Можливості підвищення якості знань засобами проектної технології

Нові суспільно-економічні реалії в Україні викликали появу суперечностей між соціальним замовленням на творчу особистість, яка прагне до самореалізації, і можливостями існуючої системи освіти реально виконати це замовлення. Сучасна філософія шкільної освіти докорінно змінює свою парадигму пропагуючи «дитиноцентризм» і заперечуючи «предметоцентризм», що зумовлює необхідність розробки особистісно-зорієнтованої системи. Зміст освіти та весь навчально-виховний процес має бути підпорядкований кожній дитині особисто, а навчальні предмети зосереджуватися навколо дитини, не руйнуючи її природу. Зміни в освітній політиці мають на меті формувати людину, яка хоче і вміє самостійно вчитися, яка вміє сприймати інформацію, працювати з інформацією, сортувати її, осмислювати, аналізувати, творити.

Однією з умов виконання цих завдань є дотримання принципу співробітництва, який передбачає рівноправні відносини між учителем і учнями та реалізується через способи організації взаємодії вчителя та учнів у навчально-виховному процесі початкової школи.

О. Савченко в «Дидактиці початкової школи» навчальну взаємодію називає навчальним співробітництвом [23, с.141] і зазначає, що на сучасному етапі виникає потреба в новому типі стосунків між учителем і учнем, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а співпраця, відкритість і довіра [33, с.157]. Організація співробітництва з учнями передбачає використання різноманітних способів:

спільне визначення мети діяльності;

створення ситуації вільного вибору;

створення навчального діалогу;

виконання рольової гри;

участь дітей в оцінці уроку;

добір навчального матеріалу.

Аналіз наукових джерел та репрезентованого у періодичних виданнях досвіду роботи вчителів дає підстави для виділення таких способів організації взаємодії учнів і вчителя, яка підвищує рівень активності у навчанні, сприяє підвищенню якості знань: спільне створення навчального дидактичного матеріалу (співтворчість); створення спільних проектів (навчальне проектування).

Якщо умовно поєднати всі ці способи в логічно взаємопов'язаний ланцюжок (схему), то проектування завершує його, а попередні способи виступають у якості складових його етапів. Тому створення спільних проектів займає найвищу сходинку в ієрархії способів організації взаємодії учнів і вчителя в навчально-виховному процесі початкової школи. Одночасно із цим можна говорити про максимальні можливості щодо підвищення якості знань, оскільки у даному випадку знання стають результатом емоційно насиченої самостійної пошукової діяльності.

Рис. 1.1 Способи організації взаємодії учнів і вчителя.

У сучасній дидактиці проектування трактують як метод проектів — систему навчання, за якою учні набувають знання і вміння у процесі планування й виконання поступово ускладнюваних практичних завдань — проектів [23, с.358].

Американський вчений Дж. Дьюї підкреслює, що «єдиний шлях яким дитина може усвідомити свою суспільну спадщину — це надання їй можливості виконувати ті основні типи діяльності, які роблять цивілізацію тим, чим вона є». Більшість теоретичних роздумів та висновків Дж. Дьюї стосуються початкової ланки освіти. Створивши так звану «школу професій», він вважав, що основною організаційною формою навчальної діяльності учнів початкової школи є інтегровані заняття. Дж. Дьюї акцентує увагу на необхідності спрямування і керування розумовим розвитком дитини дорослими через комплексний вдумливий відбір змісту навчального матеріалу. Педагогічна умова такого відбору — зв’язок цього матеріалу з досвідом дитини на самому початку навчання і поступове цілеспрямоване розширення цього досвіду через ретельно відібраний зміст навчання.

У. Кілпатрик вдосконалив систему роботи над проектами. Під проектами на той час мався цільовий акт діяльності, в основі якого лежить цільовий інтерес дитини, послідовне розв’язання учнями «життєвих проектів». Школярі визначають собі певні практичні завдання (проекти), плануючи і виконуючи їх, набувають знань і навичок. Зміст освітньої роботи, на думку прихильників проекту того часу, визначається передусім дійсністю, що оточує дитину, бо тільки з нею може бути пов’язана активна діяльність учнів. У процесі цієї діяльності, яка ґрунтується на дитячих інтересах, відбувається конструювання навчального процесу та його змісту, який реалізується через ряд дослідів, так пов’язаних між собою, що відомості, одержані від одного досліду, стають основою розвитку і збагачення цілого ряду інших дослідів. Проекти, на думку У. Кілпатрика, повинні задовольняти інтерес дитини. Тому програми навчання він пропонує вчителю створювати разом з дітьми в процесі навчальної роботи як відображення знань дітей про навколишню дійсність і їхнє бажання поглибити й розширити ці знання. Наприклад, учні мають виконати такі проекти: «Соняшник у пані Марфи», «Чому кульбаба так швидко розмножується?», «Як містер Мазер розводить таких чудових курей?». Щоб самостійно виконати будь-яке з названих завдань, учень може скористатися порадами вчителя та досвідом людей, часом звернутися до дослідників, застосувати свої власні знання.

У. Кілпатрик дав таку класифікацію проектів: створюваний, споживчий, проект розв’язання проблем, фізико-математичний, технічний, проект-вправа.

Велику увагу проектній діяльності приділяв С. Шацький, який визначив основні елементи цього методу в такій послідовності:

• — реальний досвід дитини, який має бути виявлений педагогами;
• — організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини);
• — зіткнення з нагромадженим людським досвідом (готові знання);
• — вправи, які дають дитині нові навички [35, с.59].

У педагогічній літературі термін «метод проектів» з’явився у 20-х роках ХХ століття і передбачав «разові завдання», «цільові завдання суспільно корисного характеру». Суть цього методу полягала в тому, що у зв’язку з вивченням окремих тем навчальних курсів учні намічають проекти визначених робіт, під час виконання яких застосовуються раніше отримані ними знання. Проект та завдання спочатку обговорювались учителем разом з дітьми щодо його доцільності, що відкривало такі переваги:

• — розвиток ініціативи;
• — привчання до планової роботи і аналізу труднощів;
• — формування вміння розраховувати свої сили в процесі навчальних занять [39, с.28].

Накопичений педагогічний досвід організації вивчення природознавства показав, що зокрема у шкільному краєзнавстві для участі в житті краю є найпридатніший метод проектів, який має в основі своїй колективне накреслення плану й здійснення його, у зв’язку з програмою школи на підставі теоретичних знань, що зрозуміли учні в процесі навчання. Процес роботи за цим методом поділяють на три компоненти: план, виконання, оцінка (при цьому кожен з них можливо розділити на дрібніші); ділить проекти на загальні, для груп — ланок, індивідуальні. Пропонувалися такі проекти для краєзнавчої роботи в початковій школі: «Вивчити життя мешканців певного кутка лісу», «Вести систематичні спостереження за погодою», «Улаштувати снігову гору, щоб кататися», «Підготовка насіння до посіву» [27, с.81−87].

У краєзнавчій роботі школи планували спільні проекти, зокрема:

• 1. День деревонасадження.
• 2. Оздоровча кампанія.
• 3. Боротьба зі шкідниками.
• 4. Охорона птахів.
• 5. Сільськогосподарські роботи.
• 6. Перевірка схожості насіння.
• 7. Влаштування парників.
• 8. Організація краєзнавчого кутка чи музею при школі.

Під час розробки та виконання проекту клас послідовно узгоджував дії учасників. Наприклад, проект «День деревонасадження» передбачав виконання таких послідовних етапів:

• 1. Виявити місце для посадки дерев;
• 2. Дослідити врожайність ґрунту даної місцевості;
• 3. Виявити, які дерева найкраще посадити в даній місцевості;
• 4. Довідатись, як треба садити дерева;
• 5. Викопати ями;
• 6. Зробити посадку;
• 7. Зробити огорожу деревам;
• 8. Стежити за ростом саджанців та виконувати потрібні поточні роботи.

Ефективність проектної діяльності, що підкреслює її значення, зокрема проектування на уроках природознавства в початковій школі, вказує на доцільність впровадження його в навчальний процес початкової школи, оскільки при цьому найбільш повно реалізується перспективні завдання розвитку учнів [30, с.48].

" Метод проектів — спосіб організації педагогічного процесу, основою якого є взаємодія педагога та вихованця між собою і навколишнім середовищем під час реалізації проекту — поетапної практичної діяльності для досягнення поставлених завдань" [31, с.31].

" Проектування — особливий тип інтелектуальної діяльності, характерною особливістю якого є перспективна орієнтація, практико спрямоване дослідження" [34, с.11].

" Сучасний проект учня — це дидактичний засіб пізнавальної діяльності, розвитку креативного мислення і водночас формування певних особистісних якостей" [15, с.13].

Найбільш поширеними є дослідницькі проекті, які, у свою чергу класифікують на: монопредметний (виконується на матеріалі конкретного предмета), міжпредметні (інтегрується суміжна тематика декількох предметів), надпредметні (наприклад: «Будинок, в якому я хочу жити»); за метою, яку ставить перед собою вчитель: підсумкові та поточні.

Єдиною вимогою для всіх типів дослідницьких проектів є визначення ролі вчителя: на різних етапах проектування вчитель виконує роль «незалежного консультанта», а учень — активного учасника. Вміння користуватися проектною технологією є показником його інноваційного мислення, орієнтації на особистісний і професійний розвиток дитини у процесі навчання.

Під час організації навчального проектування вчитель виконує функції: помічника і консультанта у процесі пошуку джерел, окремого джерела інформації, координатора проекту, він підтримує та заохочує учасників. Його завданням є допомога учневі, але не виконання роботи замість нього.

Вчитель повинен не лише добре знати свій навчальний предмет, а й бути компетентним в інших галузях наук, бачити точки їх зіткнення. Педагог повинен добре знати своїх учнів, їхні можливості, інтереси, бажання. Психологічна грамотність і компетентність учителя вкрай важливі для організації проектної діяльності учнів. Педагог повинен бути комунікабельним, особливо під час організації міжрегіональних проектів, емпатійним, толерантним.

Особливу роль відіграють креативні здібності вчителя, його творчий потенціал, досвід творчої діяльності. Педагогічна професія — одна з найбільш творчих. Від педагога очікують не тільки досконалого володіння предметом, який він викладає, а й володіння педагогічною психологією, мистецтвом акторської майстерності. Вчитель впливає на учнів яскравістю власної індивідуальності. Самоцінність особистості важлива у цій технології як в жодній іншій.

Отже, на основі аналізу теоретичних джерел були зроблені висновки про те, що метод проектів набуває нового переосмислення в умовах особистісно орієнтованого навчання. Він найповніше забезпечує взаємодію учасників навчально-виховного процесу. У зв’язку із цим проблема підвищення якості знань у ході вивчення природознавства в початковій школі може бути вирішеною шляхом розробки та упровадження навчальних проектів різних типів. На основі переваг проектної технології нами було констатовано можливість перебудування формату взаємодії учасників навчального процесу у бік посилення ролі учня, активізації його самостійних творчо-пошукових дій, розвитку логічного мислення, набуття досвіду самостійного пошуку і опрацювання інформації, що матиме наслідком формування системи зрозумілих і зручних для застосування знань про навколишній світ.

Висновки до розділу 1

Проблема підвищення якості знань у педагогічній науці та практиці має кілька напрямів наукового вивчення. У ряді наукових праць якість знань досліджується як головна властивість навчальної підготовки учнів, як інтегральний показник засвоєння змісту навчання (Л.Я. Зоріна). Іншим підходами в розробці проблеми якості знань відрізняються дослідження М. О. Данилова, Б.П. Єсіпова, М.Н. Скаткіна, І.Я. Лернера, Т. В. Кудрявцева, М.І. Зарецького, С. Г. Шаповаленко, які пропонують врахувати і описати якості, з допомогою яких характеризуються знання учнів.

На думку М.Н. Скаткіна і В.В. Краєвського, якість знань визначається на основі таких їхніх параметрів: міцності, повноти, глибини, оперативності, гнучкості, конкретності та узагальненості, систематичності, системності. Із допомогою зазначених критеріїв виділяють такі чотири рівні знань: розпізнавальний, репродуктивний, продуктивний, творчий.

Розпізнавальний рівень передбачає репродуктивну діяльність за умови опори на підказку.

Репродуктивний рівень характеризується відтворенням об'єктивної інформації про об'єкти пізнання на основі її усвідомленого сприйняття і фіксування у пам’яті.

Продуктивний, або реконструктивний, рівень свідчить про здатність учня застосовувати репродуктивні знання у подібних, стандартних або варіативних умовах. Наприклад, виконання завдань з метою ілюстрування дії засвоєних правил, розв’язування задач і прикладів за зразком, виконання тестових завдань, практичних чи лабораторних робіт.

Творчий рівень передбачає вміння учнів продуктивно засвоювати знання і надбані способи дій у нетипових, нестандартних або змінених ситуаціях (написання творів, розв’язування особливої складності завдань та задач).

У виборі методів навчання одночасно із вимогою підвищення якості знань одне із ключових місць посідає врахування особливостей змісту навчальної дисципліни. Аналіз змісту навчальної дисципліни «природознавство» вказує на доцільність виділення конкретизованих методів навчання: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, метод проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький методи.

Серед відомих підходів до підвищення якості знань особливе місце посідає метод проектів, який, як система навчально-виховної роботи, зорієнтований на самостійну діяльність учнів — індивідуальну (проект виконується одним учнем, учитель допомагає скласти план діяльності, проводить індивідуальні консультації, тему та проблему проекту формулює сам учень, і вона залежить від його інтересів та можливостей); парну (проект виконує двоє учнів, вони складають спільний план дій, визначають форму представлення результату, добирають творчу назву свого проекту, беруть активну участь в організації публічного захисту проекту); групову (чисельність учасників визначається на етапі планування, вона залежить від загальної теми, провідної проблеми, а також від бажання учасників об'єднуватись за інтересами), яку учні виконують протягом визначеного часу, творчості.

Особливістю проектної діяльності є використання сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів, що має результатом індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Використання проектної технології дозволяє вирішити низка дидактичних, виховних і розвивальних завдань: розвиваються пізнавальні навички учнів, формується вміння самостійно конструювати свої знання, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі, активно розвивається критичне мислення, сфера комунікації тощо.

Найбільш поширеними є дослідницькі проекті, які, у свою чергу класифікують на: монопредметний (виконується на матеріалі конкретного предмета), міжпредметні (інтегрується суміжна тематика декількох предметів), надпредметні (наприклад: «Будинок, в якому я хочу жити»); за метою, яку ставить перед собою вчитель: підсумкові та поточні.

Єдиною вимогою для всіх типів дослідницьких проектів є визначення ролі вчителя: на різних етапах проектування вчитель виконує роль «незалежного консультанта», а учень — активного учасника. Вміння користуватися проектною технологією є показником його інноваційного мислення, орієнтації на особистісний і професійний розвиток дитини у процесі навчання.

Особливості включення учня у пропоновані у межах проектної технології види навчальних дій вказують на високий потенціал зазначеної технології у вирішенні проблеми підвищення якості знань. Особливості змісту природознавства, як навчальної дисципліни, та значення знань, які учні набувають під час вивчення даного навчального предмета, вказують на доцільність упровадження на уроках природознавства проектної технології у якості засобу підвищення якості знань.