Роль і місце релігійних інститутів в процесі євроінтеграції та розширення ЄС

Роль і місце релігійних інститутів в процесі євроінтеграції та розширення ЄС

Анотація. У статті розглянуто вплив основних релігійних інститутів Європи на процеси європейської інтеграції, взаємозв'язок релігійно-культурних чинників та економічного розвитку країн Європи. Досліджено країнову залежність рівня доходів на душу населення і відсотка віруючих трьох основних християнських конфесій. Показано вплив і значення протестантизму, його цінностей і принципів для економічного розвитку, розвитку суспільних інститутів, становлення високих стандартів громадянських і політичних свобод у країнах Євросоюзу.

Ключові слова: релігія, інтеграція, економічна система, економічний розвиток, протестантизм, Європа, доходи, християнство, культура, потенціал.

З розширенням Європейського Союзу на порядку денному, і в той час, коли особливо відчувається необхідність того, щоб «Європейський голос» був почутий на світовій арені, представляється особливо доцільним розглянути питання про роль релігії у створенні соціальної згуртованості та європейської ідентичності. Питання в прямій формі було піднято в поточних дебатах щодо того, чи слід під час введення майбутньої Європейської конституції звернутися до трансцендентних питань та / або релігійної спадщини Європи.

В основі цих дебатів, однак, не тільки питання простого порівняння розбіжних принципів, або вирішення складної задачі врегулювання розбіжностей, викликаних різними способами, відповідно до яких релігійні та політичні сфери організовані в країнах-учасницях. Проблема релігії, насправді, простягається далеко за рамки самої релігії, так як вона дає можливість досліджувати «під мікроскопом» ряд питань, характерних для проекту європейської культурної, політичної та економічної інтеграції, та супроводжуючих виникнення істинного європейського громадянства.

релігійний інститут європейська інтеграція Метою дослідження є виявлення деяких елементів, які можуть допомогти прояснити різні аспекти цього питання з точки зору соціології релігії.

Тема релігійної ідентичності в Європейському Союзі виявляється дуже дискусійною, особливо в контексті розширення ЄС для країн Центральної та Східної Європи у 2004 році, входження до ЄС Болгарії та Румунії в 2007 році, і, можливого включення Туреччини. Жан-Поль Вільям стверджує, що Європейський союз приймає laпcitй («світськість») підхід до релігії. Незважаючи на асоціації терміна «світськість» переважно з французькою системою церковно-державних відносин і трудність правильного перекладу на інші мови, ця модель передбачає рівне ставлення до релігійних громад і широке поширення релігійних прав і свобод. Світськість впливає на способи, в яких релігійна ідентичність формується в процесі європейської інтеграції. На думку Жана-Поля Вільяма, світськість знаходиться в основі відносин ЄС з релігійними громадами, даючи старт транспозиції релігійних питань у національні закони [1].

Інтерпретація Вільяма була використана в подальшому аналізі Франсуа Форе щодо шляхів, за допомогою яких релігія відіграє важливу роль в легітимності Європейського Союзу. На його думку, релігія є частиною «звичайних правил гри»; це означає інституційну структуру релігійного діалогу з Європейським Союзом. Релігія є простим технічним питанням у розробці безлічі питань в рамках законодавства ЄС.

Форе припускає, що найбільш потужна ідентифікаційна мітка, пов’язана з релігією, видна в засобах масової інформації, наприклад, від націоналістичних дискурсів Радіо Марія в Польщі та громадських дискусій навколо «Коду ДаВинчи» Дена Брауна, до зростаючого інтересу до кібер-релігії.

" Будівництво" європейської ідентичності формується масовою освітою, і в цьому контексті, Карін Лаудруп розглядає його вплив на релігійні навчальні програми. Вона зазначає, що поняття громадянської релігії, висунуте Жан-Жаком Руссо і Емілем Дюркгеймом, мало сильний резонанс в післявоєнній Європі. Зв’язок між релігією та громадянським проектом європейської інтеграції підкреслює більшою мірою національну, а не транснаціональну європейську ідентичність.

Бенуа Чалланд розглядає релігійну ідентичність в більшій близькості до європейських інститутів. Вивчивши архівні матеріали Європейського економічного співтовариства, пов’язані з Туреччиною, він зазначає, що в 1950;х і 1960;х роках не було ніяких посилань на релігійні питання. Замість цього Туреччина розглядалася західними політичними лідерами в якості захисника європейських цінностей. Аналізуючи виникнення релігійних термінів у наукових статтях і договорах ЄС, Чалланд стверджує, що релігійні питання розглядалися в процесі європейської інтеграції тільки після 1990;х років. Він вважає, що європейська ідентичність «обертається» навколо зовнішніх ворогів, і з цієї точки зору, нинішня ісламська «загроза» замінила комуністичну ідеологію періоду холодної війни. Проект Європейського співтовариства вважається продуктом Християнсько-демократичної партії, яка домінувала у політичному житті після Другої світової війни.

Джуліо Венера і Паоло Феррара проводять паралель між трактуванням Європи Алсида де Гаспарі, італійським прем'єр-міністром, який вів переговори країни з європейським співтовариством, і Антоніо Мессінео, богословом-єзуїтом, який писав праці з європейських питань в той же період. Венера і Феррара припускають, що, незважаючи на різні особисті траєкторії, обидва італійця поділяли схожі видіння єдиної Європи [2].

Основна увага, таким чином, має бути націлена на вивчення ролі релігії в політичній та економічній еволюції Європейського Союзу та його інститутів і визначення того, яким чином релігійні громади пов’язані з питаннями розширеної об'єднаної Європи, що передбачає пошук відповідей на наступні питання: Яку роль релігійні громади відігравали у створенні Європейського Союзу? Чи корениться загальноєвропейська ідентичність в релігії, як стверджують деякі? Яким чином релігійні громади повинні вступати в діалог з європейськими структурами? В якій мірі і якими засобами релігійні громади можуть впливати на процес прийняття рішень в ЄС?

Релігійні установи — міжнародні та національні церкви і деномінації - мають важливий вплив у культурних регіонах Центральної і Східної Європи. Їх конкретні ролі в сучасних діалогах повинні бути глибше проаналізовані. Діяльність багатьох християнських церков має світовий масштаб, і вони можуть стати посередником у глобальній діяльності ЄС. За нашими даними, зібраними в ході дослідження, релігія відіграє більш важливу роль в Центральній і Східній Європі, ніж у високо модернізованих суспільствах Західної Європи. Досить радикальна позиція laпcitй потребує переосмислення. Цілеспрямована раціональність Західної Європи повинна бути краще конвергованою з індивідуальною раціональністю Східної Європи. На різних рівнях прийняття рішень Європейської Комісії дуже важливо поповнити знання про множинні функції релігії в сучасному суспільстві [3].

Досі значення релігії в господарському житті було предметом вивчення, в основному, філософів, соціологів, істориків, релігієзнавців. І лише в останні 10−15 років все більше професійних економістів розглядають релігію як самостійний і важливий фактор економічного розвитку. Сьогодні в Європі та світі регулярно проводяться численні дослідження, які виявляють активний вплив релігії на різні параметри економічного зростання, технологічного розвитку, якості життя, рівня доходів населення [4, C.93−96].

Багато економістів визнають вплив релігійно-культурних факторів на економіку. Характерно у зв’язку з цим висловлювання Девіда Ландеса, автора відомої праці «Багатство і бiднiсть націй»: «Макс Вебер був правий. Якщо ми звернемося до історії економічного розвитку, то прийдемо до висновку, що культура пояснює практично всі відмінності між країнами в рівні економічного розвитку» [5, С.124].

Вебер не заперечував того, що зміни в економічній системі суспільства змушують змінюватися і релігійні системи. Однак головним для Вебера було все ж те, що релігія — це потужний стимул соціальних змін. Він вважав, що найважливіші фактори соціальної зміни кореняться в культурних системах, до яких належить і релігія. Більшою мірою, ніж будь-який інший соціолог, Вебер показав значення великих релігійних рухів як для диференціації основних типів суспільства, так і для створення (через інституціоналізацію цінностей, що беруть в них початок) важливого стимулу певних видів змін, у тому числі і в економіці. У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер обгрунтовує тезу, згідно з якою аскетичний протестантизм вніс вирішальний внесок у становлення капіталізму, суспільства сучасного індустріального типу. Саме ця робота сприяла зростанню інтересу і розумінню значення проблеми взаємодії релігії та економіки. Більшість досліджень цієї проблеми йдуть у руслі запропонованого Вебером підходу і намагаються відшукати паралелі аскетичного протестантизму в інших релігіях і в інших суспільствах.

Аналіз господарської етики світових релігій дозволив Веберу в більш загальній формі обгрунтувати соціологічну теорію, в рамках якої релігія розглядається як фактор соціальної зміни і більш широко представляється проблема «релігія і економіка». Світові релігії Вебер протиставляє «магічному символізму», який обумовлював стереотипизацию різних видів діяльності, у тому числі і господарської. Релігії спасiння сприяли раціоналізації соціальної діяльності, вводячи такий фактор регуляції, як етика.

Як соціолог, історик, політолог, багатогранний фахівець у галузі суспільних відносин, Вебер показав значення релігійних норм, етики поведінки для формування товарно-капіталістичних відносин [6].

Європейська інтеграція традиційно розуміється як зміцнення зв’язків між країнами-членами Європейського союзу, i вивчається, як правило, в суто світському аспекті. Дослідники зазвичай звертають увагу на такі моменти, як введення євро, вступ до ЄС нових членів, ефективність спільної сільськогосподарської і рибної політики, подальша централізація Союзу. Іншими словами, опис європейського будівництва замикається в політико-економічному просторі. Духовно-моральні та релігійні моменти відсуваються на задній план, а найчастіше оголошуються «недоречними» або зовсім ігноруються.

Тим часом, всупереч очікуванням багатьох дослідників релігії, на початку XXI століття релігійні організації продовжують залишатися діяльними учасниками суспільних процесів в країнах Старого Світу. Лідери європейських церков дедалі активніше заявляють про свою позицію з широкого кола гострих суспільно-політичних проблем, а європейським політикам доводиться частіше стикатися з питаннями, що стосуються ролі та місця релігії та релігійних інститутів в розширеній Європі.

Нинішнє підвищення уваги до релігії в країнах ЄС і майбутніх членах цієї співдружності обумовлено насамперед процесом формування нової європейської ідентичності. Пошук спільних для всього європейського співтовариства рис відбувається у багатьох сферах, в тому числі і в сфері цінностей. І поряд з універсальними демократичними цінностями саме християнство, притаманне більшості народів Європи, часто є визначальною цивілізаційною рисою європейців. Найбільшою мірою вплив релігії на суспільно-політичне життя відчувається при обговоренні питань євроінтеграції та розширення ЄС, а також формування загальноєвропейських інститутів. При цьому релігійна спадщина нерідко виявляється чинником, що сприяє або перешкоджає інтеграції окремих країн до загальноєвропейських структур.

Загальне комунікативне поле європейських релігійних організацій сприяло тому, що рівень міжхристиянських контактів нерідко випереджав інтеграційні процеси у сфері політики. При цьому представники церков відіграли помітну роль у примиренні раніше ворогуючих європейських народів. Так, за підтримки релігійних організацій відбулися акти примирення між Францією і Німеччиною та між Німеччиною та Польщею, а декларації взаємного прощення, запропоновані єпископатом, були підтримані мирянами. Міжхристиянські контакти та міжнародні програми обміну поряд з іншими заходами неурядових організацій відчутно допомогли зближенню сусідніх європейських народів, особливо одного віросповідання.

Сприяючи процесам євроінтеграції та розширення ЄС, релігійні організації вирішують і такі суто внутрішні завдання, як активізація та підтримка релігійного життя в секуляризованому середовищі.

Релігійне бачення розширеної Європи знайшло своє відображення не тільки в численних деклараціях та церковних документах, але також детально розроблено та обгрунтовано релігійними мислителями та церковними дипломатами. При цьому релігійні організації прагнуть активно впливати на євроінтеграційні процеси безпосередньо або за допомогою політиків.

На даний момент найболючішими і дискусійними питаннями, які актуалізованi в процесі інтеграції та розширення ЄС і на які спрямовані головні зусилля церковних дипломатів, такi: по-перше, зміст положень, що стосуються релігії у майбутній Конституції ЄС, і, по-друге, можливість вступу до Європейського Союзу Туреччини.

Важливо, що вимога відзначити роль християнства у становленні сучасної Європи об'єднало практично всі найбільш впливові християнські церкви. Зокрема, воно було озвучено Папою Римським Іоанном Павлом ІІ, який заявив: «Культурна та історична концепція нинішньої Європи віддзеркалює реалії континенту, що став таким завдяки, зокрема, силі християнства, яка об'єднує; воно зуміло розчинитися між різними народами і є внутрішньо пов’язаним з європейською культурою в цілому» [7].

Однак саме протестантська релігія сприяла розвитку ділової хватки, підприємницької активності. Вона допомагала формуванню ощадливості, розважливості, підприємливості, здатності до ризику. Саме з числа протестантів насамперед формувався клас підприємців-власників і організаторів виробництва. У Європі, а не в Індії чи Китаї в якійсь мірі збіглися етичні норми релігії і норми господарської поведінки. В результаті склалася і набула поширення «раціоналістична» форма капіталізму. Згаданий вище М. Вебер продемонстрував вплив зовнішніх факторів на формування економічних відносин, процеси економічного розвитку.

В останні роки широку популярність у світі здобули роботи, присвячені вивченню проблем впливу культури та релігії на економіку, які проводяться в рамках дослідницького проекту «Культура має значення» (Culture Matters Research Project) на базі університету Тафтс, Бостон, США. З 2000 року по теперішній час в ході досліджень з цієї тематики, в яких беруть участь 65 експертів з 25 країн (у тому числі європейських), було проведено кілька міжнародних наукових конференцій, підготовлено ряд публікацій і монографій. Серед авторів такі відомі вчені, як Лоуренс Харрісон (керівник проекту), Самуель Хантінгтон, Пітер Бергер та інші. Дослідники цього проекту вважають, що в Європі і США протестантські цінності та принципи сприяли зміцненню довіри до людей, розвитку суспільних інститутів, становленню високих стандартів громадянських і політичних свобод, стримуванню корумпованості. Відповідно, вони виявили позитивний вплив на динаміку і якість економічного зростання [8].

Схожі результати отримані в ході виконання більш великого проекту з цієї тематики. Тут вже 117 країн були згруповані за релігійною приналежністю. Висновки свідчать про те, що країни, в історії та культурі яких головним чином вiдзначається вплив протестантизму, іудаїзму і конфуціанства, досягають набагато кращих соціальних та економічних результатів, ніж суспільства, де домінуючою конфесією були католицтво, іслам і православ’я. Головне пояснення зводиться до того, що релігії першої групи істотно стимулюють цінності та принципи, що орієнтують людину і суспільство на прогрес, в той час як релігії другої групи віддають перевагу цінностям, що стримують прогрес [9]. Як свідчить у своїй книзі «Католицька етика і дух капіталізму» Майкл Новак, незважаючи на успiхи європейських країн католицької орієнтації, досягнуті ними в останні десятиліття, для католицизму залишається характерною як на богословському, так і практичному рівнях хронічна непослідовність у питаннях, що стосуються ринкової економіки [10].

На рисунку 1а) наведено графік залежності відношення доходів у православних та неправославних країнах від граничного значення відсотка православних християн, яке ділить всі країни світу на православні та неправославні. На рисунку 1б) наведено середній річний дохід на людину в православних та неправославних країнах при граничному значенні процента християн, що дорівнює 50.

З графіка на рисунку 1а) видно, що відношення доходів у православних та неправославних країнах майже у всьому діапазоні граничного значення процента православних християн менше 1. Це свідчить про те, що православні країни є дещо біднішими, ніж інші, неправославні країни світу.

Рис. 1а). Графік залежності відношення доходів на людину в православних та неправославних країнах від граничного значення процента православних християн.

Рис. 1б). Середній річний дохід на людину в православних та неправославних країнах при граничному значенні процента християн, що дорівнює 50.

Вiдношення доходів у православних і неправославних країнах дорiвнює 0,8. Це свідчить про те, що православні країни є біднішими за неправославних в 1,2 рази.

На рисунку 2а) наведено графік залежності відношення доходів у католицьких (римські католики) та некатолицьких країнах від граничного значення процента католиків, яке ділить всі країни світу на католицькі та некатолицькі. На рисунку 2б) наведено середній річний дохід на людину в католицьких і некатолицьких країнах при граничному значенні процента католиків, що дорівнює 50.

З графіка на рисунку 2б) видно, що вiдношення доходів у католицьких та некатолицьких країнах у наведеному діапазоні граничного значення католиків вище 1. Це говорить про те, що католицькі країни є багатшими за інших, некатолицьких країн світу.

Рис. 2а). Графік залежності відношення доходів на людину в католицьких та некатолицьких країнах від граничного значення процента католиків.

Рис. 2б). Середній річний дохід на людину в католицьких та некатолицьких країнах при граничному значення процента католиків, що дорівнює 50.

Вiдношення доходів у католицьких та некатолицьких країнах дорiвнює 1,49. Це свідчить про те, що католицькі країни є багатшими за некатолицькi майже в півтора рази.

На рисунку 3а) наведено графік залежності відношення доходів у протестантських та непротестантских країнах від граничного значення процента протестантів, яке ділить всі країни світу на протестантські та непротестантські. На рисунку 3б) наведено середній річний дохід на людину в протестантських та непротестантских країнах при граничному значенні процента протестантів, що дорiвнює 50.

Рисунки 3 свідчать про те, що для протестантизму характерним є найістотніший вплив на економіку країн світу в порівнянні з іншими світовими релігіями та конфесіями.

Рис. 3а). Графік залежності відношення доходів на людину в протестантських та непротестантских країнах від граничного значення процента протестантів.

Рис. 3б). Середній річний дохід на людину в протестантських та непротестантских країнах при граничному значенні процента протестантів, що дорівнює 50.

Вiдношення доходів у протестантських і непротестантских країнах дорiвнює 7,95. Іншими словами, при граничному значенні процента християн, що дорівнює 50, протестантські країни є багатшими за іншi країни світу майже у вісім разів. Порівняно з усіма існуючими релігіями та ідеологіями протестантизм має найбiльший позитивний вплив на економіку країн світу.

Рисунки 1,2 і 3 являють собою аналогію спектрального аналізу і показують, як впливають окремі конфесії на економічне процвітання країн світу.

З рисункiв видно, що найбільш позитивний вплив на економіку країн світу мають протестантські конфесії. Вiдношення доходів у протестантських і непротестантских країнах світу досягає максимального значення 7,96 при граничному значенні процента протестантів, що дорiвнює 51 (див. рис.3а)).

З рисункiв 1 випливає, що православ’я не має позитивного впливу на економіку країн світу.

Католицизм за своїм впливом на економіку займає проміжне положення між протестантизмом і православ’ям, як це видно з рисункiв 2.

У стислому вигляді концепцію впливу релігії на економічний розвиток можна представити як послідовне перетворення «духовного (релігійного) капіталу» в особливі якості «соціального», «етичного» і, в кінцевому рахунку, «людського» капіталів. Всі ці категорії (види капіталів) вже освоєні світовою та європейською економічної наукою, проте можна вважати, що духовний капітал залишається, на думку ряду американських і європейських вчених, недооціненим ресурсом західної теоретичної думки. Дійсно, такі поняття, як сумлінність, довіра, добровільне служіння, цілеспрямованість, готовність до співпраці й інші моральні якості, що часто використовуються в категоріях соціального, етичного і людського капіталу, не можуть довго зберігатися при відсутності благочестя, солідарності і надії, які виникають з релігійних переконань людей. «Коли цей духовний капітал втрачається, суспільство та економіка часто деградують, коли вони в надлишку — вони процвітають» [11].

Немає іншої ознаки, який би так рельєфно і переконливо на багато століть, аж до теперішнього часу, розподілив країни Європи за рівнем їхнього економічного розвитку, як ознака релігійної приналежності. Всі інші, зовнішні по відношенню до економіки і технічному прогресу, фактори: демографічні, політичні, географічні та природно-кліматичні, помітно поступаються в цьому відношенні релігійнiй приналежності європейських країн.

У таблиці 1 наводяться середньодушові значення ВВП за 2005 рік, розраховані за паритетом купівельної спроможності за чотирма окремими групами країн Європи. Кожна група формується з країн зі схожою, домінантною конфесійною орієнтацією. Для зменшення впливу чисто політичних чинників з угрупувань були виключені країни колишнього Радянського Союзу.

До групи протестантської орієнтації відносяться 9 країн: Великобританія, Німеччина, Данія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія і Швеція. Критерієм такого віднесення служить чисельна перевага протестантів і історична роль протестантизму. У трьох країнах (Німеччина, Нідерланди і Швейцарія) спостерігається приблизна рівність між католиками і протестантами. Але завдяки видатнiй історичнiй ролі, яку відіграв тут протестантизм (це батьківщина кальвіністської Реформації), дані країни вiднесенi до протестантської групі.

У групу католицької орієнтації входять 14 країн: Австрія, Бельгія, Угорщина, Ірландія, Італія, Іспанія, Мальта, Польща, Португалія, Словенія, Словаччина, Франція, Хорватія, Чехія.

У групу країн православної орієнтації входять 6 країн: Болгарія, Греція, Кіпр, Македонія, Румунія, Сербія. У ряді країн цієї групи комуністичний режим виявився гальмом загальноєвропейської інтеграції. Греція і Кіпр, що раніше за інших вступили до Європейського Союзу, є безсумнівними лідерами за рівнем економічного розвитку. У той же час за рівнем душового доходу (ВВП на душу населення за 2005 р., розрахований за паритетом купівельної спроможності) найменш розвиненими є православні Румунія і Болгарія, якi майже в 3 рази відстають від лідерів своєї групи Греції та Кіпру. Цей приклад показує, що успіхи наздоганяючого розвитку доступні і для країн православної орієнтації (у тому числі для України, Росії та ін), але за умови, якщо відбувається послідовне засвоєння основних господарських і соціальних інститутів, а також політичних і громадянських цінностей демократичного суспільства.

Нарешті, група з 3 мусульманських країн Європи — це Туреччина і колись завойовані і асимільовані нею Боснія і Герцеговина, а також Албанія. Туреччина — найрозвиненіша держава цієї групи — має душовий дохід майже в 3 рази нижче, ніж економічно найбільш розвинені країни православної групи (Греція, Кіпр). Прихильники інтеграції до Європи серед турецької правлячої еліти вважають, що тільки в ході послідовної, повної і незворотної секуляризації всього суспільства можна розраховувати на успіх у модернізації. Правлячі кола Туреччини вже майже 90 років проводять стратегію наздоганяючого розвитку, в основному з ініціативи військових, прихильників світської держави.

У цілому, відмінності між окремими групами виявилися дуже значними для країн, що знаходяться на порівняно невеликій території і мають загальне і дуже тривале історичне минуле. Якщо проводити порівняння за історично тривалий період часу, то виявиться, що країни-лідери за рівнем економічного розвитку в кожній групі безперервно змінювалися, темпи економічного зростання країн сильно коливалися. Але співвідношення між цими групами за рівнем економічного та технологічного розвитку протягом останніх трьох століть змінювалося на користь країн протестантської культури. При цьому як у минулому, так і в наш час простежується чітко виражена перевага за рівнем економічного розвитку протестантів над католиками, католиків над православними і православних над мусульманами (див. таблицю 1).

Ангус Меддісон, професор Університету Гроннінгем (Нідерланди), провів дослідження рівня економічного розвитку основних країн Європи, вираженого у величині валового внутрішнього продукту на душу населення за період більш ніж у 150 років. Виявилося, що в 1820 році серед 10 економічно найрозвиненіших країн Європи 5 належали до країн з переважно протестантською культурою та 5 — католицькою. У 1900 році це співвідношення склало вже 6 і 4, в 1950 році - 8 і 2. Іншими словами, за 130 років темп економічного зростання в країнах протестантської культури був випереджаючим. Далі, під впливом факторів європейської інтеграції цей розрив дещо знизився: до 7 і 3 в 1973;му, 6 і 4 — у 2005 році. Таким чином, за період майже в два століття економічна перевага країн протестантської культури залишалася очевидною. У зазначений період в числі 10 найбільш передових країн Європи не було країн ні православної, ні мусульманської орієнтації. У свою чергу, те ж можна сказати про переваги європейських православних країн перед мусульманськими державами Європи [12].

Таблиця 1.

Середньодушові значення ВВП за 2005 рік, розраховані за паритетом купівельної спроможності, за основними групами європейських країн [13].

Середній дохід по групі 9 протестантських країн — 31 651 дол. США Середній дохід по групі 14 католицьких країн — 22 889 дол. США Середній дохід по групі 5 православних країн — 13 740 дол. США Середній дохід по групі 3 мусульманських країн — 6171 дол. США При цьому протестантські країни — не тільки лідери економічного зростання та технологічного прогресу. У них найбiльш розвинене громадянське суспільство, їх населення відчуває найбільшу довіру один до одного, а рівень політичних і громадянських свобод в цих країнах найвищий у Європі. Ці досягнення вивилися не наслідком економічних успіхів, швидше навпаки: громадянські свободи вперше подарували Європі вільного громадянина, вільного підприємця і вільного працівника і всім їм разом — вільний ринок — тобто цінності, навколо яких відбувалася інтеграція європейських країн.

Особливе положення в цій групі займають: Швеція, Фінляндія, Норвегія, Данія, Ісландія, Швейцарія, які є абсолютними лідерами на континенті за якістю технічного та економічного прогресу, а також умовами ведення бізнесу.

Зазначеним вище потенціалом розвитку володіє не сам протестантизм як система релігійних вірувань, а культура конкретного європейського історичного протестантизму, яка народилася з надр багатовікового католицтва. Наприклад, протестантизм, пересаджений в результаті колоніалізму або місіонерства в чужу культуру, володіє лише частиною того потенціалу впливу на культуру суспільства і його соціальне життя та економіку, яким володіє його європейський оригінал.

У своєму розвитку Європа (не тільки Західна, але Центральна та Східна) знаходиться в стадії засвоєння соціальної спадщини протестантських ідей. В значній мірі провідником цієї спадщини виступають реформовані соціальні, політичні, громадянські та економічні інститути, вибудовані за кальками передових країн протестантської культури: США, Англії, Німеччини, а також міжнародних організацій, які організаційно та ідеологічно теж створювалися за зразками цих же країн.

У цілому механізм інституційної дії впливає на моральні та етичні, громадянські, політичні цінності, сприяє їх закріпленню в громадських, правових, політичних і економічних інститутах протестантських країн: системі судів, виконавчих і законодавчих органах влади, політичних партій, незалежних громадських організацій, управлінської культури дрібних підприємств і великих корпорацій. Громадські інститути продовжують вiдiгравати свою унікальну роль провідника і зберігача протестантської культури.

Концепція перетворення «духовного капіталу» в особливі якості соціального дозволяє дещо по-іншому поглянути на джерела розвитку самої загальноєвропейської інтеграції.

Опосередковано релігійна культура продовжує діяти в європейських країнах, навіть незважаючи на те, що чисельність віруючих неухильно знижується. «Машина прогресу» [14, С.32] діє не тільки в протестантських країнах, але і в католицьких, в державах, що раніше входили до радянського блоку і, як показує приклад європейської інтеграції Греції та Кіпру, в православних країнах. Засвоївши рекомендовані з боку Європейського Союзу правила і створивши інститути громадянського суспільства, пройшовши період адаптації-визрівання, ці країни поступово набували потенціал просування по шляху суспільного, економічного і технічного прогресу.

Невипадково ЄС впритул зайнявся питаннями планування процесу соціальної інтеграції, з’ясувавши її нерозривний зв’язок з інтеграцією економічною та пряму залежність темпів і глибини останньої від соціального чинника. Cоциальний грунт — це якраз та платформа, яка дозволить згуртувати ідеологічно, ментально європейське суспільство.

Список лiтератури

• 1. Pluralism and religious diversity, social cohesion and integration in Europe. Insights from European research. — European Commission. — 2005. — 104 p.
• 2. Leustean Lucian, Madeley John. Religion, Politics and Law in the European Union / Lucian Leustean, John Madeley/ - Routledge, 2009. — 256 p.
• 3. Madeley John T. S., Enyedi Zsolt. Church and State in Contemporary Europe: The Chimera of Neutrality / John T. S. Madeley, Zsolt Enyedi. — Frank Cass, 2009. — 245 p.
• 4. Avest Ina ter, Jozsa Dan (c)Paul, eds. Dialogue and conflict on religion: studies of classroom interaction in European countries / Ina ter Avest, Dan (c)Paul Jozsa, eds. // British Journal of Religious Education. — 2011. — Volume 33, Issue 1. — p.93−96.
• 5. Landes S. David. The Wealth and Poverty of Nations: Why Some Are So Rich and Others So Poor / David S. Landes. — New York: W. W. Norton, 1998. — 544 p.
• 6. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М. Вебер. — ВеберИст-Вью, 2002. — 352 с.
• 7. Боже, ЕС храни! // Итоги. — 2003. — № 28/370. — 15 июля.
• 8. Harrison Lawrence, Huntington Samuel, eds. Culture matters: how values shape human progress / Lawrence Harrison, Samuel Huntington. — New York: Basic Books, 2000. — 354 р.
• 9. Джонстоун Патрик. Операция «МИР» / Патрик Джонстоун. — Санкт-Петербург: Библия для всех, 1996. — 714 с.
• 10. Novak Michael. The Catholic Ethic and the Spirit of Capitalism / Michael Novak. — New York: The Free Press, 1993.
• 11. Templeton Foundation, Working Group of the Spiritual Capital Project. — Harvard University, 2003. — October.
• 12. Madison Angus. Monitoring the World Economy / Angus Madison. — Paris: OECD Development Centre, 1995. — 130 р.
• 13. World Bank, 2005. World Development Indicators 2005. [Електронний ресурс] http://www.nationmaster.com/graph/eco_gdp_ppp_percap-economy-gdp-ppp-per-capita
• 14. Young Cristobal. Religion and Economic Growth in Western Europe: 1500−2000/Cristobal Young. Department of Sociology of Stanford University. — 2009.