Механізм здійснення валютних розрахунків

Важливе значення для діяльності банків мають валютні розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.

Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ. spot — наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних «робочих» залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція. 14,278].

Другий вид валютно-розрахункових операцій — форвард — здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ. forward — вперед) — валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1−6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.

Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ.swap — обмінювати) — торговельно-фінансова операція, за якої угода про купівлю (продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно. Вона використовується з метою здійснення комерційних угод, придбання банком необхідної валюти без валютного ризику для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації валютних резервів, забезпечення кредитування клієнта у валюті, яку він сам визначає.

На відміну від термінових операцій типу форвард та своп, виконання яких пов’язане із конкретною датою, часто використовують вид угоди, предметом якої є право, а не зобов’язання купити або продати вказану в угоді суму валюти у визначений термін за фіксованою ціною. Такі угоди називають опціонними. Валютний опціон (лат. орtіоп — вільний вибір) 1) контракт на право купити або продати протягом певного терміну за договірною ціною лот валюти; 2) опціон, що передбачає право вибору альтернативних умов контракту. Опціон надає суб'єктам валютного ринку право купівлі-продажу в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Збереження за клієнтом права вибору підвищує ефективність опціонної угоди. 78,234].

Операції купівлі іноземної валюти на одному іноземному ринку з одночасним її продажем на інших ринках дістали назву «валютний арбітраж». Валютний арбітраж (франц. arbitrage) — операції банків з використанням різниці в курсах валют на ринках різних країн (просторовий арбітраж) та зміни курсів протягом певного періоду (часовий арбітраж). Враховуючи те, що в умовах сучасних засобів зв’язку різниця в курсах валют на ринках різних країн згладжується, просторовий арбітраж майже не використовується. Метою арбітражної операції є отримання прибутку шляхом купівлі валюти найдешевшим способом і продажу її - найдорожчим. Здійснення будь-яких операцій на валютних ринках можливе завдяки конвертованості валюти. Конвертованість валюти (лат. converto — повертаю, перетворюю) — можливість обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в комерційних і фінансових угодах без будь-яких обмежень [ 46, 58].

Завдання поставлені у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002;2011 роки» щодо ефективного включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво вимагають створення дійового, ефективного і принципово нового механізму зовнішньоекономічних зв’язків, здатного регулювати взаємовідносини України з навколишнім світом на взаємовигідних засадах.

Старий механізм зовнішньоекономічної діяльності будувався на політико-ідеологічних пріоритетах, інтересах класової солідарності без глибокого врахування національних інтересів. Міжнародне співробітництво орієнтувалося головним чином на задоволення поточних народногосподарських потреб та населення і виважувалося зовнішнім платіжним балансом країни.

Звичайно, такий підхід не міг в повній мірі відповідати національним інтересам України та стимулювати мотивацію до міжнародного поділу праці. Тому, взятому курсу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, на відміну від адміністрування, повинен забезпечуватися абсолютний пріоритет товарно-грошових, тобто економічних важелів і регулюванні міжнародних економічних відносин. Саме вони в економічно розвинутих країнах ринкової економіки є головними елементами механізму господарської діяльності на національному і міжнародному рівнях.

Отже, виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України як транзитної держави, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючого науково-технічного та ресурсного потенціалу, новий механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити реалізацію головної стратегічної мети у сфері зовнішньої політики — інтеграцію України у світову господарську систему і вирішення таких завдань:

• 1. Формування ринкової економіки в Україні на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах.
• 2. Перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.
• 3. Використання можливостей світового ринку для завершення структурної перебудови економіки України.
• 4. Активне впровадження в економіку України інноваційно-інвестиційних процесів світового господарства.
• 5. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.
• 6. Створення сприятливого клімату для іноземного підприємництва та інвестування.
• 7. Розвиток взаємозв'язків між Україною і міжнародними економічними й валютно-фінансовими організаціями та інше.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути закладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації міжнародних економічних відносин, що передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, надання суб'єктам ЗЕД широкої самостійності відповідно до міжнародної практики. 52,402].

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних та інших методів, що забезпечують ефективну взаємодію національних суб'єктів господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Практичні заходи щодо створення нового механізму зовнішньоекономічної діяльності передбачають вирішення трьох основних блоків проблеми:

• — формування необхідної законодавчої бази;
• — створення ринкового економічного середовища;
• — розвиток інституційних структур, що регулюють ЗЕД.

Проте вирішення цих проблем ще не означає вирішення справи. Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму ЗЕД в умовах ринкової системи є валютна, кредитна, депозитна, податкова, цінова та митно-тарифна політика. В Україні ці процеси ще повністю не відрегульовані і потребують подальшого вдосконалення.

Ключовим елементом механізму зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Великою складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, що покликана виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів є досить складною і вимагає врахування не лише конкретної ситуації країни, але й загальних закономірностей міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищуючи тим самим ціни на внутрішньому ринку і захищають неефективного місцевого виробника. З цього приводу досить влучно підмітили американські економісти Пол Самуельсон і Вільям Нордгауз: «Заборонне мито або квота не допомагають споживачам країни, а навіть зменшують їх реальні доходи, надто здорожують імпортні товари, а світ в цілому стає менш продуктивним. Країни втрачають від протекціонізму тому, що скорочується обсяг міжнародної торгівлі, втрачається притаманна спеціалізації та поділу праці ефективність» [58, 538].