Вступ. 
Розширення грошової маси комерційного банку за допомогою депозитного мультиплікатора

Реальне економічне життя являє собою рух грошових потоків. Тому пропозиції грошей і попиту на гроші приділяється велика увага у макроекономічному аналізі. Значення цих показників формується в процесі функціонування ринку, а залежно від співвідношення між ними визначається певна ціна грошей.

Попит на гроші у структурі грошового ринку формується в різних сферах економічної діяльності. Він визначається на етапі утворення та розподілу доходу. Серед чинників формування попиту на гроші виділяють дохід, рівень цін та альтернативну вартість зберігання грошей.

Адекватна економічній ситуації грошова пропозиція забезпечує економічну систему фінансовими ресурсами для розширеного відтворення. У розпорядженні центрального банку знаходяться економічні важелі, спираючись на які він здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг в країні. Серед цих важелів важливе місце належить таким макроекономічним показникам як грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор.

Отже, у даній роботі необхідно розглянути теорію грошового ринку, а саме роль комерційних банків та інших чинників у створенні депозитних грошей і підтримці рівноваги. Крім цього, побудувати за наведеною методикою модель мультиплікативного розширення банківською системою депозитних грошей і зробити прогноз зміни на грошовому ринку в стані грошової рівноваги.

Теоретичний розділ

Грошовий ринок, його основні елементи

грошовий ринок банківський депозит Невід'ємною складовою частиною сучасних товарно-грошових відносин є грошовий ринок. В умовах розвитку соціально орієнтованої і регульованої ринкової економіки організація цього ринку і рівень ефективності його функціонування — це один з вирішальних важелів вирішення економічних і соціальних завдань, які ставить перед собою суспільство.

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Кейнс визначив дві причини (або мотиви), що спонукають людей зберігати своє багатство або його частку ліквідними грошовими активами. Першим Кейнс назвав трансакційний мотив до збереження грошей: люди зберігають частку своїх активів грошима, сприймаючи як засіб платежу (для оплати товарів і послуг, що використовуються як у власному, так і у виробничому споживанні). Другий мотив — перестороги. Люди хочуть забезпечити можливість у майбутньому розпоряджатися часткою своїх ресурсів готівкою і тому зберігають їх грошовими активами. Кейнс також наголошував, що люди можуть зберігати свої активи як грошима, так і цінними паперами (облігаціями), що пов’язано з певним ризиком. Цінні папери, на відміну від грошей, забезпечують певний дохід (відсотки). Цей дохід залежить від норми позичкового відсотка. Якщо норма позичкового відсотка зменшується, то курс цінних паперів підвищується. Це обумовлено приростом капіталу. І навпаки, підвищення норми позичкового відсотка призводить до зниження курсу цінних паперів і втрати капіталу їхніми власниками. Кейнс назвав спекулятивним мотив до збереження частки портфеля активів грошима з метою запобігання втрати капіталу у разі збереження активів цінними паперами.

Пропозиція грошей — друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон’юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються — при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту — як скорочення пропозиції грошей.

Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньо економічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку — попиту і пропозиції, втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці.

Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь інші чинники, що визначають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансово забезпечити певні «гострі» потреби суспільства, виробничого інвестування, підтримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не досить відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.