Виклад основного матеріалу дослідження

Образотворче мистецтво є невід'ємною складовою всіх рівнів освітньої системи, це найефективніший спосіб реалізації творчого потенціалу людини, стимулювання уяви.

Аналіз наукової літератури та дисертаційних праць засвідчує значну увагу вчених до різних аспектів підготовки вчителів образотворчого мистецтва в Україні.

Так, у дисертаційному дослідженні Л. Ейвас узагальнено розвиток системи підготовки вчителів декоративно-прикладного мистецтва в Україні другої половини ХХ — початок ХХІ століття. Автором встановлено, що в 70−90 рр. ХХ ст. відбулося формування змісту шкільного образотворчого мистецтва на національному ґрунті. Як наслідок — проходить перегляд змісту підготовки вчителів образотворчого мистецтва на художньо-графічних факультетах педагогічних інститутів.

Започатковується підготовка вчителів образотворчого мистецтва на факультетах початкового навчання як додаткова спеціальність. Педагог встановила, що в досліджений період виділяється дві ланки системи підготовки вчителів декоративно-прикладного мистецтва: допрофесійна та професійна. Допрофесійна підготовка передбачала оволодіння основами образотворчої грамоти, навичками просторового мислення, композиційного розміщення, художніми техніками, специфічними художньо-декоративними вміннями та навичками. Професійна освіта майбутніх вчителів декоративно-прикладного мистецтва здобувається на двох підрівнях: педагогічна освіта — у вищих педагогічних навчальних закладах (педагогічних училищах та інститутах) та художня освіта — у вищих художньо-промислових навчальних закладах. Дослідниця визначила, що система підготовки вчителя декоративно-прикладного мистецтва є частиною підготовки педагога образотворчого мистецтва [2].

У свою чергу, М. Пічкур, досліджуючи формування професійної культури майбутнього вчителя образотворчого мистецтва на матеріалі композиції, стверджує, що професійна культура вчителя розглядається як єдність культури особистості з її фаховою майстерністю, які внаслідок взаємовпливу і взаємопроникнення становлять систему соціальнопрофесійних особистісних якостей. Родовою ознакою кожного компонента цієї системи є композиційність. У свою чергу, професійна культура вчителя образотворчого мистецтва включає такі компоненти: професійну мотивацію (інтерес до композиції творчих педагогічних рішень, у тому числі і в галузі образотворчого мистецтва); професійні знання (про способи і результати педагогічної композиції); професійну майстерність (уміння будувати педагогічний процес). Дослідник визначає композицію як основу формування професійної культури вчителя образотворчого мистецтва. На основі цього ним розроблені критерії сформованості професійної культури майбутнього вчителя образотворчого мистецтва: 1) знання універсальних композиційних закономірностей і виражальних засобів; 2) здатність адекватно сприймати композиційні об'єкти; 3) уміння створювати композицію в різних видах професійної діяльності; 4) самокомпонування (самовдосконалення). Здійснений аналіз навчальних планів та програм курсу композиції у вищих закладах освіти дав змогу педагогу зробити висновок, що на сучасному етапі не існує дисципліни «Основи композиції» для вчителів початкових класів із додатковою спеціальністю «Образотворче мистецтво». Це зумовило необхідність розроблення цілісної програми спецкурсу «Основи композиції», яку було покладено в основу дидактичної моделі поетапного формування професійної культури студентів, майбутніх учителів образотворчого мистецтва. Основний акцент у змісті спецкурсу зроблено на встановлення зв’язку композиції з різними галузями знань і пошук шляхів активізації процесу оволодіння студентами композиційною діяльністю [5].

Застосування народної художньої творчості у фаховій підготовці майбутнього вчителя образотворчого мистецтва, О. Піддубною визначено як складний комплексний багатофункціональний процес, що характеризується традиційністю, майстерністю, індивідуальністю та спрямованістю на усвідомлення майбутніми вчителями мотивів, потреб своєї діяльності в застосуванні народної художньої творчості та забезпечує формування професійних знань, набуття практичних умінь, навичок у галузі образотворчого мистецтва. Народна художня творчість — діяльність, результатом якої є створення творів мистецтва, що характеризуються традиційністю, мистецтвом майстра, оригінальністю, неповторністю, індивідуальністю. Педагогом здійснено класифікацію видів народної художньої творчості за такими ознаками: національною, етнографічною, територіальною, матеріалом виготовлення, асортиментом, прийомами та технікою художнього оздоблення; типом, видом і мотивами малюнка, орнаменту, призначенням для подальшого використання при вивченні предметів художньо-естетичного циклу, що сприятиме ефективному застосуванню народної художньої творчості у фаховій підготовці майбутніх учителів образотворчого мистецтва з дисциплін: живопис, малюнок, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, історія мистецтва, методика викладання образотворчого мистецтва тощо. У дослідженні розроблено та апробовано модель фахової підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва засобами народної художньої творчості, яка включає єдність принципів, цілей, змісту, форм, методів, засобів навчальної та позанавчальної діяльності майбутніх учителів образотворчого мистецтва [4].

З метою підготовки висококваліфікованих учителів образотворчого мистецтва, формування у них смаку на основі глибокого розуміння українських народних традицій мистецтва, дослідницею розроблено та введено у практику інтегрований факультативний курс «Народна художня творчість у фаховій підготовці майбутнього вчителя образотворчого мистецтва». Основними завданнями курсу є: розвиток здібностей та художнього мислення майбутніх учителів, ознайомлення студентів із народним мистецтвом та методикою творчого пошуку, формування вміння виготовляти власноручно мистецькі вироби розвиток національної самосвідомості [3].

Досліджуючи готовність майбутніх учителів мистецьких спеціальностей до професійного саморозвитку, Наталя Чорна визначає її як професійно важливу якість особистості студента, котра характеризується позитивним ставленням до мистецько-педагогічної діяльності, прагненням до постійного самотворення на засадах акмеологічних позицій, що формується в процесі самостійного поглиблення фахових знань, розвитку мистецьких умінь і навичок, удосконалення педагогічної майстерності, а також реалізації особистісних можливостей і професійного творчого потенціалу. Проаналізувавши науково-методичну літературу, педагогом окреслено методологічні підходи щодо формування готовності до професійного саморозвитку майбутніх учителів мистецьких спеціальностей: акмеологічний, особистісно орієнтований, системний, діяльнісний, інтегративний, компетентністний, креативний. Система мистецької підготовки охоплює навчальну діяльність (аудиторна та групова робота) і позааудиторну роботу (мистецькі гуртки, концертновиконавська діяльність, творчі майстерні тощо) [10].

Розроблена дослідницею авторська модель формування готовності до професійного саморозвитку майбутніх учителів мистецьких спеціальностей, визначена як схематичне зображення структурних компонентів спостережуваного процесу відповідно до мети, завдань, методологічних підходів, що містить критерії, показники, рівні сформованості означеної якості, а також методику реалізації педагогічних умов, яка передбачала три взаємопов'язані етапи: ціннісно-мотиваційний (формування мотиваційного компонента готовності до професійного саморозвитку студентів; активізація інтересу до мистецько-педагогічної діяльності; ознайомлення з основними вимогами та високими взірцями діяльності вчителів мистецьких спеціальностей), когнітивно-діяльнісний (формування компетентності професійного саморозвитку майбутніх учителів; засвоєння системи знань про сутність, зміст, особливості професійного саморозвитку; оволодіння практичними навичками і вміннями власного професійного саморозвитку; підвищення рівня мистецької ерудиції) та особистісно-творчий (створення умов максимальної творчої самореалізації; творче застосування студентами набутих умінь, навичок і технологій здійснення професійного саморозвитку; активізація самостійної мистецької діяльності з метою розкриття творчого потенціалу; формування креативно-діяльнісного компоненту готовності до професійного саморозвитку).

У межах експериментального дослідження був впроваджений спецкурс для студентів вищих навчальних закладів «Основи професійного саморозвитку майбутнього вчителя», завданням якого було формування ціннісних орієнтирів щодо майбутньої професійної діяльності вчителя мистецьких спеціальностей; актуалізація в студентів мотивації професійного зростання; усвідомлення ролі професійного саморозвитку; забезпечення майбутнього спеціаліста системою знань та практичними навичками і вміннями щодо професійного саморозвитку в майбутній мистецько-педагогічній діяльності; ознайомлення майбутніх учителів із сучасними інноваційними педагогічними технологіями [11].

У дослідженні Т. Стрітьєвич підготовку вчителя образотворчого мистецтва розглянуто як цілісну систему формування загальнопедагогічних та спеціальних знань, умінь, навичок студентів, їх здатності до художньо-педагогічної діяльності. На переконання педагога, ця система проявляється: у різних видах діяльності, де є тісний взаємозв'язок загальнопедагогічних та спеціальних знань; в змісті навчального матеріалу, де у взаємозв'язку представлені психологопедагогічні, методичні та спеціальні знання, уміння, навички; методичній оснащеності; практичній підготовці вчителя, здатного використовувати набуті знання та вміння не лише на уроці образотворчого мистецтва, але й у різних видах позаурочної роботи, досвід творчої діяльності, що включає мобільність використання набутих в вищому навчальному закладі знань, умінь та навичок, а також потреби у постійній самоосвіті, самовдосконаленні та саморозвитку [8].

Педагог стверджує, що провідними педагогічними засобами реалізації умов формування здатності до професійного саморозвитку майбутнього вчителя образотворчого мистецтва виступають форми та методи навчання на основі особистісно-діяльнісного підходу — це самостійна робота, педагогічна практика, позааудиторна робота, науководослідна робота, проблемно-діалогічні лекції, імітаційні, ділові, організаційно-дієві ігри, педагогічні тренінги, робота з діяльнісною та особисто-професійною моделями вчителя образотворчого мистецтва, самостійна робота студентів з професійного самовдосконалення тощо.

У дослідженні виокремлено основні компоненти здатності до професійного саморозвитку майбутніх учителів образотворчого мистецтва: мотиваційний; змістовий; рефлексивний. Розроблено та експериментально перевірено методику формування здатності до професійного саморозвитку майбутніх учителів образотворчого мистецтва, яка включає в себе: мету, завдання, зміст, форми, методи, умови та шляхи їх упровадження [9].

Важливим елементом дослідження є розробка нової модульної програми курсу «Вступ до спеціальності» для підготовки вчителів образотворчого мистецтва, зміст якої підсилено положеннями про професійний саморозвиток майбутнього вчителя, спрямованих на актуалізацію особистих мотивів та цінностей; ідентифікацію сучасного вчителя; самоідентифікацію [1].

М. Стась стверджує, що фахова підготовка майбутніх учителів образотворчого мистецтва в сучасних умовах має бути зорієнтована на їхню художню творчість і передбачає не стільки передачу професійних знань та умінь, скільки формує їхні творчі здібності. Досліджуючи методику формування творчих здібностей майбутніх учителів образотворчого мистецтва, педагог визначає, що «творчі здібності майбутніх учителів образотворчого мистецтва» — особистісні утворення, які спонукають до постійного творчого пошуку, необхідності оволодіння творчими вміннями, результатом чого є створення нових творів образотворчого мистецтва «за законами краси» за критеріями новизни, оригінальності та об'єктивної значущості [7]. Процес формування творчих здібностей майбутніх учителів образотворчого мистецтва відбувається, передусім, шляхом включення кожної особистості в активну художньо-творчу діяльність і має свою специфіку, яка полягає у постійному вирішенні поставлених перед ними художньо-творчих завдань. Такий процес, за нашим висновком, вимагає чіткого планування організаційних і дидактичних дій, а саме: забезпечення педагогічних умов формування творчих здібностей; комплексне застосування розроблених програм з малюнку, живопису, композиції, кольорознавства, історії мистецтв та методики викладання образотворчого мистецтва; встановлення оптимальних зв’язків між завданнями дидактичного й творчого типу, їх послідовність; використання ефективних форм та методів активізації художньо-творчої діяльності.

Педагогом розроблена та апробована методика формування творчих здібностей майбутніх учителів образотворчого мистецтва, яка включала три етапи. Пошуково-адаптаційний етап був спрямований на виявлення міри зацікавленості майбутніх учителів художньо-творчою діяльністю, підбиралися методи, засоби та форми ефективного впливу з боку викладача на формування творчих здібностей студентів. З цією метою дослідником застосовувалися авторські методи: «візуально-репродуктивного впливу» (забезпечує реалізацію вимог принципу наочності та репродуктивного відтворення художніх зразків шляхом використання інших виражальних засобів та матеріалів (за вибором студента)); «колірної та знаковосимволічної виразності» (систематичне включення у навчальний процес практичних завдань, спрямованих на вираження внутрішньої концепції особистості майбутнього вчителя через нефігуративність, що допомагало їхній адаптації у новому середовищі). Ці методи дають змогу суттєво підвищити рівень зацікавленості й інтересу до художньої діяльності. Під час зображувально-виражального етапу здійснювалося комплексне застосування розроблених навчальних програм з малюнка, живопису та композиції;

встановлювались оптимальні зв’язки між завданнями дидактичного й творчого типу, їх послідовність; використовувалися активні форми та методи активізації художньо-творчої діяльності. Останній аналітично — узагальнюючий етап був зорієнтований на здійснення аналізу художньотворчих робіт майбутніх учителів образотворчого мистецтва з метою перевірки дієвості створеної методики формування творчих здібностей [6].

Висновки та перспективи подальших розвідок Провівши теоретичний аналіз наукових досліджень сучасних педагогів щодо різних аспектів підготовки вчителів образотворчого мистецтва в Україні, дійшли висновку, що підготовка вчителів образотворчого мистецтва в історичному ракурсі ґрунтовно не досліджувалася. Це є перспективою подальших досліджень.