійснюють функції оперативного управління підприємством, установою. Адміністрація діє в межах повноважень підприємства, реалізуючи їх у вирішенні внутрішніх питань даного об'єкта та в зовнішніх зв’язках. Маючи всі необхідні розпорядчі повноваження юридично-владного характеру, вона забезпечує інтереси власника та держави. Очолює адміністрацію одноособовий керівник (директор, начальник тощо). [13].

Власниками підприємства є особи, які володіють його майном. Ними можуть бути:

• — фізичні та юридичні особи;
• — держава, яку представляє Фонд державного майна України, або інша уповноважена особа.

Масова приватизація, що здійснюється в Україні, трансформувала тисячі великих та середніх підприємств у відкриті акціонерні товариства. Це дало змогу мільйонам громадян (фізичним особам) стати власниками та створило необхідну мотивацію та зацікавленість в ефективному функціонуванні підприємств.

При побудові структури системи управління необхідно дотримуватися певних принципів, бо структура є основою системи управління. Вона встановлює ті певні зв’язки між підрозділами, без яких не може функціонувати управління. Один з принципів побудови структури — це визначення ліній влади. [27].

Концепція влади стверджує, що можна вимагати виконання чого-небудь від іншої людини. Розглянемо це на прикладі приватної комерційної фірми. Керівником фірми є її власник, який наймає виконавчого директора шляхом укладення з ним контракту. Отже влада дається власником і реалізується через повноваження. Виконавчий директор фірми підзвітний власникові.

Власник здійснює управління виробництвом як безпосередньо, так і за допомогою уповноваженого ним на управління органу. Це може бути одноосібний орган (посадові особи) або колегіальні органи (ради, правління, комітети). Структуру органів управління визначає саме підприємство. [16].

Зазвичай вищим органом управління підприємства є загальні збори власників, які, однак, не здійснюють повсякденного управління товариством. Великі акціонерні товариства мають по декілька тисяч акціонерів, які мешкають у різних регіонах України та за кордоном. Отож, з огляду на організаційні складнощі та дорожнечу проведення таких заходів, є неможливим часте скликання загальних зборів. У проміжках між ними повноваження щодо повсякденного управління справами товариства та здійснення контролю за управлінням товариством акціонери делегують іншим його органам.

Усі стратегічні рішення стосовно діяльності товариства приймаються власниками під час Загальних зборів, а методи та засоби досягнення поставлених цілей визначаються спостережною радою або іншими колективними органами управління. [22].

За діючим законодавством та нормами статуту до компетенції загальних зборів акціонерів можна віднести:

визначення основних напрямків діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

обрання та відкликання членів спостережної ради товариства;

обрання та відкликання членів правління та ревізійної комісії;

затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;

створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

вирішення питань про придбання товариством акцій, що випускаються ним;

визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. [20].

Власник має право на договірних засадах використати працю громадян, але при цьому зобов’язаний забезпечити громадянинові, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії і права, передбачені законом. [21].

Отже, власник підприємства може наймати працівників і за власним рішенням також наділяти їх владою. Але це влада іншого рівня. Вони підпорядковуються йому і реалізують свої повноваження, які не виходять за межі його повноважень.

Так, виконавчий директор здійснює добір та розміщення керівників структурних підрозділів та спеціалістів і затверджує їх посадові інструкції. Таким чином будується ієрархія влади. Структура системи управління набуває ієрархічної форми. В кожній посадові інструкції визначено функції, обов’язки, права і відповідальність працівника, що займає певну посаду. [27].

Безпосередньо виконавчому директорові підпорядковуються: головний бухгалтер, економіст, начальник комерційного відділу, інженер з охорони праці та техніки безпеки, інспектор по кадрам, начальник відділу послуг. А також йому підпорядковуються начальники всіх структурних підрозділів у межах його прав, що передбачені посадовою інструкцією. За погодженням з виконавчим директором вимагаються від структурних підрозділів оперативні та зведені дані з питань, перелічених в посадовій інструкції. [20].

Кожний підлеглий повинен виконувати поставлені перед ним завдання і періодично звітувати за їх виконання. Кожна посада в ієрархії управління наділяється конкретними правами. Перетинів областей влади і повноважень не повинно бути. Якщо працівник не впевнений хто є його начальником, він буде спантеличеним, його праця буде непродуктивна, він буде плутатися в даних йому вказівках. Це призводить також до зниження відповідальності, тому що завжди можна пояснити невиконання роботи протиріччям вказівок, непогодженістю термінів і т.д. Тому в даній організації спостерігаємо три чіткі рівні відповідальності: виконавчий директор відповідальний перед власником, перед виконавчим директором відповідальні начальники структурних підрозділів, а перед начальниками структурних підрозділів несуть відповідальність їх підлеглі по відділам. [20].

Взагалі відповідальність — це обов’язок виконувати поставлені задачі і відповідати за їх задовільне вирішення. Чіткий розподіл відповідальності є важливим принципом організації. Будь-яка діяльність працівника в організації характеризується функціями (що він може робити), обов’язками (що повинен робити) і відповідністю (за що повинен відповідати). Функції і обов’язки можуть співпадати, але відповідальність і обов’язки іноді в практиці управління не відповідаючи одне одному. Це буває тоді, коли роботу виконує один, а відповідає за неї інший. Такий стан речей не можна приймати за норму. Відповідальність повинна чітко відповідати обов’язкам працівника, саме з цією метою розробляються посадові інструкції. [16].